Ідеальна в усьому

Телефон розривався вже хвилин п'ятнадцять. Невже він не розуміє, що я не хочу з ним розмовляти. З батьком завжди так. В нього є тільки його думка і тільки вона вірна. Хоча, треба визнати, що в мене теж. Все ж таки ми схожі. Мама все частіше говорить про це. Вона хоче нас примирити, батько теж хоче, я проти. Ще три роки тому, як я скінчила універ, хотів, щоб пішла працювати до нього, а я пішла до конкурентів. Бісився страшенно, розказував, що все завдяки йому, а я просто розпещена і розбещена тварюка. Я не збираюсь з ним сперечатися, так то й так. Тільки йому треба згадати, як без грошей я їхала в інше місто вчитися. Я, яка звикла гроші не рахувати. Не знаю, на що він розраховував, але далі я вже жила без нього і його статків. Мати згадала про мене тільки через 4 місяці, як в мене був День народження. А він - як я отримала диплом. З відзнакою до речі. Тому з мамою я ще спілкуюсь, але відчужено. Можливо, вже все можна відпустити й пробачити, та мене все влаштовує. Я чудово розумію, чого чекає батько. Я буду займатися піаром його компаній, а потім ще й вийду за потрібну кандидатуру. А зась! Я доволі відома світська людина. До мене черга клієнтів. Я самодостатня і повністю ні від кого не залежна і мене усе влаштовує. Навіть Ден - мій хлопець. Та який він хлопець, чоловік. І якщо він знову запропонує одружитися, я, мабуть, погоджусь. Тільки живемо ми на дві країни. Ну нічого. Справимося.

Телефон знову задзвонив. Мама. Вже через матір вирішив під’їхати.

-Так,- щоб відразу зрозуміла, що я не настроєна говорити.

-Тато у лікарні, інфаркт, -і більше нічого не зрозуміла, бо вона скотилася у ридання.

Мама ніколи не приймала сама рішення. Дуже м'яка, вразлива і без своєї думки. Якщо виникали проблеми, вона ніколи їх не вирішувала, усім займався батько. Добре, що я не схожа в цьому на неї. Тому зрозуміло, чого вона розгубилася. Я заплигнула в машину і поїхала у лікарню. Батько був у свідомості. Але розмови не вийшло. Лікар не дозволив. Він хотів, щось сказати. Я потисла безсилу руку і сказала: «Не треба, не говори. Все потім». Не звично було на нього такого дивитися. Завжди такий підтягнутий і міцний, зараз з синцями під очима, блідий і кволий, він викликав у мене прикрість і жаль. Все-таки рідна мені людина.

Дні вилилися у неділі. Такою виснаженою морально я себе давно не відчувала. Тато йшов на поправку. Я допомагала як могла. Розривалася між двома офісами, взяла ще й батьковий, щоб його підтримати; проводила час з мамою, щоб заспокоїти. І коли батька виписали, я вирішила відпочити та взяла квиток до Дена.

Лондон зустрів мене дощем. Я дивилася у вікно таксі на похмуре, таке старе місто. Щось привабливе в цьому є. Отак сидіти й пити каву біля вікна, а на дворі пасмурно і дощик накрапає. Піднімаючись ліфтом думала, що Дена, мабуть, немає дома. Нічого приготую щось смачненьке, буде сюрприз. І Сюрприз вдався. Ден був такий здивований, що повернувшись дуже пізно і напідпитку, забув представити мені дівчину. З якою смоктався ледь ввалившись у квартиру.

-Добрий вечір, голубки, -посміхаючись.

-Іруся, ти…-здивовано.

-Нічого-нічого, не зупиняйтесь. Я вам там романтичну вечерю приготувала, -взяла сумку і вийшла.

Все, ця людина для мене померла. Скільки б він дзвонив, я не відповідала. Потім внесла до чорного списку. Далі прилетів, просив пробачення. Та це нічого не змінило. Можливо, він мав рацію, коли казав, що я просто його не любила. Можливо. Мені було з ним комфортно, легко і зручно. А можливо, кохання прийшло б пізніше. Тепер не прийде.

Зал був уже заповнений людьми, а гості ще прибували. Грала легка музика, офіціанти розносили напої. Цей вечір організувала я, тому уважно за усім слідкувала. Поки все йшло чудово і я задоволено підпивала шампанське.

Батько підготував промову до Дня народження компанії та виступив як зібралися гості. Після, він об'явив, що таким святом він завдячує своїй донці й запросив мене до імпровізованої сцени. Довелось виходити, посміхатися і бажати усім гарного вечора. Потім був виступ артистів, а я відчувала на собі погляд. І скільки не намагалася знайти того, хто дивиться, марно. Я завжди ловила на собі погляди чоловіків. Вже звикла і не звертала уваги.

-Ірочко, познайомся це наш закордонний партнер містер Коллін та Назар Руденко. До речі наш земляк.- Тато важно знайомив мене зі своїми партнерами.

А я не могла відвести очі від того самого земляка. Пройшло майже п'ять років. Переді мною стояв вже дорослий чоловік, але очі і усмішка були тими ж. Не впізнати було важко.

-Принцеса подарує мені танго?- Я відірвалася від розглядування і протягнула руку.

Це був самий відвертий і захопливий танець в моєму житті та найкращий партнер. Стільки пристрасті та стільки емоцій, що я повністю поглинула у танець. Як музика затихла, тишу зірвали оплески. Назар притулив мене спиною до себе, обійняв за талію і прошепотів: «Я мріяв станцювати танго з тобою».

Назар виявився ідеальним партнером, чоловіком, коханцем і, він ще не знає, але тепер доведеться бути ідеальним батьком. А я і так знаю, що я в усьому ідеальна, принаймні для нього. Тепер буду вчитися бути ідеальною мамою для нашої майбутньої дитини.