Морозна повня в Оак-Роу

кілька днів потому

Під підошвами рипів сніг. Його забагато випало цієї ночі, але мисливці все одно вийшли на полювання — варто перевірити капкани. Зима обіцяє бути затяжною, і люди потребують теплих шкір та м’яса, щоб пережити холоди. До того ж скоро з полюванням доведеться зав’язати на певний час. Аж поки не приречуть на смерть якусь дівчину…

Куртка, підбита хутром, захищала від пронизливого вітру. Мороз перетворював кожний видих на білу хмарку. Марк міцно тримав рушницю та йшов слідом за дядьком. Той — кремезний вусатий та досвідчений мисливець — рухався обережно, озирався на всі боки й віддавав команди жестами: зупинися, прислухайся, обійди ялинку зліва, замри.

Марк не був прихильником полювання, хоча дядько Анж вважав, що кожен чоловік від народження любить відстрілювати тварин. Й сперечатися з ним — наче головою об стіну битися. Радше вилізе ґуля, ніж відстоїш свою думку. Хай там як — дядько був людиною, яка вселяла повагу. Зайвий раз суперечити йому не хотілося. От і зараз Марк крокував, відкинувши нав’язливі думки та повністю зосередившись.

Вовчий ліс славився зграями однойменних, але так близько до міста вони майже не наближалися. Лише поодинокі хижаки снували іноді поміж кущів. Де-не-де пленталися налякані зайці.

«Мілкі, хай ще живуть, ми по вовка прийшли», — нещодавно сказав дядько, проводжаючи поглядом білого стрибуна.

Повітря, просочене запахом хвої, лишайників та мокрого снігу, щипало за щоки та ніс. Зрідка падали сніжинки. Точно хмара найшла, адже ще декілька хвилин тому яскраво світило грудневе сонце, а небо розливалося блакиттю, яку підпирали колючі сосни.

Ліс охоплював Оак-роу півмісяцем і чим далі в глибину — тим густішав. Подекуди дерева росли так близько одне до одного, що їх гілля перепліталося, утворюючи арки.

Марк перехопив зручніше рушницю. Ще двоє мисливців, — з якими хлопець познайомився лише зранку, — йшли позаду, перешіптуючись.

Минуло зо десять хвилин, коли дерева розступилися в нерівне коло, охоплюючи засніжену галявину. Проте першим Марк помітив сірого вовка та багато крові під ним. Щойно звір почув наближення людей — загарчав, вишкіривши жовті ікла. Очі немов промовляли: «забирайтеся геть, а то я розірву вам горлянки». Утім, коли вовк не рушив на них, Марк зрозумів: лапа звіра в капкані, підступно схованому під снігом.

Мабуть, жахливо усвідомлювати наближення своєї смерті. І саме такий вигляд мали мисливці для вовка в пастці. Смерть, що зупинилася зовсім поряд, але відчайдушно далеко — не дотягнутися. Не відвоювати шанс на життя.

Марк чув, що вовки можуть відгризти собі лапу, аби звільнитися з капкана, але цей… Був або надто дурним, або…

Дядько Анж махнув рукою, наказавши мисливцям і Марку тримати дистанцію та оглядатися обабіч, аби ненароком з лісу не вибігли товариші звіра, якщо ті в нього були.

Марк підняв рушницю та прицілився, вглядаючись поміж сосен і кучугур. Дядько також прицілився:

— Гарний до біса, — тихо промовив він. — Здоровенний… Ох, стільки хутра буде, можна шубу зробити, а то і дві.

Марк напружився, готуючись до пострілу, який мав громом рознестися лісом. Навіть подих затамував, а тоді… Тоді, йому здалося: тінь промайнула за деревами. Сонце як раз вийшло з-за хмар.

— Агов! — викрикнув Марк, привертаючи увагу мисливців, утім, вони не встигли підійти.

Рипнув сніг, затріщали гілки. Велетенський чорний звір вискочив зненацька. Одним стрибком він збив Марка з ніг та вирвав рушницю. Завив, а коли почувся постріл, що картеччю врізав хижаку в бік — той лише здригнувся, загарчав і схопив Марка за передпліччя. Зуби легко продірявили куртку та вп’ялися в плоть. Гаряча кров побігла шкірою. Марк закричав, спробував відігнати вовка від себе, але той не зважав на важкі удари по голові й лише щільніше стискав щелепи.

Хтось з мисливців знову вистрілив. Звір тихо заскавулів. З-за дерев повибігали інші вовки. Й до такого мисливці були не готові. Вони відстрілювалися, але хижаків виявилося надто багато й Марк усвідомив, що допомоги чекати ні звідки. Від цього всередині все похололо. Невже це кара за те, як хлопець вчинив з Марією?.. Розбив їй серце, то тепер його власне звірі вирвуть з грудей?

— От курва! — почувся голос дядька. Постріл, несамовите гарчання. Постріл. Скавуління.

Марк вдарив вовка кулаком по морді — знов даремно, й згадав про ніж. Вільною рукою намацав рельєфне руків’я на поясі, вихопив зброю та всадив лезо звіру під ребра. Провернув, відчуваючи, як ніж ріже м’які тканини з характерним звуком хлюпання крові. Вовк розімкнув щелепи, відстрибнув. Хлопець насилу дотягнувся до рушниці та, попри палючий біль, вистрілив. Картеч вдарила в ніс запахом пороху, розідрала шкіру на морді звіра, очі його налилися кров’ю. Власна ж хлопця заплямовувала червоним сніг навколо. Перед очима поволі темніло. Марк, опираючись темряві, вистрілив знову та йому здалося, що він марить, бо рани на морді чорного звіра швидко зникали. Гоїлися.

Вовк відійшов, загрозливо шкірячись та готуючись до нового стрибка, але хлопець не вагався. В черговий раз втис спусковий гачок.

Липка кров обпікала шкіру. Спиною котився піт. Вовк спритно майнув в бік, тікаючи з лінії вогню. Завив так, що тіло пробили дрижаки, й кинувся навтьоки. Інші вцілілі звірі теж раптом відступили.

Дядько Анж підскочив до Марка, допоміг підвестися.

— Ти як, хлопче? Живий? Я думав, тварюка тебе роздере. От лайно собаче! — Він сплюнув та обдивився Марка з ніг до голови. Зупинив погляд на закривавленому рукаві куртки. — Прокусив, паскуда. Рукою рухати можеш? Марку?

Хлопець ледь кивнув. Перед очима все ще стискалася темрява. У вухах зашуміло, кінцівки зробилися холодними. Земля під ногами починала гойдатися, наче Марк стояв на човні посеред бурхливого озера. Чомусь згадалося, як з дядьком на рибалці вони ловили щуку, а тоді гримнула гроза і їхній човен ледь не перекинуло буревієм.

— Ще ніколи не бачив так багато вовків так близько до міста, — промовив один із мисливців — Генрі.

— І я, — хекаючи погодився другий — Всеволод. Обидва живі. Вже добре.

— А що… А що з тим, що в… в капкані? — насилу тримаючи себе у свідомості поцікавився Марк.

— Подох, курва. Генрі! — рявкнув дядько. — Забирай тіло і йдемо. Марку терміново потрібна допомога. Він зараз зомліє.

Однак лишень прозвучали ці слова, хлопець впав — земля таки з-під ніг упливла.