Кирилівка

“Чого ти крутишся немов у спині шило”

спитав мене учора Хворий Брат.

Я сам дивуюся, мене чи не сказило.

Пора тоді нам до кирилівських палат

рушати в супроводі янгола в халаті.

Шукав я вірш на тисячу карат

а опинився в божевільній хаті.

Тепер у ній блукаю наздогад:

у роті колесо, важкі на вікнах ґрати,

пташки співають, хворі верещать.

Як та бджола у вулику дзеркальнім

хиляю тінню межи двох свічад.

Мені би звідси вирватись нагально,

та на порозі хтось невидний став

і душу палить, хвору та печальну.

Як рибами горить небесний став!

Життя мого квітучі теореми

їх чорний ангел нагло спростував.

Війна супроти мене піднялася,

бо Господеві мій нестерпний вид,

І я стою простий, як дядя Вася.

І я стою простий, як дід Свирид.

Мене конечні сурми обсурмили

і став бридкий мені широкий світ,

і забуває нагло мене мила,

а ти питаєш, чом я, Хворий Брат,

сяйних небес ненавиджу блават,

чом я кручусь, немов у спині шило...