Втомився я, чи радше - ся втомив

Втомився я, чи радше - ся втомив.

Втомив, як дівчину стомили солов’ї,

немов дружину чоловік обридлий.

Немов дощі втомили безкінечні,

які ідуть у землю, скрипалі,

та плачуть гірко. Утомив я

немов Герасим утопив Муму,

наслухавшись собачої розмови.

Я так сказав утомлено собі:

“Якби ми не були такі знайомі,

якби людина зовсім ти чужа,

напевно, не погидив би та видав,

тебе у руки влади. Поліцай,

на публіку би винес, що шахрай,

і взагалі, нестерпний ти зануда.”

На ті слова нічого не сказав,

промовчав я до себе, покивавши.

Так ся втомив, що ладен би здуріть,

у дурку сісти, де би лікували

такими ліками, що певно б одурів

і вже себе не помічав у коридорі.

Проходив би повз себе, не вітався

до себе навіть, так я ся стомив.

“Ніколи ще тобою так не гидив, -

я не вгавав, і сам себе клював. -

Мені ти наче революцьонеру

міщанка - вабить тим, яка огидна,

неначе біль зубний коли почавсь,

але іще болить не в повну силу,

приємно до нудоти... Що мовчиш?"

А що на правду можна відказати...