Зрадливе кохання

за кілька днів до повні

Тишу пронизав тихий стогін. Марія відкинула голову до стелі, дозволяючи Іоану покривати шию ніжними поцілунками. Руки хлопця ковзали по тілу, підіймаючи хвилі мурашок та пробуджуючи в дівчині палке бажання. Вона сама обіймала Іоана за спину, а коли він відсторонився, припала губами до його губ. Язики торкнулися одне одного, сплелися, пестили, поєднуючи дихання коханців в єдине. Здавалося, навіть серця билися в унісон. Марія відчула як калатає в грудях Іоана, коли поклала на них долоню. Хлопець м’яко опустив Марію на ліжко та навис над нею. Вона не забарилася й допомогла йому звільнитися з сорочки, потім — зі штанів.

Дрова потріскували в каміні. На столику догорала свічка, затопивши воском надбите блюдце. Надворі шумів дощ, і протяг хитав тонкі фіранки. В кімнаті будо тепло, а Марії — жарко. Від поцілунків, дотиків, почуттів.

— Я так тебе кохаю, — прошепотів Іоан в шию дівчині й знову припав до неї. Провів язиком, спускаючись від ключиці до вирізу декольте на сукні.

— Я теж тебе кохаю, — відповіла вона й підняла стегна, допомагаючи коханому себе роздягти. Він відкинув сукню та пройшовся долонями по невеликих грудях. Поцілував пипки, стиснув їх і знову відсторонився, зазираючи в очі Марії. Його власні мали колір мокрого дерева, та й пахнув хлопець так само — працював лісорубом. Вдихати його запах було надзвичайно приємно. Марія почувалася затишно, хоч подерті стіни та кволий дах, через який в зливу протікала вода, вона ніколи не наважувалася назвати домом. Проте поряд з Іоаном їй було неважливо, де вони є.

Хлопець розсунув її стегна й Марія закусила губу в передчутті. Вона повністю розслабилася, віддавалася моменту та Іоану, адже нікому не довіряла, як йому.

«Перший раз може бути боляче», — говорили дівчата з вулиці. Однак коли Іоан увійшов — Марія відчула лише трішки неприємний тиск та абсолютну наповненість. І це здавалося таким правильним, що вона не стримала стогону. Іоан почав обережно рухатися. Взяв дівчину за руки та переплів їхні пальці, притискаючи руки до подушки. Його важке дихання стало глибшим, важчим.

— Ох… — Марія хотіла клястися йому в коханні знову і знову. — Іоане… Я так тебе кохаю, мій Іоане…

— І я тебе.

Він прискорився і це було до біса приємно. Марія ніколи не відчувала нічого подібного. Блаженство розливалося по тілу мов в’язкий солодкий мед. П’янило розум усвідомлення, що вона кохається з хлопцем, за якого готова віддати життя.

Вони познайомилися у знахарки, якій дівчина допомагала робити розтирки та настоянки, а Іоан прийшов по ліки для дідуся. Це не було кохання з першого погляду. Лише симпатія. Закохалася ж Марія, коли Іоан, як справжній лицар, вступився за неї на вулиці. Хлопці залицялися до дівчини, а вона тої уваги не хотіла й піти ніяк не могла, бо її оточили з усіх сторін. Їх було троє: син м’ясника Ройко — під два метри зростом, з червоним обвітреним обличчям та квадратним підборіддям і жорстким чорним волоссям, молодший брат фермера Хейла — довгий, спритний, схожий на тхора. І онук лікаря Роджера — товстий, широкий в плечах та з маленькими пронизливими очима. Хто знає, що сталося б, не з’явися Іоан. Він сам не був високим чи кремезним, але вмів справляти враження. Без бійки не обійшлося. Вони взяли Іоана кількістю, але тоді їм раптом стало чхати на Марію. Й вони, сьорбаючи власну кров, попленталися геть. Дівчина кинулася до побитого Іоана, а він лише сплюнув в траву, назвав кривдників покидьками та запитав, чи в порядку Марія, хоча сам мав не найкращий вигляд. Дівчина відвела його до знахарки й довго знімала набряки розтирками та льодом. І вони розговорилися, а на завершення Іоан запросив подивитися на зорепад. Марія погодилася. Так і сталося їхнє перше побачення.

Дівчина вигнулася в попереку, підставляючись назустріч Іоану, простогнала та тремтіння накрило її. Навіть перед очима потемніло. Насолода заполонила, розлилася тілом бурхливою хвилею і сил більше не залишилося. Вона впала на скрипучий матрац, важко дихаючи. Іоан навалився на неї, поцілував. Всередині стало волого та надто чутливо. І пусто, коли хлопець вийшов. Він ліг поряд, обіймаючи Марію за талію та дивлячись впритул.

— У твоїх очах можна потонути, — тихо промовив Іоан. — Ти така гарна… Тобі сподобалося?

— Так, дуже. — Дівчина посміхнулася та зашарілася, раптом знітившись, від чого стало смішно й вона не стримала хихотіння. Потягла на себе простирадло, прикриваючи наготу.

— Мені також. Маріє…

— Що?

Він поклав їй долоню на щоку. Прибрав біляве пасмо волосся за вухо.

— Маріє, виходь за мене.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Kris Papercut
29.06.2024 19:17
До частини "Зрадливе кохання"
Спойлер!
"— Я теж тебе кохаю, — відповіла вона..." — дуже довга ремарка, краще речення, що починається з "Він відкинув сукню" зробити вже у новому абзаці.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    15.08.2023 12:54
    До частини "Зрадливе кохання"
    Спойлер!
    Це пояснює, чому жертви Марії було мало, бо вимагається цнотлива дівчина, а віддали не цнотливу. Зрозуміло, що порушення угоди веде за собою покарання
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Юрій Цорулік
    18.04.2023 17:49
    До частини "Зрадливе кохання"
    Я б склав останні 2 речення в одне через двокрапку, або тире - воно було б цільним. А так виходить що останнє дублює передостаннє.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше