Земля троянд

І

Словом…

прямі паралельні не пересікаються.

В жодній теорії на геометричній плоскості,

за умови коли художник

не засвідчить ідею умовності

в перспективі. І лінії сходяться,

за плечима його фігур. Словом,

фігури, його приближені

до химерного світу прямуючи,

прямою виходять з часом

на схвильований серпантин.

З тим, фігура перетинається

з паралельними їй фігурами,

піднімаючись вгору сходами,

і виходить на коридор.

Там продовжує лінію скручену

за стіною покрученим проводом

світлом люстри і світлом вивіски

проростаючи в кадуцей.

Словом,

тут дві прямі зустрічаються,

на підлозі, де світ шахівницею, -

ферзь на чорному і протилежному -

ходить кроком хитнувшись назад.

Першим чином, вони обміняються

довгим поглядом. В точці погляду,

Дві прямі неодмінно сходяться.

І не тільки. Тут перший шах.

ІІ

Словом,

лінії знаджені формою,

і освячені світлотінню;

світло, мабуть скипіло бронзою

і розлившись наповнило плоть:

невисокою, повногрудою.

Розсип світла хитнувши неспокоєм,

до плечей повело облямівкою

пишне, темно-русяве каре.

Крила книг огорнула обіймами.

Назви тисненням золотом блискають

ледь читається в літерах: «Біблія»

в ілюстраціях майстра Доре.

А під нею, за авторством Текерей,

мабуть з «Ярмарком марнославства»,

що мовчить прикусивши закладку,

де Ребекка шепоче своє:

- Дорогенька, наш жереб кинуто!

Лоском клуб із хмільного плісе.

ІІІ

Не важливо, насправді – байдуже,

що читатимеш ти коридорами,

чи товсті фоліанти з романами

чи поезію, чи псалми.

Упродовж розпашілого полудня,

сонцем стіни умить наливаються,

за якими вона захищаючись

відбиває твій шах королю.

Та здається от-от закохається,

та здається от-от поцілуєшся,

отримавши опік вогненного

ти, від полум’я з’ярених губ. Та…

ІV

Словом впевнена, словом звужена,

знає звідкись усі пропорції,

варіанти. Ходи прораховані.

Що підходить слоном прикидаючись

їй давно, як знайомий пішак.

А за ним не мужчина ховається,

а насамперед словом улесливий

драматизмом підбитий, зіпсований

нерішучий фіґляр та поет.

А тому говоритиме втомлено,

навіть трохи даремно-змучено,

театрально, із жестами, вдавано

позіхаючи в серці слів.

Як тигриця, що в спеку мружиться

незважаючи зовсім на витівки,

як ричить по-дитячому, бавиться

тигреня підкрадаючись, їй.

Та здається от-от закохаєшся,

та здається от-от поцілуєшся,

отримавши опік вогненного,

ти, від полум’я з’ярених губ. Та…

V

Мій друже, - всміхаючись вимовить, -

і навмисно вперед забігаючи,

незворушно добавить: - Вибачте,

я не ваша, і ви – не мій.

Ви всього лиш придумали партію,

підхопили мій погляд втомлений,

зачепились за книги, крилами –

залопотіли услід. Ах,

знай, можливо, коли б пострічалися,

ми раніше, - я в цьому впевнена,

безсловесно умить закохалися б,

тільки зараз не станеться так.

Я чекаю, погляньте, на іншого,

що збирається йти на побачення,

за дверима, ось тими – білими,

за якими його кабінет.

І скажу, я відверто, признаючись,

без нальоту погорди, - з вдячності,

що ви роздивилися в погляді,

ще не зовсім безглузду мене.

Я ж не бачу у вас – потрібного,

Ба, вірніше, мені підневільного,

Чоловіка, що йти наміряється,

Паралельно з отих дверей.

28.08.2021