6

Так вони вперше й зустрілися. Стояли тієї миті так близько одне до одного — менш як на відстані простягнутої руки, й Настася чула, як важко дихає її наречений. Хвилюється? Чи страшно йому?

Чогось та дивна думка потішила її, та дівчина одразу осмикнула себе. А то ще що таке?! Чого то вона?

— Ну, здрастуй, наречений! — перша привіталася вона, хоча так і не годилося.

— Здрастуй!

Владислав не посмів більше нічого мовити, бо Настася пильно дивилася йому прямо у вічі, безсоромно і нахабно. Провокувала тим осудливі погляди з боку родини та перешіптування гостей.

Всі хвилювалися, аби ніхто з молодят не зіпсував того весілля. А в ту мить зробити те хотіли вони обоє.

Хоч і недоумкуватий, та все ж зі змогою мислити, а часом і навіть добре мислити, парубок відчував до Настасі лише страх. Такий сильний, що вже ледь стримував себе, щоб не побігти до матері за спину ховатися. Як же його батьки хотіли, аби він жив з тою лярвою?

Настася ж не поспішала обзивати, навіть і подумки, свого нареченого. Все ж не був він винуватим у тому, що нині коїлось, та й шкода його навіть було. Було б йому з головою все добре, то був би таки непоганим парубком, вже б давно одруженим та господарем на подвір’ї. Але й сама вона не була владна над тим, що кохала іншого, та не бачила біди в тому, що не хоче нікому іншому віддаватись. Люди поговорять — та насправді їм то все до біса. Вони розійдуться по хатах та будуть жити своїм життям, а ти потім пожинай те, що тобі нарадили.

— Ну, та чого ж бо будемо отак стояти? — вигукнув батько нареченої. — Раді, гості, вас вітати, та нумо збиратися до церкви.

Настася спохмурніла. До церкви їй не можна, треба тікати. Але думки хворобливо бігали в голові, метушилися — вона не знала, що робити. Не знала, якою ж такою силою Чорнобог її наділив та чи й наділив узагалі. Може, поглузував, наобіцяв, а діла й не зробив?

Бразд чекатиме її опівночі. Часу ще було чимало, та все ж варто було поспішати — до церкви їй зась!

Всі так метушливо ходили з боку в бік, збиралися, виряджалися, що нареченій аж запаморочилося в голові. Вона присіла на лаву та зіперлась об стіну, ніби в тумані споглядаючи за тим, що коїлося в хаті.

Її батьки помітно нервували, особливо мати. Жінка потирала руки, ледь собі пальці не виламуючи, та все перепитувала тіток, чи все добре, чи все готово, чи поспіє вся їжа до їхнього приходу з церкви. Ті запевняли, що все буде добре й уже нічого перейматися.

Батько перекидався короткими фразами зі старшими чоловіками. Вони жартували та підбадьорювали: старшу видали, почин є, а молодшеньку вже при собі так довго точно не триматимуть!

Двері до хати прочинені, хтось виходив на подвір’я, хтось заходив, носили якісь баняки, якісь кошики. З отвору виднілися сіни, а за ними — шматок тину та стріхи кількох хатин напроти. Там була ясна погода, небо ніжного блакитного кольору, а сонце мерехтливо заглядало до хати. Днина видалася гарна.

Настася раптом зірвалася з лави та побігла до дверей. У тому гаморі не одразу помітили втечу нареченої, а коли помітили — всі кинулися навздогін. А вона вже тоді вибігла на дорогу, тримаючи в руках поділ сукні. Заливаючись слізьми, мати її підняла із землі весільний вінок, що спав з Настасиної голови, щось проголосила та впала ниць.

Дівчина озирнулася. Жінку вже відливали водою з криниці, а сусіди допитливо повизирали з-за своїх тинів, аби дізнатися, що то на тому весіллі за гамір такий.

Настася зупинилася й не знала, що їй робити. Вона ж не могла, не могла вона піти за того недоумкуватого та обох їх приректи на нещасливе життя! Але її мати тепер лежала на землі без тями, стискаючи намертво в побілілих пальцях весільний вінок своєї непутящої доньки. На неї осудливо позирали тітки:

— Стерво прокляте! Про себе лише думаєш!

— Ти подивись, до чого матір довела!

— Біс тебе в дитинстві обміняв!

Трохи осторонь тієї юрби стояв Владислав, дивлячись пустим поглядом на безтямну жінку. Так дивився, ніби примару там бачив. Що в думках його тоді було — не знав ніхто, ніхто б не міг і здогадатись. Але щораз, коли парубок переводив погляд на свою наречену, що стояла ніби вкопана поодаль, вона відчувала неприємний відгомін чи то осуду, чи то зневаги.

Їй давно було варто звикнути до таких поглядів. Тепер вона зайшла вже аж надто далеко, щоб сподіватися, що ті погляди її полишать.

Та все-таки стриматися не змогла. Чимдуж побігла назад до подвір’я та розштовхала всіх, хто нависав над її матір’ю. Міцно притулилася чолом до її чола та важко зітхнула:

— Пробачте, мамо... Пробачте...

— Я пробачу, дочко, — тихо мовила жінка, тими словами викликавши хвилю полегшених зітхань довкола. — І Господь пробачить.

Настася гірко усміхнулася, беручи з материних рук свій вінок та натягаючи його назад собі на голову.

— Не пробачить, — хотілося навіть заплакати, та чи був у тім порятунок? Її батьки навіть і не підозрювали, що вона зробила.

Раптом її плече стисла широка мозолиста долоня. Вона злякано здригнулася та підвела голову, зустрічаючись із схвильованим батьковим поглядом.

— Настасю, все добре з тобою?

Якось надто різко спохмурніло, і вона не стрималася, аби не озирнутись. А виявилося, що вони зовсім не на вулиці, зовсім не серед подвір’я, а в хаті. Вона сама все так само сидить на лаві, на стільці напроти сидить її наречений та косо на неї поглядає, біля столу порається геть здорова матінка, а позаду батька несміливо визирає Орися.

— Нема чого хвилюватися, дочко, — на свій лад зрозумів те все чоловік. — Ніхто не ображатиме тебе, все добре буде.

Настася не змогла вимовити ні слова, лише чула, як шалено калатає в грудях серце. Знову озирнулась по боках, але все було спокійно і ніхто не дивився на неї більш осудливо, аніж зазвичай. Отже, то їй привиділось, вона нікуди не тікала?

— Вийду, батечку, подихаю повітрям, — підвелася дівчина.

— Я піду з тобою, — до неї метушливо підскочила молодша сестра та стала поруч, враз схопивши Настасю за холодну долоню.

— Ну йдіть, але недовго, — хитнув головою батько та пішов зі сватами говорити, аби ті не нудьгували.

Дівчата вийшли на подвір’я, а перед самими дверима Настася припинилася, чіпляючись поглядом за нареченого. Той ні з ким не розмовляв та не виказував жодних почуттів. Може, йому вже й геть байдуже було, що воно коїться.

— Скажи, що все добре буде? — попросила Орися, знизу дивлячись на старшу сестру.

Та глянула на неї у відповідь, а тоді її погляд мимовільно спинився на криниці та на великому кущі калини біля неї.

— Авжеж все буде добре, — усміхнулася Настася. — Як інакше?

Вона підійшла до воріт та глянула на сірувато-буру дорогу, заїжджену кіньми та возами. Її кінець проглядався аж на горбочку, за яким село вже закінчувалось. Несміливо Настася торкнулася квітів, що від ранку носила на голові, — її весільний вінок. Так собі обережно зняла та стала роздивлятися.

— Що ти робиш, Настасю?

— Біжи до хати, — відказала вона, та дівчинка позирала вичікувально й нікуди не йшла. — Біжи, Орисю!

Й Орися побігла, ледь не спіткнувшись об сходинку, забігаючи до сіней.

В одне з вікон спокійно-преспокійно дивився Владислав, не зводячи темного погляду з нареченої. Вона відповіла йому таким же поглядом та не втямила, чи розуміє він, що відбувається, чи ні.

Настася ще кілька митей позирала на той вінок, а тоді обережно поклала його просто серед подвір’я, напроти виходу з воріт. Випроставшись, побачила, як гості намагаються вийти з хати, але їх ніби щось не пускає. Чоловіки розбігалися та вдарялися в невидиму перепону в прочинених дверях, а шибки у вікнах не розбивалися навіть кочергою.

Сумно всміхнулася, вихопивши зором з того натовпу злякане обличчя матері. Ніби намагалася тією усмішкою попросити пробачення, хоч насправді на нього й не сподівалася.

Коли хоча б хтось зміг вибратися з хати, то Настасина постать вже неясно мерехтіла десь біля самого обрію. Батько та свати тут же побігли по коней, аби кинутися навздогін втікачці. Жінки голосили по кутках та обговорювали те, що сталося.

Мати неквапливо підійшла до полишеного вінка, беручи його до рук. Міцно притисла до грудей, так з ним і виходячи за тин та дивлячись услід дочці. Її зморшкуватою щокою стекла сльоза, але, попри те, вона ледь помітно, хоч і сумно, усміхнулася.

— Пробачаю, дочко. Пробачаю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.