Автобіографічне

І серед сотень дивних відчуттів,

і серед тисяч дум та тонни вражень,

проживши шість своїх життів,

у сьомому шукаю в собі важіль.

Бо хочу зупинити цей момент.

Закарбувати в пам'яті ці дати,

коли у космосі моїм - парад планет,

коли на серці - спокій, що не приховати.

Бо Всесвіт мій розкинувся в душі,

яка колись безжалісно палала.

Згоріла вщент і попіл в пустоті

лишився там, де щастя вирувало.

І серед попелища почуттів

та серед тихого безмежного "нічого",

я піднялася, вперше у житті

не проклинаючи себе, його чи Бога...

Нехай залишаться зі мною відчуття

цього незнаного бажáного спокою.

І ці глибокі, тихі почуття,

які прийшли нізвідки, разом із Тобою.

Так, все мине.

Усе в житті минає.

Час перепише думи й почуття.

І все ж, лиши мені те, як кохаєш

незмінним.

До кінця мого життя.

Ти - більше, ніж любов серед усіх історій,

хоча й вона завжди така мінлива,

але в обіймах, дотику, очах твоїх та мові,

знаходжу все, від чого я стаю щаслива.

Я - незалежність, сильна та розкута,

оголена думками, серцем і душею.

Мої життя - то шість разів спокута,

яку на цей раз лишу під землею.

Я - сьомий том, параграф двадцять сьомий.

Стільки листів, а ніби й не жила.

Цей розділ надважливий - переломний,

бо в нім горіла та воскресла Я.