Господар Грозової гори

3.

Наступного ранку, вирішивши не гаяти часу, щойно слуги закупили на ринку запаси, Кіготь одразу наказав вирушати в дорогу до заповітної гори. Насилу йому вдалося домогтися, щоб їм виділили провідника. До гори вирушили сам Кіготь, шестеро з його почту та провідник. Двох із семи супутників Кігтеві довелося відправити назад до батька зі звісткою, куди він вирушає, оскільки майбутній тесть відмовився давати своїх скороходів. Шлях до гори був дуже важким. Три дні довелося йти через пустки, де не було жодного струмка. Провідник зітхнув, що раніше до лісу треба було йти один день, а тепер цілих три. Ліс вирубали біля міста нещодавно. Лише надвечір третього дня здалеку вони побачили густу стіну джунглів. Потім цілий тиждень довелося пробиватися через хащі.

Шлях через джунглі був довгим та важким. Задушливі випари, що підіймалися від прілого листя і пойнятих гниттям залишків рослин, утруднювали дихання. Дрібні гілки та колючки дряпали шкіру рук і ніг, сандалії розмокли настільки, що їх довелося просто викинути та йти, обгорнувши ноги шматками полотна. В одязі зяяли дірки. У ноги знизу чіплялися п’явки, зверху падали кліщі, але найсильніше докучали хмари мошкари та москітів. Укуси свербіли та кровоточили.

Мазь, яку їм дав із собою шаман, трохи полегшувала їхні страждання, вгамовуючи нестерпний свербіж і прискорюючи загоєння ран і подряпин. Багато років люди не ходили цим шляхом, і всі стежки заросли чагарниками та деревцями, густо обплетеними ліанами. Часто доводилося прорубувати собі шлях сокирами, щоби пройти далі. Одного разу слуга схопив ліану і скрикнув — його вкусила за руку змія, що ховалася за ліанами. Його рука опухла, і хоча на шкірі зробили надріз, щоб відкачати кров, було вже пізно — отрута проникла глибоко в кров. Нещасний помер у страшних муках через сотню ударів серця. Тіло померлого слуги замотали ліанами та повісили на дерево, щоб до нього не дісталися звірі. Нехай мурахи повністю об'їдять його тіло.

Кіготь наказав тупотіти та стукати палицями, перш ніж взятися за черговий стовбур або зробити крок у густому підліску. Загін почав проходити менше за день, ніж раніше. На ніч розпалювали багаття, а потім залазили на дерева, роблячи собі постіль із тих же переплетених ліан, і все одно хтось один залишався нести варту на випадок нападу ягуарів чи пум. Нічний ліс лякав безліччю голосів диких птахів та звірів, і весь час відчувалася незрима загроза. Безліч хижих очей дивилися на людей із темряви, але ніхто так і не ризикнув на них напасти.

Надвечір сьомого дня Кіготь побачив Грозову гору. Височенна самотня гора височіла над лісистими пагорбами подібно до високого дерева серед чагарників. Погода була сухою, теплою та сонячною. Ні диму, ні блискавок на горі не було видно. Лише легкі хмари пливли над її вершиною.

Кіготь намагався згадати настанови шамана про те, як знайти вхід в оселю богів, і з жахом зрозумів, що майже нічого не пам’ятав. Ще два дні зайняв пошук шляху до самої гори через густі джунглі з ярами та буреломами. Коли супутники, що втомилися до краю, вже почали нарікати та вимагати повернути назад, стежка вивела їх прямо до підніжжя гори. Наверх вела вузька звивиста стежка, що петляла між скель та величезних валунів. Де-не-де в скелі були вирубані сходи.

***

Поки його супутники шукали, де вхід до печери, через скелю вийшли двоє вартових. Велети, вдвічі вищі за людський зріст і вдвічі ширші за будь-кого з них, вони наводили жах одним своїм виглядом. Від їхніх важких кроків тремтіла земля. А ще між їхніми пальцями бігали іскри. Вони ще здалеку помітили непроханих візитерів і попрямували до них. Жодних сумнівів у їхніх немирних намірах не виникало: Вартові гори йшли прямо на непроханих гостей із твердим наміром їх знищити.

Кіготь Ягуара схопив свій священний спис із бронзовим наконечником і спробував завдати вартовому удару, але тут же був відкинутий невідомою могутньою силою. Його відкинуло на шість кроків, і він покотився зі схилу. Юнакові насилу вдалося зачепитися за уступ, щоб не впасти в прірву. Коли Кіготь випростався і витер кривавий піт, він побачив страшну картину: одного із супутників засмажило вогненним подихом вартового, другого вбило блискавкою, і він лежав на землі, скарлючившись, як обгорілий шматок дерева. Третій лежав із неприродно вивернутою шиєю, а решти не було видно. Кіготь припустив, що вони просто втекли, не бажаючи випробувати долю. Він упав на землю і заплакав від безсилля. Кіготь заприсягся виконати доручення царя чи померти. Його супутники не давали такої присяги. Він залишився один...

Коли Кіготь вже остаточно зневірився, і йому в голову лізли думки кинутися в прірву і покінчити з усім, він побачив маленькі скорчені фігури, що дерлися по схилу за сотню метрів від нього. Придивившись, Кіготь ахнув: істоти були схожі на мурах розміром з людину. Вони діловито снували схилом і переносили якісь камені. Деякі вгризалися щелепами у породу, відкушуючи великі шматки. Одна із найближчих мурах відгризла величезний шмат гірської породи, і вона зблиснула на сонці. Юнака осяяло: мурахи добували золота. Вони прогризали скелю у пошуках дорогоцінного металу, що його народ приносив у жертву богам. Раптом одна із мурах оступилася і впала зі схилу, поборсалася, намагаючись підвестися, але зачепилася за виступ і зламала дві лапи. Тут же дві найближчі мурахи кинули свої справи та поповзли до пораненого товариша. Вони обмацали його вусиками, потім підхопили та понесли. Кіготь помітив, що збоку від схилу, де він стояв, була друга печера, менша за розміром і не така помітна на схилі гори. Мурахи потягли постраждалого родича прямо туди. Вони зупинилися біля стіни, видаючи монотонне гудіння. З печери виглянула істота, схожа одночасно на краба і на павука. Вона видала у відповідь гудіння. Мурахи тут же зайшли до печери зі своєю ношею. Кігтя осяяло: він здогадався, як можна проникнути в печеру, минаючи вартових. Юнак знайшов величезний плоский валун і причаївся за виступом скелі, чекаючи, коли одна із мурах підійде до нього ближче.

Чекати довелося недовго. Мураха підійшла до уступу, і, не втримавшись на схилі пагорба, скотилася вниз, упавши на спину. Кіготь у кілька стрибків підбіг до мурашки та завдав кілька точних ударів, зносячи комасі голову. Тіло мурашки покотилося схилом, поки не уткнулося в камінь, і завмерло. Кіготь приміряв мурашину голову — її якраз можна було вдягнути, як шолом, якщо вичистити нутрощі. Але, на його подив, з голови мурашки посипалися якісь дрібні палички, мотузки та трубки. Кіготь дістав свій обсидіановий ніж і спробував розкрити хітиновий панцир. Йому довелося поратися дуже довго, перш ніж він зміг зробити глибокий надріз. Під шкірою блищав легкий, але дуже міцний білий камінь (чи не камінь?), що виявився "не по зубах" його ножу. Кіготь придивився уважніше до тіла мурахи. Усередині зяяла широка порожнина. Він ворухнув палицею, і від грудного сегмента посипалися такі ж мотузки з міді та трубки з неймовірно міцного каменю. Трубки виявилися дуже легкими та гнучкими. Йому довелося провозитися не менш як годину, щоб повністю звільнити тіло мурахи від усього цього незрозумілого "начиння". Потім він потягнув тіло мурашки вгору схилом ближче до мурах, що діловито нишпорили по скелях. Йому довелося забратися на уступ, залізти в тіло мурахи та розіграти цілу виставу з падінням зі схилу на очах в інших мурах. Як не дивно, це мало успіх: двоє мурах кинули свою роботу і відразу підбігли до свого "родича". Вони постукали по нерухомому тілу вусиками та передніми лапами, потім схопили Кігтя в тілі мурашки та понесли.