БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (4)

Коли

хвилі закипають, я не

можу дати собі ради, не

можу спинитися в лавинах солоних туманів...

Моя робота -

по вісім годин на день слухати

Фата Моргану,

привид з обличчям Коцюбинського,

але стогне він словами Шевченка,

словами, що котять на мене

через Міст Джорджа Вашінґтона

із глибини Нью-Джерзі -

моя робота -

вісім годин перепиняти слова Фата Моргани, але

я не вправляюся з обов'язками, коли

хвилі закипають.

Начальство зиркає на мене скоса, але

я не зважаю на те, коли закипають хвилі.

Я кидаю робоче місце і

повертаюся до нього,

я заходжу до

вічноголодної пащі макдональдса,

і мене питають: "Чого ти хочеш?", але

я випливаю раніше, ніж встигаю відповісти,

бо хвилі знову спузирило, а

я не можу говорити, коли

хвилі закипають...

Мене хвалять,

мене беруть на кпини,

виносять догану, але я

розштовхую плечем юрму, що

доля нанесла мені до ніг,

бо ж море грає,

викидаючи

величезні пухирі інертного газу,

заради якого вмирає моя

кохана, вмирає і ніяк

не помре,

хай буде проклятий день, коли я

зустрів її вперше,

такого ж дощового вечора

під баштою мертвого маяка!..