Епілог.
Кіготь Ягуара вийшов із печери через центральний вхід. Відчувши його присутність, вартові зупинилися.
Він мав гостре бажання рознести на шматки цих бовванів, які так жорстоко вбили його людей, і ледве стримався. Поки на ньому надіті предмети богів, йому нічого не загрожує. Нехай бережуть це місце від таких безумців та негідників, як брат його майбутньої тещі.
— Дуже важко бути богом, — сказав він собі. — Я, мабуть, не горю таким бажанням. Я ще не прожив життя людини, як мені личить! Сидіти безвилазно в горі та труситися, щоб хтось не прийшов і не відібрав мою владу? Яке задоволення командувати цими бовванами? Не дивно, що Коршун збожеволів. Ні, я проживу повноцінне людське життя! Пір’їнка Колібрі чекає на мене! Я прийду до її батька і з повним правом попрошу в нього її руки та половину його царства! Боги не дали йому синів, а лише дочок. Може, мені не світить отримати спадщину в моєму рідному царстві. Але я зможу наслідувати його царство! Ми зіграємо пишне весілля, про яке складатимуть легенди! Або я побудую своє нове велике місто, квітуче і справедливе. Краще прожити щасливе життя людини та мати вибір, ніж жити під замком, як самітник, і повільно божеволіти, навіть якщо ти бог.
Кіготь йшов стежкою до густої стіни джунглів. Він весело співав пісню про свої подвиги, вигадану ним на ходу. Кіготь був щасливий, як ніхто на світі. Адже він молодий, але здійснив подвиг, який мало хто зміг здійснити у його роки. І все життя ще попереду!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!