Вона

Була вона у білій сукні,

Неначе янгол, з крилами чи без...

Всміхаючись мені тихенько,

Дивилась прямо із небес.

Якась тривога й пустота

Залились мені прямо в душу.

Нічого знати я не можу

Та відчуваю, що любити мушу...

Любов не справжня. Як зима.

Холодна, тиха й морозна,

І лиш у вухах чути звін,

А в серці зовсім вже порожньо.

І вже нічого не поробиш,

Бо сильні чари на мені

Сильніші понад всі можливі:

Кохати можу лиш її.

Лише її, нікого більше!

І не дай Боже полюблю когось іще.

То будуть муки, сльози, крики,

Тоді й прийде мені кінець.