Слідчий експеримент
Не дивлячись на те, що я не спав чи не пів ночі, я був у піднесеному настрою. Мої підозри отримали реальні докази. Більше того, злочинець залишив свої сліди. Кров на колбі, певне, можна буде проаналізувати на ДНК, а потім порівняти його з ДНК підозрюваних. В мене такої можливості нема, але слідчі на Землі однозначно цим займуться.
На цьому я б міг завершити своє розслідування, бо мені було головне довести, що смерть Мазура, то не нещасний випадок у якому винен екіпаж “Святого Миколая”, а вбивство. Але мене охопив якийсь азарт, бажання розкрити це все до кінця. Чи це зазіхання на славу Шерлока Голмса чи так себе виявляє криза середнього віку? Хтозна. Але я продовжив діяти.
Ми стояли з Почуйвітром навпроти мухоловки.
— Цього точно має вистачити, Іване Олександровичу? — перепитав я.
— Так-так. За моїми розрахунками потрібна всього капля і запах зберігається дуже довго, може й місяці. — відповів вчений.
Я направив робота за стінку з прозорого параманта, яку ми збудували одразу після інциденту з Мазуром. Це був наш слідчий експеримент, бо на робота ми пов’язали хустинку, на яку капнули тим чортовим секретом з сідникових залоз цапів Кремера.
До того, в якості контрольної групи, ми запустили того ж робота без хустинки. Величезний рослинний монстр і вухом не повів. Хоча, звичайно, ніяких вух у нього нема. Але мухоловка не виявила жодного руху, наче звичайний собі фікус чи соняшник.
Зараз же, як тільки робот підібрався до рослини на пару метрів, як бордові “вії” на мухоловчій “голові” зарухалися. Наче вітер заколихав траву.
Ми затамували подих. Робот, не відчуваючи небезпеки, рушив далі.
Мить і велетенська паща стрімко впала донизу й охопила бідолаху. Я перейшов на ручне керування роботом і спробував витягти його з пащі, але де там — хижі зелені “тарілки” встигли захлопнутися.
Мухоловка підняла свою “голову” на звичну висоту. З пащі було чути якесь клацання, дзижчання, виривалися електричні іскри. Певне, це було не те на що очікував монстр, тому через хвилину він відкрив пащу і виплюнув розтрощеного робота на підлогу. Той жалісливо задзижчав, по його електроному нутру, що зараз стирчало в усі сторони, пройшла якась судома, остання іскра і робот застиг назавжди.
Отакої! З одного боку, я радів — черговий доказ, що саме таким засобом і вбили професора Мазура. З іншого боку, що тепер писати у бортовому журналі з приводу зламаного вщент робота? Чи не привищів я своїх посадових повноважень, коли послав його на “смерть”?
Але більше за мене радів Почуйвітер. Він скакав навколо мене з криками:
— Ви бачили?! Бачили?! Я був правий, саме феромони з секрету цапів викликають реакцію мухоловки!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!