Минуле

Наше минуле укрилося цвіллю

Якої ми не помічали

Яка тільки в спалахах вибухів

Раптом

Впала нам в очі

Невже ми до того не бачили?

Невже ми навмисно йдучи із кімнати в кімнату

Гасили там світло

Невже ми свідомо забули про те

Що щурам

непогано і в темряві?

Тепер вже запізно вертатись

Тепер вже погризені речі не хочеться брати в руки

Пожовані ноти пісень, що звучали в дитинстві,

Зімʼялись

Тепер це військові марщі

Під них пацюки марширують

коморами наших спогадів

Книги, що ми зберігали у шафах

Тепер переписані

Щоб їх зрозуміти нам треба позбутися честі

Кинути честь у криві пожовтілі зуби

Тоді на зімʼятих сторінках ми знову побачимо

Літери

Тоді з наших пащ безвільних знову закапає

Слина

І мова, якою написані спогади

Наші такі безтурботні спогади

Наші злочинно байдужі спогади

Мова ця більше не має сенсу

Слова її – ріжуть душу, не кажучи вже про вуха

Не згадуючи про серце

Наше минуле знищено

Та по ньому не треба плакати

У нас ще достатньо майбутнього

У нас ще достатньо порожніх блокнотів

Щоб записати в них спогади

Записати людською мовою