Перші вісники біди

за кілька днів до повні

Вночі мороз розфарбував мереживом вікна. Вітольд бачив, як крига стрімко наповзала на скло. Й він би визнав це чарівним, якби не знав, що стоїть за такою появою візерунка. Біда, яка стрімко наближається до Оак-роу кожного грудня.

Вітольд не страждав безсонням, але заснути йому не вдавалося. Він натягнув ковдру по самі вуха, ховаючись від холоду, та притиснувся боком до теплого тіла дружини. Зофья сопіла уві сні. Боги обдарували їхню сім’ю трьома хлопчиками. Нині всі уже дорослі. Найменшому двадцять чотири. Але в жодного ще немає своїх дітей. Тому всі близькі Вітольда у відносній безпеці.

Якщо на ранок стане відомо про роздерту худобу, ба більше — чоловік побачить це на власні очі, бо сам тримає коней — шляху назад не буде. Якусь невинну дівчину стратять, аби Зимник не вирізав усіх жителів міста.

Якось давно злий дух не отримав жертву. З п’яти тисяч жителів ледь залишилася одна. Вулиці потонули в крові. І тікати було нікуди. Та й взимку під час хурделиці й кусючих морозів далеко не втечеш. З тої ж причини Вітольд залишився у місті. А ще через хвору дружину. Зофья не переживе дві доби мандрівки геть з Оак-роу через кучугури. А влітку… А влітку все здавалося не таким страшним. Кидати будинок та їхати світ за очі не хотілося, хоча Вітольд кожної зими обіцяв собі, що навесні вони це зроблять. Обов’язково зроблять, проте ледь танув сніг, наче мана напливала. І вона ж тримала на місці. Інколи чоловік почував себе немов у пастці, хоча не розумів, чому.

За вікнами завивав вітер. Від його сили тряслися шибки. Сніг налипав на скло ззовні. Щось скрипіло на горищі — точно коти влаштували нічліг.

Вітольд перевернувся на бік й вперся поглядом в силует вішалки для одягу. Від роздумів розболілася голова, защемило серце. Взагалі чоловік ніколи не був м’якосердим, але думка, що кровожерливий Зимник знову забере невинне життя, тугою оповивала його.

Звісно ж, люди вже намагалися розібратися з чудовиськом. Зверталися до мисливців, але після того, як цілий загін бравих воїнів поліг від лап нечистого, мисливці не совалися в Оак-роу. Чому саме до них приходить дух? Ніхто точно не знав. Казали, колись тут жила відьма, яка чи то вклала угоду з демоном, чи то прокляла місто. Але ці легенди надто старі, щоб віднайти в них правду.

Вітольд тихо зітхнув. Заплющив очі. Все-таки заснув, бо коли розплющив — з вікна в обличчя било тьмяне світло. Пахло свіжоспеченим хлібом та теплим молоком. Зофьї в ліжку вже не було.

Чоловік нашвидкуруч вмився, поцілував дружину та поснідав, одягнув колючий вовняний светр, штани з підкладкою, взувся, накинув куртку, натягнув шапку та вийшов на двір. Той тонув у горах снігу, що намело за ніч. Аби дійти до комори, потрібно було розчистити доріжку, що вела за ріг сараю, чим Вітольд і зайнявся. Ще років у тридцять кидання снігу не стало б проблемою, але чоловіку давно перевалило за п’ятдесят і спина, не витримуючи навантаження, запекла вже за кілька хвилин. Спідній одяг липнув до спітнілої шкіри, дихання збилося. Вітольд зупинився, сперся на держак, чекаючи, коли біль ослабне і серцебиття вирівняється. Оглянув небо — воно налилося блакиттю. Сонце поволі підіймалося. Озирнувшись, чоловік виглянув з-за рогу сараю, щоб оцінити масштаб роботи, що ще треба виконати, але закляк. Тривожні почуття клюнули в груди.

Доріжку вкривали глибокі сліди, позначені кров’ю. Ковзнувши по них поглядом, Вітольд з жахом помітив, що двері комори вирвані. Подолавши заціпеніння, витер чоло під шапкою, стиснув зуби та схопивши лопату, як бойовий меч, чоловік побіг вперед. Хоча не хотілося заходити. Не хотілося бачити того, що так яскраво малювала уява.

Втім, реальність виявилася набагато жорсткішою. У Вітольда перехопило подих. Та й дихати в коморі було важко, через насичене кров’ю повітря. Живих коней не залишилося. Всюди лежали нутрощі: кишки повипадали через роздерті животи. Деяким тваринам відірвали голови, а тіла покрилися льодом.

Нудота здавила горло. Вітольд не втримався. Його вивернуло прямо собі під ноги. Він схопився рукою за одвірок — перед очима попливло. Жодний хижак не мав би достатньо сили, щоб зробити таке. Бійню явно влаштував Зимник.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Мавка (Ганна Заворотна)
15.08.2023 12:58
До частини "Перші вісники біди"
Спойлер!
Комора, відповідно, до комори. Роздертою мала бути (та стала) худоба, а не хвороба Із п'яти тисяч людей залишилась одна. Одна тисяча чи одна людина?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Діана Вінтер
    15.08.2023 14:56
    От я заплуталася в щодо комори, бо перекладач каже, що "амбар" це "комор". І я трішки не зрозуміла, як правильно писати
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    15.08.2023 15:03
    Спойлер!
    Цей досі вміє дивувати, хоча і вдосконалюється До речі, комора - це зерно або інше сховище, а коні у стайні
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше