Шатро містянки

Така паволока ніжна очей твоїх світло-зелених,

Що паводок світла схвильований в заводях сну

Ряхтить переливами спраги усіх безіменних,

Що в ній потонули не сягнувши її глибини.

Не знаючи свіжості ліній, що вторить мереживо

Весни розхвильоване, сполум'яніле плаття, що

В застібках сонце, сховалось, гаряче неначе поезія

Оспівала любов під жаданим твоїм шатром

Містянки.

І ти,

Оповита бузковою спрагою цвіту і леготом,

Наче площами світла, і площами тіней — весну

Все шукаєш в розмаренім місті свого поета,

Що матиме сонце і знатиме глибину.

13.05.2022