Господар Грозової гори

5.

На свій подив, Кіготь побачив заповітний браслет на лівому зап’ясті Коршуна, зроблений з блискучої бронзи, інкрустований шматочками нефриту та з ликом Чака. Щойно він одягнув браслет собі на руку, обличчя Чака засвітилося яскравим зеленим світлом. Відразу Кіготь відчув, як тюрбан на його голові завібрував. Він почув гучне клацання, і набридливе виття стихло. Десь під стелею засвітилися вогники. Чотири промені, червоний, синій, жовтий та зелений, спалахнули перед ним, і в повітрі виникла прозора постать. Вона була в півтора раза вища за людський зріст, без одягу та волосся. Кіготь помітив, що у фігури на руках шість пальців і довга витягнута голова. Його погляд зустрівся з поглядом пронизливо синіх очей.

— Вітаю тебе, мій новий хазяїне! Я охоронець знань! Я навчу тебе, як керувати цим будинком. Колишній господар мертвий, і тепер тобі належить стати повелителем мурах та інших слуг, які охороняють і обслуговують це житло. Тобі належить господарювати та зберігати запаси, поки не повернеться наш повелитель Кукулькан.

— Я дуже задоволений такою честю, — сказав Кіготь, погано усвідомлюючи, що відбувається. — Отже, ти пропонуєш мені стати господарем цієї гори та правити тут усім? Стати Мурашиним Пастирем і королем вартових гори? Але чи гідний я всього цього?

— Ти один із нащадків Іцамни, — відповів Охоронець. — Виходить, ти гідний!

— Я прийму цю владу, бо вона належить мені по праву, — відповів Кіготь. — Але я мушу повернутися додому і повідомити мій народ. А ще на мене чекає діва, руки якої я попросив. Чи можна мені закінчити усі справи у світі людей, а потім повернутися сюди?

— Ти можеш іти, куди забажаєш, і повернутись, коли захочеш. Ти тут господар, доки не повернеться Кукулькан, — відповів прозорий чоловік.

— Я хотів би взяти великого птаха, на якому літають боги! Я хочу прилетіти на ній у блиску своєї слави!

— Я дуже шкодую, хазяїне, — Охоронець пригнічено похитав головою. — На останньому великому птаху полетів Кукулькан. Інших у нас немає!

— Ну що ж, повертатимуся пішки, — сказав Кіготь. — Мені не звикати.

— Тоді скуштуй тут їжу, випий води та нектару, відпочинь. Почувайся, як удома. А коли наберешся сил, вирушай, куди хочеш. Будь-яке твоє бажання буде виконано.

Кіготь скористався пропозицією. Він провів у горі чотири дні. Перш за все він попросив наповнити купальню і з насолодою змив бруд, кров і піт. Потім із вовчим апетитом з’їв усю запропоновану йому їжу. А потім узяв у хранителя кілька уроків з історії цього місця. Охоронець відповів, що може все не розповісти, а показати…

***

Кіготь бачив яскраві, уривчасті картинки, що швидко змінювалися в його голові. Він відчував звуки та запахи.

Їх було лише триста. Чоловіків та жінок, які встигли втекти зі свого світу на своїх летючих будинках. Їхній світ гинув. Сонце стало багряним і почало рости в розмірах, поглинаючи та пожираючи своїх дітей. І ось уже край гігантської вогняної кулі наблизився до їхньої землі. Атмосфера, придатна для дихання, стала отруйною від безлічі випарів з надр планети. Від жару висохли моря й річки, а високі гори почали плавитися та опливати, як свічки, що згоряють. Кораблів на всіх не вистачало. Вдалося збудувати лише три десятки таких кораблів, здатних подолати міжзоряний простір на швидкості одну п’яту від швидкості світла. Клан бився з кланом, щоб обрані отримали місце на кораблях, що залишають планету, що гинула... Потім десятиліття перельоту в холодній і темній порожнечі міжзоряного океану, де зірки розсипані, як маленькі острівці світла в непроглядній темряві. Десятиліття довгого сну в ізольованій камері. Їм треба було обстежити нові світи маленької жовтої зірки, до якої світло летіло лише трохи понад тридцять років. Коротка мить у довгому житті представників їхньої раси, чий термін життя досягав тисячі земних років. Астрономи знали лише про існування чотирьох величезних планет. І вони тільки сподівалися виявити придатні для життя малі планети з атмосферою та рідкою водою. І така планета знайшлася... Третя від жовтого сонця, з великими морями та океанами, із щільною азотно-кисневою атмосферою ніжно-блакитного кольору. Але незвично щільною атмосферою і великою кількістю заліза. У цієї раси кров складалася з гемоціаніну — пігменту на основі міді, а не гемоглобіну, як більшість живих істот цього світу, за винятком молюсків. І це було проблемою. Але найкращі уми швидко придумали вихід — вони знайшли придатні для харчування рослини, і навчили аборигенів вирощувати їх для себе, а заразом ділитися частиною врожаю з богами. Але були інші труднощі. Перше покоління колоністів, яке перенесло тяготи міжзоряного перельоту, почало швидко вимирати. Їхні діти, більш пристосовані до цього нового світу, зіткнулися з тим, що половина з них виявилася безплідною. Шкідливі мутації накопичувалися і наростали як лавина. Расі загрожувало повне вимирання. Виправити це вже не можна було. Виродження та вимирання було неминучим. І

тоді Іцамна прийняв важке рішення — він вирішив створити гібриди "богів" і людей, що жили на планеті. Впровадити свої гени у панівну верству людства.. Після століть важких пошуків та експериментів це вдалося. Інопланетна раса продовжила своє існування серед аборигенів. Серед тих, хто зберігав уривки їх знань, їхню давню велику спадщину...