Пісня Морфея

Тепер він спить в обід на ложі травня,

Під шум дощу із восковим обличчям,

Чекаючи, він знає, що намарно,

Прокинутись від сну його покличе

Вона.

Але він спить не витримавши часу,

Що тінь твою видовжує до краю,

Де пустота зривається в провалля

Смичком, що ріже горло контрабасу.

Тепер він спить в обід на ложі травня,

Подалі від турбот і волі світла,

Віддавши волю серця волі тіла,

Прийнявши мертву волю задзеркалля.

Тепер він спить. Нещасний спить та хворий,

І в ньому дух гуде тремтінням в ефах.

В кімнаті пахне млосно каніфоллю,

Де він застив байдужим горельєфом.

Він змучений лежить; хай сон за вічність,

Для нього буде. День та ніч одну

Складуть йому з дощу прадавню пісню,

І щезне все, що сталося до сну.

05.06.2020