Череватий чортик на полиці

Дощить, як і дощило цілі дні.

Дорогу в місто застеля калюжа.

Біль головний у скронях наче ружа,

що пелюстки розпукує бліді.

І вірш лежить перлиною на дні

далекому, де тиск води нестерпний,

з якого серце в клітці грудей терпне й

очей ікринки вдавлює брудні.

Дощить, як і дощило цілі дні.

Атлантика тумани викидає

на берег, дошками застелений до краю,

де починається асфальту цілина.

Де в підземеллях мешкає розпука й

росте, спухаючи, неначе шампіньйон.

І дощ низьких сягає підвіконь;

і як змія, що випущена з лука,

летить метро близький кусати обрій,

що наче лікоть власний надвиса.

Ця ліхтарів цитринова яса...

Ми пропадемо в ній, неначе обри.

Бере мене сьогодні страх даремний.

все буде добре. Як новий автомобіль

у небо сонце викотить кататись.

Калюжа висохне. Зів’яне в скронях біль.

Й мене забуде супоросий гемон.