Цим переможеш!

Вітерець тріпав опудало, і здалеку здавалося, що це людина. Магнус для приколу всунув опудалу цигарку і підпалив. Димок пішов тонкою цівкою. Магнус посміхнувся, дивлячись на шеврон з головою Одіна у крилатому шоломі на німецькому кителі флектарм. Кожен сам купував собі натівський камуфляж у секонд хенді. А дубок, виданий на складі, годився лише на манекени.

Магнус погладив свій "калаш" 1986 року випуску, який йому видали на складі. Його одноліток та найліпший друг.

Перше, що почув Магнус, — це свист. Гучний, потужний, аж волосся встало дибки, а потім за кілька секунд вибухнуло так, що здригнулася земля. Грудки землі злетіли, наче фонтан з бруду та пилу. Важко розрізнити, чи то хмара пилу, чи диму здіймається над землею. Там, де ще хвилину тому висіло опудало у формі "дубок", залишилася лише яма. На цьому місці міг бути він або його приятель Йотун.

Позавчора вони зняли прикольне відео, де позували та розмовляли німецькою, вдаючи натовських найманців. "Вір зінд дойче зольдатен!" — кричав на камеру Магнус, а Йотун кивав: "Я-я, натюрліх, слава Україні, Героям слава! Руссіш швайне гоу хом!" Ще вони ламаною російською повідомили, що їм обіцяли "клаптик землі і два раба" і що руссіш зольдат там є, та запропонували здатися у полон, де будуть смачно годувати та багато пити, бо у них "єсть рюсске водка із Германії". Ще додав "випіть наша водка -увідіш Бандера вверху і внизу, і он вам подмігіваєт". Відео стало вірусним та швидко поширилося інтернетом, головним чином серед прихильників "русскаво міра". Навіть чорнорота Скабєєва показала його в себе у передачі у неділю. Хлопці, які дивилися її в бліндажі з маленького портативного телевізора, несамовито реготали, та вітали товаришів, що ті стали телезірками…

Знову бабахнуло. Друга міна лягла вже значно ближче до окопу.

— Магнусе, що ти сидиш, скоріше до бліндажа! Пристрілюються, суки!

Хлопці побігли. Магнус витягнув з "розгрузки" рацію:

— Опорник Зігтуна! У зеленці кабани. Мінами насипають. Сепари сиплють соткою.

— Плюс, — відповіли у рації. — Запускаю коптер. Ідіть у схрон!

Біля бліндажа стояв сивий сержант Грім. Його суворе обличчя старого вояка було стривоженим. Пов'язка на оці, втраченому ще в Афгані, посунулася униз. Попри його досвід, у військкоматі йому відмовили: "Зараз ви непотрібні, чекайте". Чекати він не зміг, тому й пішов до ДУК ПС.

— Куди ви? — спитав він.

— Ховатися. З мінометів гатять, — відповів Йотун.

— Стривайте! Бачите, Мурка кошенят виносить?

Магнус опустив погляд. Кішка, худорлява, тендітна, у біло-чорних плямах, наче далматинка, несла кошеня у зубах.

— Ну то що? — Йотун вишкірився на сержанта. — Хтозна, що дурній кішці в башку збреде?

Грім посміхнувся:

— У тому й справа, що вона не дурна! В неї чуйка. Знає, що робить. Отже, приліт сюди буде. Прямо у бліндаж. Прослідкуй, куди вона кошенят несе! Там сховаємося.

Коли кішка несла у зубах вже четверте кошеня, вони почули свист. Грім схопив Магнуса та Йотуна за комірці та потягнув убік. Бабахнуло так, що заклало вуха, а у голові пролунав дзвін. Перед очима все пливло. Десь далеко почулися радісні крики. Сепари святкували пряме попадання.

Магнус озирнувся. Від бліндажа не залишилось нічого. Лише купа розтрощених обгорілих дощок та яма у землі...

— Якби ми були там, навіть кісток би не лишилося, — сказав Грім. — То що? Дурна кішка?

Обом приятелям стало соромно. Вони мовчки перезирнулися.

— Ваша правда, сержанте! — вигукнув Магнус. — Але де нам тепер відпочити?

— Накрийте воронку плащем. — відповів Грім. — Кажуть, снаряд не попадає двічі. Хоча це брехня. Захочуть — влучать. Наше щастя, що з того боку по нас стріляють п'яниці та криворукі мавпи, а не штатні вояки. Їм ця позиція не цікава, от й пригнали з блок-постів всякий непотріб. Але все може змінитися якщо… Трясця… Тепер кулемет…

Черги куль чиркали по землі, рикошетили від огорожі та свистіли зовсім поряд.

— Зберігайте спокій! — гукнув Грім. — Це провокаційний обстріл, а не прицільний. Інакше у нас були би вже вбиті та поранені.

— А навіщо це їм? — спитав Магнус.

— Це дуже просто. Спровокувати нас на відповідь та розчавити тих, хто стріляє чимось потужнішим за автомат. Ми самі так душманів били в Афгані. Без наказу — жодного пострілу! Бережемо набої!

***

Цей обстріл був найбільшим за минулі три доби. Гатили з трьох мінометів та двох кулеметів. Ще в один бліндаж — пряме попадання. Загинули двоє поранених. Ще одним обстрілом знищили опорник. Коптер, дитяча іграшка з вебкамерою, який запустили побратими, показав, що до сепарів прибуло підкріплення та підвезли набої. У загону ПС на той час був лише один міномет, два гранатомети та муляжі замість автоматів у кожного другого бійця.

— Кепська в нас ситуація, друзі, — сказав Грім. — Якщо ще вчора на позиції був паритет, то зараз розклад сил вже не на нашу користь. Бо в нас підкріплення не планувалося, а на нові набої годі й чекати. Що робити будемо?

— А чому би нам не попросити підкріплення у комбата? — спитав Йотун.

— Попросити ми можемо. Але чи дадуть його нам? Оце ще питання.

Усі мовчали. Магнус відчув, як по його спині повзе холодний, липкий страх.

— Сержанте, наскільки я розумію, нам або залишитися тут вмирати, або відступити? Бо коли сепари пристріляться, вони знищать весь наш опорник вщент.

— Саме так, — підтвердив Грім. — Або мусимо стояти та чекати, поки нас тут розстріляють, як у тирі. Або залишити позицію. А це дуже небажано. Комбат за це не похвалить. Завтра буде гаряче. А якщо до сепарів надійде ще підкріплення, то за два чи три дні вони підуть у наступ. Чи вистоїть наш опорник? Нам уже бракує набоїв.

— Друже Йотуне, як ти вважаєш, що зробили би на нашому місці наші предки вікінги? — спитав Магнус.

Йотун почухав протез руки, яку він втратив, ще працюючи на заводі.

— Гадаю, що вони не сиділи би і не чекали тут на неминучу смерть. Та не відступили би. Вони би пішли в останній наступ.

— У Хель чи Вальгаллу? - вигукнув старшина Рагнар.

— У Вальгаллу! — хором відповіли хлопці.

Старшина Тур обурено закричав:

— Ви тут всі подуріли, чи що? Я не збираюся дохнути, як ідіот! Я не буду порушувати наказ! Я йду!

Грім схопив його за руку.

— Раз ти сцикло, то лишайся на лінії!

Тур замотав головою:

— У нас є наказ: тримати позицію!

— В дупу цей наказ! У нас обмаль припасів! Ми не втримаємо позицію, якщо будемо сидіти на місці

— Що скаже комбат?

— Скаже "молодці, хлопці", якщо все вдасться! Ми це зробимо! Вся відповідальність за це на мені! Як казав князь Святослав Хоробрий: "мертві сраму не імуть". Сьогодні ж уночі, перед світанком, підемо у бій! Ми йдемо не вмирати! Ми йдемо вбивати за Україну! Ми переможемо!

****

Магнус сидів на бруствері із біноклем. Після хаотичного обстрілу вночі стало зовсім тихо. Лише чутно крики нічних птахів, дзюрчання цвіркунів та шелест трави. Сепари, пострілявши навмання "по укропам", влаштували гучну гулянку з піснями та танцями. Їхні п'яні крики долітали до окопу правосеків. Ніхто з добровольців не спав. Напружене очікування висіло у повітрі.

Нарешті, сержант Грім з'явився на позиції.

— Ну що, хлопці? Усі готові?

— Перемога або Вальгалла! — вигукнув старшина Рагнар, і хлопці повторили це хором.

— Вперед! — гукнув Грім. — Але без дурощів. Підійдемо якомога ближче до сепарів, втім тихо повземо до зеленки. Поки нас не побачать. Як почнуть стріляти, робимо три серії пострілів, поки не буде готовий кулемет. Тоді він нас прикриє, а ми підемо вперед. Згадайте, чому вас вчили на базі?

Мовчки, у повній тиші, батальон "Вікінг" рушив уперед. Спочатку короткими перебіжками, а потім, вже за дві сотні метрів від ворожої позиції, вони поповзли. На темному небі не було місяця, лише зорі світили…

На жаль, їх побачили у тепловізор. І засвистіли кулі. Одразу дві кулеметні черги вдарили по хлопцях, які залягли у траві. Одного з хлопців черга прошила наскрізь. Медсестра Поліна кинулася до нього, але Рагнар схопив її за плече:

— Стій! Йому вже не допоможеш. Його пробили, як решето! Згодом поховаємо його…

Магнус знав цього хлопця. Сергій з позивним Грат. Студент, рокер, співав пісні під гітару. Тепер кров била фонтаном з кількох дір у його тілі, а з нею стрімко витікало життя...

— Олафе, труба на місці? — спитав Грім.

— Так, командире! — відгукнувся мінометник.

— Тоді насип їм міни по самі вуха!

— Слухаю!

Перша міна розірвалася поряд зі стрільцем. Друга вибухнула, і фонтан чорної крові бризнув у всі сторони разом зі шматками м'яса. Другий продовжував стріляти. Ще одного хлопця прошило двома чергами. Могутній Ульвхедін, який руками гнув залізний лист, виявився зручною мішенню. Під ним розплилася калюжа крові. Рагнар вистрелив з ручного гранатомета і влучив. Тут вже приєдналися свої два кулеметники, і на автоматні черги можна було вже не зважати. Ще трьох хлопців легко поранило. Їх "валькірії" швидко перев'язали, й вони вирішили продовжити бій.

За кілька хвилин все було скінчено. Одного з ворожих кулеметників просто розірвало на шматки. Лишилася лише голова. В другого вибухом гранати відірвало голову. Обидва кулемети лишилися цілими. Навіть скрині з набоями, що лежали у кількох метрах, були неушкодженими. Ще шість тіл автоматників лежали у посадці, прошиті кулями. Один поранений сепар сидів на землі й затискав рукою рану на плечі. Інша рука висіла на кількох судинах, а крізь пальці щільно текла кров. Він плакав та благав допомогти.

— Памажітє, Хрістом богом малю! — скиглив він.

Рагнар підійшов до нього.

— Откуда ти припьорся, вояка? — спитав він.

— Із Кастрами. Пришол защищать народ Домбаса!

— Я з Донецька, сука! — вигукнув Рагнар. — Я не просив мене захищати! Вибач, полонених тут не беремо!

Він вихопив ніж, та полоснув сепара по горлу. Той впав обличчям вниз та затих.

— Зеленка наша! — вигукнув Грім. — З чим вас всіх вітаю. Але попереду позиція сепарів. Тож, ми лишаємо наших мінометників та кулеметників тут. Оберіть горбочок. Міни насипати туди, звідти буде щільний вогонь. Кулемети підключаться, щоб нас прикрити. РПГ теж лишаються тут. Насипати туди, звідки гатять кулемети чи міномети. Тільки "на вогник"! Поки не встигли змінити позицію. Кожному розрахунку залишити двох автоматників для прикриття. Всього лишаємо вісім бійців. Хай поранені лишаться тут та прикриють товаришів. Після кожного пострілу змінюйте позицію. Всім все ясно? А ми підемо далі, трьома зводами, поки ці тварюки не оговталися! Рагнар, ти ведеш звід зліва. Я по центру. Бйорн веде справа. Вперед!

Правосеки поповзли вперед, до позиції сепарів. Лишалося проповзти ще триста метрів. На диво, ті навіть не поцікавилися, в кого стріляли їхні товариші у зеленці. Тож, двісті метрів правосеки проповзли спокійно. Лише коли лишилася "сотка", вартові їх побачили у тепловізор та здійняли тривогу. Але хміль дався у взнаки. Поки сепари збиралися, перша траншея вже була захоплена. Хлопці влаштували стрілянину по табору сепарів, здійнявши там справжню паніку. Зводу Рагнара вдалося захопити кулемет у траншеї, і вже два кулемети поливали чергами табір сепарів. Але це тривало недовго. По позиції, яку зайняв Грім, вдарив потужний кулемет.

— З "Утьосу", гатять, падлюки, — вигукнув Грім. — Нам би таку штуку, взяли би табір за десять хвилин. Магнусе, подивися, хто там насипає?

Магнус підніс бінокль та очманів. Біля ящиків з горілкою стояв піп. У рясі, з шапочкою, тряс сивою бородою та стріляв з кулемета. Стояв у повний зріст, не криючись. Макс дав чергу з автомата — марно. Кулі оминали попа. Відстань до нього невелика — метрів двадцять, отже, Магнус міг влучити у попа із заплющеними очима. Вже двоє товаришів у окопі лежали поранені. Ще черга — і вже Грім стогне від болю, бо пара куль зрикошетили йому у плече. Поліна швидко зупинила кров та перев'язала рани, але сержант знепритомнів.

— Кепські справи! — вигукнув Йотун. — Я два ріжки на нього витратив, і все повз, ніби він зачарований. В нас вже четверо поранених! Якщо так триватиме, він весь наш звід викосить!

— Ей, укропи! — закричав піп. — Сматрітє сюда! Стрєляйтє єщо! Мнє похрєн. Я под омофором Матушкі Божієй!

Магнус придивився у бінокль уважніше. На грудях попа на мотузках висіла величезна ікона Богородиці, яка тримала у руках стріли.

— Що робити будемо? — спитав Йотун. — Бачиш, кулі його не беруть. Ця ікона ніби справді його захищає.

— Так не має бути! — сказав Магнус. — Священник не має права брати зброю. Шкода, в нас немає чим крити.

— Як це нема? Згадай легенду про імператора Костянтина.

— А що там? Я забув.

— Він намалював грецькі букви "хі" та "ро" на щитах, бо побачив уві сні ці знаки на небі, і голос сказав йому: "Цим переможеш", в оригіналі "Ін хок сігно вінцес"!

Магнус попросив Йотуна накреслити ці знаки на гранаті. Йотун узяв ніж і старанно їх вирізав.

Вони почули крики.

— Сепари вже прокинулися та йдуть сюди, — сказав Йотун. — Часу обмаль! Пішли!

— Я йду один! — гукнув Магнус.

Йотун схопив шматок вуглинки, накреслив Тризуб, а проверх нього накренслив знак "Хіро" на дошці та висунувся з окопу.

— Я йду з тобою! — вигукнув Йотун і побіг до попа. Піп на мить застиг, дивлячись на знак на щиті.

— Ін хок сігно вінцес! — гукнув Йотун

Макс отямився та побіг слідом за товаришем. Піп оговтався та пустив чергу з кулемету. Кулі прошили щит та тіло хлопця наскрізь. Він ще пробіг пару кроків за інерцією та впав. Під тілом розтеклася калюжа крові. Піп радісно заволав, а кулемет заклацав. Кінчився заряд. Піп почав нишпорити навколо, шукаючи новий ріжок. Магнус мав фору у кілька секунд, і він нею скористався. Він зробив кілька стрибків, на бігу виймаючи чеку з гранати, та з криком "гори у пеклі, чорт!" жбурнув її під ноги попу. На обличчі попа з'явився страх. На мить він забув, що кулі його оминають, і перелякався. Цього вистачило. Почувся гучний вибух. Протитанкова граната здійняла фонтан із бруду та каміння. Піп осів на землю у калюжі крові. Всю нижчу частину тіла йому відірвало вибухом. Осколки гранати пошматували його важкий живіт. Піп був ще живий. Він плакав та скиглив:

— Как же так? Я жє вєровал…

— Я теж повірив, — посміхнувся Магнус. — І силою віри здолав тебе. Бо ти порушив канон! Священник не може брати до рук зброю. Ти нізложен!

Магнус зняв ікону та хрест із попа. На диво, вони лишилися цілими. Ані подряпини!

— Подарую це нашому капелану, — промовив він. — Бо він гідний цього захисту…

До нього вже бігли сепари. Десятки два, не менше, стріляли в нього чергами з автоматів. Магнус розвернув кулемет, заправив новий ріжок та відкрив вогонь.

— За Йотуна! За Гріма! За Україну! Ін хок сігно вінцес!

***

В тому бою полягли вісім бійців батальону "Вікінг". В тому числі і сержант Грім. ДУК Правий Сектор укріпився на новій позиції. Як трофеї, вони захопили кілька кулеметів, гранатометів та мінометів. кілька десятків автоматів та кілька ящиків з гранатами. Російське командування щедро підвезло "ополченцям" два Камази з набоями. які вони навіть не встигли розвантажити. Тих набоїв вистачило ще на чотири місяці важких боїв, аж до самої осені. Потім ДУК ПС на цій позиції змінив батальон підпорядкований МВС, а добровольців згідно з Мінськими Угодами прибрали з лінії фронту. Більшість хлопців записалися до лав ЗСУ чи Національної Гвардії. А Максим із позивним "Магнус" пішов захищати Дебальцеве разом із "чорною чотою" ДУК ПС, там отримав поранення та був вивезений за два тиждні до того, як місто було захоплено бойовиками. Але це вже інша історія.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Балацька Віра
04.09.2021 18:25
До частини "Цим переможеш!"
А я не глянула, що оповідання відрізняється! Лайкнула і прокоментувала, бо вже раніше читала його на Літавиці. Тепер ще раз передивилася, Дійсно - цікавий момент з відосіком!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Зорян Костюк (Костянтин Зотов)
    04.09.2021 21:54
    В мене завжди відрізняється бо я не вмію писати коротко. Завжди доводиться щось скорочувати та вирізати
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше