Частина 1. «Їсти подано!»

Мої думки щодо театрального мистецтва. Есе.

Ми з вами, всі, хоча б один раз у житті або частіше бували в театрі як глядачі та спостерігали за акторами на сцені. Іноді із захопленням, а іноді з нудьгою. Сидячи у глядацькі залі, ми відчуваємо задоволення або жалкуємо про час і гроші, витрачені на квитки. При цьому ми можемо виразно згадати, що один актор нас безмежно захопив своєю грою, а інший залишив байдужими. Як у них це виходить? Вдалий спектакль довго і з азартом обговорюється, а «сірий» швидко забувається. Чому так відбувається?

Відома класична театральна фраза «Їсти подано!», що складається всього з двох слів. Але ж це можна Зіграти! Усього два слова, але ж як по-різному їх вимовляють різні актори. Ця коротка репліка може бути вимовлена так мляво і тьмяно, що ви забудете її через півгодини. А може прозвучати настільки «смачно», що вся зала разом встане і почне аплодувати. Мистецтво!

Я сам бачив такі виступи та чув такі фрази. Усього кілька слів зі сцени, і я у своєму кріслі глядача раптом починав відчувати ейфорію, душевний підйом і виразне бажання аплодувати стоячи. І не я один. Акторська енергія якимось дивом передається глядачеві. Весь зал раптом зітхає єдиним зітханням і разом встає, ще більше посилюючи цією єдиною дією загальне враження: «Як сказав! Ах, який же на сцені талант – молодець, браво, біс!» Квіти, овації! Ще раз – як у них це виходить? Спробую розібратися детальніше.

У цій роботі хочу систематизувати та узагальнити, наскільки це можливо з моєї аматорської «дзвіниці», знання та досвід з акторської майстерності. Не у всій широті цього напряму, а лише кажучи про інструменти власне акторської гри, маючи на увазі складові елементи поведінки актора на сцені. Тут мова піде не про костюми та грим (це сфера окремих фахівців) і не про майстерність перетворення в образ (це теж окрема та широка тема). Не говоритиму тут і про тексти п'єс і музику, не втручатимуся в прерогативи режисера, костюмера та сценариста. Розгляну лише інструменти саме акторської гри – ті засоби, які використовує вже відповідно одягнений та загримований актор, який вивчив свої слова, «увійшов у образ» і вийшов на сцену. Тобто йтиметься про сценічну моторику, саме про рухи і лише про рухи…

Який же арсенал засобів є у розпорядженні досвідченого майстра сцени для наймайстернішого донесення свого образу до глядача? Як це у них виходить, питаю себе вже втретє. І вже тепер спробую докладно пояснити собі та читачеві деякі хитрощі акторської майстерності, як я розумію їх сам.

Отже, про інструменти… Столяр своїми інструментами обробляє дерево, слюсар своїми крутить гайки, а актор своїми інструментами створює сценічний образ. Про що саме йдеться? Поважаючи авторитети К.С.Станіславського та В.Е.Мейєрхольда, зайду все ж таки з іншого боку – з боку аналізу акторської моторики. Бо згадані театральні педагоги основну увагу приділяли підготовці актора та психології його поведінки на сцені. А я хочу зробити наголос на аналізі механіки його руху, розбивши цей рух на складові елементи.

Як співвідноситься моя тема із відомими педагогічними театральними системами? Поясню на прикладі. Уявіть, що ви збираєтеся навчити новачка мистецтва водіння автомобіля і розповідаєте йому про правила дорожнього руху, дрифтинг, пишномовно описуєте зустрічний вітер і захоплення швидкістю. А він перепитує вас про найпростіші перевірки автомобіля перед виїздом: про норму тиску в шинах, про рівень масла у двигуні та призначення стрілок на дошці приладів. «І куди, власне, вставляти ключ запалення?» Йому потрібні початкові засади водіння. Ось і я хочу в цій темі розглянути лише найпростіші елементи акторської моторики, залишивши класикам психологію та входження в образ.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.