Іде весна

Вже у повітрі щось тремтить нестримно,

Якась настроєна природою струна…

І хоч вночі ще досить-таки зимно,

Випростується із бруньок весна:

Похукує на ще дрімливі трави,

Підсніжника за чубчик тягне вверх,

Довірливо сьогодні прошептала:

«Життя завжди перемагає смерть.»

Прийде пора, зітліє і ця хуга,

Сніги у лісі рястом проростуть,

Руном хлібів покриється наруга

Ворожих вирв, що кривавились тут.

Зітліє страх, розвіється із димом,

Бо ранок переборе й цю пітьму,

Біда стече із вічним часу плином,

Затягне в небуття і цю війну…

Пахтітиме бузок розкішно і шалено,

Заклюнуться плоди в заквітчаних садах,

Де правда є, там видно, достеменно,

Хоч нелегкий та битий рівний шлях.

Але коли журавлик закурличе,

Тужливо так озветься із небес,

Ти пам’ятай: то щастя тобі зичать

Всі, хто поліг та в вічності воскрес…

Вже у повітрі щось тремтить нестримно:

Іде нова, незнана ще весна,

Хоч ще буває часом трохи зимно,

Та все гучніш бринить її струна.