Лялька

Вийшовши з будівлі, Денис запалює цигарку. Вже темно. Канікули скінчились, а він досі не вірить, що пережив ті два дні з Азаром. Два дні, після яких той замкнув його в його ж квартирі й повернувся ще через день з двома торбами продуктів. Це було до біса дивно, але Денис був змушений вкотре правильно подякувати йому. Повернувши Денису смартфон і йдучи вже без ключів від його квартири, Азар сказав, що вони скоро знову зустрінуться. Та от Денис не уявляє собі, що знову відчинить двері, не подивившись у вічко. Ніколи більше.

Смартфон в кишені починає вібрувати. Денис дістає його й бачить, що номер приховано. Такою функцією користувались хіба може ломбарди років п’ять тому. Але він приймає виклик. Краще б скинув.

— Викинь цигарку, кицю, вона тобі не личить. І йди вже до мене.

За метрів десять, прямо там, куди він дивиться, опускається тоноване вікно автівки. Звідти виглядає Азар. Мозок кричить тікати; тіло смикається назад, в бік дверей будівлі. Але Азар дивиться на нього.

За спиною бахкають двері.

— О, як мені пощастило! — зітхає Катя й смикає Дениса за рукав куртки. Він повільно розвертається до неї. — Мені не подобається, як ти тупиш сьогодні.

Він відчуває погляд Азара. Все дуже погано.

— Мабуть, ще не повернувся з відпустки, — Денис тушить цигарку об смітник і викидає. — Обіцяю, за пару днів втягнусь.

Катя мружить очі. Вона все розуміє, це її робота. Денис ненавидить цю рису більшості дівчат — вони бачать своїм восьмим чуттям навіть те, що не треба. Він намагається непомітно відступити, хоча б на півкроку.

— У тебе все гаразд? — Катя підступає ще ближче, між їхніми обличчями залишається може півметра, трохи більше ніж різниця в зрості.

— Так, не переймайся.

— Ти знаєш, якщо у тебе щось трапилось, ти можеш розповісти мені. Ми ж друзі, так? — Катя підіймає брови так, що з нею складно не погодитись.

— Так, але нема за що хвилюватись, чесно, я просто… — Денис зминає губи. — Мабуть, я вигорів тоді, зараз все добре, чесно.

Катя важко зітхає:

— От брехло… — і замовкає; її погляд стає здивованим, і дивиться вона вже кудись не на Дениса. За мить на його плечі лягає важка рука.

Краще би втопився тоді в ванні.

— Привіт, перепрошую, що влізаю.

Денис дивиться перелякано на Катю, бо боїться озирнутись. Здається, Азару набридло чекати. Він точно сердитий. Катя нарешті переводить погляд на Дениса, і він хоче прошепотіти щось на кшталт «викликай поліцію», та от на що? Злочину немає, доказів немає. Нічого немає. Лише від страху коліна тремтять.

— Здрастуйте, Ви тут у справах? — питає Катя. Вона точно щось запідозрила, бо мовчала надто довго, разом з Денисом. Або його відчуття часу повністю попливло.

— Так, приїхав за цим хлопаком, ми вже наче як знайшли спільну мову, і я сподіваюсь, що найближчим часом таки зможу записати інтерв’ю з ним, ти ж згоден? — Азар міцніше стискає Дениса, ніби по-дружньому, але від цього відчуття загрози лиш посилюється.

— Так, — Денис повертає обличчя до нього, дивиться, але погляд Азара прикутий до Каті.

Все дуже погано. Не можна підставляти інших, особливо, друзів. Ніхто не має постраждати. Це все лише його провина.

— Ну, добре тоді, сподіваюсь на вашу плідну співпрацю, — доволі натягнуто всміхається Катя. Не повірила. Але Азар гигикає їй у відповідь. Страшно. — Не смію більше вас затримувати. До завтра, Дене.

— Бувай, — Денис встигає підняти долоню до рівня живота, коли Катя вже тікає до будівлі.

— Ти замерз? — чужий подих над вухом.

Денис намагається зрозуміти, до чого це питання, та швидко згадує. Він тремтить, але від страху не можна, можна лише від холоду.

— Так, — видихає він.

— То мерщій до машини.

Денис слухається.

Для чого він взагалі сюди приїхав? Хотів познущатись? Наперед здогадався, що Денис йому більше дверей не відчинить? Тому сам відчиняє йому передні пасажирські дверцята й, коли Денис сідає, зачинає його.

Впіймався. Сам дозволив себе впіймати. А чи могло бути по-іншому? Денису лячно уявити, що сталося б, якби він не підкорився. Чи не сталося б? Чи він просто настільки його боїться? Чому він так сильно його боїться?

— Я трохи злий, — повідомляє Азар. Денис ціпеніє, бо не помітив, як він сів. — Дозволяю тобі вибачитись за це.

Як? Поцілунок — то подяка, а знову трахнутись — Азар навряд сприйме як вибачення; він же саме заради цього його знову спіймав. Денис не хоче, щоб було боляче, краще як минулого разу.

Минулий раз.

Він хапає Азара за руку й починає виціловувати його долоню, бере пальці до рота, вилизує інтенсивніше, ніж тоді. Ні, цього точно буде мало. Азар складає два пальці разом і сам починає трахати його рот, давить на корінь язика. Денис відчуває, як на віях збираються сльози.

Нарешті Азар забирає в нього свою руку.

— Я зроблю це з твоїм… членом, — Денис витирає слину довкола губ, але самі губи залишає вологими. Азару це має сподобатись. Тоді він буде добрішим.

— Добре, кицю, поки що пробачаю, — Азар загортає пальцями волосся Денису за вухо. — Пристібнись.

Денис знову слухається.

Це не може продовжуватись вічно. Він не зможе завжди догоджати йому. Що станеться, як наступного разу він не зможе догодити? Азар знову зробить йому боляче? Чи, може, вб’є? Ні, він його точно не вб’є; він буде знущатись, катувати, морально та фізично. Він вже катує його морально. З цим треба якось покінчити. Але отримувати травми заради того, щоб звернутись в поліцію — далеко не веселкова перспектива. Якщо вже так, то це варто було зробити десять років тому.

Серце починає гупати вдвічі гучніше, коли вони виїжджають на автомагістраль. Денис давно не був настільки далеко від центру міста. Однак вже скоро вони з’їжджають в нешироку вуличку, яких Денис дуже давно не бачив. З одного боку з’являється приватний сектор, а з іншого — ліс. Питати, куди вони ідуть, здається недоцільним.

Азар його точно не вб’є.

На жаль.

— Ти голодний?

— Не дуже.

Бреше. Останній раз обідав годин п’ять тому і якраз збирався вдома доїсти ті три шматки піци, що залишились ще з минулого тижня.

Вони проїжджають чортзна скільки дворів, після яких Азар таки завертає у двері гаража, що підіймаються прямо перед носом автівки. І опускаються. Вимикаються фари.

Темно.

Денис встигає накрутити себе. Зовні вмикається світло. Азар відстібає пасок безпеки й виходить, хлопаючи за собою дверцятами. Денис згадує, що зволікати не можна, і поспішає за ним.

Отже, ліс. Будинок навпроти лісу. З гаража вони виходять через двері до якоїсь кімнати. Полиця зі взуттям, верхній одяг. Азар знімає з нього куртку.

— Член ти теж ще не смоктав? — раптом питає він.

У Дениса від цього питання обличчя вариться. Він крутить головою й потуплює погляд в чужі ноги, поки намагається роззутись без рук.

— Яке ж ти чудо. Я такий щасливий, що знову зустрів тебе, не уявляєш, — Азар притискає Дениса собою до стіни, обхоплює його обличчя долонями та гладить великими пальцями вилиці. З боку це, мабуть, виглядає доволі ніжно, але Денис кусає губи зсередини та намагається вхопитись долонями за абсолютно пласку стіну, сподіваючись, що Азар не почне його душити. — Можна сказати, старався не дарма. Ти мій скарб, — Азар підіймає його обличчя й повільно торкається його губ своїми.

Дениса верне від цього; ще трохи — і кислота зі шлунку вистрибне до рота. Але не вистрибує, а він починає ворушити губами, щоб ще більше не розізлили Азара.

Ще трохи — і він добровільно піде до психіатра.

Поцілунок стає вологішим, а язик Азара виходить за межі його власного рота. Денис намагається його не відкусити — щелепа трохи тремтить. Він хапається за чужі плечі, коли розуміє, що стіна його аж ніяк не втримає. Стогне в чужі губи, бо вже немає чим дихати, й Азар поступово відсторонюється.

— Знову ти це робиш.

Денис не хоче знати, що він, на думку Азара, робить, тому падає перед ним на коліна й пробує тремтячими руками розстібнутий пасок на його штанях. Надто довго. Азар відкидає його долоні й сам все розстібає.

Перед очима Дениса витягується до біса великий член. Як він взагалі зміг влізти в нього ззаду? Краще б він його не бачив.

— Тримай рот широко відкритим, сховай зуби за губами, — Азар розтягує двома пальцями щелепи Дениса й притискає його губи до зубів. Страшно уявити, що він зробить, якщо покусати йому член. — Ось так, — задоволено коментує він. — Бери скільки зможеш, не хочу, щоб тобі було неприємно.

Вдає, що турбується про його почуття? Серйозно? Раптом буде неприємно?

Всередині Дениса розгортається хвиля істеричного сміху, яку зовні він усіма силами стримує. Він обхоплює губами головку і, не бажаючи відчувати її смак, насаджується до можливого максимуму. До горла підкочує нудота.

Він зробить це. Вперше і востаннє. Другого разу не може трапитись. Він не може дозволити йому трапитись.

Здається, щелепа німіє. Азар до біса великий, але кусати не можна. Не можна. Денис випускає його майже повністю, починає більш інтенсивно обсмоктувати головку й допомагає собі руками. На мить відкриває очі й відчуває, наскільки вони зараз вологі. А Азар споглядає його зверху.

— Замри, — каже той і обережно збирає його волосся до маківки.

А потім на Дениса дивиться камера смартфона. І клацає. І клацає. І клацає.

Це кінець його кар’єри.

— Я б тебе на шпалери поставив, — Азар міцніше плутає п’ятірню в його волосся й тисне вперед.

Заплющивши очі, Денис продовжує смоктати.

Він йому ще пригадає. Він йому все пригадає. Він за це поплатиться. Це не можна залишити безкарним.

В роті розповзається присмак, від якого зводить щелепи. В’язка сперма заповнює всі куточки рота й наче проситься в горло, та Денис встигає випустити член. Сплюнути? Що робити? А якщо Азар розсердиться знов?

Перед його обличчям з’являється чужа жменя.

— Можеш не ковтати, — каже Азар. Денис спльовує йому в долоню. Хоча б у цьому йому пощастило. — Ти молодець для першого разу.

Який ще молодець? Денис хоче розридатись істерично. Ніхуя він не молодець. Йому настільки паршиво в житті ще не було.

Азар тримає його за руку й допомагає піднятись. Робить вигляд, що допомагає, бо Денис не хоче на нього спиратись.

— Ванна на другому поверсі посередині, тільки не задрімай, як минулого разу.

Краще б він таки втопився минулого разу.

Азар підводить його до сходів, по яких Денис підіймається вже сам. Сам. Вільно. Ванна посередині.

На бортику ванни лежить рожева бритва з приклеєною до неї запискою «не соромся». Якби ж дістати з неї лезо та перерізати ним горлянку Азару…

Коли вже є така можливість, Денис вирішує відмокнути у ванні. На це піде більше часу й відповідно в Азара на нього тоді залишиться менше часу. Геніальний план.

От лише десь за півгодини у двері доволі стримано гупають. З Азаром таки треба знати міру особистому простору. Денис вилазить з ванни й, обмотавшись величезним рушником, відчиняє двері.

В коридорі нікого. Ще двоє дверей, одні точно мають бути у спальню. Денис відчиняє ліві, коли за його спиною тихо поскрипують інші. Але перед ним вже відкрився вид на дитячу кімнату. Точно дитячу. Два мішки з конструктором, м’які іграшки на одній полиці, а над ними ще ряд різних ляльок. Невелике ліжко з рожевою постіллю. Він не вірить своїм очам.

Його руку, котра стискає ручку, накриває чужа долоня й тягне на себе, зачиняючи кімнату. Денис обертається передом до Азара й ще раз намагається зіставити те, що побачив. Не може. Не вірить.

— У тебе є діти?

— Донька, вона тут рідко буває. У неї дуже вредна мама.

Азар тягне його за руку до інших дверей. Це вже спальня. Тут дивовижно тепло. Навіть коли Азар спускає з Дениса рушник, він не відчуває хоч якого прохолодного вітерця.

— Сподіваюсь, сьогодні тобі не буде холодно, — Азар бере його обличчя в долоні. — Ти сьогодні такий слухняний, кицю, що я можу для тебе зробити?

Що він може зробити для нього? Це жарт якийсь?

Хочеться лиш побажати йому здохнути. Ні, щоб хоча б один із них здох, щоб все це нарешті скінчилось. Але натомість Денис намагається подумати про щось більш реальне. Бо все-таки це реальність. Азар сам себе не вб’є — це точно.

— Мені завтра на сьому, відвезеш? — Денис кладе долоні поверх долонь Азара й сподівається, що зумів зробити цей самий потрібний погляд.

— Гаразд, кицю, ти мій кицюнчик, — Азар до біса дивно цілує його в кінчик носа та всміхається так по-живому, що Дениса пересмикує.

Не можна тремтіти. В кімнаті ж навіть тепло. Денис намагається теж всміхнутися, що, мабуть, виходить ніхуя не натурально, й тягнеться до його обличчя своїм.

— Твій, повністю твій, — на межі зриву шепоче він і кладе долоні на плечі Азара, — будь ласка, візьми мене ніжно, — сам цілує його.

Чим швидше вони почнуть — тим швидше все це скінчиться.

Тим швидше скінчаться ці поцілунки.

Тим швидше він відчує полегшення.

Тим швидше пройде огида до себе.

Тим раніше він засне.

Тим більше зможе поспати перед таким вже незвичним звичайним робочим днем.

Тим добрішим буде Азар.

***

«У тебе завтра вихідний?»

Денис зупиняється перед дверима. Вже готовий виходити з дому. Дарма відкрив повідомлення.

«Візьми з собою домашній одяг, якщо не хочеш бути голий весь час»

«Побачимось ввечері»

Денис більше нікуди не хоче йти.

Взяти домашній одяг? Він знущається? Наче дасть йому відпочити.

Він більше цього не витримає.

Один із них має подохнути. Бажано Азар.

Денис таки пакує в рюкзак домашню футболку й шорти. І розкладний ніж, котрий вже другий рік відпочиває в шухляді незайманий.

«Почекав би хвилину — і ходив би я голий», — пише Денис і відразу надсилає, поки не передумав. Азар відразу читає повідомлення і вже строче знову.

«Не хочу, щоб ти мерз»

Турботливий знайшовся. Краще б здох.

Він має здохнути.

«Маю тобі віддячити», — надсилає Денис і блокує смартфон.

Так, він йому сьогодні віддячить.

***

Азар запізнюється. Попросив почекати. Але ж він запізнюється. Денис відчуває, що після такого настрій у нього буде недобрий. Певно, саме те, що треба.

Сидячи на кріслі у фойє, Денис старається не дуже сильно смикати ногами, бо чомусь так радісно. Надто багато радості. Аж до нудоти. Він збирається як мінімум покалічити людину — що в цьому може бути хорошого?

Азар не людина.

«Кицю, виходь»

Ще один доказ.

Денис встає з крісла й, закинувши рюкзак на плече, йде на вихід.

Азар вилазить з автівки якраз вчасно, щоб його помітити. Денис швидко йде в його бік. Коли той ступає на тротуар, Денис хапає його за куртку й на мить притискається губами до його. Так треба.

Так треба.

— Скучив, кицю? — Азар розтирає його щоки, трохи приємно на холоді. Гидко.

— Ледь дочекався, — Денис притискає його до автівки. Час. — Ти ганяв швидко по місту?

Азар гигикає. Йому вже весело. Схиляє голову трохи набік.

— Кицю, що ти таке кажеш? Звісно. Хочеш швидкості?

— Якнайшвидше.

Востаннє.

Вони пристібають паски безпеки. Азар вирулює з місця і, щойно вони виїжджають на майже вільну дорогу, набирає швидкість. Пейзаж за вікном дивовижний, однак Денису до нього немає справи. Він впирається рукою в стегно Азар, трохи привстає зі свого крісла й цілує його в шию. Азар смикається, але посміхається.

— Що ж ти такий нетерплячий сьогодні.

Денис кусає його за вухо та сповзає долонею до його паху, стискає, мне.

— Це подяка.

Двигун на пару секунд починає голосніше гудіти.

Денис дихає йому в шию і якомога інтенсивніше зминає його член. Відчуває чужі пальці, що обережно торкаються шиї, вуха, щоки.

— Чекай, — каже Азар.

Клацає його пасок і відповзає в сторону.

Чудово.

Денис майже вправно — але дуже цілеспрямовано — розстібає пасок на його штанях і ширінку. Азар сповзає трохи вниз по кріслу. Двигун знову вжукає. Здається, навіть на невеликому повороті він не скидає швидкість. Денис торкається його члена через спіднє.

Гидота.

Ще трішки.

Останній різкий поворот. Азар ще прибавляє газу. Фінішна пряма.

Денис наостанок стискає його член і, різко витягнувши долоню, двома руками крутить кермо вправо, на скільки може.

Вони залітають в ліс.

Азар різко стискає його шию, щось шипить та однією рукою намагається вирулити, але пізно.

***

«…не впоравшись з керуванням, в автокатастрофі загинув молода зірка ютьюбу…»

«…він міг вижити, але уламок скла перерізав йому трахею…»

«…уламок скла поцілив в яремну вену, медики не мали шансів…»

«…була розірвана артерія, швидка не встигла…»

Лежачи на животі, Денис обіймає свою подушку і ридає. Нарешті.

Вже тиждень розносяться новини про того покидька, а про нього й забули. Та хай. Хоч би одну правильну причину затвердили між собою, бо строчать кожен своє.

А він досі відчуває той холодний уламок з переднього скла у своїх пальцях і гарячу кров, що повільно просочує рукав. Досі бачить ту лють в очах Азара і чує його булькотіння. Досі не може повірити, що це кінець.

Більше ніколи.

Більше ніколи ця істота не торкнеться його. Ніколи.

Так, йому обіцяли ще розмову з поліцією для уточнення деталей, але це все.

Більше ніколи.

Він його вбив. Тоді чому він не відчуває того, про що твердять досвідчені поліцаї новачкам в американських серіалах? Чому йому так спокійно на душі? Хіба так має бути?

Скільки в цьому світі ще живих істот як Азар? Господи, як у нього взагалі могла бути сім’я? Мабуть, у тієї жінки було недобре з головою, що захотіла від нього дитину.

Нога знову починає трохи боліти. Денис закидає в себе пару таблеток знеболювального, що прописав лікар.

Непогано відбувся. Всього лиш перелом малої гомілкової та кілька подряпин на обличчі. Воно того варте. Та навіть якби помер там разом з Азаром, все одно був би щасливий.

Так, тепер він справді щасливий.

____________________

А що ж буде далі з Денисом, можна дізнатися в «Слава Андрію»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
corola
19.03.2023 00:32
До частини "Лялька"
Спойлер!
/нервово п’є пиво і запиває знеболювальним/ Ще ніколи так не радів смерті персонажа. Це було жахливо, але тепер я щасливий разом з Денисом. А ще мене зовсім тріііішечки хвилюють фото на телефоні Азара. Ну, поліція це круто, але все-таки маю трохи недовіри з цього приводу 👀 а їм же точно захочеться поритись в чужому телефоні, «бо так треба». Складноооо… Це було несподівано, але приємно 👀
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Декаслі
    19.03.2023 00:38
    До частини "Лялька"
    Спойлер!
    Гадаю, до часу, коли вирішать подивитись фотогалерею Азара, питання орієнтації в суспільстві вже не буде настільки тригерним питанням, і до цього поставляться адекватно 👀 Приємно вбивати поганих хлопців, скажіть же? 🌝
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше