На пристані стою

00037
Публікація: 25.12.2022
Вірш
Завершено

На пристані стою

І вітер лагідно розвіває волосся,

Я пошепки молю,

Щоб скоріше розцвіло колосся.

Я бачу лодочників що пливуть по Стиру,

Як хвилі відходять кругом навколо

І я вздовж річки іду,

Гордо тримаючи осанку як Зорро.

Цим ранком я з натовпом зливаюсь,

Від споглядання матінки-природи наслаждаюсь

І вдихаю повітря на повні груди,

Бачу людей живущих своїх життям всюди.

Іду неспіша, а люди біжать кудись,

Моя ж душа змивається ввись:

Милуюся фонтаном рукотворним

Й травою зеленою буйною яку оглядаю поглядом томним.

Забуваю про все на світі серед тиші цієї

Або ж серед співу птахів-окутуюся нею:

Природою що спасіння і захист несе,

Вона на поміч в будь-яку мить прийде.

На пристані стою,

А дорога довга жде

І річка така нескінченна в довжину,

Вона мене в свої обійми прийме.

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі