7. Дон Кіхот без одягу на карантині. Ігор Лобзік
Дон Кіхот без одягу на карантині
Клац-клац. Він почухрав свою козлину борідку і натиснув клавішу “Enter”. Нічого не відбулося. Монітор досі чорнів порожнім екраном, в якому відбивалось довге та зморшкувате, мов велика родзинка, лице Алонсо Кіхано. Того самого Алонсо, шукача пригод, доблесного воїна, переможця драконів та лютих велетнів.
— Сір, як ся маєте, сір? Увімкніть, будь ласка, камеру.
— Санчо, мексиканська твоя дупа, де тебе чорти носять? Чого я тебе не бачу? — монітор нарешті загорівся яскраво-фіолетовими барвами відеочату.
— Дон Кіхоте, але я чистокровний еспаньєло кабальєро. Іберійський віслюк мені між ноги.
— Ламанчіський, на хвилиночку, що за фамільярності, Санчопансівська ти марзмизо?
— Воу-воу-воушеньки, сір, зате я вас бачу. І те що ви в масці не значить, що я не бачу решти, те, що нижче пояса. Де ваші панталони?
— Га? Що? Де? От бісові велети — вони вже з мельниць перекинулись сюди. Звідки лунає цей звук? — старий ідальго постукав по монітору, заглянув позаду нього та покопирсався в усіх можливих та наявних отворах.
— Але, сір, це всього лиш відеочат. Двадцять перше століття надворі. Тицьніть на кнопку з камерою... кхм, великим оком, і ви також зможете побачити мене.
— Ай, та на холєри мені здалась твоя пика. Сто років її б не бачити. Ти чого дзвониш ото з самого ранку?
— Я лиш хотів повідомити вам, що зняли карантин.
— Як зняли? Хто зняв?
— Та кажуть, що та довбана чума відступила. Але прийшла інша.
— Яка ще інша?
— З північних боліт орда суне.
— Та що ж ти мовчав? Одразу треба було з цього й розпочинати. Дурна твоя сільська довбешка.
— Але ж я...
Дон Кіхот не дослухав свого вірного зброєносця та вимкнув комп’ютер. Він піднявся з-за столу, демонстративно скинув маску і поглянув у вікно. На галявині під будинком пасся його незмінний бойовий товариш та друг Росинант.
— Ну, що друже, ще повоюємо? — очі Алонсо затуманились, — Дульсінеє, мила, де мої червоні кальсони? І приготуй мій меч та мундир. Карантин завершився — час для подвигів!
В маленькій іспанській кімнатці розносилось рівномірне хлопання старечих стоп і лязкіт обладунків.
Автор: Ігор Лобзік
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!