дерево Сміх

ще чекати б я став благовісника

у незбутному цім божевіллі...

їдуть янголи на триколісному

через небо велосипеді.

і тривожачи хмари ковильні

бог іде серед поля блакитного

наточити священного меду

із калини убогої й бідної

розіпнеться він тяжко на дереві

аж тонкий перехнябиться стан

та блукатиме в соняшнім мареві

як у вірші, який написав

кожне слово написане – справдиться

буде зважено кожен гріх

той же з нас, який богу понравиться

ввійде в рай, там де дерево Сміх

не зростає там дерево Сльози

не зростає там древо Печаль

і зоря полинова пронозливо

зазирає в кривавий Ґрааль.