Долина. Райдужний водоспад.

Четвірка лосів ступою підіймалась лісистою стежкою. Вершники їхали один за одним мовчки. За весь час подорожі вони перекинулись лише кількома словами. Ближче до сутінок Влас зіскочив додолу, вхопив Оріяниного лося за вуздечку і приставив пальця до губ.

– Тс-с-с!

Мисливець роззирнувся, а потім підняв руки вгору та ступив кілька кроків вперед. Перед його чоботами у землю вп’ялось три зелені стріли.

– Ми прийшли з миром! – викрикнув він.

Кілька тіней метнулись поміж стовбурами смерек.

– Я Влас Знайда, супроводжую панну Оріяну Магуру-Вербну!

Дріада з’явилась за п’ятнадцять кроків. Вона принюхалась до мисливця й опустила лук, тоді, діставши шмат тканини, звірилась із запахом та подала сигнал іншим.

– Ви зарано! – промовив мисливець.

– Наші володіння останні кілька днів турбують непрохані гості, а ми якраз були поруч в дозорі.

– Вони, мабуть, зовсім без клепок у голові.

– Такої ж думки, людям та й іншим нема чого тут шастати.

– Я гадав, межа ваших земель починається вище?

– Все це було нашим з початку цього лісу.

Влас впіймав нотки зневаги у її погляді коли промовлялись ті слова. Табір розбили через годину на затишній поляні в оточенні вікових смерек. Їм не дозволили палити ватру, спати довелось, загорнувшись у плащі.

Мисливець прокинувся серед ночі, щось було не так. Спершу він лежав непорушно та слухав; впевнившись, що трійко дріад хропуть в купі, аби не замерзнути, піднявся. Ще дві лісні діви стояли на чатах, а за кілька кроків калатала зубами Оріяна.

– Тримайте, – він подав ельфійці свій плащ.

– Холодно, наче взимку!

– В цьому місці інколи так буває, якщо вітер дме зі сходу.

– Чому мерзну лише я, а їм он, – Оріяна кивнула в сторону сплячих, – хоч би й що, сплять покотом.

– Вони трішки інакші, їхня кров гарячіша, але й живуть не так довго, як наш народ. А ще, дозвольте, – Влас вмостився позаду спиною до її спини, – вони ділять холод, як і тепло на всіх.

Ельфійка струснулась всім тілом, він відчув як напружились її м’язи. Через деякий час вона заспокоїлась, а отримавши Власове тепло, змогла зігрітись та нарешті заснути. Мисливець прокинувся зранку з дивним відчуттям, Оріянина голова лежала на його грудях, а руки обіймали стан. А ще він зрозумів, що ця ельфійка має дуже приємний аромат: так пахне верба навесні. Дівчина прокинулась, і за мить вже сиділа, витріщаючись на Власа, її щоки заливав гарячий рум'янець. Оріяна прикрила долонею ту, на якій спала.

– Доброго ранку, виспались?

Вона кивнула у відповідь, неподалік донеслись глузливі смішки дріад.

– Не зважайте, у них дивні порядки. Я приготую поїсти.

Влас скочив на ноги, натягнув на себе блискучу тонку кольчугу, поверх сорочки та пішов до лосів. Швидкий сніданок, і вони вирушили далі. Йшли без зупинок від самого ранку, а в другій половині дня дріада з передового дозору подала сигнал своїм, і весь загін, озброївшись, зник. Оріяні з Власом було наказано сховатись та чекати. Невдовзі вони почули крики та брудну лайку, ще за мить – розпачливе волання переможених, і все стихло. Повернулись дріади у піднесеному настрої.

– Непрохані гості? – запитав мисливець.

Але йому не відповіли, лишень подали знак виступати в дорогу.

– Дивною стежиною вони нас ведуть, – промовив він до ельфійки.

– Їм видніше, це ж їхні володіння.

– Так, але ми йдемо не у тому напрямку, тобто не найкоротшим шляхом.

– Може, оминаємо яку небезпеку?

– Можливо, або вони тягнуть час.

– Навіщо їм це, дріади дружні до ельфів? – запитала вона з ноткою докору в голосі.

– І справді, навіщо це Темним!

Інша частина переходу пройшла без пригод, а перед самим смерканком з’явилась ще одна двійка дріад.

Цей вечір був трохи тепліший за попередні, але коли мисливець стелив їхні підстілки поруч, Оріяна не обмовилась ні словом.

– Їдло он в тій сакві, я поведу напоїти наших лосів до струмка та наберу свіжої води.

Влас взяв тварин та пішов стежкою вниз, дріади спочатку навіть хотіли його спинити, але після нетривалої словесної перепалки погодились, що негоже мордувати дітей лісу спрагою. Проте, отаманша наказала одній зі своїх супроводжувати Знайду. Оріяна не надто перейнялась такою поведінкою дріад, списавши все на грубе та упереджене відношення Власа щодо них. В саквах вона знайшла трохи свіжих та сушених фруктів, різні горіхи, кружальце ельфійського сиру та солонину. Від вигляду останньої її ледь не знудило, а ще ж смерділо те м’ясо, як дохлятина – весь апетит пропав.

– Як він може це їсти? Теж мені, один з нашого роду-племені знайшовся.

Оріяна плюхнулась на свою підстілку і ледь не скрикнула, її сідниця вдарилась об щось тверде під сподом. Вона обшарила рукою й намацала плече самостріла якраз на межі їхніх лежбищ. Ельфи не надто поважали цю зброю, тим сильніше вона скривилась від такої знахідки.

– Варвар, як і весь рід людський. Що батько міг знайти в ньому? – стиха промовила вона.

«Хоча він завжди наказував не бути твердолобою і дивитись далі, ніж зверху вниз. Можливо я чогось не розумію, чи він все ж таки помилився», – думала Оріяна про всю цю пригоду та свого супутника зокрема.

Влас повернувся затемна, він спокійно крокував поміж передньої двійки лосів.

– Де Плющівна?

– Хто?

– Де наша сестра? – гаркнула старша й взялась за лук.

– Плентається позаду.

Він порівнявся з їхнім лежбищем, отаманша кивнула до своїх, щоб ті перевірили.

Встало одразу дві дріади, перша ступила крок у бік, друга хотіла в інший. Мисливець блискавичним рухом метнув топірець у ватажка та сполохав лосів, погнавши їх на лісних дів. Залунав лемент і крик скалічених впереміш з ревом тварин. Влас, не втрачаючи й секунди своєї переваги, кинувся добивати поранених коротким списом. Швидко прикінчивши двох, він стрибнув в сторону ошелешеної Оріяни.

– Самостріл, – викрикнув мисливець, – візьміть самостріл!

Остання вціліла дріада вже наставляла стрілу на тятиву, і чомусь дивилась вона саме на ельфійку, а не на свого кривдника. Влас метнув списа, але схибив – дріада зуміла ухилитись. Цим він виграв кілька дорогоцінних секунд, але сконцентруватись і скласти будь-яку руну не встиг би. Лучниця прицілилась в рухому мішень – чоловіка. Влас в останній момент метнувся за другу пару заздалегідь стриножених лосів, і стріла влучила у тварину, а далі, швидка перебіжка, коротка сутичка та хрускіт кістки – він з усієї сили ударив важким каблуком в коліно.

– А-а-а-а-а, погань! – вона завивала, намагаючись відповзти подалі.

– Чому ви порушили договір?

– Гори у своєму пеклі, ельфійський прихвостню!

– Хай так, але спочатку ти, – він схопив її за чуб, позаду залементувала Оріяна.

– Так не можна, зупинись, вона ж поранена...!

– Мої сестри знайдуть...

Мисливець махнув ножем по горлу й обережно опустив її на долівку.

Ельфійка стояла зі своїм луком, цілячись у Власа.

– Опустіть, все скінчено, принаймні на цю мить.

– Ти!

– Я, – він змахнув піт з брудного обличчя.

– Варвар, вбивця, вони не були ворожими, навіщо?

– Звісно, не були. Лишень вели нас у пастку!

– Ти цього не знаєш напевне, і бився, як потвора, без гонору та честі, відбираючи життя задля свого збоченого задоволення.

– Як скажете, але краще я їх, ніж вони нас.

– Інших трьох теж прикінчив, як ниций різун?

– Авжеж, підкрався ззаду та перерізав горлянки.

– Батько таки ослаб головою, коли має тебе за друга.

– Не смійте чіпати нашого, – він затнувся, – не смійте говорити у такому зневажливому тоні про шляхетного Магуру.

– Він сказав – ти найкраще, що у нас є. Виходить, батько знає, як ти вирішуєш справи та суперечки.

– Так, саме він навчив мене всього, що я вмію та знаю. Ви в Радограді за його неприступними мурами втратили зв’язок з реальним світом, – Влас хотів продовжити, але раптом замовк і озирнувся. – Повільно покладіть зброю на землю.

– Нізащо, – Оріяна сильніше напнула тятиву.

Мисливець повернувся до неї спиною.

– Прошу, опустіть той бісів лук, бо вас розірвуть на шмаття.

– Я вмію себе захистити.

– Будете розповідати це йому, коли він почне відривати ваші тоненькі ручки.

З-за дерев вийшов чугайстер, він ніс двійко мертвих дріад з дозору, його бурштинові очі блиснули, побачивши Оріяну з напнутою тятивою.

– Не хвилюйся, все добре.

– Вона хоче тебе образити? – пролунав басовитий голос з подивом.

– Донька Магури трохи схвильована після пережитого.

Чугайстер кинув тіла на купу й промовив:

– Мені все ж здається, тебе хочуть покалічити. Відірвати їй руки?

– Ніт, все добре.

– Гаразд, принесу ту, що біля струмка.

Волохатий здоровань зник в кущах.

– Це ж справжній чугайстер, – промовила здавленим голосом ельфійка.

– Так, Ясен добрий, але вам краще опустити лук, не можу сказати, як він відреагує вдруге. Повірте, – він поволі підійшов та поклав свою закривавлену руку на її, – я не зробив нічого безчесного.

– Але ж ти напав першим, без попередження.

– Саме так, я б не зміг захистити вас, якби першими були вони.

– Дріади дружні до ельфів.

– Темне плем’я давно перестало поважати будь-які порядки, окрім своїх.

– Чугайстер не став би допомагати лихому, вони мають вроджену здатність відчувати правду, – процитувала древній трактат Оріяна, але радше, щоб переконати себе.

– Так і є, Ясен оберігає ліс та його мешканців, саме він розповів, що нас ведуть на страту.

Ясен з’явився несподівано, його хода була нечутною навіть крізь кущі. Чугайстер кинув мертве тіло до решти та підійшов до пораненого лося. Він притулив свою волохату лабету до писка тварини й щось тихенько проспівав. Наступної миті лось затих.

– Візьми його тіло, хай воно наповнить тебе силою, а дух я відпустив, щоб він переродився, – промовив здоровань до Власа.

Мисливець вирізав шмат м’яса, а решту туші Ясен відволік кудись в кущі, та повернувся.

– Зубаті брати сьогодні також сповняться його силою, а це треба спалити, щоб і сліду не зосталось, – він кивнув на дріад.

– Ясен вважає, що вони втратили душу, тому навіть хижаки не повинні торкатись їхньої плоті.

Мисливець сконцентрувався, промовив молитву й склав руну «Срібного вогню», запаливши мертві тіла. Ясен зірвав пута з лосів. Мисливець приторочив спорядження, і вони пройшли ще кілька годин в темряві, подалі від того злощасного місця. Цієї ночі горіла ватра, Оріяна вклалася спати з іншої сторони, трохи далі від своїх супутників. А чугайстер з мисливцем ще якийсь час гомоніли, їли та пили солодке гранатове вино з одного міха.

Зранку Влас прокинувся від чийогось пильного погляду. Оріяна сиділа поруч, тримаючи свою правицю на руків’ї кинджала.

– Розповідай, – наказала ельфійка.

– Що саме?

– Все.

– Трохи задовго.

– Яку гру задумав батько, і чому ти хотів назвати його своїм отцем? – її обличчя освітив сонячний промінь.

– Ви прекрасні, – промовив Влас без натяку на кпин.

– Відповідай, бо клянусь Ефіром, зроблю з тобою те, що ти зробив з тими дріадами, – на руків’ї рипнула шкіра.

– Я називаю шляхетного Магуру батьком, бо він сам велів мені так робити.

– Тобто?

– Я його названий син, а Мар’янка, моя молодша сестра, названа дочка.

– Це тільки твої слова.

– Запитайте в нього самі. І якби я з сестрою жив разом з вами, нашу сім’ю заклеймили б.

– Ви з людської раси – це можна зрозуміти.

– Що ви несете! Я чужий серед людей, але і для ельфів не зовсім свій, бо, бачте, маю порчену кров. Дарма, що пролив її за Долину стільки, що цебро набереться. Наш батько бачить цю гниль і хоче змінити, повернути ельфів Долини до мудрості, котру вони завжди мали – це і є мета нашого походу за тим клятим осколком.

– Варвар.

Він у мить ока вхопив її руку з кинджалом та міцніше притиснув до своєї шиї.

– Авжеж, вріжте, зробіть світ трохи чистішим! Але тоді стрибайте на лося і мерщій звідсіля, Ясен буде наздоганяти.

Вона вирвала свою правицю з його мозолистої долоні, шкрябнувши незумисне шию.

Він сів.

– Люди злі, заздрісні, нечестиві, вони не мають гонору.

– Вони бувають різними, як і ельфи, все залежить від виховання та стану духу. Ніхто немає безумовних прав на світлу душу, життя прожити – не ліс перейти.

– Кров вирішує!

– Хто позабивав цю милу голівку такими лютими нісенітницями? – Влас помітив її внутрішнє напруження. – Хіба цього навчав наш батько, бо мене точно ні!

– Він був... Батько не такий як всі, він дивак.

– Це інші дурні, вони перестали дослухатись до нього, і щоб хоч якось виправдатись – обізвали схибленим. Ви ж так не думаєте? – запитав Влас з надією у голосі, зазирнувши прямо у її вічі.

– Н-не знаю, може інколи.

– Чому, на бога, ви тоді погодились на все це?

– Не хотіла його засмутити, батько виглядав таким самотнім та змученим.

– Не повірили йому, гадали це все вигадки старечого, слабкого розуму.

Ясен вже якийсь час мовчки спостерігав за ними.

– Повірити, що отак візьму й просто піду рятувати наш народ та всю Асцару, зміню порядки усталені самим до Вергієм!?

– Так, так, чорт забирай, бо вас про це попрохав володар Магура, найвеличніший з ельфів! – Влас ледь стримувався. – Той, хто допоміг здолати Німу Королеву, той, хто зміг відмовитись від повної тиранічної влади на користь ради старійшин. Заслуги батька можна перелічувати до ночі, і то буде лише малесенька краплинка. Подумайте!

– Вона тебе позначила, – промовив чугайстер, – добре, і світла в ній зараз більше, ніж на початку. А ще час вирушати, та нечисть вже знає.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.