Просинь

Пустота роз'їдає зсередини

і немає кінця цьому явищу,

янгол щирий у косу заплетений,

він намок від дощового плачу.

Чорні хвилі річок розтанули,

хоч морозна красива обіцянка,

лютувала сміливо.

Обманута.

І живе ще в річках як невігласка.

Хоче морем стати й навколішки,

По благати спинити цю осінь,

чи убити всю нечисть морозом,

а на весні розглядаючи просинь,

нарешті розтанути.