Син Сонця

А сонце вже торкнулось обрію, і настали сутінки, та бій все не припинявся. Тепер на ратгінів Карни рушили воїни на слонах, і оскаженілі тварини чавили все довкола, а сполохані коні не слухалися візничих, і багато воїнів загинуло в тій сутичці. За керманича ворожого загону був молодий велет, воїн ще вищий за Бгімасену. У воїна було плескате вилицювате лице млеччха, і Карна зрозумів хто це. Оповідали, ніби Бгімасена ще за тих часів, коли Пандави змушені були ховатись від Дурьйодгани опісля Варанаватської пожежі, блукав десь у горах і потоваришував з якимсь дикунським плем'ям. Син Панду переміг у поєдинку їхнього ватажка і одружився з сестрою переможеного, Гідімбою. Потвора на слоні якраз і була сином Бгімасени та горянки Гідімби й звалася Гхатоткачею. Воїн сам, без погонича, керував слоном, і отруєні його дротики сіяли смерть серед ратгінів князя Ангу.

Карна перепинив шлях оскаженілому слону Гхатоткачі і відволік увагу велета на себе. Та стріли Вайкартани не робили шкоди закутому у панцир здоровилу, а Гхатоткача метав і метав дротики, і ось уже впустив віжки поранений Чатьякі, і четвірка понеслась просто під ноги слонам. Карна не зумів зупинити переляканих коней і вистрибнув, ухопивши в обійми молодого суту. Переконавшись, що має цілі руки й ноги, Карна над силу підвівся і загледів неподалік візничого, що мав справну колісницю, але зостався без ратгіна і явно не знав що й діяти.

-Давай-но сюди, хлопче! - гукнув Карна, і переляканий сута прибадьорився, пізнавши Сина Сонця.

Вайкартана стрибнув у повіз і втягнув за собою Чатьякі. Потім кинув погляд на своїх ратгінів, що розвертали коней для втечі і зрозумів, що оборону прорвано, а його воїни приречені на загибель.

" Аби прикінчити Гхатоткачу, - майнула думка, - з рештою косооких було б набагато легше зладнати. Але як? Як підступитись до цього страхіття?! А пропускати їх не можна, якщо вони увірвуться до табору і ударять по тилах — це кінець."

І тут князь Ангу ляснув себе по лобі, щось згадавши.

-Хлопче, - мовив він до в смерть переляканого візничого, - як ти звешся?

-Наль..., - відповів юнак.

-О, ім'я наче у князя! Ти часом не граєш у кості, Наль?

Сута несміливо усміхнувся. Історію князя Наля, котрий програв у кості своє князівство та жону Дамаянті любили оповідати у Гастінапурі, натякаючи при тому на Юдгіштгіру.

-Ні, не граю, пане Карно... Батьки не велять...

-Чудово! Опісля битви навчу тебе грати у шахи. Оце справді князівська гра. Слухай-но мене уважно, Наль! Он там, за першим рядом слонів, лишилася моя колісниця, а у ній зброя, якою ми переможемо сина Бгімасени. Жени вперед і намагайся не потрапити слонам під ноги. У шахах це називається - "хід конем".

Наль вдарив по конях, і повіз рушив. Карна присів на дно колісниці, вирвав дротик з плеча Чатьякі і почав відсмоктувати з рани кров, час від часу спльовуючи набік. В борт колісниці ударив дротик. Ще один... Карна пригнувся, затуляючи пораненого. Дві стріли свиснули поруч і застрягли у щілинах лат. Наль крутився, наче дзиґа, але гнав і гнав коней саме туди, куди треба.

Ось і розбита колісниця, поруч двоє вбитих коней... Карна вистрибнув з повозу і ледь ухилився від дротика. Слон Гхатоткачі йшов просто на них.

"Якщо Наль зараз чкурне звідси, - промайнуло в голові у Карни, - я на нього не ображатимусь."

Воїн добіг до решток колісниці і ухопив арійського лука та свій сагайдак. Дотик до знайомої зброї одразу заспокоїв Карну. Він закинув " Віджаю " за плече і пірнув під колісницю. На її борту, там де звичайно тримають списи, було закріплено вздовжкуватий згорток.

Карна розідрав полотнину і видобув Спис Амогха. Громоваджра блищала дивним відсвітом, а неземний візерунок заворожував око. Князь Ангу говорив усім, що береже зброю Богів для поєдинку з Арджуною, але дарунок Індри призначався у тому поєдинку не ратгінові а його візничому. Карна не вірив, що звичайна зброя зможе пошкодити Темноликому і приберігав громоваджру для Крішни Васудеви.

-Але нині, - сказав він вголос, - даремно гинуть мої воїни, а обов'язок князя та воєводи — врятувати своїх людей від безславної смерти.

Вибравшись назовні, Карна кинув довкола швидкий погляд. Гхатоткача на своєму слоні був уже зовсім близько, але Наль, в кров прикусивши вуста, стримував коней, і колісниця, єдиний рятунок ратгіна, очікувала на князя Ангу.

" Добрий сута, - схвально подумав Карна, - треба буде взяти його до себе, доки не видужає Чатьякі."

Вайкартана ухопив свою короговку, білу з золотою смугою, що лежала на землі, стрибнув на колісницю і увіткнув спис-держак у задню стінку.

-Князь Ангу йде до бою! - мовив весело, - Налю, заходь збоку цієї тварюки!

В багряному світлі сонця, що хилилося за обрій, слон, який швидко наближався до них, здавався справжньою горою. Карна випростався, націлив громоваджру і натиснув у вказаному місці.

"Спис" затремтів і вирвався з руки воїна. Гхатоткача пригнувся й громоваджра пролетіла повз нього, але тут таки розвернулась і понеслася назад. Велет закричав не своїм голосом і зіскочив зі слона. Перелякана тварина пробігла біля колісниці Карни, трохи не зачепивши її. Гхатоткача впав, намагаючись ухилитись від загибелі, але дарунок Індри безпомильно повернув за ним і перетворився на блискавку. Від велетня - метиса залишилась лише купка обвуглених кісток. Інші млеччхи почали повертати своїх слонів, щось пронизливо вигукуючи.

Карна обернувся до своїх. Його ратгіни й ті піші воїни, котрі прикривали у битві тили колісничним ратникам, поволі гуртувалися до лави, забувши про втечу.

- Слава Сину Сонця! - пронеслось над полем. - Карна! Карна! Де Карна - там перемога!

Наль теж горлав на весь голос " славу " своєму ратгіну. Колісниця князя Ангу пронеслась повз вишикувану лаву, поріділу, але все ще грізну, і гордість сповнила душу воїн, котрий відав за цих людей свою єдину оборону від ворога з іншого світу.

Сонце зайшло, та ні в кого не було ні сил ні бажання повертатись до табору. Десь просурмили відбій, але непорушно стояла лава Карни. Змучені боєм люди падали просто на голу землю, або на дно своїх колісниць і засинали, наче вбиті. Тихо пофоркували втомлені коні, і Чандра, Місяць, заливав м'яким сяйвом страхітливе поле, де не можна було відріжнити живих від мертвих.

Вайкартана, однак, виставив варту, хоч і не думав, що Пандави наважаться на нічну атаку, принаймні у цьому місці. Він бо знав, як швидко розходяться військом панічні чутки, і те, що про зброю Індри нині пліткують обидва війська, а отже про використану громоваджру відомо і Крішні.

"А може він дізнався найпершим, - думав знехотя до краю втомлений воїн, - може вони пожертвували Гхатоткачею, аби вберегти Непереможного від удару ваджри. Авжеж, на терезах перемоги Арджуна важить більше, ніж син Бгімасени... Цікаво, чи думає так сам Бгіма, а чи йому байдуже до долі сина-напівкровки? Та що мені до того? Сталося те, що мало статись.

Князь Ангу прикликав вістових, і наказав, аби з табору підвезли їжу й воду для вояків. Налю ж Карна мовив так:

-їдь до табору, відвези пораненого і доручи його моїм слугам. Нехай Чатьякі займеться мій особистий цілитель. Передай вітання сину, Сатьясені і спитай, чи живі двоє старших. Рушай!

Сута повернувся несподівано швидко. З ним на колісниці був Сатьясена.

-Що сталося, синку? - тривожно запитав Карна, - де близнюки?

-Сплять, наче вбиті, - відповів хлопець, - просто на полі, поруч з князем Дурьйодганою. Вони були його прикриттям. Хвала Богам, брати цілі, і тільки Сатьясені трохи подряпало руку дротиком.

-Звичайним? - спитав Карна вже спокійніше.

-Так, батьку.

-Як там Чатьякі?

-У нього гарячка. Цілитель боїться, що він не виживе.

-Жаль, - зітхнув Карна, - добрий був сута.

-Я поїсти вам приніс, - мовив хлопець, - ви ж бо цілий день не мали й ріски в роті.

Тільки зараз Карна відчув голод і спрагу. Він взяв у Сатьясени

вузлик і відчув знайомий пряний запах неньчиних страв.

-Де це ти взяв? - вигукнув здивовано.

- Привіз з Гастінапуру один з ангів, якого ви залишили у місті оберігати бабусю.

Карна розгорнув вузлика і побачив загорнений у листя рис, ласощі з сиру та незмінні коржики. Очі воїна зволожились.

-Вона ще не знає про Раму? — спитав стиха.

- Ні, татку... Я не велів розповідати про його загибель тому шудрі, якого ви посилали до Гастінапуру. Хай потім...

-Добре... Сідай, синку. Пом'янемо загиблих. Налю, йди до нас.

-Та якось незручно..., - мовив сута.

-Голому по місту ходити незручно, - буркнув Карна, і Наль несміливо хихикнув, - іди і сідай з нами, друже. Сподобалась тобі сьогоднішня битва?

-Я трохи зо страху не вмер, - зізнався Наль, - це мій перший бій.

-Сьогодні - перший?

- Ні, я вже ходив у прорив, ще коли був живий Дід Куру. Моїм ратгіном був княжич Душкарна. Ви його знали?

Карна приплющив очі, і у пам'яті його сплив образ одного з наймолодших Кауравів, усміхненого світлоокого хлопця з золотим, наче сонячний промінь, чубом.

-Що з ним сталося?

- Його поранив Бгімасена, і я вивіз княжича з бою. Потім його милість трохи отямились і звеліли повертатись. А потім...

-Як ти його втратив? — спитав Карна співчутливо.

-Його знову поранило, коні понесли і він упав з колісниці, а тут слон... Слон... Я те бачив!

Наль заплакав від щирого жалю. Карна зітхнув.

-Заспокойся, - сказав, - така вояцька доля. Сідай біля нас, суто, пом'янемо тих, хто не вийшов живим із січі.

Карна розділив їжу на три частини і мовив стиха:

-Друже Вікарно, і ти, Душкарно, і сину мій Рама, де б не були ви зараз, ми пам'ятаємо і вас, і решту загиблих. Якщо і нам судилося полягти - лишіть нам місце в лавах воїнів Світла.

Наль втер сльозу і взяв коржика. Карна знехотя жував і дивився на небо, всипане зорями.

-Налю, - врешті вимовив владно, - будеш моїм сутою замість Чатьякі. Це дуже небезпечно. Як ти?

-З вами, - щиро мовив візничий, - я нічого не боюся. У вас наче світло всередині, пане Карно, то певне душа ваша палає ясним полум'ям.

-Та ти поет! — всміхнувся Вайкартана.

-Суті без цього не можна. Ви ж маєте знати... Ой, вибачте, будь ласка!

-Не вибачайся, друже, - мовив Карна лагідно, - я може й подався у воїни тому, що не вмію складати пісень.

-Чорна рілля ізорана, - протягло заговорив Наль, - та й стрілами засіяна... З передсвіта до вечора іде сівба кривавая... Кому із нас судилося побачить завтра сонечко? Земля - і та здригається від грому колісниць!

Карна уважно слухав, і підбадьорений Наль співав тут таки складену пісню про бій з Гхатоткачею. В пісні тій говорилось про те, як великий воїн Карна здолав страхітливого ракшаса в три людських зрости.

-Налю! — засміявся Карна, - той бідолаха був усе-таки трошки менший!

-Хіба? — невинно спитав сута, - а мені він здався величезним...У страху, кажуть, великі очі!

Врешті Карна приліг спочити, поклавши голову на " Віджаю " і підмостивши ще й сагайдак. Лат він не знімав, лише послабив ремені. Сатьясену Наль відвіз до табору. Як не просився хлопець, але Карна не залишив його в лаві, бо не хотів загибелі наймолодшого.

І знову настав день - п'ятнадцятий день Великої Битви.

Зранку Дрона перешикував військо, зміцнивши центр. Карну з його ратгінами він поставив попереду всіх, і князь Ангу зрозумів, що Дрона кине його у прорив на певну загибель. Це була честь, і то велика, а перехід від оборони до наступу означав, що старий брагман домігся чого хотів - у Юдгіштгіри не лишилося резерву.

Вайкартана сидів на борту колісниці і безжурно посміхався сонцю. Наль поспішно підгодовував коней, даючи їм жменями зерно з торбини. " Чорна рілля ізорана, - згадав раптом Карна, - та й стрілами засіяна... Чи побачу я завтра як сходить сонце? Наль нині певний перемоги і забув про свій страх, може Каурави й переможуть, та тільки ми з ним навряд чи це побачимо. Але менше з тим... Хоч і загинемо, та слава не вмре, не поляже".

-Князю Ангу! — покликав хтось.

Карна обернувся і побачив колісницю Дрони. Брагман-воїн пильно дивився на нього.

-Вчора, - мовив Дрона, - ти звершив великий подвиг. Ти пожертвував списом Індри задля своїх воїнів!

-То обов'язок, а не подвиг, - засміявся Карна.

-Сьогодні ти рушиш на панчалів, і твої ратгіни мають розігнати піхотинців Друпади.

- Зробимо, Дроначар'я!

-Карно, - раптом спитав Дрона, - де Парашурама?

-Учитель вирушив до Краю Аріїв, на береги Данапрі, бо не хотів побачити перемоги недостойних...

-Кого він мав на увазі?

-Я не знаю, Дроначар'я...

-Карно, - вимовив Дрона, - моє серце віщує недобре, і я хочу очистити душу перед цим боєм. Після загибелі Бгішми душу мою терзають страшні сумніви... Але менше з тим! Вайкартано, я хочу просити у тебе пробачення. Ти - справжній атіратга і чудовий воєвода. Якщо я не повернуся сьогодні з бою — тобі доводити військом Куру.

-Та що це ви, Дроначар'я, - розгублено мовив Карна, - швидше за все, це мені сьогодні одірвуть голову панчали Друпади. І не думайте про смерть, вам ще жити та й жити!

Брагман похитав сивою головою:

-Ні, Карно! Індра, мій Бог, одвернувся від мене!

Та поки що нічого не віщувало лиха, і битва розпочалася за плянами Дрони. Страшним клином врізалися в ряди панчалів воїни князя Ангу, сіючи смерть та паніку. За ними рухалася друга лінія ратгінів, котру вів сам Дрона, і смерть шаленіла довкола них. Сам Друпада зітнувся на смерть з давнім ворогом і поліг від стріли звитяжного брагмана, а син князя панчалів, Дгріштад'юмна, сяк так перешикувавши своїх воїнів, безуспішно намагався спинити наступ ворога. Лише коли на допомогу брату дружини прибув сам Арджуна зі своїми ратгінами, Карна змушений був розвернути лаву для оборони. Він уже бачив колісниці усіх п'ятьох Пандавів і стяг Арджуни з зображенням Ханумана. Карна рвався саме туди, і настрашені панчали гинули від його стріл десятками.

Раптом між атакуючими з'явився кінний воїн, котрий і заволав голосно:

-Дроначар'я! Дроначар'я!

-Які вісті ти несеш? - гукнув брагман, прийнявши кіннотника за гінця з флангу.

- Дроначар'я, ваш син загинув!

Дрона похитнувся. Ашваттгаман, пам'ять про рано померлу жону, був сенсом життя старого брагмана, і сотні разів говорив прилюдно Дрона, що йому не пережити смерти сина.

-Як це сталось? - вигукнув він.

-Його убив Бгімасена! Сокирою, попередньо збивши стрілою з колісниці!

-Я не вірю! - крикнув Дрона, - не вірю!

Ще запекліше став битись старий воєвода. Його колісниця вирвалась далеко вперед, обігнавши і Карну з його ратинами. Дрона опинився навпроти Пандавів. Бгімасена теж там був, але Дрона покликав старшого сина Панду:

-Князю справедливості!

Юдгіштгіра озирнувся на колісницю Арджуни, І Крішна Васудева усміхнувся йому з місця колісничого.

-Слухаю, учителю! - врешті озвався Юдгіпптіра.

-Я знаю, Юдгіштгіро. - крикнув Дрона, - що ти ніколи не скажеш неправди! Мій син живий чи мертвий? Відповідай!

-Ашваттгаман мертвий...- вимовив Юдгіпптіра.

-Присягни, князю!

-Слово чести!

-О, великий Індра! - вирвалося у Дрони, і старий воєвода похилився на борт колісниці.

А просто на нього вже мчав Дгріштад'юмна, і стріла сина Друпади знайшла щілину в латах та глибоко вп'ялась у груди Дроні. Знову підняв старий брагман свого несхибного лука, незважаючи на рану, і втратив Дгріштад'юмна і зброю, і візничого, і коней, і довелося йому ховатися під колісницею від стріл Дроначар'ї.

- Арджуно! - вигукнув Дрона, побачивши поблизу свого улюбленця, - Юдгіштгіра сказав правду? Відповідай же, Пхальгуно!

-Так! - видушив через силу Арджуна, наче скутий заворожуючим поглядом свого візничого, - присягаю!

Дрона застогнав. Старий знав Арджуну з дитинства і обожнював, наче власне дитя. Якщо над братами великого лучника час від часу брали гору пристрасті, то Арджуна Непереможний мав ясну, наче полум'я, душу і ніколи не осквернився б брехнею.

Дрона відкинув лука, сів на борт колісниці і заглибився у молитву. Його сута заволав перелякано, бо просто до них біг Дгріштад'юмна з оголеним мечем. Карна, котрий загледів неладне, затято рвався вперед.

-Дроначар'я! - кричав він, - та бийтесь же! Бийтесь!

-Карно, - озвався Дрона, - де ж ти, Сину Сонця? Загинув Ашваттгаман, то навіщо жити й старому Дроні? Нема мені рятунку, тож бийся й за мене, світла душе, а я пішов доганяти сина!

Дгріштад'юмна тим часом добіг до колісниці, убив візничого, котрий намагався заступити йому шлях і заніс меча над схиленою головою старого брагмана. Дрона навіть не ворухнувся. Сяйнуло лезо, і впало, і одночасно стріла Карни вп'ялася в руку сина Друпади, та вже не могла повстримати меч. Дрона, брагман-воїн, пішов у високе небо, шукати своє Божество.

З загибеллю воєводи захлинулась атака ратгінів, а клин, яким доводив Карна, потрапив в оточення і мусив пробиватися з нього ціною великої крови. Відступ був швидким і безладним, друга лінія взагалі ударилася в паніку, і воїни кинулися тікати.

Карна ледве не загинув. Перед очима його стояла жаска картина: на людину, що склала зброю, опускається сяюче лезо. Наль, коли загледів, що його ратгін застиг у заціпенінні під зливою стріл, на власний розсуд повернув колісницю, і Карна спинив його вже за другою лавою.

-Карно! - раптом почув він знайомий голос, - Вайкартано! Чи ви усі подуріли, чи й справді тікаєте як боягузливі шакали?! Отямся, славний воїне! Що з тобою сталося?!

Карна мовчки дивився на ратгіна, котрий перегородив йому шлях і не міг видушити й слова.

-Та що сталося, Вайкартано? Де мій батько?

З грудей Карни вирвалося ридання. Ашваттгаман, цілий та неушкоджений, здивовано кліпав очима.

-Прокинься, Карно, і скажи хоч слово! Що трапилось?

-Сину Дрони! - глухо вимовив Карна, - трапилось найгірше паскудство, рівного якому не було у Бгаратаварші! Тримайся ж, Драуні! Твій батько загинув!

-Ні! - сказав Ашваттгаман, - хто міг здолати його у поєдинку?!

-Не було поєдинку! - простогнав Вайкартана, - він склав зброю, і Дгріштад'юмна рубонув його, беззахисного, а я не встиг... Не встиг...

-Як-то - склав зброю?! - розгублено спитав Драуні.

-Твій батько вирішив померти, бо йому сказали, що тебе убито!

-Хто міг таке сказати?!

-Юдгіштгіра з Арджуною... Вони присягнули в тому словом чести!

Ашваттгаман дивився на Карну божевільними очима.

-Присягни ж і ти, - сказав врешті, - що це правда!

-Промінням Сур'ї присягаю! - тихо вимовив Карна.

- Ах, шляхетні Пандави! — сказав Ашваттгаман так, що Карна здригнувся, - і Крішна був з ними?

-Мені здається, - зітхнув Карна, - що й тут не обійшлось без Темноликого.

Пандави порушили закони чести і потоптали варну не вперше. І завжди, коли вони це роблять, за їхніми спинами — володар Двараки!

-Гаразд..., - мовив Ашваттгаман, - батько мій був воїном рівним Богам, і тепер спочиває серед них на ложі з квітів. Та я помщуся за його смерть на Пандавах та Дгріштад'юмні з його панчалами, і хай чують Боги мою присягу! А зараз -рушаймо, Карно! Треба зупинити втікачів та згуртуватися для оборони.

Ввечері того дня, як загинув Дрона, Дурьйодгана зібрав у своєму шатрі вцілілих шляхтичів. Сумно мовчали його брати та князі-союзники, і страшно було дивитись на скам'яніле лице Ашваттгамана. Порожнє сидіння головнокомандувача, зроблене з дерева манго і вкрите шовком, занадто болісно нагадувало про загиблого брагмана-воїна. Дурьйодгана мав перев'язані навхрест груди: князь Гастінапуру зумів таки зупинити панічну втечу свого війська і відбити натиск панчалів Дгріштад'юмни, отримавши при тому серйозну рану. Сина Дгрітараштри палила гарячка, і він весь час прикладався до баклаги з водою. Решта князів, теж у кривавих завоях, здається вже зневірились у перемозі.

- Скажіть-но мені, відважні кшатрії, - заговорив Дурьйодгана, - що маємо ми робити завтра, опісля подій минулого дня?

-Продовжувати битву! - твердо сказав Крітаварман, і Карна звів блискучі очі на врішнійця, - те, що трапилося сьогодні, змінило багато чого в моєму розумі. Ви знаєте, князю Дурьйодгано, що я прийшов до вас як найманець. Нині я битимусь на вашому боці як за власну справу!

-Найкращі наші воїни полягли в бою, - поволі заговорив Ашваттгаман, - але ми не повинні втрачати надії... У нас є Карна, непереможний Карна,

найхоробріший з воєвод! Признач же, Дурьйодгано, Карну

головнокомандувачем. І тоді ми переможемо!

Дурьйодгана обернувся до Карни і мовив крізь кашель, що струшував його зранене тіло:

-Я знаю твою доблесть, о Карно, і твої до мене дружні почуття. Вислухай же, друже, мої слова і зроби як знаєш. Ти завжди був мені опорою у скрутні хвилини, дозволь же зіпертись на тебе і нині. Бгішма та Дрона щадили у бою Пандавів, бо одному вони доводились онуками, а другому учнями. Але сини Кунті відплатили їм чорною невдячністю та підлим убивством. Тепер нема серед нас нікого, що дорівнював би тобі силою та розумом. Стань же на чолі війська і знищ наших ворогів, як Сонце знищує тьму!

-Заспокойся, володарю, - м'яко вимовив Карна, - я буду твоїм воєводою, і ми знищимо Пандавів разом із Джанарданою.

-Тоді займи належне тобі місце, - сказав князь Гастінапуру.

Карна поволі пройшов до почесного місця. Змучені боями люди дивились на нього як на останню надію. Карна всміхнувся воїнам і тут-таки вловив ненависний погляд Шальї, князя мадрів

"Цього я ніби нічим не образив, - подумав Вайкартана, доки жерці -брагмани, присутні у шатрі, вголос виспівували мангри, - хіба що самим своїм існуванням...Ах люди... Люди... І перед ликом Бога Ями вони ладні перегризтися за титули та владу."

А зранку Карна на найкращій своїй колісниці виїхав перед вишикувані лави і просурмив сигнал до бою. Радісно закричали ратгіни, вітаючи свого улюбленця, і рознісся над полем багатоголосий крик:

-Джая! Де Карна — там перемога!

Вайкартані не вдалося і цього ранку помірятися силами з Арджуною, бо на ратгінів Непереможного вдарив Ашватгаман зі своїм загоном. Вдарив так, що тісно згуртована лава кинулася врозтіч.

-Арджуно! - кричав Ашваттгаман, - сьогодні я є твоїм гостем, приймай же мене як належить!

Бгімасена спробував був заступити брата, та гнівний син Дрони прорвався повз нього, хоч і поранений стрілою Бгіми. І пронісся по полю насмішкуватий голос Крішни:

-О, брагмане, тобі б сперечатись про тонкощі дгарми, а не про справи кшатріїв! Виходь же, гостю, тобі не пережити нашого пригощення!

Карна, котрий бився з панчалами, радісно скрикнув, побачивши як від стріл Ашватгамана захитався Темноликий, і кров сплямила його жовте вбрання. Арджуна, рятуючи друга, пускав стрілу за стрілою, і Ашваттгаман на пошкодженій колісниці вийшов з бою. Карна ж більше не мав змоги стежити за ними, бо якраз на нього неслася колісниця молодшого Пандава, Накули, а ратгіни панчалів намагалися взяти їх обох у кільце, аби вже не випустити з життям грізного воєводу Кауравів.

- Нарешті змилувалися наді мною Боги! - радісно вигукнув Накула, коли їхні колісниці зблизились, - ось і ти, злочинцю, жалюгідний сину сути! Лише в тобі корінь усіх нещасть та причина усобиць! Коли я тебе вб'ю, то принесу Індрі подячну жертву!

-Та не плескай язиком, а нападай! - озвався Карна насмішкувато, - подивимось на твою відвагу! Ти спершу здолай мене, а тоді вихваляйся!

Вайкартана відклав " Віджаю " і взяв звичайного лука, що їх мав на колісниці декілька. Стріли для таких луків були легші - Карна пам'ятав свою обітницю. Він встиг вистрелити лише раз, коли стріла Накули розщепила дерев'яного лука, а друга вп'ялася воїну у передпліччя. Карна зціпив зуби і висмикнув стрілу із рани.

-Ви, пані Прітго, - пробурмотів, - прагнете, видко, моєї крови, наче сама Калі! Ну, гаразд!

Воїн схопив запасний лук і гукнув до свого сути:

-Налю, зараз ти побачиш цікаве видовище! Дивись-но!

Наль справді аж очі витріщив. Четверо коней були вбиті трохи не одночасно, поранений візничий сповз з колісниці, а Карна все метав і метав стріли, розтинаючи ремені лат Накули, і лати ті впали до ніг Пандава, котрий лишився зовсім безборонним. Карна вибив у нього з рук і меч, і щит, і бойову сокиру. Накула не витримав і кинувся навтьоки, забувши про гідність.

-За ним, Налю! — гукнув Карна.

Колісниця порівнялась з Пандавом, що утікав перестрашено, і Карна з розмаху вдягнув на шию зведеному брату свого лука.

-Повтори ж нині, - сказав, - що можеш вбити мене!

Накула гриз вуса у безсилій люті і мовчав.

- Ніколи, сину Мадрі, не ставай до бою з сильнішими! — мовив Карна повчально,а Наль пирснув, не стримавши сміху, - бийся, хлопче, з рівними і тоді тобі не буде соромно! А краще - біжи додому, або сховайся за спину Арджуни, як ховався у дитинстві!

-Убий мене! - вигукнув Накула, ладний запастися в землю від сорому.

-Та ні, - сказав Карна, - живи і молись Богам за пані Кунтідеві! Але, аби таке трапилось зі мною - я б кинувся на меч. Та у тебе, брате, не вистачить на це духу! Рушай, Налю!

Сута рвонув колісницю з місця.

-Це буде гарна пісня! - крикнув, не втримавшись, - о, який же ви, мій князю!

Карна засміявся:

-Спершу треба дожити до вечора! Бойовий розворот! На панчалів!

Наль повернув коней, і колісниця Карни врізалась між панчалів Дгріштад'юмни. Стріли Вайкартани не знали промаху, і багато підданців загиблого вже Друпади знайшли смерть від руки Сина Сонця.

Раптом Карна побачив неподалік власну колісницю з резерву. Зовсім юний сута правив нею, і ще молодшим був його ратгін. Карна скерував повіз в той бік і з жахом побачив, як на його найменшого сина, котрий вийшов до бою без дозволу, мчить колісниця Арджуни.

"Тобі дорогий цей хлопчик, Нескорений? — пролунав у мозку Карни знайомий голос, - припини битву, Вайкартано!"

-Ні! - крикнув Карна, - тримайся, Сатьясено! Бийся! Я йду!

Сатьясена, збуджений першою сутичкою, не злякався грізного ворога. Він просто не пізнав ні Арджуни ні Крішни. Хлопець спритно ухилявся від стріл, а коли колісниці зблизились, підняв спис і метнув його у володаря Двараки. Темноликий впустив віжки. Колісниця Арджуни трохи збочила, і це врятувало Сатьясену. Стріла Непереможного вп'ялася йому в плече, а мала влучити в голову. Юнак похитнувся. Друга стріла потрапила в колісничого, і хлопець безсило повалився набік. Та Карна був уже зовсім поруч і вихопив пораненого Сатьясену просто з-під третьої стріли.

-Куди ти поцілив візничого? - спитав у сина.

-Просто в груди! - гордо сказав Сатьясена, - я не знаю, як він ще може правити кіньми...

-Я так і думав, - зітхнув Карна, - що володаря Двараки не бере звичайна зброя. Але ти, сину, розгнівав мене! Ти погубив свого суту і трохи не загинув сам, бо виявив непослух батькові і князю.

-Вибачте..., - прошепотів хлопчина.

-Сідай на дно колісниці і не заважай мені!

-Дурьйодгана у небезпеці! - почувся ззаду голос Крітавармана, - прав до нього, Карно! Юдгіштгіра зранив твого друга, і він втрачає кров і сили!

Карна помчав туди, де виднівся стяг Гастінапуру. Примчався якраз вчасно, аби спинити врішнійця Сатьякі, котрий хотів добити стрілами пораненого Дурьйодгану.

-Давай-но сюди! - вигукнув Карна, - облиш пораненого, врішнійський пес, і бийся зі мною! На тебе йде князь Ангу!

-Низьконароджений, - посміхнувся Сатьякі, - ти насмілюєшся називати себе князем?

-Стріли мої летять високо! — крикнув Вайкартана, - і з тебе цього вистачить!

-Арджуна! Тут Арджуна! - гукнули поруч.

-Ашваттгамане! - скрикнув Карна, побачивши сина Дрони, котрий змінив колісницю, - прикрий Дурьйодгану. Я зараз лишень віджену цього шакала

Сатьякі!

А в Дурьйодгану вже летіли стріли з "Ґандіви ", і смерть нависла над головою князя Гастінапуру. Син Дгрітараштри, втративши візничого, не міг навіть вийти з бою, а його лук не слухався пораненої руки. Ашваттгаман наспів якраз вчасно, і його постріл зупинив стрілу Арджуни, що несла смерть тим певнішу, бо Дурьйодгана змушений був скинути посічені лати.

Карна, закликаючи у свідки Богів і асурів, наказав Налю повертати. Він не став переслідувати врішнійця, котрий чкурнув, не витримавши обстрілу, і рушив туди, де виднівся стяг з Хануманом.

-Арджуно, - прошепотів, - ну що ж ти..., брате! Я чекаю, і угода залишається в силі!

Промайнула колісниця Ашваттгамана, сута якого квапливо обрізав упряж, звільняючись від вбитого коня.

-Пхальгуно! - вигукнув Карна, загледівши знайому колісницю, - ідемо на двобій! Повертай! Чи чуєш?!

Стріла з "Ґандіви" була йому замість відповіді. Карна вистрелив у візничого і побачив кров на жовтих шатах Темноликого. Крішна висмикнув стрілу і усміхнувся.

-Невразливий..., - прошепотів Карна, - а тобі ж хто дав панцир, Джанардано? Але я здолаю тебе! Здолаю!

- Арджуно! - знову крикнув воїн, - звертай набік!

Арджуна щось гукнув до Крішни, але той похитав головою і рвучко натягнув віжки. Колісниця Пхальгуни з розгону зупинилася так різко, що аж коні впали на коліна.

Ззаду в лати Карни вдарила стріла. Його доганяв Сатьякі. Колісниця Вайкартани пронеслася повз застиглий повіз Арджуни, і Карна встиг вистрелити кілька разів, як колись стріляв по мішенях.

-Мій князю! - заволав Наль, - нас оточено

Карна пробурмотів прокляття. Він дійсно потрапив у кільце ратгінів, і зашморг почав стискатись. Арджуна лишився за колом.

-Жени по колу, Наль! - гукнув Карна, - Сатьясено, подавай стріли!

Вони неслись по колу як колись на змаганнях, і Карна бив з лука на всі боки світу, та місця вбитих заступали нові ратгіни, і зашморг стягувався ще тугіше. Воїн пізнавав деяких: тут були і биті ним Накула з Сагадевою, і Сатьякі, що мав звичку нападати ззаду, і сам Юдгіштгіра, і навіть зрадник Юютсу... Схоже було на те, що Пандави вирішили за будь-яку ціну знищити відважного атіратгу

"Це все жарти Темноликого, - думав Карна, спускаючи тятиву, - це він не дав Пхальгуні зчепитися зі мною. Двобій - справа чести, і має відбуватися по законам чести, а цього саме і не бажає Крішна. Він хоче, аби мене взяли в пута, наче тигра на князівському полюванні."

Стріли били у лати Карни, і кілька з них дійшло до тіла. Кров здавалась йому прохолодним дощем. Шолома воїн теж загубив і тепер мусив берегти незахищену голову.

-Здавайся, Вайкартано!

То був голос Юютсу і Карна розлютився до сказу. Раптом коні стишили біг. Наль обернувся до Карни. В грудях сути стриміла стріла.

-Пробачте..., - мовив візничий і став поволі хилитись набік. Карна стягнув його додолу і перехопив віжки.

"Отепер, - подумав, - і справді все! Та живим я не дамся! Краще - як Абгіманью..."

І тут погляд його упав на Сатьясену.

- Сину! - вимовив Карна, - що найдорожче для арія?

- Воля! - сказав Сатьясена, дивлячись на батька закоханими очима.

- То бери віжки, ратгіне, будемо йти пробоєм!

Сатьясена перебрався на місце сути, а Карна знову взявся за лук. Він уже нагледів у кільці ратгінів слабке місце — між Сатьякі і Юютсу.

-Двом шакалам не стримати тигра, - мовив до сина, - повертай на отих двох, Сатьясено! Зладнаєш з кіньми, хлопче?

-Я ж онук сути! - сказав хлопчина весело, і Карна засміявся теж. Він розумів, що підліток не відчуває небезпеки, але саме такий напарник йому зараз і був потрібен.

Сатьясена скерував колісницю в проміжок між повозами

Сатьякі та Юютсу. Щілина була завузькою, та Карна сподівався, що котрийсь з воїнів відверне вбік, злякавшись зіткнення.

Першим не витримав Юютсу. Він наказав суті відвертати. Карна метнув у Сатьякі списа, і поранений врішнієць упав на дно колісниці. Повіз Вайкартани ковзнув у проміжок, котрий видимо поширшав, і вдарився об вісь колісниці Юютсу. Карна вихопив у Сатьясени бича і оперіщив ним сина Дгрітараштри.

-Шудра! - крикнув, - це тобі од сина сути! І такі як ти, хотіли мене схопити! Спробуйте взяти голіруч дикобраза! На, маєш! За зраду!

Бич розсік Юютсу лице, і вояк ухопився за ремінь, намагаючись видерти його з рук Карни. Вайкартана смикнувся всім тілом, і супротивник перекинувся через борт колісниці.

-Отак! - крикнув Карна, - жени, Сатьясено!

Бій згасав поволі разом із сонцем, що заходило. Карна повернувся до табору з ратинами Дурьйодгани, між якими побачив й Сушену з Врішасеною. Близнюки миттю зіскочили зі своїх колісниць, кинулись до батька і здивовано витріщились на Сатьясену, котрий над силу натягував віжки.

-Татку! - вигукнули обидва юнаки, - хвала Богам за те, що вберегли вас! Ми бачили, як вас оточили, але не мали змоги пробитись на допомогу!

-Все гаразд, - мовив Карна, - що там князь Гастінапуру?

-Серйозних ран нема, - сказав Сушена, - але він втратив багато крови і погано володіє рукою. До того ж ота, вчорашня рана дуже його мучить... Він так переживав за вас, батьку, коли ви загналися у пастку!

-Піду до нього, - мовив Карна, - а ви йдіть до мого шатра і поможіть Налю. Його поранено.

Близнюки підхопили Сатьясену, стягли з колісниці і смикнули за вуха.

-Ось так завжди! — жалібно сказав молодший.

У шатрі Дурьйодгани, куди подався Карна, пахло лікарськими зіллями. Дурьйодгана мав понурий настрій і сказав різко:

-Топчемося на місці! Знову не вдався прорив! Ах, Карно... Карно... І Арджуна і досі живий! Де ж твоя обітниця?

-Заспокойся і поїж, - мовив Карна, - завтра буде вирішальний день! Ми з тобою, друже, вже виконали своє призначення на сьогодні.

Князь Гастінапуру відломив шматок перепічки, простягнений йому Карною, і почав жувати, не відчуваючи смаку. До Вайкартани підійшло двоє князевих слуг і почали обережно знімати з нього посічені, втикані стрілами лати.

-Тобі теж дісталось, - вимовив Дурьйодгана.

Карна повів плечима:

-Витримаю... А! Обережніш!

Нечутно підійшов цілитель і взявся за стрілу, що пройшла між пластинами лат. Гостряк її вперся Карні у лопатку і спричиняв біль.

-Хто стріляв тобі в спину? - спитав син Дгрітараштри.

-Сатьякі, - зморщився Карна, - я влучив у нього списом, не знаю, чи на смерть. Там був і Юютсу...Ох і гидь! Я оперіщив його батогом так, що він усе життя носитиме цю прикрасу... якщо виживе. Але мені сьогодні пощастило. Кілька легких ран опісля такого бою...

Цілитель вийняв останню стрілу і обережно допоміг воїну скинути скривавлену сорочку. Все тіло Карни було суцільним синцем, але він говорив правду - йому пощастило, бо жодна стріла не увійшла заглибоко.

-Карно, - сумно сказав Дурьйодгана, - напевне вояцьке щастя відвернулося від мене за моє нечестя. Чому, ну чому я не такий як ти, мій давній друже? Я маю гинути за мої гріхи і тягну тебе за собою!

-Нині ти б'єшся як кшатрій, - сказав Карна заспокійливо, - все гаразд, друже. Завтра я таки доможуся поєдинку з Арджуною, а це вже півперемоги. Він би давно виконав обітницю, але його стримує Крішна. Темноликий чекав, доки я використаю громоваджру, а сьогодні... Бачиш, Дурьйодгано, Темноликому мало мене просто вбити. Він усе-таки хоче зламати мене...

- Наприклад, зробити бранцем, - буркнув Дурьйодгана, - будь обережним з тим двобоєм, Карно...

-У влучности стрільби, - сказав Карна і зморщився, бо цілитель почав промивати йому рани та численні садна, - швидкости та дальности польоту стріли Арджуні не рівнятися зі мною. Та й "Віджая", остання зброя Парашурами, трохи переважає "Ґандіву" Арджуни. Не тривожся ж, друже, задля моєї присяги я, вірний дгармі, зроблю все можливе і неможливе.

Дурьйодгана закашлявся і сплюнув кров.

-Зовсім зле... - сказав.

-Не йди завтра до битви, - пораяв Карна.

-Аби цей боягуз Юдгіштгіра подумав, що я його злякався? - пирхнув князь Гастінапуру.

-Дурьйодгано, - мовив Карна, щось згадавши, - я зостався без візничого.

-Бери будь-якого суту з мого резерву!

-Мені не потрібен будь-який, - сказав Вайкартана, - сьогодні я бачив, як Крішна спинив четвірку з повного розгону. Мені потрібен візничий, рівний йому...

Дурьйодгана задумався.

-Важко, - мовив, - не знаю, що й порадити...

-Я виріс на вулиці колісничних, - озвався Карна, - і теж не знаю суту, здатного на подібне. Мій старий Чаті хвалився, що замолоду зробив таке, але Чаті нині каліка. Та я чув про чоловіка, котрий побився об заклад, що зупинить четвірку з розгону. І виграв...

- Хто це? - спитав Дурьйодгана.

-Князь мадрів Шалья.

Дурьйодгана пирхнув:

-Чи не хочеш ти взяти його колісничним?

-Чому б ні? Головнокомандувач має на це право. Якщо Шалья буде моїм сутою, то я певен перемоги. Дай його мені за напарника, і я здолаю Арджуну.

-Він ніколи не погодиться, - сказав Дурьйодгана, - піти у бій візничим. Тим більше - твоїм візничим. Я зовсім не хочу тебе образити, друже, але ж ти знаєш, як дехто ставиться до тебе...

-Та знаю, - хмикнув Карна і натягнув посічену стрілами сорочку, - але можна спробувати...

Дурьйодгана покликав слугу і сказав:

-Йди до князя мадрів і скажи, що я прошу його прийти.

-Зараз, - сказав князь Гастінапуру, коли слуга вийшов, - ми спробуємо

домовитись. Зрештою, я знаю чим притиснути Шалью... в разі відмови.

-Друже, - м'яко мовив Карна, - тільки-но ти скаржився на власне нечестя...

-Гаразд! Гаразд! — махнув рукою Дурьйодгана, - не так то інак! Задіємо лестощі. На лестощах, друже Карно, тримається світ!

Шалья увійшов до намету і кинув на Карну швидкий погляд. Вайкартана завважив, що той трохи нервується.

-О, відважний! - вкрадливо заговорив Дурьйодгана, і Карна ледве стримав усмішку. Князь Гастінапуру ніяк не міг позбутись звичок інтригана. - Я маю до тебе важливу справу. Наш воєвода зостався без колісничого і з усіх князів-тигрів вибрав тебе, аби ти допоміг йому. Нема кращого над тебе знавця коней, і ти зможеш вберегти од небезпеки Карну, як Брагма колись оберігав Шіву. Коли Крішна - друг Партги, будь таким же другом для князя Ангу. Сам знаєш, що загинули і Бгішма, і Дрона, і багато славних воїнів полягло у битві. Карна -єдина наша надія, а разом ви будете як Сур'я і Аруна3. І згине ворог, як роса на сонці, бо Карна - найкращий з бійців, ти ж - найкращий з візничих, вас же обох не здолають і Боги на чолі з Індрою! Бережи ж у битві Карну Вайкартану, як Крішна береже Арджуну!

Шалья слухав цю промову гнівно звівши брови. Потім заговорив різко, але Карна розчув у його голосі якусь фальш.

-Ти зневажаєш мене, сину Ґандгарі, - сказав князь мадрів, - для чого говориш воїну: "Служи візничім!"? Ти вихваляєш Карну, вважаєш його вищім за нас, але я-то не визнаю Радгею рівним собі у битві!

Карна глузливо усміхнувся. Це вже не могло торкнутись до його душі.

-Я й сам можу битись, - продовжував Шалья з тим же виразом нещирого обурення, - для чого ж призначати мене сутою до жалюгідного сина Адгіратги?Я вище Радгеї, о князю, і ти не повинен впрягати мене до ярма ганьби! Я не винесу того, що змушений буду виконувати накази низьконародженого!

-Чим же ти вищий за мене, о Шальє? - тихо спитав Карна, - всі ми одного зросту, коли стоїмо на колісницях...

-Вислухай мене, о володарю! - вигукнув Шалья, звертаючись до Дурьйодгани, - мене, князя і помазаника, прославленого воїна, якому мусять служити і співати хвалу візничі, ти не повинен призначати візником до сина сути! Ти образив мене, і я покидаю битву разом зі своїми мадрами!

Дурьйодгана підхопився з розстелених укривал, забувши про рани. Це знову був колишній князь Гастінапуру - хижий, хитрий і влесливий одночасно.

-О, Шальє, - заговорив він медовим голосом, - я зовсім не мав на увазі, що Карна кращий за тебе! Ніхто не переважить звитягами тебе, о Артаяні! Але, як Карна сильніший за Арджуну, так ти вправніший за Крішну у керуванні колісницею! Нехай який не є мудрий Васудева, але ти, князю мадрів, знаєш удвічі більше за нього!

Карна з усміхом спостерігав, як нещире обурення змінюється на лиці Шальї виразом втоленої гордости.

-Сказавши мені, - мовив князь мадрів, - що я кращий за сина Девакі, ти зробив мені приємність, сину Ґандгарі. Я вволю твоє прохання і буду візничім Радгеї. Але, щодо Вайкартани ставлю я одну умову: нехай мені буде дозволено мовити при ньому все, що я захочу, без усякого спротиву з його боку, і нехай Карна присягне мені у цьому!

Карна здивовано глянув на Шалью і здвигнув плечима:

-У битві нам буде не до розмов... Присягаю.

Дурьодгана сказав радісно:

-Дякую тобі, о Шальє! Колись сам Брагма був візничім Шіви, і Боги виграли битву! А щодо Карни, то він аж ніяк не є сином сути. Вайкартана - учень самого Парашурами, люди звуть його напівбогом і певно не дуже помиляються. Подивись лишень на нього - це воїн милістю Богів, і такого ж йому потрібно і напарника!

Шалья глянув на горде лице Вайкартани, на його скривавлене вбрання, і якась дивна тривога відбилася у його погляді. Наче князь мадрів готувався зробити щось таке, за що йому вже нині було соромно.

-Добре! - врешті вимовив князь мадрів, - я радий прислужитись тобі, сину Ґандгарі, в усякому ділі, на яке тільки здатен. А все те, що я, дбаючи лише за добро, сказав тут про Карну, гарного чи негарного, пробачте мені і ти, отВайкартано, і ти, князь Гастінапуру.

-Гаразд! - посміхнувся Карна примирливо, - гарні напарники Брагма з Шівою, Джанардана з Арджуною, а нині і ми з тобою, Шальє! Поможи мені у битві - і з нами буде Джая!

-Я міг би бути візничим і у Індри, - сказав Шалья, не прийнявши дружнього тону, - і коли ти зійдешся у бою з Арджуною, не тривожся, сину сути, бо це я поганятиму твоїх коней!

Князь мадрів вклонився Дурьйодгані і гордо вийшов. Князь Гастінапуру впав на постіль відкашлявся і мовив весело:

-Ну як, Карно, я ще не розучився умовляти?

-Ти чудовий актор, - хмикнув Вайкартана, - і можеш підмовити кого завгодно і на що завгодно.

-Окрім тебе, - зітхнув Дурьйодгана, - ти бо ніколи не піддавався на лестощі. Навіть замолоду. А цей дурень Шалья і справді повірив, що я вважаю його кращим воїном, аніж володар Двараки.

-Крішна, - сказав Карна замислено, - то щось особливе...

-Я давно хотів тебе спитати, - мовив князь Гастінапуру, - про що він тоді з тобою розмовляв? Ну, коли змусив провести себе за місто?

-Він мене умовляв, - сказав Карна, і щось здригнулось у його голосі, - перейти на бік Пандавів...

-Я так і подумав! - вигукнув Дурьйодгана, - але ж я тебе знаю, Радгеє, друже мій, і то не від учора! Я ніколи у тобі не сумнівався! Ти з тих людей, котрі давши напідпитку обітницю проїхатися на скаженому слоні, виконають це на тверезу голову! Ну, а що іще він казав?

-Багато цікавого, - мовив Карна, - він сказав, що я — син княгині і Сур'ї

Світлоликого...

-Ти князь, Карно! - сказав Дурьйодгана задоволено, - а в тому, що ти напівбог, я уже давно не сумніваюсь! Ну, далі! Далі!

-У мене п'ятеро братів, - продовжував Карна занадто спокійно, - троє рідних по матері, двоє зведених. Усі п'ятеро — воїни, а наймолодший з рідних -найкращий від усіх.

-Вони на боці Пандавів? — спитав зацікавлено Дурьйодгана, - тому ти й не оповідав ніколи про цих родичів?

-Авжеж..., - прошепотів Карна, - на їхньому боці...

-Не пощастило! - щиро поспівчував Дурьйодгана, - Ну, розповідай же!

-Крішна сказав мені, що є закон, за яким я маю всі права шлюбної дитини, хоч народився не в шлюбі. Що брати, які нині мене ненавидять, примиряться зі мною, і я, як найстарший, стану на чолі їхніх воїнів...

-Вони що, тебе знають?

-Авжеж...

-Ти диви! - мовив Дурьйодгана захоплено, - і як це Васудеві вдалося таке

розкопати! Ну, а ти що?

-Відмовився, друже.

-Впізнаю свого Карну! І все?

-А наступного дня до мене прийшла жінка, котра народила мене. І теж просила, аби я змінив корогву.

Дурьйодгана раптом з блідого зробився аж зеленкувато-сірим.

-Вона, - сказав, - оця княгиня, твоя мати, живе у Гастінапурі?!

-Так, друже...

-Княгиня, котра має п'ятьох синів... І трьох рідних, а наймолодший з них -

найкращий від усіх...

-Так воно і є, - зітхнув Карна.

-Хто ти?! - вирвалося у Дурьйодгани.

-Вріша Каунтея Партга, - поволі вимовив Вайкартана.

-Син Прітги і брат Арджуни?! Ти?!

-Я, Дурьйодгано!

Князь Гастінапуру кілька хвилин сидів мовчки. Потім отямився і мовив:

-Світлий мій друже, кривава моя рана... Що ж я накоїв! Ех!

-Та до чого тут ти? - сказав Карна, - сталося те, що мало статись.

-Карно, - мовив Дурьйодгана, - я певен, що ця змія... тобто княгиня Прітга, приходила не просто подивитися на сина і не тільки умовляти тебе змінити стяг.Я чув бо, що ти дав змогу втекти Бгімасені і насміявся з Накули та Сагадеви. Ти мав змогу їх убити, але не зробив цього. Це через Кунтідеві, еге ж? Ти дав обітницю?

-Щодо Арджуни, - сказав Карна глухо, - я обітниці не давав, бо вже присягнув раніше... Тобі, Дурьйодгано... І двобій буде завтра, друже. Я вб'ю свого брата, або поляжу сам!

Дурьйодгана з хвилину дивився в змучене лице друга, а тоді заговорив палко:

-Вайкартано, ми мусимо виграти битву! Ми мусимо вижити! Присягаю, я змінюся! Я більше не скою жодної підлости! Я почну життя спочатку і покладу його не на те, щоб дорівнятися тобі, бо це неможливо, а хоч би на те, щоб стати порядною людиною і кшатрієм не лише за назвою! Ти мені віриш?

-Вірю, друже, - м'яко сказав Карна, - а тепер я піду, бо стомився, а завтра знову в бій. Ти теж маєш виспатись.

-Спати опісля такої розмови неможливо! — заявив Дурьйодгана, - я молитиму Богів, аби вони підтримали тебе у завтрашній битві!

-Молися краще до Сур'ї, - озвався Карна стиха, - бо Боги цієї землі не ласкаві до аріїв, і лише Сонце одне для всіх!

-А Пандави хіба не арії? - спитав Дурьйодгана розгублено, - тоді чому до них ласкавіші Боги?

-Деякі Боги, - втомлено мовив Карна, - люблять, аби перед ними ставали на коліна. Тілом чи духом - однаково. Мій батько ж, Сур'я Світлоликий, не змушує людину плазувати перед собою. Це - найкращий Бог для аріїв, і я помру з його ім'ям на вустах!

Коли Карна вийшов, Дурьйодгана довго лежав без сну, обмірковуючи почуте. Цей свавільний, жорстокий чоловік, котрий сам не раз порушував закони аріїв в мирному житті, і визнавав шляхетність лише на полі битви, не вперше дивувався, як вдалось запальному і гордовитому Карні підпорядкувати своє життя законам Вед. Адже багатьом князям уже здавались важким тягарем суворі приписи Матанги, а шляхетність у битвах з тубільцями була лише завадою перемозі. Нинішня битва лише довершила падіння. Князь Гастінапуру, щоправда не очікував від родичів, котрі славилися своїми чеснотами, і яких завжди ставили йому за приклад, що саме вони відмовляться від принципів, які мусили захищати. На хвилину Дурьйодгана пожалкував, що йому першому не прийшло до голови домогтися перемоги нечесним способом, але знову згадав про Карну і зітхнув:

- Що за душа у цієї людини! Я не вартий такого друга! О, Боги, я вів нечестиве життя, відкупити яке можу лише чесною битвою, вартою діянь предків! Байдуже, що принесе вона мені - перемогу чи загибель! Я бо заслужив на смерть, бо все життя своє творив несправедливість! Але пощадіть Вайкартану, Боги Аріїв

Увечері Карна почав збиратися до бою, який мав стати останнім.

«Або я, або він, - думав воїн, - досить уже цієї муки! Я стомився бути братом ворога!»

Слуги принесли води, і Вайкартана вимився, змивши пилюку і закреплу кров. Потім вбрав улюблену сорочку з блакитного шовку, по коміру і рукавам якої були вигаптувані символи Сур’ї. Це був дарунок неньки, і Карна ніколи до цього дня не вдягав її у бій.

Поруч з ним вбирались його сини, серйозні як ніколи. Звечора Карна сказав їм, що вони будуть його прикриттям, і юнаки пишалися такою честю. Воїн поглянув на смагляві завзяті лиця близнят, на ніжне світле личко Сатьясени, котрий марно намагався суворо стискати вуста, як то личить воякові, згадав мертвого Раму, котрий лежав за табором, куди слуги зносили тіла в очікуванні поховання, і поспішно втер вологі очі. Вайкартані до болю було жаль цих молодих життів, що мали гинути за неправе діло Дурьйодгани, але не пустити хлопців до бою він не міг, бо це було б ганьбою для молодих кшатріїв.

Карна випустив поверх сорочки оберіг-птаха і постукав по ньому, як то робив аріянин Сяйвір. Тоді вдягнув другий дарунок Сяйвіра - золотий нагрудник з зображенням тура. Сини дивились на нього з захопленням.

-Татусю! - не втримався Сатьясена, - ви сьогодні такий гарний!

-Це недолік для кшатрія, - засміявся Карна, - у битві треба бути страшнішим за Гхатоткачу!

-Давайте ми вдягнемо на вас лати! — запропонували близнюки.

Карна перевірив, чи добре тримаються трав'яні пластирі, якими цілитель позатуляв йому ушкодження, і сказав:

-Ну, добре, діти мої.

За тим, як Карна вбирався до бою, спостерігали Наль та Чатьякі. Обох поранених візничих за наказом Карни лікували й доглядали наче його власних синів. Юнаки трохи отямились, але були ще дуже кволі і наче хиталися од вітру. Чатьякі трусила лихоманка, хоча гарячка, викликана отрутою, трохи спала, а Наль, поранений у груди, ледве міг рухатись і винувато позирав на Карну, вважаючи себе винним у тому, що обожнюваного ним ратгіна трохи не вбили у вчорашній січі.

-Мій князю! - жалібно озвався Чатьякі, дивлячись на знайомі приготування, - а хто ж сьогодні поганятиме ваших коней?

-Я знайшов собі доброго суту! - засміявся Карна.

-Він гастінапурець? - ревниво спитав Чатьякі.

-Ні, друже. Мою колісницю поведе князь мадрів, Шалья.

-Шалья? - втрутився Наль, - це такий високий вельможа, горбоносий та чорноокий? А у вусі - сережка з рубіном? І такий пихатий, що через губу не плюне...

-Опис вельми точний, - хмикнув Карна, - а що?

-Мій князю! — стривожено заговорив Наль, - коли ото князь Юдгіштгіра приїздив на переговори, я був біля свого ратгіна, княжича Душкарни. Мені цікаво було подивитись на Пандавів, адже вони пішли на вигнання, коли я був ще хлопцем... І от я пробрався поближче, а князь Юдгіштгіра якраз відвів набік саме цього пана Шалью. І я почув, як він сказав йому:" Брате моєї другої матері, великий Крішна говорить, що Карна буде просити тебе стати його візничім у вирішальний день битви! Поможи нам здолати цього асура! Не погоджуйся одразу, аби не викликати підозри, але потім дай себе умовити. Ставши ж з ним на одну колісницю, усіляко ганьби й принижуй Вайкартану, з нього ж перед цим візьми присягу, щоби міг ти говорити без спротиву з його боку. І хай поникне його дух тієї хвилини, коли доля битви повисне на вістрі його стріли!"

-І що ж відповів Шалья? - спитав Карна раптово пошерхлими вустами, згадавши дивну поведінку князя мадрів минулого вечора.

-Не знаю, о Сину Сонця! Я не розчув, бо мене покликав княжич Душкарна. Але стережіться цієї людини!

- Краще, - схвильовано заговорив Чатьякі, - візьміть мій князю за візничого когось із гастінапурських хлопців!

-Та ні, - сказав Карна, - Шалья має потрібну мені силу і вправність. І я не вірю, аби він погодився на таке.

-Мій князю! - вигукнув Наль, - я сидів за столом, коли ви пили за наше здоров'я на гастінапурськім ринку! І говорили, що ратгін і сута під час бою — одне! І називали нас бойовими друзями! Ніхто з кшатріїв так не скаже! Загине один з нас - його замінюють іншим, та й по всьому! Отой вельможа, Шалья, ніколи б не став відсмоктувати своєму суті отруєну кров із рани! І не розділив би з ним вечерю! Ми гинемо у битвах так як і воїни, але кшатрії не вважають нас за рівню! Окрім вас, мій князю! Всі сута Гастінапуру вважатимуть за велику честь вести у бій колісницю великого Карни! Візьміть у битву когось з вулиці колісничних, принаймні, якщо ви впадете непритомним, він вивезе вас із бою, а не привезе безборонного ворогам до рук!

Карна радий був би не повірити Налю, але перед очима його виникло раптово обличчя Шальї, ненависть у його очах, нещирий погляд, крутійство у вчорашній розмові... Звісна річ, Карна ніколи не думав, що князь мадрів живить до нього якусь приязнь, але завжди вважав Шалью, що заслужив за звитяги прізвисько Артаяні - Спис, кшатрієм, вірним дгармі. За законами Матанги ратгін і сута мусили виконувати обов'язки воїнів незалежно від особистих стосунків. І тим більшою ганьбою вважалась змова візничого з ворогом за спиною ратгіна.

- Та невже ж, - сказав Карна з болем, - нікому вже не можна вірити? Чи й справді не залишилось кшатріїв у Бгаратаварші?

-Нам вірте, мій князю! - вигукнув Чатьякі, - нам і таким як ми! На нашій вулиці один лише боягуз - Санджая, але він сидить зараз біля сліпого Дгрітараштри!

-Друзі мої! - ласкаво мовив Карна, трохи заспокоївшись, - не в моїх звичках порушувати раз дане слово! І я не можу звинуватити у підлости людину, не маючи доказів її на ту підлість згоди. Звісно, Шалья мені не друг, але він - кшатрій, і мусить берегти закони варни. А вам обом я вдячний від серця, і аби ви були здорові, не бажав би собі інших візничих. Присягаю не залишити вас, якщо виживу у цій битві!

Наль розпачливо дивився на Карну, видимо уявивши його у владі зрадника. Вайкартана мовив підбадьорливо:

-До речі, Налю, я обіцяв навчити тебе фати у шахи! Нагадай мені про це опісля перемоги!

На сході вже палала рожева заграва, і Карна мовив до синів:

-Діти мої, ось уже Аруна жене вогняних коней Сур’ї. Помолимося ж Світлоликому, сьогодні нам як ніколи потрібна буде його допомога!

Троє юних воїнів слухняно простягли руки до сходу. Карна заговорив тихо і пристрасно:

-О батьку мій! Ти мчиш на вогняних конях, і Аруна в рожевих шатах править твоєю колісницею! Вітай же од мене Аріяну, якої мені ніколи не побачити! Ти знаєш наділив мене душею, пекучою, наче твоє проміння, сповненою гордощів та

нездійснених мрій! Якщо мені судилося полягти - прийми до себе живу іскру, що звалася Карною Вайкартаною!

Слуги вже наготували колісницю, а домашній жрець Карни освятив її.

Вайкартана обійшов свій повіз за ходом сонця, аби одігнати злих духів і перевірив озброєння.

Між наметами з'явився Шалья. Князь мадрів мав на собі шкіряний нагрудник, прошитий металевими пластинами, та важкий, з металевими бляхами черес, щоб захистити живіт. З-під них виднівся багряний шовк вбрання, і Карна всміхнувся:

-Ти і вбрався як Аруна! Доброго ранку, Шальє!

-Але ти не Сур'я! - буркнув князь мадрів і став на місце колісничого. Повіз рушив туди, де вже шикувалися лави.

Назустріч їм рухалася колісниця Дурьйодгани. Князь Гастінапуру мав трохи свіжіший вигляд ніж учора і приязно усміхнувся Карні:

-Все гаразд?

-Так, друже! - відповів Вайкартана, - ти як?

-Та нічого... Тримайся ж, Карно, бо сьогодні ти маєш завершити те, що не вдалося ні Бгішмі ні Дроні!

Крик сурем-мушель розлігся над полем.

-Жени до лави, воїне! - мовив Карна до Шальї, - хай прийде до нас Джая на погибель Пандавам!

Шалья вдарив по коням. Коли повіз рушив, сказав не обертаючись:

-Чому, сину сути, так зневажаєш ти Пандавів, адже вони — славні й непереможні воїни? Коли, Радгеє, ти почуєш дзвін " Ґандіви" то більше не говоритимеш про перемогу!

-Побачимо, - сказав Карна, перевіряючи тятиву " Віджаї ", - я ж не з лякливих, Шальє!

Місце Карни було в голові клину. Він не змінив його навіть тоді, коли став воєводою всіх Кауравів. Його раттіни, побачивши білий з золотом стяг, закричали славу, і воїн засміявся, збуджений очікуванням бою та небезпеки. Це впливало на нього, наче хмільний мед.

Шалья увесь час обертався до Карни і щось намагався сказати, та його голос тонув у криках ратгінів та в гуркоті повозу..

"Боїться він, чи що? – подумав Вайкартана, дивлячись на стривожене чимось лице князя мадрів, - на нього ніби не схоже... Треба якось підбадьорити його. "

Врешті вони стали до лави. Напруга не спала, а ніби ще побільшала. Карна сказав весело:

- Чого має лякатись воїн, озброєний луком, та стоячи на колісниці? Навіть Індрї з його ваджрою не зупинити нас!

-Ти занадто певний себе, сину сути, - сказав Шалья, - але гинули і кращі за тебе, більш гідні і походженням і відвагою.

-Доля мертвих соратників мене не лякає, - озвався Карна, але смуток промайнув в його голосі, а Шалья усміхнувся, - холодить тільки души пам'ять про Бгішму та Дрону. Саме їхня доля надломила мужність Кауравів. Та сьогодні я або знищу їх убивць, або сам відправлюсь на побачення з Дроначар'єю! О Шальє, во ім'я дружби та чести я ладен і загинути, і я погублю Арджуну, що дав учителю брехливу присягу, або сам зійду до царства Бога Ями!

- Не хвалися, Карно, - мовив Шалья насмішкувато, - ти занадто збуджений і мовиш неподобства. Як ти можеш навіть рівняти себе з Арджуною? Ти ж уже стикався з ним у битвах, чому ж тоді не здолав його? Як що ти не одразу кинешся тікати, як уже не раз тікав од матс'їв, то накладеш в цій битві головою.

Гнів спалахнув в очах Карни синім полум'ям, але воїн відповів спокійно:

-Нехай і так, але чому ти ображаєш мене ще до битви? Вихвалятимеш мого ворога вже тоді, як він мене здолає.

-Хай буде так - мовив Шалья з натиском, і Карна прикусив вуста, що раптом затремтіли.

Знову почувся крик сурем-мушель. Карна звелів Шальї проїхати повз лаву, перевіряючи стрій. Сини Вайкартани стояли серед прикриття, і близнюки змахнули луками на знак вітання, а Сатьясена крикнув:

- Батьку, Джая!

- Мої воїни! - вигукнув Карна, і ратгіни затихли, - хто вкаже мені в бою стяг з Хануманом, матиме опісля бою винагороду! А то мені вчора здалося, що Непереможний ховається від мене!

Над лавою прокотився регіт.

-Карна! - знявся гомін, - наш Карна! Слава Сину Сонця!

-О, низьконароджений, - сказав Шалья, - не витрачай даремно майна, а краще віддай його на пожертви Богам! Чи тобі здолати Крішну з Арджуною? Хто чув, аби шакал здолав двох тигрів? Послухай моєї поради — як схочеш битися з ним, то не виходь на двобій, а візьми з собою воїнів! Я говорю так, бажаючи, аби ти не вмер сьогодні.

"А Наль не помилявся, - подумав Карна, і пальці його стисли борт колісниці у безсилій люті, - гидь... Яка ж гидь..."

-Послухай! - сказав він вголос, - ворог у личині союзника, тобі не вдасться залякати мене, а тим більше - зломити! Я ніколи не виходив на двобій з прикриттям, і не боюсь навіть Індри з його ваджрою!

Шалья обернувся і дивився нині просто в очі Карні.

-Ти розкаєшся, - сказав глузливо, - в своїх словах, коли тебе вразять стріли Арджуни! Бідолашний Радгея, ти аж зі шкіри пнешся, аби зрівнятися з ним, та це все одно, що кидатись грудьми на тризуб Шіви! Ти, син сути, дзявкаєш наче ситий шакал, що насмілився викликати тигра на двобій! Аби тобі не загинути при зустрічі з Партгою, бо як шакал, живучи серед зайців, вважає себе тигром, так і ти, низьконароджений вважаєш себе великим воїном! Стривай-но, тільки зачуєш дзвін "Ґандіви" - одразу ж перетворишся на шакала!

"Якщо я його зараз уб'ю, - думав Карна, і світ плив перед його затуманеними гнівом очима, - мадри вийдуть із бою, а то і збунтуються... До того ж я порушу обітницю! Боги, краще б я справді взяв за напарника першого-ліпшого суту з вулиці колісничних!"

-Ти й народився шакалом, - зловтішно говорив Шалья, дивлячись на застигле лице Карни, - а Арджуна - тигром, тому ти його й ненавидиш! Якщо порівняти вас, то ти перед Партгою - наче миша перед слоном!

-Гідність відома гідному, а не тому, хто її не має, - врешті озвався Вайкартана, опанувавши себе, - чи тобі, боягузе, тямити щось в чужих звитягах? Хай Крішна і є самим Вішну, а Арджуна - втіленою Перемогою, та я радію з таких ворогів! Оце і є доказ того, що я високороджений! Шальє, ти геть здурів, або є злостивим від натури! Чи не казав мудрець Матанга, що йдучи до бою сута і ратгін мають забути навіть про кровну ворожнечу? А може ти сам злякався Непереможного?

-Я не знаю страху! - гордо сказав Шалья.

-Та невже? - глузливо спитав ратгін, - тоді для чого ти вихваляєш ворога? Який же ти кшатрій, коли намагаєшся надати напарнику страху перед супротивником? Або я помру, або вони - чого ж тут боятись? Здолавши Крішну з Арджуною, я викличу на двобій тебе, жалюгідний дурню, звісна річ, коли ми вже не будемо стояти на одній колісниці! Тож краще мовчи, Шальє, і не плескай язиком! Ти не гідний зватися арієм!

- Хвалилася одна ворона, - озвався Шалья єхидно, - що вміє літати так як лебеді, але впала в океан...

-Був собі один чоловік, - озвався Карна не менш в'їдливо, - народжений у поганих землях... Хто не знає, що мадри усі є брехливими і підлими зрадниками? З ними і дружби не можна водити, і як вороги вони ні на що не здатні! Коли зустрінешся з таким - треба читати мантру з " Атгарваведи " - "Хай згине отрута скорпіонів!" А народжуються такі люди від розпусних та обжерливих жінок і є аріями лише за назвою, а млеччхами - по натурі!

-Карно! — вигукнув розлючений Шалья, коли побачив, що його зброя обертається проти нього, - ти, що харчуєшся недоїдками зі столу синів Дгрітараштри і зневажаєш тих, хто кращий за тебе! Мовчи, собако, бо тигри вже близько!

Та Вайкартана раптом заспокоївся. Він глянув на блискуче вранішнє сонце і поклав руку на груди. Там, під латами був дерев'яний оберіг, і від нього линуло тепло. Воїн згадав ясноокого Сяйвіра, його погляд, сповнений радости та здивування, і протяглий голос аріянина: " Ви не чужий, ні... Ми всі - онуки Дажбожі!"

-Шальє, - мовив Карна трохи не з жалістю, і князь мадрів здивовано глипнув на нього, - ти осквернив воїнську дружбу і потоптав варну! Мені тебе жаль, нещасна ти людино! Я-то знаю, що таке дружба і, хоча не схвалюю дії Дурьйодгани, але битимусь за нього і помру за нього! Щоб ти там не говорив, тобі не залякати того, хто народжений для подвигів і слави! Можеш

принижувати мене і далі - доки не рушила лава. Але дзявкнеш щось мені під руку у битві - і я скину тебе з колісниці! Я бо знаю, про що просив тебе Юдгіштгіра! Та я не Бгішма, і не Дрона і хитрістю мене не взяти!

-Бгішма, - сказав Шалья злостиво, - був про тебе такої ж думки, як і я!

-Повернись лицем до ворога і рушай! - коротко наказав Карна.

Того дня битва була найзапеклішою...

Карна повів своїх ратгінів на панчалів, ряди яких поріділи опісля вчорашнього бою, і таки проламав їх оборону. Його сини трималися поруч, а Сушені навіть вдалося поранити самого Бгімасену, котрий привів підкріплення на поміч Дгріштад'юмні. Розлючений велет засипав хлопця стрілами, та Карна, котрий на щастя був зовсім близько, розщепив ті стріли на льоту.

Другий близнюк Карни потрапив під удар Сатьякі, котрий прагнув помститись за вчорашню ганьбу. Врішасена, втративши колісницю, пішов на ворога з мечем і загинув би, аби його не підхопив на свій повіз Дугшасана. Карна загубив хлопця з виду і трохи непокоївся цим.

Сам Вайкартана нищив одного за одним охоронців Юдгіштгіри та ратгінів його прикриття. Шалья мовчки правив конями, а Сушена з Сатьясеною тримались обабіч батька. Сатьясена, порівнявшись з Карною, крикнув, що Врішасена змінив колісницю, заступивши вбитого ратгіна і є десь позаду. Карна пробурмотів подячну молитву і знову рушив уперед.

Він пробився через ряди дравідійської піхоти, яка прикривала князя Пандавів, і опинився проти Юдгіштгіри.

-Зіграємо у кості, сину Кунті? - крикнув Карна насмішкувато і вистрелив з "Віджаї".

Юдгіштгіра схопився за плече, намагаючись висмикнути стрілу, що увійшла глибоко в тіло.

-Гей, Карно! - відповів однак старший Пандав, - сину сути, слухай мене! Весь час ти є суперником Пхальгуни у битві, вічно коришся волі Дурьйодгани, вічно борешся з нами! Та я зламаю твою звичну упевненість у перемозі!

-Мене і не такі ламали! - засміявся Карна, - та все марно... брате!

Карна стріляв і стріляв, і ось уже полягли" охоронці коліс "Юдгіштгіри, а в латах самого Пандава стриміло сім стріл і кожна з них напилася живої крови. На поміч Юдгіштгірі кинулись усі ратгіни Пандавів, що були поблизу і спробували замкнути кільце, але Карна звелів Шальї зробити правобічний розворот і збив з дороги Юютсу, котрий повернув коней при одному вигляді князя Ангу.

-Він теж казав мені щось лихе! - не втримався Карна, - і наскочив на батіг сина сути!

Шалья промовчав. Карна знову наблизився до Юдгіштгіри, і його стріли розщепили лук брата-ворога та зірвали з нього лати. Розлючений князь Пандавів метнув у Карну списом, але промахнувся. Вайкартана спробував зайти збоку, аби зчепитися осями колісниць, та тут таки йому в руку вп'явся дротик, а другий подряпав чоло.

-Ну, тримайся ж , брате! - вигукнув Карна і знову натягнув лука, не зважаючи на рани. Стяг князя Пандавів впав на землю, збитий стрілою, друга стріла знайшла візничого, і Юдгіштгіра не витримав. Спливаючи кров'ю з численних ран, він сяк- так перебрався на місце сути і повернув коней.

-За ним! - наказав Карна Шальї.

-Ти його уб'єш? — спитав князь мадрів.

-Побачиш! - озвався Карна.

Колісниці порівнялись, і Карна крикнув Шальї:

-Таран! Набік!

Шалья одрухово послухав наказу, і колісниця Юдгіштгіри перекинулась, а сам ратгін опинився на землі.

Карна зупинив свій повіз і кілька хвилин дивився на Юдгіштгіру, котрий намагався звестися на ноги.

"Мене вони не пощадять..." - подумав. Тоді нахилився, взяв брата-ворога за плече і допоміг йому встати.

-Як може нащадок шляхетного роду, - мовив з легкою насмішкою, - вихований як кшатрій, тікати од ворога, рятуючи своє життя? Ти не знаєш, що таке честь воїна, сину Кунті! Ніколи більше не берися до зброї, не ставай до бою з відважними, не підмовляй таких, як Шалья, на ріжні гидоти та не з'являйся на полі вирішальних битв!

Бездонна зненависть була в очах Юдгіштгіри, коли колісниця Карни знову рушила до бою, а самого Пандава підхопив на свій повіз син Арджуни, Шрутакріті.

-Убийте його! - крикнув Юдгіштгіра, вказуючи на Карну, - хто ж врешті здолає цього демона?!

І, спливаючи кров'ю, він впав на руки Шрутакріті, а молодик відвіз свого дядька до табору Пандавів. Військо синів Панду лишилось без керманича і було близьке до паніки.

Карні це було й потрібно, і тому він без великої тривоги зустрів звістку, що Бгімасена, обізлений його вчинком, повів ратгінів туди, де бився Дурьйодгана - на центр.

-Рушай до стягу! - усе-таки наказав він Шальї, а той озвався:

-Дивись, Карно, ось іде на тебе шалений Бгімасена! Одного він бажає — знищити тебе! Ніколи, навіть коли загинув Гхатоткача, не був Врікодара у такому гніві!

-Щасти ж йому! - засміявся Карна, - може, врешті з'явиться і Пхальгуна, а то я за ним уже й засумував!

-Хай збудеться твоє бажання! - буркнув Шалья.

-Вперед! - сказав Карна, - вперед!

Вони примчали якраз вчасно, аби перепинити Бгімасені шлях до стягу. Карна намірився в лука Бгіми і розщепив його. Велет ухопив списа і метнув ним в супротивника.

Вайкартана повалився на дно колісниці. Зброя не пробила лати, але вдавила пластини у живе тіло, і спис застряг між ними. Карна ухопив древко обома руками і рвонув. Біль хвилею пройшов по тілу, та висмикнути зброю не вдалося. Безпомічний, воїн не бачив, куди править Шалья і тривога ворухнулась у серці ратгіна.

" Боги, - подумав, - не допустіть... Тільки не це! І чого я довірився цьому Шальї!"

Шалья спинив коней і нахилився над ним.

-Як ти? - спитав.

-Добре! - відповів Карна, - де ворог?

-Ти думаєш, що я здатен, - тихо сказав Шалья, - віддати тебе Пандавам?

-Думаю! - твердо сказав Карна, - такі, як ти, і на це здатні!

-Я ж можу натиснути сильніше, Вайкартано!

-Добивай! - мовив Карна, безстрашно дивлячись у вічі Шальї.

-Ти й справді... нескорений, - буркнув той, обережно витягаючи спис.

-Від кого ти чув це слово? — скинувся Вайкартана.

-Байдуже... Мені соромно, що я послухав Юдгішгіри. Ворухни рукою... Ребра цілі?

- Здається... Рушай до битви! Там гинуть ратгіни, прикриваючи мене!

А біля стягу і справді кипів запеклий бій, і гинули один за одним воїни, котрі насмілились протистояти Бгімасені. Карна увірвався як вихор у саме пекло сутички і стругав Бгіму з колісниці держаком списа. Велет важко гримнув на землю, та Карна не став його добивати, а помчав далі, бо Ашваттгаман крикнув йому, що бачив стяг з Хануманом на правому крилі серед тригартів Шашувармана.

Шашуварман, князь тригартів, стояв на розбитій колісниці і кляв небеса і землю, а його сотники намагалися перешикувати ратгінів.

-Де Арджуна? - спитав Карна.

-Він був у мене в руках! - збуджено вигукнув тригарт, - Я його поранив, Карно, а мої піхотинці ухопили оте диво в жовтому, Васудеву, і стягли з колісниці! Пхальгуна вихопив меча, та навряд чи відбився б, аби не Крішна! Уявляєш, у Володаря Двараки була якась така штука, від променя з якої мої піхотинці зціпеніли, наче лісові мавпи перед царем нагів!

-Знову зброя Богів, - буркнув Карна, - ну, нічого... Зладнаємо!

-На нас ідуть панчали, - сказав Шашуварман, - оце лихо, мої ратгіни зовсім без прикриття, бо піші ще не отямились від паралічу і не знаю, чи взагалі отямляться. Я сам трохи не потрапив під той промінь! Що воно таке, а Карно? Хіба можна воювати такими штуками?

-Нічого, тримайся, друже! Сюди прийде підмога від князя Гастінапуру, Я вже

послав гінця. А куди поділись Арджуна з Крішною?

-Не знаю! - зітхнув Шашуварман, - щезли як тіні!

Підмогу тригартам привів сам Дурьйодгана, а на місце піхотинців-тригартів стали найманці Крітавармана, і бій закипів з новою силою. Карна став на чолі лави, бо князь Гастінапуру геть знесилений пораненнями, ледве одбивався і трохи не втратив стягу, але з бою не виходив. Панчали Дгріштад'юмни, розлючені втратами, бились наче демони, та Карна нищив ворожих воїнів одного за одним, наче полум'я сухостій. Колісниці синів, його вірне прикриття, трималися поруч, і Карна радів, що хлопці ще живі.

-Гей, Карно! - почувся голос Ашваттгамана, - залиш мені Дгріштад'юмну! Я сам хочу прикінчити вбивцю батька!

-З задоволенням! - озвався Вайкартана, і його стріла вп'ялася в лице піхотинцю- панчалу, що намагався дістати до Драуні списом, - а де це Арджуна?

-Ти все про Арджуну... Я сам його шукаю! Чув, що його перепинили саки і трохи не прикінчили. А до того ми з ним зітнулись - і маєш..., - Ашваттгаман вказав на втикані стрілами лати, - але сьогодні Непереможний неохоче йде на двобій! Може теж... тебе шукає?

-Може! - буркнув Карна і тут таки відчув різкий біль і теплий струмочок, що побіг під латами.

-Стій, Карно! — кричав Дгріштад'юмна, - я прикінчу тебе, низьконароджений!

-Набік, Вайкартано! — вигукнув Ашваттгаман, - Ти ж обіцяв! Я зараз відправлю до царства Ями цього виродка серед панчалів! Зараз у нього за спиною немає Арджуни, хай сам і відповідає за свій злочин!

-Відповідь тобі дасть мій меч! — озвався брат Драупаді, - той самий, що відповів твоєму батькові, брагману лише за назвою!

-Пропусти ж мене, Карно! - крикнув Ашваттгаман у безсилій люті.

-Бийся, я прикрию! - озвався Карна, і висмикнув закривавлену стрілу Дгріштад"юмни, - набік, Шальє! Набік!

Карна, б'ючи з лука по піших, побачив краєм ока, що Ашваттгаман зчепився таки з князем панчалів і нині таранив його колісницю. Та раптом звідкись свиснула важка стріла, і Драуні сповз на дно свого повозу.

-Пхальгуна! - мовив Карна, - ось і ти, брате! Ну, нині ти мій! Давай, Шальє! Затуляєм Ашваттгамана! Лівий розворот!

То дійсно був Арджуна зі своїм усміхненим візничім.

"Треба поглядати на Крішну, - подумав Вайкартана, - аби він і по мені не влучив тим променем, від якого зціпеніли тригарти..."

-Арджуно! - покликав Карна, усміхаючись, - ми будемо битися, чи ні? Облиш-но Драуні і повертай на мене!

Візничий Арджуни похитав головою у відповідь на якісь слова Пхальгуни, і колісниця Непереможного звернула вбік.

-Арджуно! - знову крикнув Карна через гомін бою, - я ж люблю тебе як брата! А ти тікаєш від мене!

-Піхота відступає! - гукнув ззаду Крітаварман, - я нічого не можу зробити! Карно, якщо піші вдаряться бігти - нам кінець!

-Прикриття за мною! - крикнув Карна, і його сини розвернули колісниці навпереріз пішим ратникам, що відходили під натиском панчалів.

-Це куди ви зібрались, хлопці? - гукнув Карна до піших, - до матусь на коржики? Рано, ще не вечір! Збір! Збір!

Він схопив свою мушлю і пронизливий звук пронісся полем.

- Збір! Гуртуймося! Ставай до лави! Відваги, діти мої! Я вас прикрию! Сміливіше! Шальє, вперед!

Колісниця Карни врізалася в ряди наступаючих панчалів як кривава коса смерти. Сини його рушили за ним. Панчали спробували було оточити колісниці, але не витримали обстрілу і кинулися врозтіч.

-Джая, хлопці! - гукнув Карна до піших, - князь Ангу йде до бою! Хто хоче підтримати його?

Вояцьке щастя і складається з таких ось хвилин піднесення. Прибадьорена піхота кинулася вперед з переможним ревом.

-Драуні! Де Драуні?! - закричав Карна, побачивши поблизу Крітавармана.

-Ще живий! - озвався врішнієць, - він отямився від удару і бився з Арджуною, доки не втратив візничого!

-Де вони зараз? Де?!

-Драуні якийсь час сам правив конями, та ще й намагався стріляти! Але четвірка понесла і більше я його не бачив! А твій Арджуна знову щез! Він, мабуть, і справді тебе боїться!

-Та ні! - сказав Карна, - тут інше! Інше!

І раптом воїн побачив, що прикривають його лише дві колісниці.

-Сини мої, де Сушена?! — вигукнув він.

-Сушена пішов до Світла! - почувся голос Сатьясени, що тремтів од сліз, - онде його колісниця, батьку, а сам він уже ніколи не стане до бою!

-Туди, Шальє, - сказав Карна із стогоном, - туди.

Сушена лежав на дні свого повозу. Ворожа стріла пробила йому лати і увійшла в горло. Хлопчина зійшов кров'ю за лічені хвилини, і на посірілому смаглявому лиці так і зостався відсвіт відважного завзяття.

-До зустрічі, сину! - вимовив Карна, - за мною, діти мої! Ми вже близькі до мети, і прорив майже вдався!

Дійсно, військо Пандавів відходило, і Бгімасена ніяк не міг спинити відступ.

- За панчалами, Шальє! - крикнув Вайкартана, - сьогодні треба їх добити!

За клином Карни розгортались лави підкріплення, які вів Дурьйодгана. Вайкартана керував удар туди, де був Бгімасена, котрий замінив пораненого Юдгіштгіру та кудись зниклого Арджуну. Шалья, розпалений битвою, гнав коней вперед, незважаючи на рани, та забувши про небезпеку. Він уже не намагався шкилювати зі свого ратгіна - гордий князь мадрів починав розуміти, з ким звела його доля. Нині Шалья теж вишукував поміж ворогами стяг Пхальгуни. Та Арджуни все не було видно.

А тим часом Арджуна вийшов з битви, бо сказали йому, що смертельно поранив Юдгіштгіру Карна і недовго лишились жити старшому брату. Розпач переповнив серце воїна, тому порадив йому Крішна побачитись з Юдгіштгірою перед двобоєм, що мав стати вирішальним.

-Так, я маю виграти цей двобій! - вигукнув Арджуна палко, - скільки ж можна ухилятись! Ти ж сам бачив, о Крішно, що рівного цьому воїну немає у Всесвіті!

-Окрім тебе! — посміхнувся Темноликий, - і ти знищиш сина сути! Але спочатку ти маєш втішити брата...

Арджуна, прибувши до табору, зіскочив з колісниці перед наметом князя Пандавів і поспішно зайшов досередини. Крішна ковзнув за ним.

Юдгіштгіра лежав на підстеленні весь обвитий кривавими завоями. Та страшнішою за біль у ранах була душевна мука. Знову і знову старший Пандава відчував руку Карни на своєму плечі і чув знайомий ненависний голос: " Ти не знаєш, що таке честь воїна, сину Кунті! "

-Арджуно! - вигукнув поранений, побачивши брата, - ви живі - і ти, і Васудева, отже Радгея мертвий! Нарешті втихне моя мука, і я забуду про свою ганьбу! Розкажи ж як загинув той, хто здався мені Богом Ямою!

-Я бився з Ашваттгаманом, - неохоче відповів Арджуна, чомусь відчуваючи себе винним, - і вже бачив неподалік білий з золотом стяг... Але тут прокотилась полем чутка, що ви помираєте, старший брате! Та, хвала Богам, рани ваші хоч і тяжкі, але не смертельні, і я повертаюся до битви, аби врешті зупинити Карну.

-То цей асур ще живий?! - вигукнув Юдгіштгіра, - та невже він і справді звитий з променів Сур’ї?! Арджуно, безсоромний боягузе, як ти насмілився з'явитися тут, покинувши у битві Бгімасену?! Скільки разів ти обіцяв мені, що здолаєш Карну в двобої? Ніколи я й подумати не міг, що ти втечеш з поля битви, бо злякався Карни Вайкартани!

Під шаром пилюки і закреплої крови не видно було, як зблід Арджуна. Удар був тим сильніший, чим несправедливіший. Пхальгуна хотів завершити давню ворожнечу ще минулого дня, але Крішна мовив тоді: "Стривай-но! Цей чоловік повсюди хвалиться, що воля для нього понад усе. Спробуємо посадовити тигра на ланцюг! " Та Вайкартана прорвався через кільце ратгінів коштом вісьмох убитих та пораненого Сатьякі, котрий нині відлежувався у своєму шатрі і кляв сина сути на всі заставки. А що вже говорити про Юютсу, якого Карна відшмагав бичем! Арджуна сам зневажав цього напівшудру, котрий порушив присягу вірності брату і зверхнику Дурьйодгані не змигнувши оком, і тому вчинок Карни був йому до серця. Ні, Непереможний не боявся Карни! Він навіть його не ненавидів... Почуття, що сповнили душу Пхальгуни опісля вчорашніх " ловів на тигра ", були швидше схожі на повагу й визнання.

-Якщо ти боїшся, - продовжував тим часом гнівно Юдгіштгіра, - віддай свого лука Крішні і будь його візничім, або подаруй " Ґандіву " тому, хто не тремтить перед грізним Карною!

Арджуна задихнувся і прикусив вуста. В його руці раптом опинився оголений меч, а карі очі спалахнули таким гнівом, що старший брат мимоволі сахнувся назад.

- Я присягнув, - глухо вимовив Арджуна, - вбити кожного, хто скаже мені: " Віддай "Ґандіву" іншому, бо ти не гідний священної зброї аріїв!" І нині я вб'ю тебе, Юдгіштгіро!

Крішна стрибнув вперед і охопив Арджуну впоперек, затиснувши його руки як лещатами.

Зупинись, воїне! - владно вимовив володар Двараки, - отямся, Арджуно, не забувай про повагу до Великого Князя, і не дай ворожнечі стати проміж вами!

-Не йому називати мене боягузом! - вигукнув Арджуна пручаючись, - ти, брате Юдгіштгіро, сміливий лише на словах, а на ділі пасеш задніх! І ти думаєш, що я схожий на тебе?! Сьогодні ти вже бився з Карною, і де твоя перемога? З тебе ж сміється усе військо, бо безліч люду бачило, як шляхетний Карна подав руку подоланому! Ти, азартний лише у грі в кості, ти - причина всіх наших поневірянь, ти програв те, що ми, брати твої, завоювали для тебе! Через тебе, Юдгіштгіро, я хоч півгодини а був рабом! Тобі це не болить, а мені пече і досі! А тепер я добуваю тобі, винуватцю цієї війни, перемогу! І ти ще й ображаєш мене!

Юдгіштгіра німував, вражений цим вибухом. Він звик, що брати коряться йому без слова і ніколи не замислювався над тим, що коїться в їхніх душах.

Поволі згасав гнів в очах Пхальгуни, і каяття заступало його. Пальці воїна поволі розтислися, і меч брязнув додолу.

-Вибачте мене, старший брате! - озвався Арджуна стиха, - я винен перед вами... Нині я вертаюся до битви, аби підтримати Бгімасену і, нарешті, знищити нашого спільного ворога. Вибачте, прошу, нерозумні слова! Адже ви знаєте, що і життя моє, і меч належать вам!

Крішна випустив руки Арджуни і відступився набік. Пхальгуна підібрав меча і хотів був кинути його до піхов, але Юдгіштгіра утримав брата і над силу звівся на своєму ложі.

-Все так, як ти сказав! - мовив він хрипко, - моя вина в усьому! Вбий же мене, брате, бо через мене гине рід Куру!

-Пробачте! - ще раз повторив Арджуна, - будь ласка...

-Якщо гидуєш вбити боягуза, - вимовив Юдгіштгіра, - то дай мені піти геть! Бгімасена заступить моє місце, ти будеш правити за нього, а я віддалюся до лісу і там закінчу своє жалюгідне життя...

Він і справді хотів було ступити крок, але похитнувся і впав на руки Арджуні. Пхальгуна з жахом побачив, як пов'язки на ранах брата набрякають свіжою кров'ю.

-Ні! - скрикнув Арджуна, - тільки не це! Брате мій, володарю мій! Благаю, заспокойтеся! Ну вибачте ж мені!

Він обережно вклав пораненого на ложе, вклякнув поруч і обійняв його коліна.

-Вибач йому, Великий Князю, - лагідно вимовив Крішна, - сьогодні ти нарешті позбудешся свого жаху! Обіцяю, що той, чиєї смерти ти прагнеш, більше не побачить світанку, а земля ще до вечора нап'ється крови проклятого сина сути!

Юдгіштгіра підняв руку, перемагаючи біль, і поклав її на схилену голову молодшого брата.

-Це занадто велика честь для мене, - прошепотів, - підведись же, лучнику! Я вибачив тобі! Іди ж, бийся, і хай з тобою буде Джая! Я чекатиму на звістку про смерть Вайкартани, і тільки вона, ця звістка, уздоровить мене!

Коли Арджуна вийшов з шатра, то все ще відчував у душі жахливе спустошення. Може старший брат і пробачив йому, але Пхальгуна все ще не міг забути образливих слів та звинувачення у боягузтві. Йому і жаль було зраненого родича, і в той же час він розумів, що обурення його не могло не вилитись назовні.

Воїн притулився до борту колісниці в очікуванні, доки Крішна обдивиться упряж. Між дошками застрягла важка стріла, випущена, очевидячки, з дальнобійного лука. Такого як " Ґандіва ". Стріла Карни, можливо...

"Він же міг убити Юдгіштгіру, але чомусь пощадив його... І Бгімасену теж... А Накула з Сагадевою і досі очей не можуть підвести від сорому, особливо бідолашний Накула, якому цей буревій в образі людини начепив на шию лука! Навмисне, чи що, він знущається з нас? Зганьбити хоче, абощо... Та ні, це не схоже на Карну... Але тоді -чому?"

Арджуна раптом згадав останні переговори і дивний вираз на обличчі ворога. Приязнь навпіл з болісним жалем... Чи це йому здалося?

"Я бачив пані Кунті, - почув він голос Карни, - така мила жінка..." Але Кунтідеві не могла навіть чути імені Вайкартани... Чому горда княгиня раптом вирішила зустрітись з сином сути? Про що просити його?

"Вона сказала, - знову згадав Арджуна, - що ми з тобою були б чудовою парою воїнів... Як Рама і Лакшмана, князі Айодгї... Брате мій, вороже мій..."

Ні, останніх слів Карна не казав ніколи. Але чому здається, наче він таки промовив їх, тільки не вголос?

"А як би добре було мати такого брата! - прийшла раптом Арджуні до голови чудернацька думка, - він не програв би в кості ні своєї ні моєї волі! Він не погодився б на нечесний вчинок навіть задля перемоги! Що ми зробили з Дідом Куру?! А Дроначар'я, котрий вчив мене натягати лука, чи не віднайде мене колись його мстивий дух?! Як я міг сказати йому: " Присягаю..."? Виграємо ми, чи програємо, але я ніколи не насмілюся глянути в очі Ашваттгаману! І не тільки йому... О, Боги, чим я тепер кращий за того ж Дурьйодгану?! І чи мені відновлювати справедливість? "

Арджуна підвів голову і позирнув на Темноликого, котрий пильно займався кіньми.

"Кинути б усе, - подумав знову, - та й простягнути Карні руку серед битви... Сказати: "Присягнув - убивай, тільки що нам-то ділити?! Нехай б'ються Юдгіштгіра з Дурьйодганою за землі та багатство! Хоробрим вистачить і землі і звитяг! Ходімо, мій вороже, Бгаратаварша велика, і ми завоюємо її по саму Ланку! Як Рама і Лакшмана, князі Айодг’ї!"

-Я ж уже розмовляв з тобою, Арджуно, - озвався раптом Крішна, і Пхальгуна здригнувся від несподіванки, - про те, що ти - переможець, а вороги твої уже мертві. Твоя велика битва - велика шахова гра, де фігури рухаються лише з моєї ласки. Ми тільки вивільняємо дух від кайданів плоті. Мене й тебе, друже, прислано до цього світу, аби вирівняти порушену дгарму!

"Так, він про це говорив, - подумав Арджуна, відчуваючи, як до серця підступає колишній розпач, - Перед самою битвою, коли мій розум і серце були у владі печалі... Справді, Дурьйодгана - злочинець, а Дугшасана - негідник, та решта Кауравів не зробила нам нічого лихого! Тим більше - Дід Куру, або Дроначар'я, котрий звав мене сином, любішим за Ашваттгамана... Крішна, мій друг, мій порадник, не дав мені тоді відмовитись від битви, показав дива, які мій розум і досі не в змозі осягнути, нагадав про обов'язки кшатріїв... Я повірив йому... Повірив, що його вустами сам Вішну говорить зі мною! Але обов'язки кшатріїв треба або виконувати всі, або не виконувати жодного! А ми нині виконуємо лише ті з них, що вигідні нам! Шахова гра, так, але фігури на дошці спливають справжньою кров'ю! І є одна фігура, що не кориться гравцеві - Карна, Син Сонця, Карна, який так схожий на мене... Може тому я й намагаюсь вийти з гри, та не кваплю вирішальний поєдинок, що не хочу стріляти... у власну совість!"

-Ти занадто прив'язаний до того, що ззовні, Арджуно, - лагідно сказав Крішна, - і цей недосконалий світ, і ти, і твій Карна, і всі ваші закони лише мана, ілюзія! Я прийшов сюди, аби випробовувати вас і дати спокій Вічности тим, хто вірний мені. Ти відданий мені, Арджуно, колись тебе назвуть Великим Відданим, і ти осягнеш вічну мрію людини - спокій, а Карна... Повір мені, друже, страшно бути нескореним духом, бо такі люди завжди відроджуються для безнадійної битви останнього воїна біля гинучої корогви!

" Як він може знати, про що я думаю?" - вже вкотре здивувався Арджуна, але тут Темноликий поклав йому на плече руку і пильно подивився в очі.

-Я полегшу твій вибір. - сказав урочисто, - іди і бийся, Арджуно! Боги на твоєму боці, і ти виграєш двобій!

Спокій розлився у душі Пхальгуни, темний неземний спокій. Все одразу стало ясним і зрозумілим, а колишні вагання - чимось далеким і незначним. На колісницю ступила зовсім інша людина і твердо стиснула зброю.

" Він, або я! Вперед! "

Крішна усміхнувся і став на місце колісничого. Повіз рушив туди, де шаленіла битва. Арджуна зосереджено перевіряв зброю, а Темноликий задоволено думав, що у жодному з світів він не провадив кращої гри.

" Одна фігура, що не кориться гравцеві... Але тобі, нескорений, не сплутати моїх планів... Твій брат, Вайкартано, у моїй владі, а лише він може здолати тебе... Та й то з моєю поміччю... Вертайся до свого батька, Сину Сонця, таким як ти не місце на дошці, за якою грають Боги... "

- Онде стяг з Хануманом! - крикнув до Карни князь мадрів, - це твій бій, о Карно, бо нема іншого воїна, який був би рівним Пхальгуні! Дивись, він розгубив своїх охоронців, спини ж Пандава, о Карно, здолай його! Всі Куру зібралися нині біля тебе, як біля останнього стягу!

- Отепер, Шальє, - засміявся Карна, - ти знову кшатрій і вже не боїшся Арджуни! Та тільки не відверне Непереможний і цього разу?

- Ні! - крикнув Шалья, - він не хоче іншого супротивника окрім тебе, бо ти перемагаєш!

- Пробоєм, Шальє! - сказав Карна, - рушай! Ах, Боги, вони пробилися до Бгімасени, Арджуна та решта його ратгінів! Ну то нічого! Здолаємо!

- З ким це б'ється нині Бгіма? - спитав Шалья, намагаючись роздивитися у хмарах пилу короговку супротивника грізного Бгімасени.

-То колісниця Дугшасани! - гукнув Карна, що мав гостріший зір, - О, великий Сур'я, Дугшасана загине, бо лишився без сути і сам править кіньми! Давай, Шальє! Вперед!

Вони рухалися вперед, і шлях їхній було мічено тілами піхотинців-панчалів. Але Дугшасану, на рятунок якому поспішав Карна, вже ніщо не могло врятувати. Удар нищівної булави Бгімасени збив воїна з колісниці на землю. Бгіма зіскочив теж і кинувся до поверженого ворога.

-Я присягався душами предків, - вигукнув, - що вип'ю кров твого серця!

І, на очах у скам'янілих від жаху ворогів і друзів, Бгімасена розтяв ще живому Дугшасані груди мечем і почав смоктати теплу кров, наче раптом перетворився на ракшаса.

Бій довкола припинився. Шалья впустив віжки, а Карна застиг на колісниці з луком у руках. Розширеними від жаху очима Вайкартана дивився на окривавлене лице Бгімасени, той же пошпурив тіло додолу і крикнув:

-Це смачніше навіть за сому!

-Боги, - вимовив Карна, - і оце зве себе арієм?!

-Отямся, Радгеє! - закричав раптом Шалья, - тобі не личить страх! Дивись, Дурьйодгана відходить, бо горе за братом лишило його сил! Його лава теж може повернути! Пандави йдуть на тебе, Карно! Неси ж свою вагу! Поглянь, твій син вирвався вперед і прикриває тебе!

Врішасена дійсно опинився попереду і відважився напасти на Пандава Накулу. Сину Мадрі довелося пережити ще одну ганьбу: юнак убив стрілами двох його коней, а коли колісниця зупинилась, зіскочив зі своєї і пішов на Накулу з мечем за всіма правилами двобою. Накула спершу відбивався, але врешті зрозумів, що йому не здолати завзятого молодика і кинувся бігти до колісниці Бгімасени.

-Боягуз! — крикнув син Карни, - я і до того людожера доберусь, якщо батько не пристрелить його раніше!

-Вріша! — гукнув Карна стривожено, - на колісницю! Відходь!

Врішасена вистрибнув на свій повіз, віддав команду суті, але відійти не встиг. На нього мчав сам Арджуна, і юнак хоробро прийняв нерівний бій. Він стріляв і стріляв, і кров бризнула на лати Непереможного. Та свиснула стріла з " Ґандіви ", пробила лати, і зупинила відважне серце сина Карни. Врішасена сповз на дно колісниці, вимовивши неслухняними вже вустами:

-Батьку... Джая... И за мене....

Сльози бризнули з очей Карни, і він крикнув, перекривши гомін бою:

-Арджуно, ти добре воюєш з дітьми! Ти влучно стріляєш з лука в старих, та даєш неправдиву присягу брагманам! Бийся, врешті, зі мною, бо я ославлю тебе боягузом на всю Бгаратаваршу!

- Гаразд, Радгеє! - озвався Арджуна, - умова є умовою... Звертай набік! Коли воїни побачили, що Карна з Арджуною виходять з битви для двобою, то закричали, закликаючи перемогу своїм улюбленцям. Бій поволі віддалявся. Карна озирнувся у пошуках ворога.

-Карно! - мовив Шалья, - онде той, кого ти шукаєш!

Арджуна вже зробив розворот і мчав назустріч Карні. Вайкартана видобув із сагайдака чорну лаковану стрілу з візерунком у вигляді змії.

- Тебе я беріг до останку! - мовив майже весело, - не підведи ж, люба!

- Може б ти замінив стрілу? - крикнув півобернувшись Шалья, - ця закоротка!

-Я ніколи не примірююсь двічі! - сказав Карна, натягуючи лука, - і хитрощі мені не до лиця! Замовкни хоч зараз, Шальє! Я й так знаю, що ти мене ненавидиш... друже! Знаєш добру пораду: вислухай друга і зроби навпаки!

Колісниця супротивника наближалась, і Карна вже добре бачив поплямовані кров'ю жовті шати Темноликого. Просто над вухом свиснула стріла - Арджуна не гаяв часу.

- Не підведи, " Віджая "! - прошепотів Карна до свого лука, примірився в блискучу пляму за плечима Крішни і спустив тятиву.

- Це тобі, Пхальгуно! - вигукнув він, і тут таки побачив, як Крішна з нелюдською силою натягує повіддя, і як зупиняється з розгону четвірка Арджуни. Повіз Карни промчав зовсім поруч.

,-Ти його не вбив! - озвався Шалья.

-Я бачив! — буркнув Карна, - та він залишився без шолома... І без своєї діядеми, за яку його звуть Кірітіном - увінчаним славою... Це теж неабищо - для початку Розвертайся, Шальє!

Вони знову неслись назустріч один одному, і Карна наготував лука.

-Брате мій! - вимовив трохи не ніжно, - вороже мій...

Стріла з " Ґандіви " пробила лати Карни і глибоко увійшла йому в плече. Він побачив мигцем, як Арджуна повалився на борт колісниці, намагаючись вирвати стрілу з пробитих лат, і усміхнувся крізь біль. Вони все ще були на рівних, і шансів виграти двобій у нього було стільки ж, скільки й у Арджуни. Якщо не втрутиться Крішна... Звісно, сута мусив лише добре правити кіньми - і тільки, але Темноликому було байдуже до законів двобою... Карна відігнав від себе ці думки і зайнявся пораненим плечем. Витягати стрілу не було часу, тож він просто обламав древко біля самих лат. Обламав і пробурмотів прокляття — стріла пошкодила ремені кріплення.

Вайкартана зірвав свій шолом і труснув вологим чубом. Лати мали протриматись до наступного пострілу. Від різкого руху ремені луснуть, і він зостанеться безборонним. Тож постріл цей мав бути останнім — для Арджуни.

Шалья обернувся і здивовано глянув на шолом у руці Карни. Ратгін засміявся і кинув шолома на дно колісниці.

-Заважає цілитись, - сказав,-розвертайся, Шальє!

Шалья слухняно повернув, і раптом колісниця зупинилась. Карна не втримався на ногах, упав, але одразу ж підвівся.

-Що сталося, Шальє?

-Не знаю, - відповів князь мадрів, намагаючись зрушити з місця, - тут якесь болото...

"Щоб твоя колісниця, кшатрію, - раптом згадав Карна прокляття самітника, - в скрутну хвилину застрягла в землі! "

-Дгарма не завжди обороняє, - прошепотів воїн, - хоча я все життя намагався захищати справедливість!

Лати ледве тримались на пошкоджених ременях. Врешті, один з ременів луснув, і Карна був змушений скинути свій останній захист. На очах у воїна виступили сльози безсилого гніву. Він зістрибнув на землю і почав витягати колесо з болота.

А ворог наближався. Шалья крикнув:

- Він мусить відвернути, Карно, такий закон двобою! Вивільняй колісницю!

- Тримай міцніше віжки, суто! - буркнув Карна й підважив колесо. Шалья вдарив по конях, і повіз трохи посунувся вперед. Вайкартана підвів лице, збіліле від болю і напруги і побачив, що Крішна зупинив коней неподалік. Якраз на відстані пострілу.

- Ну що, нескорений! - гукнув Темноликий, усміхаючись, - тяжко?

- Арджуно! - озвався Карна, пропустивши повз вуха насмішку, - я вірю, що ти виконаєш заповіді кшатріїв, бо кому ж їх і виконувати як не тобі! Не гідно ратгіна убивати того, хто під час двобою опинився на землі через зламану колісницю! Стривай-но, я витягну колесо, і ми продовжимо бій!

- Гаразд, Радгеє! - почувся хрипкий голос Арджуни, - я знаю закони незгірше за тебе! Розвертай колісницю, Васудево!

- Пхальгуно! - вигукнув Крішна, - не витрачай даремно часу! Вбий його, поки він не має змоги боронитись! Згадай всі його злочини, та злочини його друзів!

Карна подивився на Темноликого, здвигнув плечима, обернувся до своєї колісниці і взявся руками за застрягле колесо. Він чув, як Крішна нагадує Арджуні про поневіряння Пандавів, в яких був повинен Дурьйодгана. Друг Дурьйодгана... Ненька вірно говорила колись, що дружба ця погубить " її Васушену "... Карна підважив повіз, відчуваючи, як коні, принаглені Шальєю, тягнуть з усієї сили. Лук з сагайдаком сповзли на підніжку...

-Згадай, як він насміявся над Драупаді! - гукнув Крішна до Арджуни, - чи ти й про це забув, сину Кунті?! Стріляй же!

Арджуна спустив тятиву...

Далеко в Гастінапурі стара Радга, що дивилась у бік Курукшетри, шепочучи молитви, раптом крикнула на весь голос:

-Моє ти сонечко!

І зомліла...

Карна поволі обернувся. Ноги не слухались його, і він сповз на підніжку колісниці. Лук, його лук з наготованою стрілою опинився у нього під руками, і Карна схопив " Віджаю " й вистрелив у відповідь.

Та сила вже покидала його, і стріла, що мала бути смертоносною, пробила лати Арджуни, торкнулась грудей та не принесла загибелі.

-Брате мій..., - сказав Карна виразно, - вороже мій!

-Добий! - вигукнув Крішна, і друга стріла вп'ялася у груди Карні, розколовши дерев'яний оберіг.

Полем струсонув кінський тупіт. З гиканням і свистом йшла в останню відчайдушну атаку кіннота саків, і Крішна розвернув колісницю назустріч новому ворогу.

Шалья, котрий заціпенів на місці візничого, зіскочив тоді на землю і кинувся до свого ратгіна.

Князь мадрів одразу ж зрозумів, що жити Карні лишились лічені хвилини. Перша стріла Пхальгуни застрягла в хребті у Вайкартани, друга ж пошкодила легені, і кривава піна виступила на вустах умирущого.

Шалья сів на землю і притулив до себе гинучого напарника. Карна розплющив очі, в яких плавились гнів, зневага і біль.

-Радій, Шальє! - вимовив, - тигр переміг шакала!

Шалья заплакав. Сльози спливали по запилюженому обличчі князя мадрів, лишаючи на ньому світлі доріжки. Карна поволі підняв руку. Пальці обхопили стрілу і намацали дерев'яні уламки від аріянської обереги.

- Не вберіг ти мене, - прошепотів ратгін, - дивний птах з далекого краю... Мабуть від підлости не існує оберегів...

- Пробач, Карно! - видихнув Шалья, - пробач, ратгіне! Пробач!

-Шальє! - озвався Карна крізь біль, - аби ти усе оте наговорив мені в шатрі у Дурьйодгани, я пробачив би тобі... зараз... Але ти зрадив мене, Шальє, зрадив ще до битви, а зради я не пробачаю, бо сам ніколи й нікого не зраджував!

Шалья опустив голову. Тіло Карни вигнулося дугою у смертній муці, а погляд почав тьмяніти.

-Ненько ж моя мила, - вимовив умирущий, і Шалья пізнав слова пісеньки, яку частенько співали перед боєм сути, - ненько ж моя сива... Що з тобою буде, як мене не буде...

Кров спливала зі смертельних ран, і з нею скрапувало на землю життя воїна. Шалья, вбитий горем і ганьбою, понуро чекав кінця.

- Шальє, - знову притомно озвався Карна, - бери коня і рятуйся! Вони

повернуться! Навіщо залишати в живих свідка... такого двобою!

- Арджуна не..., - почав Шалья і затнувся.

- Не вб'є беззбройного? — спитав Карна зі страшним усміхом, - ні, Шальє?

- Ка-арно..., - прошепотів Шалья, та ратгін вже знову почав марити.

- Сніги холодні, - вимовив, - вода застигає у ріках... Та промені Сур'ї розбивають кригу. І прилітають лілеки...

- Карно, - покликав Шалья, - де ти, Карно?

Очі воїна раптом спалахнули давнім живим вогнем.

- Шальє! - сказав він тим голосом, яким віддавав команди у битві, - де зараз сонце?

- Вже заходить! - мовив князь мадрів.

- Темрява вкриває світ, - озвався Карна, важко дихаючи, - темрява... Надходять погибельні віки... Поверни ж мене... до світла!

Шалья обернув умирущого так, щоб той міг бачити сонячний диск. Багряне вже світило зависло над обрієм, і Карна простягнув до нього руки.

- Батьку мій, Сур'я Світлоликий! Прийми ж свого сина! Світло... візьме мене!

Небо освітив багряний сполох. Ще один...

- Шальє! - вимовив Карна, - я вмираю нескореним! Так і передай Темноликому!

- Скажу..., - прошепотів Шалья, - скажу...

Руки Карни безсило впали, а голова схилилась набік.

На лик сонця поволі наповзала тінь. І раптом сяючий спалах освітив темніюче небо і зник у безкрайньому Всесвіті.

Шалья поволі підвівся, вклав зручніше тіло загиблого і накрив лице Карни посіченим стрілами стягом Ангу. Потім випряг коней з застиглої колісниці, сів верхи на одного з них і помчав полем просто в криваве проміння заходу.