Крик душі

Кричать лише слабкі - не тілом, а душею,

бо гнів - це прояв лиш чиєїсь порожнечі.

Любов відкинута, приходить замість неї

самотність, що впивається ножами в плечі.

Кричать лиш ті, що відчувають перевагу:

дорослі, старші, вищі, дужчі чи начальство.

Вони нахабні, мають статус, силу й владу,

але згубили людяність - назвались панством.

Кричать також невпевнені у собі люди,

бо втратили повагу до самих же себе.

Вчиняють осуд, наклеп, змови й пересуди:

так компенсують - бавляться у Бога з неба.

Кричать ще ті, що розівчились розуміти:

себе, оточення і все кругом у світі.

Не знають чого хочуть, що в житті робити,

від безпорадності лютують, наче діти.

Усім крикливим точно треба допомога,

на жаль, вони її успішно відкидають.

Їм тягнеш руку, щиро просиш сил у Бога,

та ті надалі сліпо серце й дух вбивають.

Все компенсують злими криками на інших,

над змінами в житті не хочуть міркувати.

На жаль, таких чомусь у світі значно більше

і тільки меншість здатна коло розірвати.

(грудень 2022 р.)