Спогади

В хатину заходить вечір,

Приносить для грубки дров,

Горнятка стоять біля печі

Порожні, просто декор.

Рушник на кілочку висить,

На ньому-калина і хміль.

І тиша, незрушна тиша,

Тяжка, як хронічний біль.

Здається, що тут неспішно

Крізь решето сіє час…

Усе, що було, те зникло,

Лиш спогад не впав, застряг,

Як скалка в дитячий пальчик,

Як свіжість вранішніх рос,

Як теплий з печі окрайчик,

Як трепет від літніх гроз,

Як дотик долонь старечих,

Найкращих, таких дорогих.

Забрали їх крила лелечі

У вічність, там спокій для них.

І я в фіолетовій самості

Саджаю згадки в кружок,

Зриваю завісу давності,

Вчуваю з минулим зв’язок.