Вечір

Вечір місто колише,

Закрадається в кожен дім,

Угамовує гамір тиша,

Розповзається темна синь.

Не спиняють кордони тіла,

Стін немає, немає людей,

Тільки думка росла і міцніла,

І сотала мрію з тіней.

Тільки стукав дощик у вікна

Так, як сотні минулих літ,

Виникали обриси звідтам,

Де буяє між снігом цвіт,

Де минулого крига скресає

І Харон повертає назад,

Хоча течія і не пускає,

Але думки тягне канат…

У долонях горнятко кави,

І так само лопоче дощ,

І мовчання дзвінке між нами,

І зрадливий пальців дрож,

І так само сміливий вечір

Висікає вогонь чуттів…

Тільки холод чомусь по плечах,

І у кріслі ніхто не сидів…

Світлана Мазуренко