Кицюнчик

Денис відступає. Азар заходить до квартири, зачиняючи за собою двері.

Це просто нічне жахіття. Він ще не прокинувся. Це все не реальність. Це не може бути реальністю.

Але долоня Азара, що стискає шию, відчувається вже не як примара.

Дивлячись Азару в очі, Денис притуляється спиною до стіни. Відступати нікуди. Тікати нікуди.

— Нуж-бо, скажи хоч слово.

Інша чужа рука вільно залізає під погано затягнутий халат. Холодні пальці на власних ребрах викликають сироти по всьому тілу. Таке відчуття ніби ось-ось — і серце від них заклякне, перестане битись. Не від пальців — від страху. Денис намагається зробити вдих, хоч трохи більший, набрати повітря, але від цього не стає легше. Від нього починає крутитись голова. Ще цього не вистачало. Денис не відчуває опори під ногами. Світ провалюється в темряву.

***

Тепло. Майже зручно. М’яко й водночас твердо. Ліжко. В руці кутик ковдри. Штори закриті. То це такий був сон?

В квартирі тихо. Абсолютно.

Денис перевертається на інший бік і немов скидає з себе тягар жахіття. Він один. Один на всю квартиру.

Смартфона немає поруч. Він не міг залишити його в іншій кімнаті. Єдиний острівець безпеки. Не міг.

За стіною чутно, як зачиняються балконні двері. На кухні хтось є.

Азар.

Вони таки зустрілись знову. Це був не сон.

Тікати? Двері квартири поруч з кухнею, він може не встигнути навіть відімкнути їх. Вони замкнуті? Перевіряти небезпечно. Дубасити у двері сусідам в одних трусах — як мінімум дивно, але наче є вибір.

— Ще не прокинувся? — раптом чує Денис над собою. Добре, що розвернувся спиною до дверей.

Азар стоїть позаду.

Дихання. Не можна дихати швидко. Але серце бухкає у вухах.

Постіль позаду скрипить, тихо. Спину облизує легкий вітерець, і до неї притискається чуже тіло. Денис смикається вперед.

— Кицюнчику, що ж ти мене дурити намагаєшся? — подих в саме вухо. — Добре виспався? — чужа долоня від живота підіймається до грудей. — У нас стільки планів на ці вихідні, тобі варто нарешті поїсти.

Холодні пальці труть сосок. Денис зажмурюється до червоних кіл перед очима й тихо скиглить:

— Благаю, не треба.

— Спочатку ти поїси, а потім вже побачимо, що не треба. Он як схуд за тиждень, що ми не бачились.

«Я не можу» хоче сказати Денис, але пам’ятає, що трапилось після цих слів минулого разу. Він повинен встати.

Він не може. Від страху. Але так не можна. Так вже було.

— Допоможеш? — видавлює з себе Денис. Так, це краще ніж «не можу». З-за спини чутно чужу усмішку. — Будь ласка.

— Гаразд, кицюнчику.

Денис стримує бажання ригати вже від цього «кицюнчику». Але Азар справді допомагає. Дотиками своїх огидно льодяних рук, але допомагає сісти на ліжку, а потім і встати. Тримає Дениса за долоні, не відпускає, дивиться в обличчя.

— Де моя подяка?

Краще б вдарив.

— Дякую?

— Е ні.

Азар хапає його за горло й підіймає обличчя, тягне до себе й цілує в губи. Денис жмурить очі, намагаючись не розридатись. Боляче, бридко від усвідомлення, що цей чоловік — єдиний, з ким він цілувався у своєму житті. Денис терпить, поки Азар повільно не відпускає його.

— Запам’ятай, це подяка.

Денис трохи трусить головою погоджуючись.

— От і чудово, — Азар накидає на його плечі халат і підштовхує до дверей.

З чужими долонями, що стискають плечі, Денис повільно крокує на кухню. Лиш коли сідає на стілець, Азар відпускає його й вмощується навпроти.

— Не корисно їсти піцу в твоєму стані, — Азар підсовує до нього невеличку посудину й знімає з неї фольгу.

Суп. Пакування як з доставки. Скільки ж він проспав?

— Їж поки ще теплий.

Денис на мить підіймає на нього погляд і бере до руки чорну пластикову ложку. Точно з доставки. Він потрохи сьорбає юшку з дрібними шматочками риби й трохи більшими тофу. Давно такого собі не замовляв, а зараз сподівається, що Азар додумався підсипати отрути, щоб нарешті покінчити з їхніми зустрічами. Але той спостерігає за ним ледь не закоханими очима.

— Твоя Катя телефонувала, — підперши щоку кулаком, каже Азар. Денис сподівається, що здивування на його обличчі не надто виразне. — Не мені, тобі. Накричала, що ти телефон вимкнув, думала, що ти тут вже вмер сам. І спитала за те інтерв’ю. Я сказав їй, що тобі було незручно спілкуватись зі мною, бо ти застукав якось мене зі своєю мамою. Як гадаєш, вона повірила? Думаю, повірила.

Знову. Азару не потрібен діалог, він пречудово вміє думати вголос, вести безперервний монолог. Беззмістовний монолог з мінімумом корисної інформації або взагалі без неї. Денис намагається не сіпатись, спокійно їсти й удавати, що слухає його словесний понос. Навіть коли останній шматочок тофу потрапляє до рота, Денис продовжує повільно шкребти ложкою в мисці, бо боїться. Боїться, що буде далі.

Азар всміхається. Йому подобається розповідати, безсумнівно. Денис, сподівається, що він не помітив, що суп в мисці закінчився.

Дарма.

Азар встає зі стільця й протягує Денису долоню. Чекає, однак Денис вже знає, що він не дуже терплячий, тому через силу вкладає в неї свою. Вони стоять. Азар схиляється до вуха Дениса, від чого йому хочеться втягнути голову в плечі. На щоку з іншого боку лягає чужа долоня. Денис відчуває, як стає важко дихати. Він не дихає.

— Мені подобається твоя покірність, — посмішка Азара змінюється на незрозумілу гримасу, — але тремтиш ти забагато.

— Вибач, — шепоче Денис і хоче перестати тремтіти, але як?

— Хіба я змушую тебе тремтіти? — Азар проводить великим пальцем по його вилиці. Денис заплющує око.

— Не змушуєш.

Чужа долоня повзе на потилицю, до шиї та за мить вже боляче хапає за горло.

— Тоді, сука, чому ти тремтиш? — кричить Азар і тягне Дениса ближче до себе, дивиться в очі. Денис старається не зажмурюватись, бо це до біса страшно. — Хіба я настільки страшний? Чи, може, ти від численних оргазмів тремтиш?

Денис хапається за його зап’ясток, бо відчуття, що зараз ці пальці його трахею вирвуть. Поки не хочеться вмирати.

— Вибач, я більше не буду, — шипить він, бо по-іншому не може.

Азар відпускає його несподівано, відсмикує руку, дивиться на неї недовго й переводить погляд на Дениса. Погляд такий, ніби він зрозумів доволі очевидну річ, що переслідувала його все життя, а він її не помічав.

— Просто мої долоні дуже холодні, так?

Денис не вірить в те, що чує, але — що? — Азар сам шукає собі виправдання? Звучить як можливість. Денис інтенсивно киває.

— Т-так, дуже.

— Я спробую їх зігріти, гаразд? — його погляд по-дитячому наївний, довірливий, ніби він щойно і не намагався Дениса придушити. — Тоді ти не будеш тремтіти?

— Не буду.

— Батареї ще теплі?

— Не знаю, краще, — Денис відчуває, як з легень раптом тікає все повітря, але намагається знову вдихнути. — Краще теплу воду.

— Так, маєш рацію.

— Дістати велику миску?

— Так, давай, — Азар відвертається від нього й вмикає кухонний кран на гарячу воду.

Відчинивши шафку, Денис раптом розуміє, що відбувається щось абсолютно незрозуміле. Гріти руки? Бо він від них тремтить? Хіба не очевидно, що причина в іншому? Але, здається, Азар не хоче, щоб він його боявся. До біса дивно. Денис дістає ту велику миску, скляну салатницю, й опускає погляд на стійку з ножами на стільниці. Якраз під рукою. Азар на нього не дивиться. Він не дивиться, гріє свої мерзотні руки.

Долоні пітніють. Миска от-от вислизне. Денис зиркає знову на ножі. І що він з ними зможе зробити? Ніколи не кидався на людей з ножем, в серце точно не поцілить, вбивати взагалі страшно. А як не поцілить нікуди? Якщо Азар його вчасно помітить? Лише розізлиться.

Денис зачиняє шафку й підходить збоку до Азара, ставить миску в раковину під кран.

Він щойно зробив велику помилку. Найбільшу у своєму житті.

— Ти молодець, — несподівано каже Азар. Денис відчуває свої пересохлі очі. — Вірно вчинив.

Ні, це якийсь сюрреалізм. Писк у вухах, але складно підняти руки, щоб за звичкою зробити їм вакуум. Натомість Азар бере його долоні у свої й теж опускає в гарячу воду; посуває Дениса ближче до раковини й стає позаду нього, притискаючись щільно, ледь відчутно тре його пальці своїми.

Втекти нікуди.

Але Денис потроху розуміє. Азар добрий, поки його не злити. А злиться він на абсолютно неочевидні речі. Краще не рухатись.

***

Не рухаючись, Денис лежить влаштувавши голову на плечі Азара, котрий повільно перебирає пальцями його волосся. Спокійно, але від того не менш моторошно. Денис обіцяв не тремтіти й тримає це слово заради себе. Намагається. Таки сіпається, коли знову холодні пальці торкаються шиї. Вдає, що хоче просунутись трохи вперед, та Азар притримує його за плече.

— Вибач, знову холодні пальці, — відразу виправдовується Денис.

— Погрієш їх? — Азар несподівано спихає його голову зі свого плеча й сам лягає нижче, набік, й закидає ноги Дениса на свої. Дивна поза. Чужа рука лягає між стегон Дениса, від чого він знову сіпається, стукає коліна одне об одне. — Нічого, якщо ти будеш тремтіти, поки рука не нагріється.

— Дякую, — Денис смикає плечима й відразу згадує.

Подяка.

Азар дивиться на нього лячно. Впираючись однією рукою в ліжко, Денис схиляється до нього й на мить притискається до його губ своїми. Жахливо. Лягає назад. В грудях калатає серце, в голові знову починає пищати.

— Молодець.

Ні, не молодець він. Він просто не хоче відчувати все те знову.

Здається, він заснув. Азар спить? Він справді заснув?

Денис не вірить, але чує його занадто тихе й повільне дихання. І він не ворушиться, хіба що зовсім трохи стискає вже теплими пальцями стегно Дениса. Заснув. Але, щоб перевірити, Денис спочатку знімає з нього свої ноги й лягає на бік, спиною до нього. Чужа долоня впевнено прямує до місця, що її зігріло. Таки не спить.

Але мовчить. Підсувається впритул; Денис сідницями через білизну відчуває його кам'яно твердий член. Не смішно.

— Тікаєш від мене? — шипить на вухо Азар.

Тремтіти не можна, та й сил вже немає. Тікати теж нікуди. Куди він втече? Треба перевірити ключі у дверях — якщо Азар забув про них, то хоча б один варіант буде, але поки його краще не драконити.

— Я три дні не мився, — Денис накриває його долоню своєю, притискає сильніше до стегна. Бридко.

— Гаразд, і ноги теж поголи, — Азар відпускає його й перевертається, передом до дверей.

Денис повільно вилізає з-під ковдри, дістає чисті боксери й, озирнувшись на Азара, йде до дверей. Вільно.

— Не соромся, якщо треба допомога, — прилітає в спину.

Ключів в замку немає. Як і очікувалось.

Голити ноги не хочеться — Денис пам’ятає минулу спробу і три зламаних леза, — але повторно познайомитися з сердитим Азаром не хочеться ще більше. Тому він дістає тример, котрим користувався рази три, й шукає, як би так стати, щоб його ведмеже хутро у всі боки не розліталось.

За відчуттями на це йде ціла вічність, та після, відмокаючи під душем, Денис починає вірити, що доживе до завтра.

Просто бути слухняним.

Азар досі лежить із заплющеними очима, але вже точно не спить. Денис впевнений, що той весь час слухав, що він робив у ванній. Підходити близько він не наважується, зупиняється в низу ліжка.

— Крем для тіла чи рук є? — раптом питає Азар.

Не зволікати.

— Є.

— Візьми і йди до мене.

Знову це відчуття. Денис не хоче думати, що Азар планує замінити кремом, але щось не сходиться. Він спитав лише про крем. Денис бере з полиці велику банку, котру йому впхнули ледь не в подарунок, й обережно ступає колінами на ліжко.

— Лягай на живіт, можеш взяти під голову подушку.

На живіт, подушку під голову. Денис чекає невідомо чого. Кого. Азара, що сідає на його стегна, впираючись пахом в сідниці, й залишає відкриту банку крему поруч на ліжку.

— Ти занадто напружений, — холодні вологі пальці торкаються плечей і, м’яко надавлюючи, поступово рухаються донизу. Несподівано приємно.

Але з Азаром не варто втрачати пильність.

Денис впирається підборіддям в збиту подушку, стискає кутики пальцями. Очікує, коли. Однак Азар немов включився в роль масажиста, і його пальці працюють як у професіонала. Все нижче й нижче. Зі спини він переходить на сідниці. Денис стискає зубами край наволочки, щоб не закричати. Дивний досвід. Чужі пальці стискають м’язи, перекочують, спускаються ще нижче, на стегна. Дотики до поголених ніг відчуваються більш інтимно. Дениса від них починає нудити.

Великі пальці тиснуть під сідницями, від чого Денис смикається всім тілом й лиш потім розуміє: здається, що якщо підняти сідниці, від цих дотиків може стати приємніше. Він тримає себе на місці.

Азар може зрозуміти це по-своєму. Денис не хоче, щоб він розумів це по-іншому. Його пальці знов теплі, мнуть стегна, але не зупиняються на одному місці. Доходять до колін, але потім знову підіймаються до сідниць. Денис відчуває, як пальці з двох сторін підчіпляють край боксерів і повзуть туди, де він хотів їх відчути менше за все.

— Благаю, не треба, — ледь не пищить він.

— Нам нікуди поспішати, так? — Азар повільно дістає пальці з-під білизни та знову стискає його сідниці.

— Так, — з полегшенням видихає Денис і впирається нижньою частиною обличчя в подушку.

Азар продовжує м’яти його стегна, мабуть, відчуває, як Денис смикається від деяких дотиків й бореться зі своїми рефлексами. Денису стає гидко від самого себе, бо моментами йому подобаються ці дотики. Він намагається не заплакати, міцно зціплює щелепи. Але однієї миті з грудей виривається надто важкий подих, надто гучний і здавлений, схожий на стогін. Денис впирається лобом в подушку й зажмурюється. Вії стають вологими.

Пальці Азара зникають. За мить Денис відчуває його подих над своїм вухом.

— Ти завжди такий звабливий?

Денис не розуміє. Яке ще «звабливий»? Він тут просто намагається вижити.

— Кицюнчику, скількох чоловіків ти так звабив?

Як Азар прийшов до такого висновку? Що казати, як після тієї ночі він жодного разу не наважився будувати стосунки — що з хлопцями, що з дівчатами. Він боявся, що той жахливий досвід може повторитись. Яке в біса «звабив»? Що казати? Краще не брехати. Чужі пальці гладять шкіру прямо під краєм боксерів. Денис міцніше стискає подушку.

— Ах, ні, у мене нікого не було, крім тебе, — він повертає обличчя до Азара й намагається дивитись йому в очі.

Чужі пальці повільно виводять лінії на сідниці.

— Брешеш? — лукаво питає Азар.

Денис навіть готовий з ним погодитись, але:

— Я ні з ким навіть не цілувався.

— Переконав. Я не робитиму тобі боляче, обіцяю, — Азар знову зминає м’язи його спини, повільно підіймаючись до шиї. — Вірність — це така рідкість у наш час.

До страху дивний висновок, черговий, але Дениса трохи відпускає. Він хоче ридати від щастя, але ридати не можна, щоб Азар раптом знову не розізлився.

— Дякую.

Денис намацує його долоню й тягне до свого обличчя. В його позі складно поцілувати в губи, тому він заціловує чужу долоню. Якщо Азар каже правду, то воно того варте. Він ледь не вилизує чужі пальці, та з одного ока таки скочується сльоза.

— Чому ти плачеш? — вкрадливо питає Азар.

— Я-я щасливий, — швидко випалює Денис, — ти робиш мені приємно.

Він тамує подих, поки Азар не відкликається тихим «гаразд».

На мить руки Азара зникають та повертаються вже з новою порцією крему на стегна. Він знущається. Денис повністю підбиває подушку під себе і намагається триматись, хоч Азар вже точно навмисне мне саме там, де йому треба. Денис ненавидить себе за все, що відчуває. Азар поступово сповільнює рухи й, стиснувши його стегна, злегка смикає назад. Денис відразу розуміє, чого той хоче, але не поспішає.

— Стань як тобі зручно, — вже каже Азар.

— Мені зручно.

— Ні, — Азар сильніше стискає його стегно.

Брехати не можна. Він зробив помилку. Впираючись долонями в ліжко, Денис стає на коліна, стукає їх одне об одне. Максимально щільно звести ноги, щоб не бути повністю відкритим. Він і так вже натворив. Він стоїть раком; в такому положенні вже не обіймеш подушку і не витреш нею очі.

Дотики холодних пальців над гумкою боксерів.

Не треба.

Вони підчіпляють край і тягнуть донизу.

Денис смикається. Білизна завмирає приблизно на середині стегон, але потім Азар, по черзі відриваючи його коліна від ліжка, повільно знімає її повністю.

— Ось так, — коментує Азар.

Денис досі намагається вірити, що той не буде робити йому боляче. І це не боляче, але в грудях давить нудота. Азар стискає його сідниці й розтягує в боки, а потім його ануса торкається щось вологе, але це точно не пальці. Дивно. Денис опускає голову між плечей, бо тримати важко, та раптом здригається всім тілом. Усвідомлює, що Азар намагається засунути в нього свій язик. Хоче його зупинити, але страшно.

Жахливо волого. Холодна слина стікає до калитки.

Язик зникає. Чужі долоні знову повзуть по спині надавлюючи, змушуючи опустити плечі до матраца. Денис знову обіймає бідну подушку. Азар хапає його за ноги трохи вище колін і змушує розсунути. Знову тисне на поперек. Денис відчуває, як груди розпирає зсередини.

— Тобі було боляче?

Чужі пальці вплітаються в волосся, розвертають голову в бік Азара. Денис дивиться на нього й намагається впевнено сказати «ні».

— Не мовчи, якщо стане, — Азар коротко цілує його в щоку й відпускає.

Між сідницями проходяться холодні вологі пальці. Денис здригається. Він намагався не думати про це, але тепер Азар стає більш передбачуваним. Все-таки, схоже, його ціль цього разу не відрізняється від минулого. Але минулий раз був до біса болючим і травмуючим. Цього не може трапитись знову. Втім палець, що повільно входить в нього, натякає на дещо інше. Денис стискає кулаки.

— Тобі боляче? — несподівано питає Азар. Денис вертить головою, ялозячи нею по ліжку. — Тоді чому ти так стискаєшся?

«Мені страшно» хоче сказати Денис. Але не можна.

— Холодно. Пальці.

— Вибач, забув.

Азар витягує палець і злазить з ліжка. За декілька секунд з ванни чутно, як ллється вода. Денис невпевнений, чи варто йому щось робити. Лягти? Накритись ковдрою? Справді стає прохолодно. І не хочеться продовжувати грати слухняного хлопчика.

Куди Азар міг сховати ключі?

До біса ключі. Що йому робити зараз?

Денис озирається й помічає ту банку з кремом. Чому він вирішив робити це з кремом?

Хоча б із кремом, а не як минулого разу.

Між сідницями на мить відчувається фантомний біль. Він більше так не хоче. Якщо Азар справді вирішив це зробити, Денис не хоче, щоб було боляче, він не хоче повторити минулий раз. Він має можливість зробити так, щоб не було як тоді. Тому він набирає на пальці крему й обережно розтирає його навколо анусу. Холодний. Незручно. Неважливо.

Сильніше вигнувши спину, Денис вводить перший палець. На диво легко, але вже неприємно. Та вже з другим виникає проблема. Він старається, дуже сильно старається, зажмурюється й пробує, незважаючи на біль, але все одно не виходить.

— Кицюнчику, що ж ти? — роздається ззаду. Азар обхоплює його долоню своєю. Тепла. — Ти ж не хотів, щоб було боляче?

— Не хотів.

— Спочатку зовні, — Азар починає двома його пальцями терти анус зовні, знову трохи вставляє свій палець й відпускає долоню Дениса, котрий одразу кладе руку, що звільнилась, під голову. — А потім повільно.

Денис відчуває, як він двома пальцями розтягує шкіру зовні й починає дивно ворушити тим одним всередині. Тіло якось дивно на це реагує, однак потім Денис розуміє. В животі важчає, внизу все напружується, та водночас він відчуває, що йому потрібно ще.

Він стогне.

Це виходить за всі рамки.

Йому гидко, але, коли Азар вставляє другий палець, приходить полегшення. Йому не боляче.

— Ось так, кицюнчику, — шепоче Азар йому на вухо.

Денис із тихим стогоном відкриває рота й сильніше зминає подушку. Він хоче розридатись від щастя — йому не боляче! — але це абсолютно дивний привід для щастя. Яке в біса зараз може бути щастя?

Це знущання. Це все не може бути так. Це його хвора фантазія.

Точно сон. Не може він тремтіти від насолоди в руках цього чоловіка. В руках жодного чоловіка, жодної людини, жодної істоти. Азар не чоловік, він — істота. Люди не можуть робити таке з іншими людьми.

Пальці. Стає боляче, але Денис не може й не хоче казати про це. Він в’язне в огиді до себе, до всього, що відчуває. Біль трохи приводить до тями, але недостатньо.

— Дуже добре, кицюнчику, — Азар торкається його боків, проводить долонями по ребрах і прибирає волосся, що сплуталось на щоці, гладить щоку. — Ти сьогодні молодець.

Денис остаточно відмовляється вірити в реальність того, що відбувається.

***

Вже темно. Азар знову, мабуть, не спить, але його очі заплющені, а дихання рівне. Денис повільно спускає ноги з ліжка, однак замість того, щоб встати, відразу гепається на підлогу. Ноги тремтять і відмовляються тримати. Між сідницями розповзається волога. Драний покидьок, накінчав.

Скільки це тривало? Коли він зможе ходити?

Він повільно повзе до ванної. Тримаючись за бортик ванни, ледь піднімаючись на тремтячі ноги, дивним чином перелізає всередину. П’ятою гупає по кришці на стоку і вмикає теплу воду. Якось чув, що це допомагає прийти до тями.

Ванна набирається надто повільно; Денис майже засинає. Зігнуті коліна все ще тремтять. Навіть коли вода під носом починає булькати, прокидатись він не хоче.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
corola
17.03.2023 13:44
До частини "Кицюнчик"
Для чого я це прочитав 🫣 Як і Дениса, мене кидало то в холодний піт, то в жар. Азар однозначно психічно хворий, з цими своїми перепадами настрою. Ви жахливо добре їх прописали, я охуївав разом з Денисом. Натуральний сюр. Дякую за цей капець 🫣 піду відходити.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше