Поняття та ознаки кримінального правопорушення…

Визначившись із поняттям та ознаками кримінального правопорушення в національному законодавстві, доцільним буде перейти до джерел кримінального права зарубіжних країн. Зважаючи на проєвропейський напрямок розвитку України, логічним буде почати з аналізу джерел кримінального права провідних країн Європи.

ФРН: Серед джерел кримінального права даної держави виокремлюють Конституцію ФРН, Кримінальний Кодекс ФРН, а також, враховуючи особливості устрою держави, виокремлено федеральні кримінальні закони та кримінальні нормативно-правові акти земель Німеччини. Проте головним джерелом кримінального права в Німеччині вважається Кримінальний Кодекс, який є чинним з 1871 року з доповненнями та змінами.

КК ФРН складається з Загальної та Особливої частин, містить розділи, кожен з яких містить параграфи, які (у певних розділах) об’єднанні в один підрозділ.

На відміну від КК України, КК ФРН не дає загального визначення явищу кримінального правопорушення. До ознак кримінального правопорушення, виходячи з положень § 8 КК ФРН, можна віднести дію або бездіяльність особи; час настання результату, якого прагнула особа, вчинивши кримінальне правопорушення, не є важливою ознакою такого правопорушення [19; 6, с. 21].

Велика Британія: норми кримінального права даної держави має відмінні риси не лише від України, а й від Німеччини.

По-перше, замість єдиного кодифікованого нормативно-правового акту, який би містив вичерпний список норм кримінального права (чи іншої сфери права), запроваджені відповідні закони з певного питання, що належить до сфери кримінального права.

По-друге, юридичну силу у сфері законотворчої діяльності мають результати судової практики як елементи, що роз’яснюють та визначають сферу діяльності кожного закону.

По-третє, кожна з держав Сполученого Королівства має власні джерела законодавства, які не мають юридичної сили на території сусідньої держави. Виключенням є певні нормативно-правові акти; наприклад, Закон про нелегальну міграцію від 2023 р. є чинним на території всього Сполученого Королівства [11], або ж акти, які стосувались обох сучасних держав Ірландського острова – Республіки Ірландія та Північної Ірландії – як єдиної держави у колоніальний період, досі мають законну силу на території Республіки Ірландія, згідно з Законом Великої Британії «Про Ірландію» від 1949 року, не зважаючи на офіційне визнання британською владою незалежності Ірландської Республіки [6].

Такий підхід до законотворчої діяльності зумовлений історичним процесом становлення правової системи країн Сполученого Королівства, що призвів до орієнтації британського законодавства на прецедентне право як законотворче джерело. Дана риса в законотворчій діяльності є характерною для країн з англосаксонським правовим типом, до якої, крім держав Сполученого Королівства, відносять певні колишні британські колонії [13, с.1-3].

Англія та Уельс: Галузь кримінального права даних країн регулюється одним спільним нпа, а саме Законом про кримінальне право Англії та Уельсу від 1977 р. Проте, даний акт не є єдиним джерелом кримінального права Англії чи Уельсу, адже він регулює лише частину кримінальних правопорушень.

Даний акт складається зі вступу, який містить інформацію про мету та завдання введення цього (і не тільки) акту в дію, а також з 6 частин, які містять разом 65 статей (з них виокремлено останню за номером статтю «Цитування») та Додатки. Згідно з нормами англійського права, закон, що містить Додатки, може посилатись на їхній зміст задля уточнення чи пояснення норм закону.

Відмінним від кримінального законодавства України кримінальне законодавство Англії та Уельсу робить формулювання поняття та визначення ознак кримінального правопорушення: визначення такого роду правопорушення робиться для кожної сфери застосування, окремо визначеної кримінальним законом [7; 13, с. 1-2].

Шотландія: До основного джерела кримінального права Шотландії відноситься Закон «Про Кримінальне право (Консолідація) (Шотландія)» від 1995 р. Не зважаючи на відмінність у правовій системі Шотландії та Англії чи Уельсу, шотландське законодавство має переважну кількість спільних особливостей з законодавчими актами двох вище згаданих держав. Наприклад, як і законодавчі акти Англії та Уельсу, на кшталт вище згаданого Закону «Про кримінальне право» від 1977 р., відповідний шотландський акт охоплює лише певні види кримінальних правопорушень і є чинним виключно в межах Шотландії.

Акт складається зі вступу, статей, об’єднаних у частини, та з «Таблиці Похідних», яка показує похідні положення Закону. Даний акт, подібно до актів Англії чи Уельсу, дає визначення поняття кримінального правопорушення на конкретному юридичному факті [10].

Північна Ірландія: Одним з основних джерел кримінального права даної держави є Закон «Про кримінальне право (Північна Ірландія)», затвердженого в 1967 році.

Даний акт складається зі вступу, розділів та двох Додатків. Як і в попередніх законодавчих актах держав Сполученого Королівства, даний акт висвітлює лише частину сфери кримінального права Північної Ірландії та дає визначення та ознаки кримінального правопорушення на прикладі конкретного правопорушення [9].

Республіка Ірландія: Як і Північна Ірландія, Республіка Ірландія має декілька законодавчих актів, які охоплюють питання зі сфери кримінального права. Назву «Про кримінальне право» від 1997 року носить Акт, який містить розділи, три Додатки, а також посилання на нормативно-правові акти, на які спирався ірландський законодавець при створенні даного закону.

Даний закон дає тлумачення таких понять, як «кримінальні правопорушення, які підлягають арешту» (Розділ 1 «Інтерпретація»). Згідно з Розділом 1 даного Закону Ірландії, до кримінальних правопорушень, які підлягають арешту, відносяться кримінальні правопорушення, вчиненні дієздатною особою, яка не була раніше засуджена за з будь-яким чинним актом Республіки Ірландія, і ця винна особа може бути покарана, шляхом позбавлення волі на строк рівно п’ять років (або засуджена до більш суворого покарання) [8].

Французька Республіка: Норми кримінального права Франції містяться у вичерпному обсягу в спеціально створеному нпа, Кримінальний кодекс. Кодифікація норм з певної сфери права притаманна державам, які відносяться до романо-германської правової системи; серед таких держав є низка європейських країн, зокрема, Німеччина та Україна.

Впродовж довгого часу формувалась система кодифікації норм у сфері кримінального права Франції, проте її сучасний кримінальний кодекс був затверджений лише у 1994 році. КК Франції складається з двох частин – Законодавча та Регуляторна частини, які у свою чергу містять Книги, глави розділи та статті.

КК Франції не надає ознак кримінального правопорушення та не надає прямого визначення такого поняття. Натомість даний кодекс зазначає, що жодна особа не може бути покарана за вчинення злочину чи кримінального правопорушення, ознаки якого не визначені законом, або за кримінальне правопорушення, ознаки яких не визначені нормативно-правовими актами Французької Республіки (ст. 111-3) [21, с. 3; 20; 3, с. 2].

Відповідно до цих статей КК Франції, до ознак кримінального правопорушення відноситься наявність покарання та винних у вчиненні кримінального правопорушення осіб, а також регламентованість прямих ознак будь-якого виду кримінального правопорушення Кримінальним кодексом, та індивідуальність покарання.