Світлана

Світлана

Ч.1-а “Дитинство”

Гл. 1.

Добриня

Я прийшов зі школи додому, поклав рюкзак на стілець і сів біля ПК, от можна розслабитись і посидіти пограти у Дотку. Я одягнув навушники… та мені не дали насолодитись вбивствами кріпів та аватарів інших гравців, в двері моєї кімнати постучали.

- Добриня, вийди будь ласка. У нас до тебе є серйозна розмова.

- Мумсік, добре, зараз. - це я так по доброму, шуткуючи, називав свою мати.

Довелось піднятися і піти у велику кімнату. Там сиділи мої батько і мати.

Сонечко, у нас є важлива новина. Ми тут подивились деякі телепередачі пів року тому, а потім прочитали в інтернеті… ми вирішили взяти з дитбудинку тобі сестру. Але не зовсім маленьку, щоб тобі не було нудно.

- Нафіга? - спитав я спантеличино

- Ну... розумієш, - додав мій батько, - у більш дорослих дітей менше шансів бути усиновленими. До того ж, ця дівчинка сильно хворіла раніше і ми їй допомагали, а тепер вона вилікувалась.

Тобто у вас були зайві кошти, ні щоб мені подарувати мотик…, - я ображено повернувся і забіг в свою кімнату.

Батьки обіцяли мені купити мото, вже декілька років. Мені хотілось шиканути перед друзями … та й перед Анею. Так, у мене була дівчина з мого класу. Точніше, як це була… це я в неї був. Вона тільки одного разу поцілувала мене, коли я їй допоміг з домашкою.

Дотка вже на жаль не була такою кайфовою, тому я через годину ліг спати. Що було незвично для п’ятниці, бо зазвичай сидів в грі до пізньою ночі, практично до ранку.

Мені снилось поле, сонечко над ним, пшениця колосиця у мене в долонях. Я відчуваю легкий теплий вітерець, він ніжно та лагідно тріпоче моє волосся. Я чую сміх, голос зависокий як для хлопця, хоча може це якийсь малюк. Йду вперед, бачу дівчинку, в простому платтячку, вона молодша мене, їй років 11-12. Занадто худа, як на мене. Її волосся, кольору, як та пшениця котра колосиця навколо. Воно скуйовджене і спадає наче водоспад на плечі і до пояса. Сонце та вітер граються з її волоссям, а я зачаровано дивлюсь, немов це якесь чародійство. Вона повертається до мене, у неї блакитні очі, наче вранішнє небо і мила посмішка котра адресована мені.

Мені ніколи не снились ще малявки, інколи дівчата чи жінки старшого віку, як в тих фільмах котрі можна знайти в інтернеті і за які може надавати по дупі батько. А от малявки ніколи не снились.

Я прокинувся, світило сонце. Глянувши в мобільний побачив що занадто рано, як для вихідного дня. Зазвичай я сплю до обіду, можливо це тому що не грав до ночі. Але у родаків вже було якесь шарудіння.

Ліжко привезуть завтра, сьогодні вона поспить на розкладушці у нас в кімнаті.

А може у Добрині, якраз і познайомляться, - почувся голос батька.

Коханий, хлопцю вже майже 16, ти як думає, нормально йому ночувати з дівчинкою?

Їй же 11, вона для нього дитина.

Ти знаєш в світі багато дітей котрі до 13 років завагітніли, від більш старших дітей бо у тих був стрімкий сексуальний розвиток.

- Слухай, сонце, я хотів щоб вночі ми …

- Мовчи, коханий. Потерпиш один день.

- Я все ж таки вважаю що їм можна один день побути в одній кімнаті, наш син не маньяк.

Я вдягнувся і вийшов до вітальні. Там вже стояв стіл, котрий був в батьковому кабінеті. Мабуть кабінет стане кімнатою для цієї дівчинки. Цікаво, а батько буде зі своєю бухгалтерією сидіти тепер в їх спальні чи у кухні.

Родаки побачили як я вийшов з кімнати.

Добриня, ти чомусь раненько. Але це добре, поїдеш з нами забирати твою нову сестричку.

- І без ніяких питань. Поїдеш!, - додав батько.

Довелось поїхати, залишив тільки повідомлення в групі вконтактика авіамодельного гуртка, що у мене буде “сестра”. Я не тупий геймер, як ви могли подумати. Частину свого від навчання часу я витрачав на будування квадрокоптерів, літаків та гвинтокрилів на дистанційному управлінні. І більшість друзів у мене було звідти. Я не був з тих хто ширяється по подвір’ям, бухає пивасик та робить гоп-стоп.

Вау, я звісно не розумію логіку твоїх батьків, що здорових та малечі зовсім немає? Проте... вони круті. Зробиш її фото?, - питав один з товаришів.

- Співчуваю тобі друже, у мене є молодша сестра і це такий головняк. Вона з тебе не злізе.

- Старша сестра теж головняк…, - сказав один з учасників клуба

Дурні ви, - відповіла учасниця, - Добриня, не слухай їх - тобі сестра підійде, ти ж у нас маєш богатирське ім’я. Будеш її захищати, будеш їй за лицаря.

Угу, у Добрині якраз з дівчатами була проблема, якщо я все добре пам’ятаю.

Не встиг я дочитати цей “срач” як ми доїхали до медичного закладу.

Залишивши наш старенький сімейний Ланос позаду, ми зайшли в будівлю. Там нас вже зустрічала жінка, чи то завідувач, чи то медсестра - не знаю.

О, пані та пан Левчуки, доброго дня. І цей молодий пан - ваш син? Приїхали за Світланою?

Так, наші документи вже готові. Так що тепер вона може поїхати до нас додому, почати звикати до нормального життя. Ми вже й вчителя винайняли щоб підготувати її до школи.

Добре. Ходімо зі мною, - ми пішли до сходів, жінка звернулась до мене, - Готовий познайомитись зі своєю новою сестричкою?

- Якщо чесно, ні...

Ми підійшли до дверей палати і постукапи.

Лано, до тебе прийшли. Можна?

- Так, заходьте.

. Дівчина там сиділа біля мольберту (потім я взнав що це пленер) і малювала, схоже краєвид з вікна. Я хотів крикнути, - “Навіщо мені лиса сестра”, - побачивши цю дівчину. Проте… Проте це була дівчина з мого сну.

Світлана

Скільки я себе пам’ятаю, я була в лікарні. Дуже рідко в дит. будинку, коли хвороба відступала. Можливо мої батьки мене кинули якраз через хворобу. У мене не було друзів - діти в дит. будинку сміялися, бо через лікування у мене не було волосся, через хворобу я була дуже слабка. Кажуть мені повезло, я виживала тільки через те що мною піклувався фонд якогось бувшого президента. У мене були тільки мої олівці - я могла ними передавати форми котрі бачила, природу навколо, інших людей, почуття… Так було з малечку. Але малювати ставало все важче. Інколи я хотіла покінчити з життям, така несамовита була біль. А потім з’явились вони - Міла та Юрій. В моєму віці та й з моєю хворобою надіятись на те, щоб мене усиновили марно, але… мені повезло. Коли я вкотре хотіла покінчити з життям щоб не затягувати цю лямку, котра б все одно мала б скоро завершитись, сталося чудо. Прийшли ті, хто оплатили моє лікування в провідній лікарні і ті хто почав піклуватись про мене. Вони не витрачали більше грошей на себе, на свого сина, вони мабуть могли взяти маленьку дитину, а чомусь вибрали саме мене.

Пройшло декілька тижнів після проходження хіміо-терапії і після того як лікарі сказали що моя хвороба знаходиться в стадії ремісії у мене на голові з’явився “пушок”. А вчора я зібрала речі, мене виписують і я їду до свого дому. Де у мене буде своя кімната, а не палата.

Ранок сьогодні був яскравим, за вікном співали пташки, десь гавкав песик. Я поставила подарований мені новими батьками пленер і почала малювати те що бачила за вікном. Блакитне небо, кучеряві облачка, будиночки де можливо ще сплять люди. Чи вже збираються до роботи. Он старенька бабуся повільно йде, зупиняється і щось збирає. Он молодий хлопець кудись спішить, мабуть на роботу. О, я це і намалюю. Життя звичайних людей.

Минула година, дві. Картина писалась повільно, хоч і настрій був добрий. Я відчувала що сьогодні щось станеться.

В двері постукали.

- Лано, до тебе прийшли. Можна?, - спитали Маргарита Іванівна - лікарка з лікарні, де я лежала.

- Так, заходьте.

Відкрились двері, зайшли Юрій та Міла, мої… вже батьки і мій… вже брат, як я зрозуміла - Добриня (Юра та Міла розповідали про свого сина).

Привіт Лано, ти вже готова?

Так, зараз складу пленер і візьму речі.

- До речі Лано, це наш син - Добриня.

Хлопець спантеличено дивився на мене, ну так… якось дивно для нього мабуть бачити лису дівчину, але він простягнув руку.

- Привіт Світлано!

Можеш називати мене просто Ланою, - і я потисла руку хлопцю у відповідь

Приємно познайомитись

- Навзаєм, - було видно, що хлопець відчуває себе невпевнено, то я вирішила зробити перший крок - я підійшла і спробувала його обійняти проте хлопець відсторонився

Я не люблю обніматися з незнайомцями.

- Добриня, Лана тобі вже не незнайома. Вона твоя сестра, - сказала пані Міла

Ніяка вона мені не сестра, - відповів Добриня і вийшов в коридор.

Я не образилась, дивно називати сестрою мене, тим більше коли побачив вперше.

- Я піду у вбиральню, переодягнусь в вуличний одяг.

- Добре, сонечко, - відповіла пані Міла.

Я швидко переодяглась, положила піжаму в чемодан до моїх речей і ми вийшли на двір. Добриня чекав нас біля автівки. Нас посадили обох на заднє сидіння авто. Сівши поруч мене хлопець відвернувся. Ну і добре, буду дивитись у вікно, - про себе фиркнула я.

А за вікном мені було невідоме місто. За свої майже дванадцять років я мало виходила за межі лікарні і вперше я їхала не медицинською машиною. І тому я мені цікаво було бачити як проносяться дерева, будинки, люди за вікном.

Машина зупинилась і ми вийшли. Моїм новим домом був 16-и поверховий будинок, ну мабуть не повністю він, а якась квартира. Висадивши нас, мій… тепер вже мені мабуть потрібно казати батько поїхав ставити машину до паркінгу, ну а ми сіли на ліфт щоб піднятися в квартиру. Перед цим зі мною ще привіталася консьєржка - бабуся років 70… на вигляд.

Здравствуйте, ета ваша новая доченька?

- Так, Зинаїда Павлівна, познайомтесь - це Світлана.

Бабуся мабуть хотіла спитати, що у мене з волоссям, проте промовчала.

Квартира де мені тепер потрібно було жити - була доволі велика, чотирикімнатна, дві спальні, вітальня і кабінет… тепер вже моя кімната.

Ліжко тобі доставлять завтра, а сьогодні ти будеш спати з Добринею.

Пані Міла гнівно дивилася на свого чоловіка, але промовчала.

- Тато…, - хотів щось сказати Добриня, - я не буду з нею спати в одній кімнаті, тим більше в одному ліжку.

Добриня, це на один день і я думаю Лані нема чого боятись, ти джентельмен, - друга частина була адресована явно не Добрині, а пані Мілі.

***

Увечері коли ми вже з Добринею лягли спина до спини він мені сказав - “Знаєш, ти мені сьогодні наснилася серед поля і у тебе було русяве волосся… Давай будемо друзями”

- Давай, - відповіла я хлопцю і закрила очі.

Добриня

Я прокинувся посеред ночі і повернувся, Лана судячи з усього під час свого сну теж повернулась, бо піджавши під себе ноги спала до мене обличчям. Мила дівчинка, хоч і без волосся.

Світлана

Минуло кілька місяців. Приватний вчитель підготував мою мене до вступу в нормальну школу, а батьки домовились з директором. Вони вважали що навчання в школі буде для мене корисно. Мій “брат”, а ми з Добринею були вже друзями, домовився що вони куплять мені смартфон. Що сучасній дівчині це потрібно. А ще я завела свій акаунт в соц.мережі і “познайомилась” з друзями Добрині з його авіамодельного гуртка. Спочатку їм була я цікава, вони питали - що зі мною сталося, як я почуваюся…, а потім це все закінчилось. У мене відросло волосся. Я правда з цією короткою стрижкою і своєю статурою трохи схожа на хлопчика.

Слухай Лано, а не хочеш сходити зі мною на гурток. Ми сьогодні будемо тестувати нову зібрану нами модель, - одного разу мене спитав Добриня.

Добре,

- Ну тоді збирайся, ми йдемо.

А батьки?

- Я зараз їх спитаю, - Добриня вийшов з моєї кімнати, а я вирішила тим часом одягнутися. Якщо і не відпустять на гурток, то піду погуляю в парк. Проте “брат” через деякий час повернувся, тобто постукав в двері і сказав щоб я одягалась. Мене відпускають під його опіку, - “Лано, батьки згодні, ти йдеш зі мною на гурток!”

- У тебе такий впевнений і задоволений тон, Добриня…

- Так ти ж наче погодилась, до цього.

Так, я бажаю вже побачити в реальності людей з котрими спілкувалася в інтернеті. Ну і треба зробити фото для вконтактику. Волосся відросло.

Хто про що, а дівчата завжди про фоточки.

- Бу на тебе!

Ми вийшли на двір і пішли в сторону зупинки маршрутки.

Доречі, в понеділок ти йдеш до школи, - раптом мовив Добриня.

В маршрутці я намагалась стояти самотужки, проте коли вона раптом зупинилась я трохи не полетіла вперед але Добриня мене вчасно підхопив і взяв мою долоню в свою долоню. Я вкрала у нього любов батьків, а він залишається таким чемним до мене. З цією думкою я сильніше вхопилась за його руку.

- Не бійся, я не дам тобі впасти, - мовив Добриня.

Через пів-годину, котра проминула досить швидко, він мені прошепотів, - “Ми зараз виходимо”

Маршрутка зупинилась біля відносно невеликого будинку, десь за дорогою було видко невеличку гармату і будинок найглибшого метро у світі, про що я дізналась пізніше.

Ось тут находиться гурток де я приймаю участь. А там знаходиться метро, а та гармата в честь повстання котре колись було- сказав Добриня вказуючи в сторону гармати, - цікаво чому її ще не прибрали, - додав він про себе.

Біля метро зібралась толпа людей, я бачила уривки новин - це

Біля входу їх вже зустрічали.

Ринько, привіт (це було прізвисько Добрині)

І тобі Сьомка.

- А це хто, невже Лана?

Я тим часом сховалась за Добринею, бо чомусь соромилась.

Лано, ну чого ти, ти ж активно спілкувалася з Сьомкою в чаті, ти йому навіть скани своїх малюнків показувала.

Сьомкою називали Семена, він був невисокого зросту і худий… худий немов я.

Ну… ну то інтернет, а це реальність.

- Лана, я не кусаюсь.

Так, зі сміхом ми зайшли в будинок дитячої творчості.

В кабінеті можно було побачити частини розібраних літаків, якісь деталі і прилади, в котрих я не дуже розбираюсь.

Ми подумали і вирішили, так як ти гарно малюєш ти нам допоможеш розмалювати наш літак, котрий ми зараз будуємо для змагань.

В кімнату зайшов молодий чоловік, років до 30 на вигляд. З гарними рисами обличчя і… дуже красивими блакитними очима. Його погляд наче небо, я...я не могла відірвати від нього своїх очей. А яка постать.

- Так…

Добриня це побачив і посміхнувся, - Вячеславе Степановичу, - це моя… сестра - Світлана.

Привіт Світлана, вітаю в нашому клубі авіамоделювання, вирішила з нами моделювати літаки?

- Ні, Добриня просив їх розмалювати.

- А ми вже надіялись що наш чоловічий колектив розбавить така гарна дівчинка.

Ну… ну, я подумаю. (особливо якщо це ви просите, - додала про себе).

- Лано, ти червона, - з посмішкою промовив Добриня.

Я, я… я закривши обличчя вибігла в коридор

Вахтерка подивилась на мене і спитала, - “Сонечко, тобі щось потрібно?”

В...вбиральня.

- Там, в кінці коридору, - жінка показала пальцем в кінець коридору.

Я стрімголов побігла туди куди вона показала.

- Чому я себе так веду?