Все у лапах заячих

Хто не зміг підставити зайця Роджера?

На світлофорі спалахнуло зелене світло. І через дорогу пішов ланцюжок дітей, яких вели до музею – подивитися на старовинні мушкети, шаблі та мундири. Колись це була картинна галерея, лише одне приміщення якої займала невелика експозиція холодної зброї. Але нині верховний правитель поступово забороняв такі непотрібні установи. Виставляти напоказ дозволялося лише знаряддя вбивства, військову форму та техніку. А ще – панорами знаменитих битв, та у самому крайньому випадку – картини, але тільки батального жанру.

Перед школярами, яким збиралися показати, з чим саме в руках вступали у бій їхні «героїчні діди», перебіг дорогу невеликий собака. Ось тільки з дуже коротким хвостом та підозріло довгими вухами. «Та це ж заєць», – здогадався один із дітей. Але його спроби привернути увагу вчительки виявилися безрезультатними – тій було просто начхати. Головне – привести, показати, відзвітувати і з чистою (відносно – для жителя цієї країни) совістю повернутися назад. На зайця більше ніхто не звернув уваги. І це правильно – вухатий сильно поспішав. Адже мапа показувала – Чарівне яйце, за яким його послали, тут, у цьому нещасному музеї.

Заєць швидко проскочив у відчинені двері колишньої галереї та попрямував у бік сховища. Окрім карти, у нього були й інші джерела інформації, які й підказали – дорогоцінний артефакт знаходиться на складі речей, не включених до експозиції. Це виявилося правдою – яйце стояло за запиленим склом у невисокій шафі. Нічого незвичайного, їм же не можна було ні вбити, ні покалічити, ні навіть налякати. Тут такого не люблять – тому на захований одним із справжніх Пасхальних зайців артефакт ніхто не звернув увагу. Відмінне обрали місце – чарівний предмет був майже на видноті, а для того, щоб його забрати, не потрібно особливих зусиль, наприклад, копати, свердлити чи зламувати замки.

Заєць, якого, до речі, звали Роджером (і попався же його батькам цей старий мультфільм), тихо відчинив дверцята шафи і потягнувся за яйцем. Але ззаду пролунав підозрілий шум. Чорт! Точніше, дрібний біс, якого напевно надіслали місцеві попи, ще ті сатаністи. А може, навіть і хтось із них поруч крутиться. Заєць повернувся до супротивника і зі злістю в голосі запитав: «Що, стежив за мною, рогатий? Зараз я тобі надаю і по рогах, і по пиці». Однак з боку дверей долинув ще один звук. Значить, біс був не один.

***

Нічна тиша парку була порушена не дуже гучним, але легко впізнаваним звуком. Стандартний рингтон телефону Nokia – могла б подумати людина, яка б випадково опинилася неподалік в цей час і в цьому місці. Але людей поряд не було. Мобілка належала... Роджеру, який узяв її на завдання для зв'язку з координатором. З одним із зайців, які не наважилися вирушити за яйцями самі та допомагали, як могли.

– Якого біса, Роджер?! Ти що твориш? Привертаєш до себе надто багато уваги. І взагалі – як ти це зробив?

– Не розумію, про що ти, – заєць, у поясній сумці якого лежало врятоване Чарівне яйце, намагався говорити максимально безневинним голосом. – Я просто знайшов артефакт і пішов.

У цей час у музеї відтирали з підлоги блювоту тих слідчих, яких відправили розбиратися з дивною подією. Дуже дивною – начебто нічого не пропало, але шуму було багато. Дітлахи злякалися і розбіглися, не додивившись діораму «Берлін за два–три тижні». Крові було – на все сховище, а залишки тіл викликали сильну, до нудоти, відразу навіть у досвідчених ментів. Причому червона рідина явно належала московському попу, останки якого лежали у кутку. А до зеленої швидше за все мала відношення дивна істота чи іграшка з маленькими крилами, роги якої валялися тут же на підлозі.

***

Тепер перед Роджером стояло ще одне, дуже важливе і складне завдання – доставити Чарівне яйце туди, куди вказала карта. На Хортицю, місце з такою енергетикою та силою, що вся магія артефакту за лічені години накриє Україну, щоб допомогти її мешканцям. Якщо Роджер встигне. Але за деревами чути чиїсь кроки – ворог знову близько.

Заєць прийняв бойову стійку і зло посміхнувся. Сила, яку йому дав «Дар Еостре», пройшла перевірку у музеї. Все гаразд, її виявилося достатньо для захисту. Попереду виднілися вже дві рогаті тіні та стільки ж людських силуетів. Противник явно підготувався краще, ніж минулого разу – але це його не врятує. Двоє, троє, четверо – та хоч десять!

Чотири трупи вранці спочатку виявили двірники. Їх, як і слідчих у колишній картинній галереї, знудило. Трохи пізніше прибули поліцейські, та цього разу утримали блювотні пориви. Тіла стали фотографувати, прогнавши з одного з них досить страшного на вигляд щура. Він був зелений, але слідчий подумав, що причиною стала кров дивних маленьких істот, яка мала такий самий колір. Ще один мент, випадково піднявши голову, побачив на дереві щось схоже на дуже дивну папугу. Придивився до птаха і зрозумів, що з ним щось не так, здригнувся і вирішив нікому про це не розповідати.

***

– Роджер, зізнавайся, що ти твориш? – це знову був координатор. Йому вже повідомили про ланцюжок трупів у рясах або з зеленою кров'ю, по яким можна було простежити шлях зайця з Чарівним яйцем.

– Мої руки чисті. Тьху ти, лапи. Не чіпав я взагалі нікого.

– Це ти бобрам розкажеш. До речі, вони чекають на звіт. Бобри теж у штабі. Багато паперової роботи, а лапи у них краще пристосовані для цього, ніж заячі.

– Звітую, коли прибуду. До речі, це вже скоро. Яйце ціле, так. А я майже підійшов до наших позицій, сюди ворог не пробереться. Хоча агенти можуть бути і всередині країни, золоторясі. Та ними нехай займається СБУ…

Роджер натиснув на кнопку скидання і глянув у темний кут покинутого будинку, який він вибрав для ночівлі. Прямо зі стіни висунувся зелений щурячий ніс. Точніше, він був звичайнісіньким щурячим – рожевим. Але ніс, як i саму тварину, огортало напівпрозоре зелене свічення. А на шкурі домашнього щура на ім'я Йорік виднілася широка червона смуга з рваними краями. Саме сюди потрапив уламок снаряда, який знищив його будинок. За щуром із тієї ж стіни вийшли кілька його сородичів, котів, собак і навіть папуг. Хтось із глибокими ранами, через які привиди здавалися ще страшнішими. А хтось і без – вони померли від внутрішніх поранень або від розриву серця.

Групу замикали хом'яки, маленькі, але дуже злі і палаючі бажанням помститися своїм убивцям. Саме ці гризуни були найстрашнішими у бою. Непомітно підбираючись до супротивника ззаду і знизу, вони вгризалися в нього своїми мертвими зубами, добираючись до вен та артерій, з'їдаючи м'ясо та злизуючи кров маленькими язичками. Саме робота хом'ячків викликала блювотні позиви у тих, хто згодом бачив тіла. І це було попередженням для ворога, який, як і раніше, не залишав спроб забрати чарівне яйце.

– Усе, друзі, – Роджер сумно глянув на своїх помічників, розуміючи, що вони прожили зовсім не те життя, на яке заслуговували. – Я вже майже вдома. Завтра ви нарешті відпочинете. Величезне спасибі, не впорався би сам. Добре помстилися нелюдям. Ні, не переживайте, до вас вони не потраплять – підуть до іншого місця, набагато страшнішого. Так, навіть ті, хто з хрестами. Не має значення, що в тебе на грудях, головне – що в душі.

***

Уранці Роджер перейшов лінію фронту. А ще через день – добіг до Хортиці. Тут він відкрив Чарівне яйце і випустив велику силу, яка мала зменшити біль. Той, якого зазнало багато українців – через загиблих близьких, зруйнованих будинків, селищ та міст, через стрес або навіть поранення. Сила не прискорювала перемогу, цим було кому зайнятися без магії – але мала допомогти пережити все, що відбувається, людям.

Тваринам, які допомагали зайцу, дали можливість обрати - повертатися відпочивати на той світ чи продовжувати з'являтися уві сні своїм убивцям і всім тим, хто продовжував загрожувати Україні. А сам Роджер, сили якого залишилися з ним, був призначений одним із захисників Великодньої магії.

Автор: Юрій Запорожець