Дурна королева

Я готовий присвятити їй віру,

Статус богині у її власній Торі.

Готовий здерти із себе шкіру,

До неї призвати усі існуючи зорі.

З власної шкіри зробив би їй лабутени,

з зірок - маленькій нічник.

Чи ми у Львові, чи в Карфагені

Вона, завжди, - Венера, а я - язичник

Жінка - полум'я,

і снігова королева водночас.

Якщо я - чорнокнижник, вона - злослів'я.

Вона і інші - танго і подеграсс.

Вона майже княгиня Ольга,

Теж за межею розуміння

Начебто сильна, але в очах якась туга

І не вперлися їй, до речі, усі мої богослужіння

Якби відьми були реальні

Я б замовив на неї три привороти

Але і десятки безрезультатні

Бо вона любить когось, хто позаду, поки я - напроти

Моя королева віддала серце

тому, хто грає і досі ним у футбол

Поки вона питає про свої недоліки, дивлячись у люстерце

І якщо всесвіт це пекло, то вона - янгол.

І я молюся. На неї. Щоночі.

А вона не спить через нього.

Через нього червоніють мої улюблені карі очі.

І дурненька, не розуміє, що краще неї немає. Нікого.