Футляр для скрипки

Тепер, коли ви навпроти

ледь подавшись натомленим профілем

в сторону,

здається, чіпляєтесь ниткою голосу

за вушко ще гострого слова;

шепотом,

кинувши в простір, кудись, знеохочено;

листя

прошивши в сум схоплених

шелестом,

вишивши гладдю над обрій –

птахів;

довго тривожитесь вицвілим реченням,

креслите вічність в повітрі що

крайністю,

сходиться точкою в талії

вісімки,

наче приречення в слові –

прощай.

Профіль тримаєте гордо,

безпристрасно,

Знаючи

першою вийдете ви.

Звідси,

з картини,

з пейзажу, що вичахнув

і мерхне в байдужім

безвітрі

брови.