4.Остання ставка Юдгіштгіри

Пам'ятайте, о кшатрії, що найдорожче для арія - воля! Задля неї можна віддати все -маєтності, золото, навіть кохану дружину. Немає ганьби в тому, що полонений несе за себе викуп, бо така мінлива вояцька доля, але ті, хто робить волю ставкою в азартній грі, навіки вкривають себе безчестям. Навіть вбивця брагмана швидше відкупить свою провину, аніж той, хто програв себе в рабство.

З "Повчань" мудреця Матанги.

Так дві гілки роду Куру врешті примирились між собою. Навіть Дурьйодгана, здається, вгамував свою заздрість і страх. Та не було миру в душі у Карни Вайкартани.

Зовні він не виказував своїх почуттів. Молодий князь мудро правив своєю Ангою і з'являвся до Гастінапуру за кожним закликом Дурьйодгани, коли той натівав чергову сутичку з численними сусідами. В багатьох битвах приймав Карна участь, і вже ніхто не смів засумніватись, що князь Ангу є атіратгою — великим колісничним воїном. Іноді до нього долітали чутки про подвиги Арджуни - Пандави бо теж провадили війни — і тоді Карна згадував про обіцянку Пхальгуни і усміхався.

Та зустрітися в бою з Арджуною все не випадало, як і не траплялось нагоди побачити Драупаді. Матуся Радга тим часом висватала Карні дівчину, напівсироту, доньку збіднілого кшатрія, котрий загинув у панчалійській війні. Дівчина була білява і блакитноока, а звали її Сітою, наче ту, з легенди. Красуня одразу ж покохала свого чоловіка, чи-то за його подвиги, чи-то за гіркувату ніжність поцілунків, і Карна забрав її до Ангу і назвав своєю княгинею.

Другу дружину Карна здобув собі сам. Вона була родом з Північної Панчали, а в жилах її текла добра дещиця дравідійської крови. Чорноока смаглявка чимось нагадувала Драупаді, так... ледь-ледь. Карна побачив її випадково, на святі Дурги, і, підкупивши служницю, змовився з дівчиною про викрадення. Аматасені, так бо звали панчалійку, засліплена вродою молодого арія, беззастережно дала згоду на все, в тому числі і на дивну умову - вдягнути багряне сарі. Карна увірвався у двір її батька-кшатрія на бойовій колісниці, підхопив дівчину, що ніби випадково спустилася у двір, і зник у хмарі пилу, полишивши ошелешених родичів стояти з роззявленими ротами. В дорозі, через присутність вірного Чаті, Карна стримував свої почуття, але Аматасені часом лякалась суворого лиця нареченого, погляд якого був зовсім не схожим на ніжний. Після ж кількох тижнів подружнього життя, панчалійка, плачучи, кинулась до ніг княгині Сіти і благала про пораду та заступництво. Вона запевняла " старшу сестру", що чоловік чи то її, Аматасені, зовсім не любить, чи може за щось зненавидів після першої ж ночі.

-То він, що, кривдить тебе? - допитувалась Сіта.

-Ні, о старша сестро! Але він так на мене дивиться... І жодного разу не поцілував, наче спить зі мною супроти моєї волі. Кожного вечора змушує

одягати це кляте червоне вбрання! А одного разу назвав Яджнясені...

-А, - прошепотіла Сіта, - то ось воно що...

Аматасені раптом ударила себе в чоло.

-Боги покарали мене! - заголосила, - бо зробили схожою на доньку Друпади! Що ж мені робити, люба сестро, адже моя душа не з кременю, як у тієї жорстокої жінки! Мені страшно дивитись в кохане лице, бо очі милого схожі на леза мечів!

Сіта, лагідна і добра жінка, розчулилась і пообіцяла вплинути на Карну.

-Мій коханий мужу, - сказала вона йому одного вечора, - ви не повинні карати бідолашну Аматасені за жорстокість тієї жінки. Хіба кривдити слабких — то гідно воїна? Сестра вважає, що ви її ненавидите, і може не зовсім помиляється. Але ж вона-то нічим не образила вас!

-Я не зробив їй нічого лихого, - буркнув Карна.

-Крім того, що кожної ночі уявляєте на її місці іншу! Коханий мужу, забудьте,

врешті про князівну з Кампільї! Вона не гідна ні ваших спогадів, ні ваших почуттів.

-Та я про неї зовсім не думаю, - озвався Карна, опустивши очі, - тобто думаю, але... Я не знаю, як назвати це почуття...

-Ваша колишня любов поволі перетліває на зненависть, - лагідно сказала Сіта, -це, напевне, дуже боляче, але ж пораненому не стане легше, якщо ще хтось страждатиме поруч. Не мучте себе, коханий... І викиньте геть з золотої скринечки певну суху квітку, а скринечку подаруйте Аматасені...

-Та квітка полита моєю кров'ю, - мовив князь Ангу, - забудь про неї, Сіто. Але я присягаю, що більше не дам Аматасені приводу скаржитись на мене.

=О, - мовила Сіта, - присяга Карни з Ангу незламна, як тризуб Шіви! Піду,заспокою сестру, бо бідолашне дівча ронить сльози з ранку до вечора. І нехай вона більше не вдягає це жахливе червоне сарі... Такі яскраві кольори - то несмак. Ви дозволите підібрати їй вбрання, коханий?

-О, ці мені жіночі хитрощі, - сказав Карна ніжно, - звісно, хай одягне щось інше... Я сам не терплю багряних кольорів...

Він раптом загнувся і почервонів, щось згадавши. Сіта засміялась:

-Я добре знаю ваші вподобання і вберу Аматасені згідно з ними. Адже вона з Північної Панчали, а там добре знаються на модах і смаках. Не те, що у Кампільї...

З того часу Карна жив з обома своїми жонами в мирі та любові. Сіта народила йому хлопчика, якого щасливий батько назвав Рамою, а Аматасені - двох близнюків: Сушену та Врішасену. Через деякий час у Сіти народився ще один хлопчик, Сатьясена, котрий і став батьковим улюбленцем.

Коли сини підросли, Карна привіз їх до Гастінапуру і двір Адгіратги наповнився дитячим щебетом. Стара Радга одразу ж полюбила і білявих синів Сіти і смаглявих, наче горішки, дітей Аматасені. Жінці здавалось, що в синових дітях воскресли її померлі малюки, усі четверо. І коли малі княжичі, перемазані медом та кхіром, чубилися біля її ніг, Радга посміхалась як людина, що зазнала в житті найбільшого щастя.

Одного разу, коли Карна з родиною перебував у Чампі, до нього прибув гінець від Дурьйодгани з проханням негайно приїхати. Карна виїхав наступного ранку і примчав до Гастінапуру у найкоротший строк.

-Ти наче літаєш як асур! — сказав зраділий Дурьйодгана.

-З ким б'ємося цього разу? - поцікавився Карна у відповідь.

-Не б'ємося, - мовив князь Гастінапуру, - ми їдемо в гості.

-До кого?

-Як це до кого, друже Карно? До моїх любих родичів.

-У Кгандавапрастгу? — здивувався Карна.

-Саме так. Пандави збудували стольне місто, яке назвали на честь Індри. їм дуже хочеться похвалитись новою іграшкою. До того ж Юдгіштгіра так запишався відперемог своїх братів, що збирається провести обряд Раджасуя- яг'ї!

-Цей обряд, - мовив Карна з усміхом, - належить виконувати лише Великому Князю.

-Юдгіштгіра вже вважає себе таким! - пирхнув Дурьйодгана, - але нічого не

вдієш - треба їхати, бо до Індрапрастги виїхав навіть старий Бгішма. Там збирається трохи не уся знать Бгаратаварші. Якщо я не поїду, то стану посміховиськом.

- Знать, говориш? - мовив Карна з усміхом, - але я більше люблю зустрічатися з нашою шляхтою на полі бою, аніж в бенкетній залі! Для чого мені їхати? Аби подивитись на твоїх пихатих родичів? На Раджасую заборонено з'являтися зі зброєю, і хай Боги боронять того, хто осквернить кров'ю священну борозну золотого плуга... Я нудьгуватиму, друже, поміж тих нещирих людей.

-Побачиш свого друга Арджуну..., - підкусив Дурьйодгана не втримавшись.

Аби він був мені другом, - озвався Карна серйозно, - я поїхав би тільки задля нього. А так - для чого?

-Карно! — Дурьйодгана ухопив його за руку, - я не довіряю нікому, окрім тебе, а надто, коли доводиться пхати руку у гніздо шершнів! Я навіть власним охоронцям не довіряю! Ти - єдина моя опора! Погодься супроводжувати мене, і я, принаймні, спатиму спокійно!

Карна зітхнув і схилив голову на знак згоди.

Дорогою Дурьйодгана, що перебрався з пишних нош на колісницю Карни, оповідав йому всілякі плітки.

-Ти чув, що Арджуна поріднився з Крішною? Він викрав його сестру Субгадру, коли та вибрались на прощу до храму. Баларама, старший брат Темноликого, лютував, аж земля дрижала! А сам Крішна ніби й не був проти. Бідолашний Арджуна! Видно, ділити одну жінку на п'ятьох не дуже йому до смаку.

-Коли це сталося? - спитав Карна неуважно.

-Та з рік тому. У них уже син, Абгіманью. І Драупаді народжує з року в рік. Ну, це не диво, маючи стількох чоловіків.

-Припини! - озвався Карна.

-Коли вже ти вилікуєшся? - зітхнув Дурьйодгана, - а між іншим, Баларама хотів видати оту Субгадру за котрогось з моїх братів. Я навіть сам подумував, чи не одружитися з нею... Знову Пандави підставили нам ніжку! Але, зрештою, все на краще:уяви собі: береш за дружину білошкіру арійку, а у неї раптом народжується синок зі шкірою кольору грозової хмари...

-Цікаво, звідки це у Ядавів? - спитав Карна, радий, що Дурьйодгана забув про Драупаді.

-Лише Богам відомо, - знизав Дурьйодгана плечима, - і Васудева, батько Темноликого, а тим більше Девакі, його мати, - кровні арії і поштиві люди. Та

Крішна й не схожий на дравіда. Взагалі, про нього оповідають стільки пліток, що вже не знаєш, чому й вірити. Ти чув про те, як він самотужки спинив оскаженілого слона та виламав йому голіруч бивні? А князь Канса? То був, нівроку, здоровань, а Крішна, тоді ще підліток, прикінчив його кількома стусанами!

-А Баларама убив вісьмох братів Канси! - всміхнувся Карна, - це ще дивовижніше, авжеж?

-Баларама може і вісьмох тигрів зв'язати хвостами! - хмикнув Дурьйодгана, - а в Крішні невідомо де й тримається ота його сила. І він і досі з вигляду юнак. Як і ти...

-Я і сам дивуюсь тому, -здвигнув Карна плечима.

-Говорять, що довга юність - то ознака напівбога...

-Я людина, друже, - засміявся Карна, - звичайна собі людина! І люблю це життя, солодке, наче мед і гірке, наче дим.

-Тож будемо насолоджуватись гостюванням, - підсумував Дурьйодгана, - цікаво,однак, скільки ж Пандави витратили на це святкування... От люди, яким усе саме падає до рук!

-Невиправний! — хмикнув Карна, побачивши заздрісні вогники в очах приятеля, - навіщо додавати гіркоти до меду?

Та Дурьйодгана продовжував злитись і мав кепський настрій до самої Індрапрастги. Настрій той, ясна річ, не поліпшився, коли перед подорожніми відкрилась пишна столиця синів Панду. А Карна був приємно вражений і довколишніми краєвидами і самим містом. Індрапрастга була чистенькою і гамірливою, а люд мав вигляд задоволеного. Пандави, котрі зустрічали гостей з підкресленою шанобою, теж, здається, забули про колишню ворожнечу. Коли розподіляли серед знаті обов'язки з тих, що виконують кшатрії, Юдгіштгіра запропонував Карні один з найпочесніших — відати розподілом милостині між мандрівними брагманами.

-Всі бо знають твою щедрість, князю Ангу, - сказав старший син Панду, і в голосі його не було насмішки.

Карна додав до виділеного Юдгіштгірою чимало власних коштів і щедро наділяв ними знавців Вед. Врешті, зостався тільки один - високий старий колись могутньої статури.

=Вітаю тебе, Карно, чи то пак Васушено, - тихо мовив старий брагман.

-Учителю! - вигукнув Карна, - це ви, учителю?

Це таки дійсно був Парашурама, все такий же бадьорий, хоч і без своєї незмінної сокири.

-Без зброї аж якось незвично, - мовив він, - а ти, Карно, таки домігся чого хотів. Я чув про подвиги князя Ангу...

-То все ніщо, порівняно з вашими звитягами, - мовив Карна шанобливо, - я

прошу вас зайти до відведених мені покоїв і бути моїм гостем.

Парашурама прийняв запрошення. Карна запропонував йому почастунок і спитав:

-Що привело вас сюди? Хочете подивитись обряд?

Парашурама зневажливо махнув рукою:

-За своє життя я бачив чимало молодих самозакоханих дурнів, що вважали себе володарями світу, перемігши кількох сусідніх князьків. Ні, я прийшов дивитись не на те, як будуть проводити борозну золотим ралом, що його Боги подарували нашим предкам на берегах Данапрі. І рало вже не те, і земля інша. Я прийшов, мій хлопчику, подивитись на Крішну Васудеву.

-На володаря Двараки? - спитав Карна зацікавлено, пригадавши дорожню розмову.

-Так, на володаря Двараки. - повторив задумливо старий брагман, - це дивне створіння.

-Я теж чув щось таке, учителю. Декотрі навіть говорять, що Темноликий - то втілений Вішну...

-Вішну..., - буркнув Парашурама, - хтозна... Одне відомо напевне, що син Девакі не визнає ні Вед, ні інших законів, окрім своїх власних. А деякі говорять, що він взагалі не кшатрій. Принаймні, виховувався він у родині багатого вайшьї.

-І є нині князем, - сумно всміхнувся Карна, - мені пощастило більше, бо сути не служать вайшьям. Щоправда, на відміну від мене, Крішна віднайшов свою родину.

-Тобі це і досі болить? - спитав старий.

-Трохи ниє, учителю. Адже я невразливий тілом, а не душею.

-Крішна виборов собі князівство ціною великої крови, - мовив Парашурама, -відваги йому не позичати. Він кілька разів перемагав Джарасандгу, князя Магадґи, однак, коли той зібрав трохи більше війська, просто утік з поля бою. Не з боягузтва, я певен. Просто вирішив, що йому невигідно прийняти нерівний бій. Йому байдуже, що про нього подумають інші, байдуже до законів варни. Він має невразливу душу, і ніхто не відає думки Темноликого. А ти, арію, поліг би в нерівній борні, але не відступив би ні на крок, бо горда твоя душа не зодіта в панцир.

-Це добре чи погано?

- посміхнувся Карна.

-Не знаю, - серйозно сказав Парашурама, - але я не поставив би на тебе, аби твоїм ворогом був володар Двараки. Ти будеш на церемонії Аграпуджі?

-Так, учителю...

-То придивляйся уважніше до Крішни. А потім порозмовляємо.

Наступного дня Карна сидів на одному з почесних місць, обабіч Дурьйодгани, у великій залі палацу Юдгіштгіри. Відправа мала розпочатись опісля того, як гості виберуть з поміж себе головного розпорядника обряду. Посада ця була вельми поважна і призначалася найгіднішому.

Хтось назвав ім'я князя Бгішми. Але старий Дід Куру ввічливо відмовився від такої чести і, так само ввічливо, аби не образити нікого з присутніх, назвав найгіднішим володаря Двараки. Мудрий Бгішма розумів, що Пандавам і так багато хто заздрить, і не хотів, аби пішли чутки, що зарозумілі хазяї свята і розпорядником наставили родича.

Та, якщо старійшина прагнув миру, то розбурхав він зовсім не мирні пристрасті.

Коли Темноликий піднявся на місце розпорядника, серед гостей знявся гамір. Карна спочатку слухав здивовано, а тоді сині очі його загорілись гнівом. Занадто знайомим був йому подібний галас.

-Сину Ґанги! - кричав князь чедіїв Шишупала, звертаючись до Бгішми, - чому ви порушуєте звичаї? Хіба мало тут поштивих брагманів і доблесних князів? Чому ж ви поставили над нами Крішну, не князя і не брагмана?!

Бгішма розгубився і не знав, що відповісти. Плітки про походження Темноликого, ясна річ, ходили всякі, але ніхто ще ось так, прилюдно, не виступав проти нього.

Шишупала зі своїми прибічниками виступив на середину залі, продовжуючи лаяти Бгішму:

-Ви зостались зовсім без розуму, трухлявий бездітний діду, якщо вихваляєте в нашій присутньости цього пастуха! Які-такі звершив він подвиги? Це лише жалюгідний доглядач корів, і нам, князям, соромно знаходитись з ним в одному приміщенні!

Карна побачив, як підвівся зі свого місця Бгімасена, але старий Бгішма стримав його. Крішна мовчки сидів на місці розпорядника і князю Ангу здалося, що погідним лицем володаря Двараки промайнула болісна тінь.

"Може Парашурама помиляється, - подумав Карна, - і це просто людина без усякого там панцира на душі. От і зараз йому боляче... Треба поставити Шишупалу на місце, бо князь чедіїв утратив всякий сором..."

Князь Ангу перемахнув одним стрибком через поруччя ложі і рушив на середину зали. Дурьйодгана крикнув вслід:

-Карно, не втручайся!

Та Карна вже стояв біля Шишупали.

-Вийдіть із зали, князю чедіїв! - сказав владно.

-А ти хто такий? - спитав чедій зачепливо.

- Я - Карна з Ангу, і я не потерплю в своїй присутньости образ роду Куру, а чи роду Яду.

-А, - мовив Шишупала, - вірний слуга Дурьйодгани... Кажуть, ти правиш його колісницею?

-Кажуть, - відповів Карна, закипаючи, - що багато кшатріїв загинуло безглуздою смертю через дурний язик! На Раджасую не можна брати зброю, але у мене досить сил, аби придушити вас голіруч.

-Облиш його, Карно з Ангу! - почувся голос Темноликого, - з Шишупалою у мене давні рахунки, колись ми добряче побились за красуню Рукміні.

-Чи не соромно тобі, о Крішно, - вигукнув оскаженілий Шишупала, - згадувати перед цим зібранням Рукміні, що, перш ніж стати твоєю дружиною, належала мені!

-Я щадив тебе довго, сину сестри мого батька, - зловісно мовив Крішна, - але це вже занадто!

Пролунав різкий короткий свист. На очах в ошелешеного Карни, котрий стояв зовсім близько від Шишупали, голова князя чедіїв відділилася од тіла і покотилась по мармуровим плитам підлоги. Безголове тіло, бризкаючи кров'ю повалилось набік.

Запала мертва тиша. Карна очманіло дивився на труп біля своїх ніг. На хвилину він ладен був повірити в те, що Темноликий убив ворога самим звуком голосу, але потім втямив - чакра... Бойовий метальний диск, що його Крішна, порушуючи традиції, взяв з собою у жертовну залу.

Прибічники Шишупали поволі позадкували до виходу. В залі знявся гамір. Юдгіштгіра намагався заспокоїти розхвильоване зібрання.

-Помогти хотів? — почув Карна за спиною голос Парашурами.

-Хотів, учителю, - зітхнув Карна, - та володар Двараки впорався без моєї допомоги.

-Ось таким треба бути, - мовив брагман, - на порозі калі-юги... Нині хто порушує закони, той і правий, а хто шанує приписи Вед - не має в житті щастя. Заведи і собі чакру, Карно, маєш бо приклад, як розправлятись з кривдниками.

-У володаря Двараки, - сказав Карна спокійно, - своя дорога... А у мене - своя...

Парашурама похитав головою.

Юдгіштгіра, сяк-так заспокоївши присутніх, звелів продовжувати обряд, хоча багато хто говорив, що страшний урожай дасть земля, зорана золотим плугом, бо пролита кров осквернила Раджасую.

А перед тим, як князі роз'їхались, брати Пандави повели їх обдивитись свій новий палац.

Бгімасена вів гостей через галерею кімнат і все припрошував Дурьйодгану:

-Старшому брату — найвища шана... Просимо наперед!

За черговими дверима раптом відкрився басейн, повний води. Дурьйодгана одрухово відступив назад, підібравши край плаща.

-Прошу, прошу, старший брате! - заспішив Бгімасена, ледь тамуючи усмішку, - це лише прозорий кришталь, що його люб'язно подарував Великому Князю володар Двараки. Князь Юдгіштгіра вирішив зробити застигле озеро. Як в Аріяні. Бачите, під твердю вода і навіть риби... Хіба не гарно?

-Чудово..., - буркнув Дурьйодгана, котрий зроду не бачив подібного дива, і нині бісився від стримуваної люті.

Серед гостей хтось хихикнув. Дурьйодгана звів брови. Він зрозумів, що йому приготовано яку-то пастку, з тих, що наражають на небезпеку не життя, а гідність. З такої пастки його б не визволив і Карна. Але відступати було пізно.

Гості пройшли по блискучій підлозі, і Бгімасена сам відчинив перед братом у перших наступні двері. За ними був такий же басейн. Дурьйодгана рішуче ступив уперед і шубовснув у воду.

Регіт став ще гучнішим. Навіть брати Дурьйодгани - і ті не змогли стримати усмішок. Карна кинувся на допомогу і простяг Дурьйодгані руку. Князь Гастінапуру вибрався з басейну в облиплих шатах, мокрий як курча. Він ніколи не міг тамувати своїх почуттів й тепер мав перекривлене від злоби обличчя. З нього бо реготали всі - князі, їхні дружини. Навіть Крішна Васудева, і той посміхнувся одною зі своїх загадкових усмішок.

-Друже, - тихо мовив Карна до Дурьйодгани, - треба їхати... Ідіть до своїх покоїв і веліть збиратись.

Дурьйодгана понуро кивнув головою і рушив до дверей, котрі вели у внутрішній дворик. Двері, напівзатулені завісами, були відчинені. Князь Гастінапуру рвучко відкинув важку тканину - і врізався головою у прозору перепону.

Жінки аж вищали од реготу. Бгішма мовив до володаря Двараки:

-Розпоряднику, треба припинити це. Мої родичі зайшли задалеко. Вгамуйте хоча б своїх дружин, а я поговорю з Бгімасеною...

-Чому б жінкам і не сміятись,- сказав Темноликий голосно, - тим більше, коли є над чим...

Оскаженілий Дурьйодгана рвонувся до дверцят поруч, затулених такими ж завісами. Він витягнув руки, аби не вдаритися знову, зашпортався у важкій тканині і впав.

Карна не знав, що діяти. Вміло підстроєна халепа була такою, що її не можна було здолати збройно. Він зрозумів, що Пандави помщаються таким чином за Варанавату та півроку поневірянь, а Крішна допомагає їм як родич і союзник. Але, знаючи Дурьйодгану, воїн розумів також, що п'ятеро братів напитали собі лиха. Князь Гастінапуру був настільки себелюбним, що йому скрізь ввижалися підступи та насмішки, а що вже говорити про явний глум! Карна боявся навіть подумати, якою може бути помста старшого сина Дгрітараштри у відповідь на теперішнє знущання.

В гурті жінок Карна побачив Драупаді. Княгиня Індрапрастги, трохи розповніла опісля кількох пологів, але все ще залишалась гарною. Вона також щиро, від душі сміялась, обіймаючи тонковиду красуню в зеленому сарі, очевидячки Субгадру. Сама ж княгиня залишилася вірною багряним кольорам. Карна спробував був пригадати колишнє шалене почуття любови до цієї жінки -і не зміг. Йому було лише боляче і гидко згадувати як ті, що зараз осміювали Дурьйодгану, тоді, в Кампільї, реготали над ним.

-Не гідно ні князів ні воїнів, - сказав Карна голосно, - сміятись над чужим нещастям. Тим більше не слід це робити дружинам кшатріїв. Слуги подумають, що ви, панове, взяли собі подруг з їхньої варни.

Драупаді, на яку Карна дивився під час своєї промови, застигла з відкритим ротом, її смагляве лице посіріло. Субгадра залилася рум'янцем і затулила лице покривалом.

-Справді, - мовила тремтячим голосочком сестра Крішни, - треба це припинити...

-Юдгіштгіро! Бгімасено! - гнівно мовила Драупаді, - спиніть-но ви цього низьконародженого, який насмілився образити нас!

-Покличте ще й інших трьох, - пораяв Карна насмішкувато, - та тільки я, ясна пані, не скажений слон, аби ваші чоловіки кидались на мне вп'ятьох. До того ж я — їхній гість, а битися з гостем - ганьба для господаря. І вас я нічим не образив, адже ви, така поштива господиня, зовсім не насміхались над князем Гастінапуру як-то не личить княгині, та ще й не просто княгині, а магарані -дружині Великого Князя. Навпаки, ви хотіли наказати припинити це ганебне знущання. Чи може я помиляюсь?

-Я доберусь до тебе, Карно, коли ти не будеш нашим гостем!- заревів Бгімасена.

-О!- сказав Карна з милим усміхом, - наш хоробрий Бгіма... Я з радістю прийму твій виклик... опісля похорону Арджуни, який уже пообіцяв мені двобій.

Вайкартана якнайчемніше вклонився і вийшов у двері, через які вибіг Дурьйодгана. Біля тих дверей стояв Арджуна, що мав вигляд не розлючений, а, швидше, розгублений. Лице Пхальгуни паленіло від сорому, і він не озвався до Карни і словом.

" Мабуть вони влаштували це посміховисько без участи Арджуни, - подумав Карна, швидко йдучи садовою доріжкою, - а Бгімасені таки варто буде нам'яти боки. Він хоч і здоровань, але неповороткий... Тільки як це все влаштувати у мирний час? Хіба що напроситись у союзники до якогось князя, котрий з ними ворогує..."

Потім згадав розлючене лице Драупаді і усміхнувся задоволено:

" Ти теж не є невразливою, Дурга... А мої рани затягуються. І, коли я зовсім одужаю, краще не опиняйся у мене на дорозі! "

Повернувшись додому, Дурьйодгана занедужав.

Днями лежав князь Гастінапуру на своєму пишному ложі не приймаючи ні води ні їжі, відганяючи численних дружин, котрі намагалися його приголубити. Марно умовляв його Карна випити хоч би води - Дурьйодгана відштовхував руку друга і лише зубами скреготів в безсилій люті.

І тут до Гастінапуру приїхав погостювати князь Ґандгари Шакуні.

Його сестра Ґандгарі, мати Дурьйодгани, з плачем оповіла братові, що її первісток хоче заморити себе голодом. Шакуні, від природи веселий насмішник, однак любив небожа і не став сміятись над причиною його недуги. Князь Ґандгари прийшов до ложа хворого, вигнав геть прислугу і мовив становчо:

-Лише вдала помста, мій хлопче, поверне тобі здоров'я.

-Але як? Як помститись? - мовив Дурьйодгана слабким голосом хворої людини,- любий дядьку, той сміх і досі лунає в моїх вухах! Я маю Карну, але війни нема,а без війни гордий Радгея не напне свого лука...

-Твій Карна, - сказав Шакуні поблажливо, - прямий, як стріла у польоті і дурний, мов розлючений бик. Але, любий мій хлопче, у тебе є дядько, який уже продумав плян помсти. Такої помсти, про яку будуть згадувати сторіччями.

Запалі очі Дурьйодгани загорілись зеленим вогнем:

-Дядечку! — простогнав він, - допоможіть! І я нагороджу вас по князівському!

-Помста ця, - мовив Шакуні, - настільки солодка, що сама є винагородою. Але спершу, небоже, ти маєш поїсти і стати на ноги. А тоді вже обсудимо наші дії.

Вперше за останній тиждень Дурьйодгана поїв з апетитом. І сліпий Дгрітараштра і матуся Ґандгарі не знали як і дякувати князю Шакуні. А той дочекався, коли Дурьйодгана трохи зміцніє, і тоді виклав свій задум.

-Воювати з Пандавами, - сказав князь Ґандгари, - нині не варто. Вони вбилися в силу і мають могутніх союзників. Але я знаю один спосіб - якраз для мирного часу...

Дурьйодгана жадібно слухав. Шакуні знизив голос:

-Ти знаєш, любий небоже, що в усій Бгаратаварші немає людини, яка краще за мене грала б у кості. Не буду хвалитись, але я завжди відчуваю, яким боком вони впадуть, і тому не програю ніколи. Багато азартних гравців плекають мрію обіграти мене, і один з них не хто інший, як Великий Князь Юдгіштгіра.

-Юдгіштгіра - гравець? - вигукнув Дурьйодгана, - це він-то, ходяча цнота і

"Князь справедливости" ?

-Гравець і то азартний! — засміявся Шакуні, - коли він бере до рук кості, то вже не може зупинитись, доки не виграє, або доки не спустить усе. До цього дня йому щастило. Але зі мною Юдгіштгіра ще не грав...

-То ви задумали, дядечку...?

- Задумав я ось що... Зараз біля Гастінапуру будують літній палац. Коли він буде готовий, запроси Пандавів у гості. Ти ж побував в Індрапрастзі, нині їхня черга Запроси подивитись новий палац та пограти у кості. Юдгіштгіра не відмовиться, а надто, як дізнається, що тут гостюю я. А вже коли він сяде зі мною грати, то програється дощенту. Це вже я тобі обіцяю!

-Це таки справді помста, - потер руки Дурьйодгана, - але до якої межі він може дійти?

-Коли я втягну його у шал гри, то запропоную зіграти на Індрапрастгу. Або й на усе князівство. Оскільки я гратиму для тебе, то моєю ставкою буде Гастінапур.Він погодиться, а далі - моя справа.

-Але як умовити мого батька дати згоду? - занепокоївся Дурьйодгана. Шакуні махнув рукою:

-І Дгрітараштра і Ґандгарі погодяться на все, що я запропоную, аби врятувати тебе від видимої смерти. Тільки тримай наш плян у таємниці від свого шаленого Карни. Цей дурень ще спробує завадити нам. Сповістимо його, коли все уже буде готово.

Дурьйодгана кивнув і усміхнувся своїм надіям.

Князь Юдгіштгіра прийняв запрошення брата у перших і прибув до Гастінапуру зі своїми братами та пишним обозом. З ними була і Драупаді, яка дуже хотіла знову побачити Гастінапур. Дурьйодгана зустрів гостей з усіма можливими почестями. Князь Гастінапуру був такий надзвичайно чемний та лагідний, що Юдгіштгіра запідозрив неладне і сказав про це братам. Пандави зійшлися на тому, що відступати пізно: вони - то і приїхали через те, аби ніхто не подумав, що вони бояться князя Гастінапуру.

- Не надумає ж він нас отруїти, - всміхнувся Арджуна, - хоча від цього змія всього можна очікувати...

-Може він влаштує якісь змагання і нацькує на тебе цього клятого сина сути! —вигукнув Бгімасена.

Арджуна знизав плечима:

-Карна - людина чести, і поєдинок буде чесним... Боятися треба іншого. Я не радив би вам, старший брате, - звернувся він до Юдгіштгіри, - грати в кості з князем Шакуні.

Юдгіштгіра розгнівався:

-Я не можу відмовитись від пропозицій Шакуні! Що скажуть люди? Що Юдгіштгіра злякався якогось там гандгарця і не наважився сісти з ним за

гральний стіл?

-Старший брате, - м'яко вимовив Арджуна, - не забувайте, що азартний гравець має одну лише ваду: він не може вчасно зупинитись...

-Я завжди і в усьому дотримуюсь межі! — вигукнув Юдгіштгіра, - замовкни,

Арджуно, я бо не вказую тобі, як натягувати лука!

-Молодший брат має коритися старшому, - мовив Пхальгуна, - і ми, всі, завжди скорялися тобі. Але нині...

-То ж скоряйся і надалі, - буркнув Юдгіштгіра, - це не твоя битва, лучнику...

І Арджуна скорився...

А наступного дня, у розкішній залі нового палацу Кауравів, велелюдне зібрання з нетерпінням очікувало, чим закінчиться небувала гра.

Подивитись на це змагання прийшли Дід Бгішма та Дроначар'я, князь Дгрітараштра з візничім Санджаєю, котрий мав оповідати сліпцеві перебіг подій, усі брати Дурьйодгани, в тому числі Дугшасана, що єдиний знав про пляни Шакуні та палкий Вікарна, який сам був азартним гравцем і леліяв мрію зіграти колись зі своїм дядьком. З'явився навіть мудрий порадник Відура, котрий ніколи у житті не доторкався до гральних костей. І, ясна річ, князь Ангу, якого Дурьйодгана всадовив на найпочеснішому місці, праворуч від себе.

Карна в кості не грав, бо колись татко Адгіратга взяв його з собою на якесь свято, де сути, перехиливши по чарочці, сіли кинути кості. Карні запам'ятались божевільні від азарту очі молодого хлопця, який грав, грав, аж поки програв геть усе, що мав, і лишився в самій тільки стегенній пов'язці. І тоді молодий сута поставив на кін свою волю. Поставив - і програв знову...

Адгіратга, який теж грішив пристрастю до азартної гри, прочитав опісля синові цілу проповідь про те, що гра у кості є гріхом, і заклинав юного Радгею ніколи не сідати за гральний стіл. Він міг би цього й не казати, бо підлітку довго після того снилось помертвіле лице гравця, котрий втратив найдорожче для арія — волю. Ставши воїном, Карна потрапляв у ситуації, коли йому загрожував полон, і подібна небезпека подесятеряла його сили, змушуючи докопувати геройських чинів, про які потім співали колісничні. Втратити волю - це єдине, чого Карна боявся у своєму звитяжному житті.

Зараз, дивлячись на затуманене азартом лице Юдгіштгіри, Карна згадував ту, давню гру в кості, якій колись був свідком, і передчував недобре. Юдгіштгіра вже програвся добряче: в руки Шакуні перейшло величезне багатство - перли, золото, зброя.., Нині Юдгіштгіра ставив на кін своїх слуг-невільників і програвав їх одного за другим. Його брати, що кілька разів безуспішно намагались його зупинити, тепер понуро мовчали.

Відура, котрий зрозумів підступний задум Дурьйодгани, не витримав і звернувся до Дгрітараштри:

-Мій князю, звеліть припинити гру! Дурьйодгана, що підбиває вас на лихе, є нещастям нашого роду! Накажіть вигнати Шакуні до його вітчизни, а вашого

сина, який натіяв це ганебне дійство, кинути до в'язниці. Інакше постраждає весь рід Куру!

Дурьйодгана підхопився зі свого місця:

-Ти ніколи не був нам другом, дядечку! - мовив він в'їдливо, - ось і нині

захищаєш наших ворогів! Та, на щастя, не ти тут пануєш, а Великий Князь, мій батько! Як несила дивитись, то вийди геть!

Дгрітараштра промовчав, замовк і Відура... Гра продовжувалася. Продовжувалася, аж поки Юдгіштгіра не програв і палац, і Індрапрастгу і землі Пандавів. Шакуні мовив, усміхаючись:

-Гру закінчено, Великий Князю... Вам більше нічого ставити.

-Я ще можу відігратись, - мовив Юдгіштгіра голосом сновиди, - я ставлю мого брата Бгімасену...

-Ти що, збожеволів?! - вигукнув велет, забувши про всяку поштивість, -

насмілься тільки, і я спалю тобі руки!

-Старший брат володіє життям і майном молодших, - вкрадливо сказав Шакуні, - це добра ставка.

Юдгіштгіра програв знову. Він поставив Накулу... Тоді Сагадеву... І знову програв. Бідолашні Пандави не насмілювались підвести голови. Юдгіштгіра поставив Арджуну.... Пхальгуна збілів на виду, але не пробував заперечувати. Вуста його тремтіли. Карна дивився на все з подвійним почуттям. Він трохи зловтішався з Бгімасени, якого не терпів, і який був нині близький до розпачу, а близнюки і Юдгіштгіра йому завжди були байдужі, і він зневажав їх укупі й поодинці. Та Арджуну, присяжного ворога, Карні було чомусь жаль...

" Мабуть тому, що я на його місці страждав би так само... Ненька завжди лаяла батька за його пристрасть до гри, а одного разу навіть вибила праником, коли він програв місячну платню. Але татко Адгіратга, принаймні, знав межу і ніколи б не став ризикувати нашою волею..,"

Дурьйодгана смикнув Карну за накидку:

-Про що думаєш, князю Ангу?

Карна подивився на лице друга, що просто пломеніло зловтіхою, і сказав:

-Дякую Богам, що я знайда, і що у мене нема старшого брата..,

За спиною у Карни зареготав Дугшасана:

- Оце дотеп! Хто б чекав!

Юдгіштгіра знову програв. Арджуна опустив голову, якось одразу поникнувши.

-Чи є у вас на що грати, князю, - поцікавився Шакуні.

- Я ще не ставив на самого себе, - сказав глухо Юдгіштгіра, - я сам - ось моя ставка!

-Він програє! — прошепотів Вікарна, що спостерігав за грою, затамувавши подих, - програє...

І Юдгіштгіра програв... Карна знову згадав хлопчика-суту зі свого дитинства. У князя Кгандавапрастги було зараз точно таке обличчя - лице людини, що вже не належала собі.

-Оскільки я грав для Дурьйодгани, - сказав Шакуні, - то ці люди належать нині йому.

-Яке цінне надбання! - сказав Дурьйодгана, - але мені хочеться зробити щось приємне і своїм друзям. Вайкартано, чуєш-но? Тобі потрібен колісничний? Вибирай будь-кого з п'яти! Ні, стривай, я сам тобі виберу... найгіднішого. Хоча сута-воїн не може бути рабом, але ж не довіку тобі гасати на бойовій колісниці! Даси йому місце візничого десь в обозі... Або носія парасольки чи віяла...Найкраще для цього надається Арджуна, то й забирай його собі! Чуєш, Карно?! Ти чи очманів від радости? Хоч би подякував другу за подарунок!

Карна спробував усміхнутись. Він намагався розібратись у своїх почуттях. " Чому, ну чому мені здається, що я дав скривдити молодшого брата? У мене ж ніколи не було братів, а цих пихатих Пандавів я не терплю, та й Арджуну теж, і у цю халепу вони потрапили зі своєї вини, і, зрештою, так їм і треба, чи мало вони попсували мені крови, тож нехай і отримають за все сповна..."

-Арджуно, чи ти чув? — зареготав Дугшасана, - встань-но, та вклонися хазяїну!Чи може тобі помогти?

-Дугшасано, - озвався Карна стиха, - ти ж не насмілишся підійти до нього на

довжину меча, як він його матиме...

-Чого б це? - зачепливо спитав Дугшасана.

-Замовкни! Ти не переможець, а він - не полонений...

Дугшасана замовк, бо побоювався Вайкартани і не хотів з ним сварки. Шакуні тим часом умовляв убитого горем Юдгіштгіру:

-Ви ще не все програли, князю... У вас є дружина, красуня Драупаді... Я даю вам шанс відігратись. Зіграйте на неї, і вам напевне пощастить.

Відура охопив голову руками і застогнав. Сліпий Дгрітараштра нетерпляче питав у Санджаї:

- Ну? Що? Що там?

-Ну то що, князю? - знову озвався Шакуні.

-Ставлю Драупаді! - мовив Юдгіштгіра.

Бгімасена вилаявся, поминаючи всіх демонів до Равани включно. Арджуна підхопився, але знову впав на подушки. Близнюки взагалі не підводили очей. Карна стрепенувся, наче вражений блискавкою:

" Ти відштовхнула мене, Дурга, а я б не дав вітерцеві торкнутися до тебе з неповагою. Я, син сути... А високороджені Пандави зробили тебе ставкою у грі. Ах, Дурга, Дурга... Кривава моя рана... Я вже не кохаю тебе... я навіть тебе не ненавиджу... Ні, ненавиджу... Боги, я зовсім заплутався..."

-Він програв! - вигукнув Вікарна, - програв і цього разу!

-Відуро, - ласкаво мовив Дурьйодгана, - піди-но, дядечку, і приведи сюди нашу власність.

-Злочинцю! — вигукнув Відура, - ти ходиш по лезу ножа! Ганьба тому, хто не б'ється з супротивником, а вигадує всякі підступи, аби його здолати!

-Дядечку, ти їх і досі боїшся, - захихотів Дурьйодгана, - прямо тремтиш перед Пандавами! Ну, гаразд... Пошлю тоді служника, абощо...

Слуга побіг і швидко повернувся сам.

-Пані княгиня питають, - оголосив, - що бажають знати, кого раніше програв

князь Юдгіштгіра - її чи себе.

Юдгіштгіра понуро мовчав.

-Нехай прийде сюди сама, - звелів Дурьйодгана, - Дугшасано, піди-но, брате, поквап її. Тут і розберемось.

Дугшасана з радістю побіг виконувати прохання. Карна, що був такий самий смертельно блідий як і Пандави, зірвався зі свого місця, потім знову сів.

Дугшасана повернувся, тягнучи за косу заплакану Драупаді. На жінці була лише вузенька кофточка та коротка домашня спідничка ледь нижче колін, а напіврозмотане сарі волочилось по підлозі.

-Юдгіштгіро, я тебе вб'ю! - заревів Бгімасена і схопив зі столика срібну тацю.

-Зупинись, Бгімо! - владно мовив Арджуна, - тяжко, коли над тобою глумиться ворог, але ти не насмілишся доставити йому ще більше радости, образивши старшого брата!

-Горе мені! — голосила тим часом Драупаді, - ні у батьковому домі, ні у чоловіків своїх ніколи не знала я безчестя! Ніхто навіть глянути непоштиво на мене не смів! А тут мене виставили на посміховисько, і поводяться як з рабинею! То хто ж я є, шляхетні кшатрії, рабиня чи княгиня?

Старійшини розгублено мовчали. Драупаді, окутана хмарою чорного волосся простягнула руки до того, хто сидів найближче: до молодого Вікарни. Юний брат Дурьйодгани розчулився, як і більшість чоловіків, що підпадали під чари панчалійки.

-Що ж ви мовчите, старійшини? - вигукнув Вікарна,- згадайте, адже Юдгіштгіра програв її вже після того, як став рабом князя Шакуні. А у раба нема майна, нема і власности! І тому Юдгіштгіра не мав права грати на Драупаді! Ця жінка - не рабиня, і великий сором так поводитися з нею!

Схвальне гудіння прокотилося по залі. Драупаді повернулась у інший бік, вже майже певна порятунку, і знову почала благати про допомогу.

Коли Карна побачив, як підвладні чарам Драупаді навіть найлютіші вороги -Дурьйодгана з Шакуні, котрі вже шепотілися про те як злагіднити ситуацію, кров бурхнула йому до голови, а в очах потемніло від люті. Єдиний раз у житті воїн втратив панування над собою.

-Мовчи, нерозумний хлопчисько! — мовив він до Вікарни, - навіть старійшини не поспішають з висновками, а ти вже вискочив наперед! Тобі так до вподоби ця рабиня? Адже ця жінка - рабиня, бо Юдгіштгіра програв і себе, і братів своїх, і всі вони нині раби, а все чим володіє раб - належить його пану. У них нема нічого свого, їм не належить навіть одежа, не говорячи вже про жон! Ганьба тим, що розтоптали честь аріїв, поставивши на кін найдорожче - волю!

-Вірно! - вигукнув Дугшасана, - нехай знімають вбрання - і вони і Драупаді!

Рабам не личать шовкові шати!

Бгімасена рвонув з себе накидку і жбурнув її Дугшасані під ноги. Арджуна кинув на Карну вбивчий погляд, справедливо вважаючи його призвідцем нової ганьби.

-Не чіпайте Драупаді, - вимовив Пхальгуна, - знущайтеся з мене, з нас... її - не треба... Вам потрібна моя одежа — то беріть, і життя теж...

Дугшасана підскочив до Драупаді і потягнув її за сарі. Тонка тканина тріснула. Жінка шарпнулась і впала трохи не в обійми Карні, що якраз підвівся опісля своєї промови.

-Говорять, - заливаючись слізьми мовила панчалійка, - що Карна з Ангу однаково справедливий як до ворогів так і до друзів, що він завжди нагодує бідного і пощадить беззбройного! Чому ж нині він під'южує лихих людей знущатися над беззахисною жінкою? Чи захищати жінок - не обов'язок кшатрія? Во ім'я дгарми-справедливости, оборони мене, Вайкартано!

-Ти просиш мене про справедливість?! - видихнув Карна з такою зненавистю, що Драупаді здригнулась, - ти?! Ти думаєш, жінко, що і я зомлію від твого погляду? Ті часи минули, Дурга! Іди-но прислужувати жонам Дурьйодгани, або вибери собі іншого чоловіка! Одного - але вільного!

-Дугшасано! - ревів Бгімасена, перекриваючи гамір, - слухай-но! І ви слухайте, кшатрії! Хай не відійду я після смерти у царство духу предків своїх, якщо не розірву у битві груди паскуднику Дугшасані і не нап'юся крови його серця!

-Та зупиніть же це! - благав Відура, - великий Бгішмо, чого ж ви мовчите?!

-Не знаю, що і сказати,- розгублено мовив Дід Куру, - я не знаю, що у цій справі законно, а що протизаконно. А про те, ким є нині Драупаді, хай скаже сам Юдгіштгіра...

-Ну, то скажи ж! - вигукнув Дурьйодгана, звертаючись до зціпенілого Юдгіштгіри, - не мовчи, відповідай, - програв ти свою дружину чи не програв? Ну, чого мовчиш, безплідна рослино? До речі, я дуже люблю втішатись з рабинями... на широкому ложі.

Він повернувся до Драупаді і, насміхаючись, підняв своє вбрання.

-Я переб'ю тобі ноги, Дурьйодгано! - крикнув Бгімасена, - залізною палицею! І хай чують мене предки!

-Сину! - раптом владно вимовив Дгрітараштра, якому Санджая поспішно

оповідав, що коїться в залі, - ти зовсім втратив сором! Навіщо ти знущаєшся над донькою Друпади? Припини зараз же це безглуздя! Донечко, іди сюди!

Панчалійка кинулась до ніг старому князю, і він ласкаво погладив її по голові.

-Втішся, княгине! - лагідно мовив Дгрітараштра, - ти не є рабинею, і ти не винна у підлости мого сина і у дурости свого чоловіка! Проси у мене чого хочеш, і я виконаю твоє бажання.

- Я прошу, о Великий Князю, - сказала Драупаді, що досить швидко оговталась, -поверніть волю шляхетному Юдгіштгірі, аби і сина, якого я йому народила, не назвали рабом!

-Добре, люба, - озвався Дгрітараштра, а Дурьйодгана аж ногою тупнув від

злости, - проси більше, бо я винен перед тобою!

-Поверніть волю і зброю, - сказала Драупаді, - усім чотирьом Пандавам, що

потрапили у рабство не зі своєї вини!

-Добре, донечко, - погодився Дгрітараштра, - може ти ще чогось бажаєш?

-Коли мої чоловіки матимуть волю і зброю, - вимовила Драупаді, - то решту вони здобудуть собі самі!

=Пощастило ж Пандавам! - не втримався Карна, - чудову дружину послала їм доля! Єдиним рятунком від кайданів стала їм Драупаді, і тільки жоні своїй вони завдячують волею!

-Карно! - вибухнув Бгімасена, - я прикінчу тебе, безрідний пес!

-Спершу хай жінка дасть тобі меча і витре його краєм сарі у певний день місяця, - не лишився у боргу Карна, - аби ти міг похвалитись перед воїнами закривавленим клинком...

Бгімасена рвонувся вперед. Карна засміявся:

-Давай-но, Бгімо, спробуй!

-Зупинись, Бгімасено! - тихо мовив Юдгіштгіра, і велет звично послухав брата.

-Мої небожі! - сказав Дгрітараштра, - я не думав ніколи, що невинна забава

закінчиться таким страхіттям! Я, своєю владою Великого Князя, повертаю вам усе вами програне. Забудьте про вчинок Дурьйодгани, я ще покараю його за це. Повертайтесь додому, і хай боронять вас Боги.

Юдгіштгіра звівся на тремтячі ноги і вклонився старому князю, приклавши руки до чола.

-Стривайте-но! - вигукнув Дурьйодгана, - батько має право розпоряджатися моїм майном, але Карна з Ангу не належить до нашого роду! Нехай він і вирішує, що робити з Арджуною, який нині є його власністю!

-Карно, - зашепотів Дугшасана, - це чудовий привід лишити заручника!

Карна підійшов до Арджуни. З хвилину вони дивились один одному в очі.

-Я ніколи не скорюся тобі, суто, - вимовив Пхальгуна, - я не прошу у тебе смерти, бо це є милосердям, але зігнути мене тобі не вдасться!

-Ти вільний, Арджуно! - сказав Карна спокійно.

-Що?! - не повірив той.

-Ти вільний. Іди до братів...

-Я ж тебе знищу! - вигукнув Арджуна, - чуєш, Вайкартано? Ти випускаєш на

волю власну смерть!

-Ми і так домовлялись битись, - знизав плечима Карна, - нічого не змінилось. А двобій може бути тільки з вільним. Я занадто тебе ненавиджу, аби відмовитись від такого задоволення.

Арджуна з хвилину стояв непорушно, тоді мовив глухо:

-Все той же Радгея... Умова не міняється, бо ти незмінний... Гаразд! Я б може навіть подякував тобі, аби ти не насміявся над Драупаді... Готуйся ж, Карно! Я тебе не розчарую!

Карна усміхнувся:

-Я знаю, Арджуно... Й чекатиму битви.

Арджуна ще хотів щось сказати, але потім махнув рукою і поволі пішов до братів, що заспокоювали заплакану дружину.

- Дурень! - зашипів Дугшасана з-за плеча Карни, - Вайкартано, ти божевільний! Аби Арджуна був нашим заручником...

- Грайте у ці ігри без мене! - одрізав Карна і швидко пішов до виходу.

Радга, дружина Адгіратги, прокинулась від сильного стуку у двері. Жінка встала і похапцем одягнулась. Адгіратга теж уже не спав.

-Не відчиняй, бо може то грабіжники! - попередив.

-Такої пори всі грабіжники сплять! - буркнула Радга, - до того ж жоден гастінапурський злодій не насмілиться і близько підійти до нашого дому. Та й що у нас красти, нещасний ти боягузе!

-А синові подарунки? - прошепотів Адгіратга.

-Чи я така дурна, аби тримати їх вдома? Ти більше нас обкрадаєш, ніж будь який злодій! Вчора знову грав у кості?

=Грав..., - похнюпився Адгіратга.

-І знову програв! Радій, що маєш сина-князя, а то б давно пішов прошакувати...та хто ж там добивається? Ой, лихо.

-Відчиніть, мамо! — почулося знадвору.

-Васушено! - вигукнула Радга, - синку, милий! Оце що, тільки-но закінчилася ота ваша учта?

Карна увійшов до кімнати, освітленої лише жевріючим вугіллям очага і мовчки опустився на плетений стільчик.

-Що сталося, синку? - стривожено спитала Радга.

-Я вчинив злочин, - поволі відповів Карна.

-У тебе дійсно такий вигляд, наче ти убив брагмана... Васушено, що сталося?Тобі треба тікати? Ховатись? Та не мовчи ж, сину! Ти на колісниці приїхав? Хто у тебе за візничого, Чаті? Ну, Чаті - своя людина... Нам їхати з тобою? Васушено, ну говори ж! Адгіратго, вийди, чоловіченьку, у нас з сином чоловіча розмова! Ходімо до твоєї кімнати, Васушено, і ти мені все розповіси!

Радга потягла Карну до кімнатки, де пройшло його дитинство. Воїн корився, як уві сні.

-Ну, синку, я ж твоя мати, я все зрозумію! Кажи!

Карна поволі почав оповідати події минулого вечора. Радга слухала, широко

відкривши очі.

- ... і він став зривати з неї одяг, а я не тільки не вступився, а ще й посміявся над нею. Я мав би, принаймні, зупинити Дугшасану, це відомий боягуз і слинько. Він тільки з жінками хоробрий. Я сам себе не пізнавав, мамо, мені наче хміль ударив до голови, а я ж зовсім не пив. Навіть меду...

-Постривай-но, - мовила Радга, - ану повтори ще раз! Ти говорив, що переступив закони варни, посміявся над беззахисною жінкою, і це є твій злочин? Але ж ота ваша Драупаді не дівчина і не вдовиця! Вона замужем, сину, і то одразу за п'ятьма здоровими лобуряками! Ні, стривай, замовкни і не перебивай матір! Якщо на нашому кутку жінка має п'ятьох чоловіків одразу, то всі звуть її шльондрою! Таке заміжжя - це щось не у звичаях аріїв, а хіба що у звичаях тих дикунських країв, звідки родом чорнопика матуся вашої перлини! Помовч, сину, і не супереч! І от ті п'ятеро здорових чоловіків і кшатріїв не мають змоги захистити однієї жінки, а заступатись за неї мусиш ти? А не можуть вони виконати свій обов'язок, бо старший син Кунтідеві сам програвся до стегенної пов'язки та ще й надумав ставити на кін своїх ближніх! Сину, твій батько Адгіратга теж любить потрусити гральними костями. Але, якби він насмілився грати на наш дім чи хазяйство, я б йому руки праником повідбивала, і він це чудово знає! А якби він, років зо двадцять тому, насмілився поставити на кін мене, то живим би не встав з-за грального столу! А я ж була красивіша за оту вашу кралю! Щоправда, я не княгиня, і ніколи не ображала нічиєї гідности! Навіть останній чандала, котрий простягав попідтинню руку, мав од мене поміч і привітне слово! Я не кажу, що отой твій Дурьйодгана, з яким ти зв'язався на свою погибель, зробив добре, натіявши оцю гидоту... Але і син Прітги мусив мати на плечах голову і не сідати грати з отим ґандгарцем, про якого всі говорять, що він є чи-то чаклуном, чи-то дурисвітом! Тож, заспокойся, сину, і не бери собі цього до голови! Ти добре зробив, що повернув волю тому Арджуні, хоч він тобі і ворог, але ти не мусив захищати його жінку, яка згадала про твою порядність лише потрапивши в халепу!

Карна, спочатку ошелешений цим потоком слів, врешті зареготав від серця.

-Мамо! — сказав, - о, мамо! Ви чудові! Ви, певне, нене, все життя говорили мені неправду, та ще й підмовили на це весь наш куток! Напевне, я таки ваш кровний син, бо, присягаюсь тризубом Шіви, я не міг народитись від іншої жінки!

-Ще б пак!- гордо сказала Радга, - адже я тебе виховала, а отже, все одно що народила! Аби тобою займався отой кислій Адгіратга, від якого тільки й чути, що вище голови не стрибнеш, хіба став би ти князем і воїном? Навряд чи! А твоя матуся, синку, вірила у твоє щастя, і та віра мене не зрадила! Послухай же неньки, дитя моє, повертайся зараз до Ангу! Чує моє серце, що вся ця історія добром не закінчиться, і твій Дурьйодгана втягне тебе у ще якусь брудну справу. Хай вправляється без тебе, ти і так забагато віддаєш йому часу.

Зранку Карна виїхав з Гастінапуру і не був уже присутнім при тому, як Юдгіштгіра у шаленій надії відомстити, вдруге прийняв виклик Шакуні, програвся знову, і Пандави вирушили у вигнання. На довгих тринадцять літ...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.