Все у лапах заячих

Зайчик Банні зовсім не сподівався колись отримати сили. Вже анітрохи не мріяв стати Пасхальним Кроликом. Звик до постійних жартів у свою адресу.

Тому без особливого ентузіазму слухав промову мера. Вважав себе абсолютно безталанним та безпорадним. Що він зможе вдіяти. А якщо яйце знайдуть вороги, якщо сам наразить товаришів на небезпеку. Та десь в глибині душі хотів допомогти. Він мріяв про подорож в далекі краї, дивні та небезпечні пригоди, про які читав в улюблених книжках.

Та куди йому, невдасі. Тут він почув про те що відбувається в Україні. Про зруйновані будинки та міста, про відважних воїнів, які захищають рідну землю. Перед очима промайнули тисячі картин. Діточки, які разом з дорослими ховаються в укритті під час повітряної тривоги. Жорстокий ворог, що не жаліє ані дітей, ані жінок, ані літніх людей. Він на мить злякався, що москалі прийдуть у його місто зі своїми огидними танками та ракетами.

Та більше він відчував не страх, а гнів на нелюдів, бажання захистити невинних. Хоча й розумів, що його самого потрібно захищати.

Він ще раз подивився на чарівне яйце, яке тримала секретарка. Відчув, як барвистий дим, що досі йшов з нього, почав його окутувати. На мить здалося, що він знаходиться на якомусь острові. Ніби стоїть біля якоїсь старовинної дерев’яної споруди. А поряд з ним кілька оголених по пояс чоловіків. Кожен з них тримав в руках величезні шаблі, якими майстерно розмахував. Та вони не нападали на зайченятко. Навпаки намагались передати якісь вміння. Йому здалося ніби він запам’ятав все, хоча це видіння закінчилося так миттєво, як і почалося.

— Бачу тобі дістались сили та вміння Характерників. Будь обережний, — звернувся до нього мер, та вручив карту.

Звісно Банні читав за козаків. Чув за Характерників, от тільки що робити з цим даром, і як впоратись з ворогами. Та його охопило дивне, невідоме раніше відчуття. З`явилась впевненість, що він впорається.

— Тільки поспіши, не втрачай час, — звернувся до нього мер, та майже по-батьківськи поплескав по плечі.

Банні отримав чарівну карту, яка вказувала шлях до писанки, а також козацьку шаблю, хоча і не вмів користуватися зброєю.

Він разом з секретаркою підійшов до порталу, який мав доставити його до густого тропічного лісу в Південній Америці. Там він мав відшукати закинуту стародавню піраміду індіанців. Вона знаходиться далеко від цивілізації і до неї важко дістатись, тому її надто рідко хтось відвідує. Кілька разів на рік можуть приїхати вчені, і то не завжди. Тому навряд хтось вже відшукав писанку, принаймні Банні сподівався на це, коли опинився в густому лісі серед пальм та інших дерев, які бачив лише на картинках.

Здалося, що з кущів хтось спостерігає за ним, він озирнувся, нікого не побачив. Подивився на карту, яка вказувала напрямок, ще раз роздивився навкруги, та пішов далі. Колись він мріяв побувати так далеко від дому, от тільки розумів, що це небезпечно. Невідома сила змусила його зупинитись і недарма оскільки з чагарників виповзла довга зелена змія з маленькою витягнутою головою та дуже тонким тулубом. Її довгий хвіст наприкінці звужувався.

Якби він підійшов би ще на кілька метрів, вона його ймовірно вкусила. Заєць обережно відійшов ще на кілька кроків, а змія, ніби не помітила його та поповзла кудись у власних справах. Та не встиг він оговтатись від зустрічі зі змією, як почув жахливе ричання. Обернувся та побачив великого, ягуара, який готувався стрибнути на нього.

Донедавна він вмер би зі страху, побачивши такого лютого хижака. Навряд зумів би захиститись. Та і не втік би.

Але тепер він і не думав рятуватись. Рятуватись слід було ягуару. Хоча той за це не знав, а от повечеряти хотів. Банні чув колись, що козаки могли наводити ману на ворога. Тільки як, це робити не знав. Але все сталося тільки він замислився про це. Заєць дивився в очі хижаку, який ніби завмер на місці. Уявив, що перед ним не ягуар, а лагідний милий котик. Ягуар замість рику... занявчав, ніби справжнісінький кіт. А потім згорнулася у клубочок, та замурчав. Банні не знав скільки часу це буде діяти та швидко побіг далі.

Йти прийшлося довго. На щастя вистачало фруктів та ягід, якими він підкріпився.

Він проходив у брід річки, ліз через непрохідні чагарі та ліани. Кілька разів ще натикався на хижаків, та тепер він вже знав, як впоратись.

На нічліг улаштувався під величезним деревом, швидко виривши собі велику яму, та накрив її листям.

Сонце лише почало виходити, а Банні вже впевнено продовжив шлях. А коли піднявся на невеличкий пагорб то нарешті побачив руїни стародавнього індіанського селища. В центрі якого і стояла піраміда. Більша її частина вкрита мохом, що додавало таємничості. Колись давно, її побудували з величезних блоків вулканічної породи. Вона складалась з декількох поверхів. Сходи спеціально видовбані в блоках вели до вершини споруди, де колись знаходився вівтар, де відбувалися жахливі жертвопринесення.?Навіть зараз відчувалася якась загадковість цього стародавнього місця. Коли він уважніше придивився то побачив кількох людей, які ходили біля піраміди.

— Невже вони випередили мене? — подумав Банні.

Він обережно, наскільки міг дістався піраміди та наблизився до них. Поряд росло безліч чагарників, тому він наблизився до них непоміченим, і міг слухати про що ті розмовляють.

— Хахли сюда не сунутся, — промовив неголений чоловік з перегаром, від якого Банні скривився.

— Пускай попробуют! — відповів тому інший, — хотя есть інформация, что они натовцев сюда отправят!

— Перехватім, еслі чо, — пробуркотів третій, вочевидь головний, оскільки інші відверто побоювались його, — главноє ето яйцо найти, не пойму зачем, но раз уважаємиє люди сказалі надо, значіт надо!

Банні подивився на карту, яка вказувала на вхід до піраміди. Вороги поки не змогли його знайти. Його надійно приховували ритуальні малюнки, які попри час, добре збереглися. От тільки троє людей у плямистому одязі стояли як раз напроти нього. Добре, що вони на відміну від зайця не знали, що достатньо лише натиснути на малюнок, щоб відчинився вхід. Хоча просто зайти до піраміди недостатньо для того, щоб відшукати яйце.

Деякий час Банні тихо сидів в чагарях та слухав їх розмови. Вони сипали прокльони на українців та американців, запевняли одне одного, що скоро переможуть та будуть панувати над світом.

— Сейчас єщо хахла паймать, каторий сюда припретса. Випитаєм где ето яйцо!

— Уж ти Михалич умєєш...

На його обличчі з`явилась зловісна посмішка, ніби він пригадав як катував когось нещодавно.

Та тут він відчув, ніби щось гостре уткнулось йому в спину.

— Ей, што ето такоє...? — здивовано, навіть трохи перелякано вигукнув він.

Напроти нього на лапах ніби на ногах стояла дивна тварина, дуже схожа на зайця. В лапах він тримав справжнісіньку шаблю, яку направив у його бік.

— Ета же беологіческоє оружиє, чипировалі зайца! — заволав один з трійці.

— Бачу, що мене вже зачекалися, — впевнено відповів Банні.

— Мачі єго! — немов оскаженілий заволав Міхалич

Усі троє вихопили автомати та почали цілити в зайця. Та той в мить відскочив якомога далі, але не тікав, а ніби дражнив їх. Якимось дивом відстрибував від куль. Цим все більше й більше дратував ворогів. За деякий час почали стріляти навмання, розбиваючи каміння та пробиваючи отвори у стінах піраміди. А Банні продовжував свій танок між кулями. Сам не розуміючи, що сталося, кулі летіли у його бік дуже повільно, і він з небаченою легкістю ухилявся від них.

Москалі не розуміли, що ж відбувається.

— Скоро прийдет падкрєплегіє, держитесь! — волав головний.

— От тільки ви його не дочекаєтесь, — почув він голос зайця, який підійшов впритул, і щосили замахнувся шаблею, розрубавши усіх троіх відразу.

Не вагаючись заєць підбіг до входу та натиснув на малюнок. Почувся грюкіт, і важка плита відсунулася. Він швидко заскочив усередину, та натиснув важіль, який зачинив вхід. Якщо прийде підкріплення, то не має знайти цей вхід. Якби не карта, він би довго кружляв лабіринтами, та навіть міг потрапити до прихованих пасток. Та карта вказувала вірний шлях, попереджаючи про усі небезпечні місця. До того ж вона освітлювала усе навкруги не гірше за ліхтарик чи смолоскип.

Вузький коридор, яким він рухався, ставав усе менше, навіть йому ледь вдавалося протиснутися. Але карта показувала вперед, і Банні вже не йшов, а повз далі. Поки не вперся в стіну. Невже глухий кут?... Та саме в ту мить карта показала, що він на місті. Банні кілька хвилин нишпорив і нарешті намацав якийсь невеликий, круглий предмет. За розміром воно не більше за звичайне куряче яйце, от тільки значно міцніше та важче. Він схопив його та попрямував до виходу. Потрібно було ще дістати до порталу, а це кілька днів шляху. А можливо значно менше, бо він добре опанував свої здібності та не боявся диких тварин, які раніше зжерли його б за мить. От тільки біля виходу на нього чекав неприємний сюрприз. У невеличкий, непомітний ззовні отвір він побачив п`ятнадцять озброєних чоловіків. А найприкріше, що один з них міцно тримав молоденьку дівчину та літнього чоловіка. Як потім виявилось, це вчений, який вивчав історію стародавніх цивілізацій, та його донька. Їх силоміць привезли сюди, сподіваючись на допомогу у пошуках.

Вона щось вигукувала іспанською, та кремезний чоловік, який її тримав, боляче вдарив, і наказав замовкнути.

— Скажи єслі найдет яйцо, отблагодарім, щедро. Только пускай она заглохнєт! — звернувся до нього командир, — І пусть без шуток, іначє пристрєлім дєвку.

Через деякий час лиходіі підвели літнього чоловіка до входу. Вочевидь він знав, як зайти в середину. Банні відійшов та швидко пробігся коридором, щоб його не помітили, а потім тихенько пішов слідом. Коли вони опинилися біля однієї з пасток почав діяти. Вони навіть нічого не встигли зробити, коли невідомо звідки з’явилася дивна тваринка з чимось гострим у лапах. Він швидко схопив за руку професора та повів кудись. Ошелешені москалі кинулись навздогін, та потрапили у пастку, яку Банні з професором обійшли. На перший погляд, міцна плита під ними розкрилася, і троє з них полетіли у прірву. Чолов‘яга, що йшов останнім встиг відскочити. Вишкірився та направив зброю в бік Банні. Та заєць його випередив. Неймовірний стрибок, і він шаблею розрубав супротивника. Професор ще не відійшов від шоку, не розумів кому саме має завдячувати за порятунок. Та єдине чого він бажає врятувати доньку.

Чарівна карта знову стала при нагоді. Виявилось, що вона не лише вказувала вірний шлях, а ще вміла перекладати. Завдяки цьому заєць з професором змогли порозумітись. Вони дістались входу та роздивились те, що відбувалось назовні. Двоє здорованів стояли на вході, вочевидь чекаючи на поплічників. Інші стояли на відстані від входу. Командир стояв поряд з дівчиною, яку не відпускав ні на крок від себе. Він показав професору де краще сховатися, а сам рушив далі.

Банні з невимушеною легкістю впорався зі двома здорованями, оскільки ті аж ніяк не очікували нападу. Та миттєво опинився під прицілом кулеметів.

Вихопив писанку та показав її ворогам.

— Оце ви шукаєте? Підійдіть і заберіть.

Ватажок наказав не стріляти, оскільки боявся пошкодити яйце, за яке обіцяли велику нагороду. Та зомлів коли нарешті побачив, хто саме тримає писанку.

Коли його загін дістався сюди, він знайшов вбитих товаришів. Та навіть не міг подумати чиїх рук, а точніше лап це справа.

— Положи яйцо на землю і отойди! — скомандував ватажок.

— А ти підійди та забери, — відповів Банні, різко повернувся, стрибнув на сходинки, та побіг до вершини піраміди. Противники миттю почали палити по ньому, але кулі не діставали.

— Что стоітє, бігом за нім!

Він чув кроки унизу, та все більше віддалявся від переслідувачів. Нарешті дістався верхівки. На невеликому майданчику колись давно індіанці приносили жертви. І хоча останнє жертвоприношення тут сталося більше ніж пів тисячі років тому, досі щось страшне залишалось в цьому місці . Заєць ніби відчув стогін нещасних жертв. Та він розумів, що люди які женуться за ним, пролили крові не менше, аніж найжорсткіший жрець, який приносив жертви в цьому місці.

Перший переслідувач тим часом стрибнув на майданчик.

Він не встиг навіть нічого сказати, як полетів до низу, після того, як заєць зарубав його шаблею.

Така ж доля спіткала ще кількох переслідувачів. Інші зупинилися, коли побачили, що сталося з їхніми товаришами.

Ватажок стояв біля підніжжя піраміди та наказував їм йти вперед.

Навіть зробив кілька пострілів в їхній бік. Ті підкорилися та продовжили дертися до верхівки. Тим часом сонце почало сідати, і мала настати темна тропічна ніч. Чулися голоси тварин та дзижчання москітів. Заєць ніби дражнячи ворогів знову підняв писанку, яка відблискувала різними кольорами. Кілька куль просвистіло над ним, ледь не зачепивши хутро. Він розумів, що якщо вороги нападуть з різних сторін, може не впоратись. На щастя карта вказала на вхід до піраміди, яким вочевидь користувалися жерці.

Швидко відшукав та натиснув важіль, та опинився в темній кімнаті. Коли все розгледів побачив сходинки, що вели до низу. А вороги тим часом вже дістались майданчику. Йому було добре чути їх брудну лайку, та прокльони. На щастя карта продовжувала вказувати шлях, і він рухався далі. Сходинки привели його до темного коридору, який вів в різні боки. Він побіг напрямком, який вказала карта, розумів, що тепер врятує дівчину, і нарешті відправиться шукати портал. Він прискорив кроки та на мить втратив пильність, зачепивши плиту, на яку вказувала карта... Ледь відскочив від величезного каменю, який впав зверху. Якби забарився його розчавило б. Вилаяв сам себе за необачність, що ледь не стала фатальною, та обережно пішов далі.

Десь зверху почулись прокльони, стогін та стрілянина. Напевно вороги не оминули одну з пасток. Він розумів, що їм ще довго блукати темними коридорами. Тому не поспішаючи пішов далі. Уважно вдивлявся в карту, аби знову не натрапити на пастку. Та на шляху зустрілися лише три небезпечні місця, які він обережно обійшов. Черговий раз врятувала карта. Перед виходом, він звернув до коридора, де ховався професор. Переконався, що з ним усе гаразд, і попрохав зачекати. Перед тим, як виходити ще раз поглянув на карту. Побачив, що москалі залишили двох людей з автоматами на жертовнику. Ті могли поцілити у нього, та на вулиці настала ніч, тому він зумів спокійно проскочити. Сховавшись за якоюсь зруйнованою будівлею, він побачив ватажка, який намагався до когось зателефонувати.

— Таваріщ генерал... Таваріщ гєнєрал! — волав той у слухавку. Та вочевидь там його не чули. Заєць тим часом непомітно доліз до дівчини, легенько схопив за руку.

Та перелякано зойкнула. Невідомо чому, та дівчина зрозуміла, що він друг та пішла з ним. Ватажок кинув слухавку, та озирнувся навкруги. І тільки зараз помітив, що дівчина, яку тримав у заручниках зникла. Хоча розумів, що ні вона, ні її батько тепер непотрібні. Бо яйце, яке він мав відшукати та, якомога швидше доставити до столиці викрала якась дивна істота. А ще якимось чином перебила більшу частину його людей. Та все ж сподівався, що вони його спіймають, оскільки побачив, як вони полізли за ним.

— Не знаю чо ето за сущєство стало у нас на пути, но оно очень сільно пожалєєт об етом, — прошепотів він

— Та невже, — несподівано почув він дивний голос.

І побачив перед собою дивного зайця. Який тримав у лапах так бажане яйце, та дражнив його.

— Отдай яйцо, прістрєлю! — заволав ватажок, та вистрілив. Заєць блискавично відстрибнув, чим остаточно вивів його з рівноваги. Він не розумів що робить, бачив лише яйце, яке здавалося ось-ось забере у зайця. От тільки той виявився куди спритніше, ніж здавалося. Коли здавалося він його майже схопив, той невідомо звідки дістав шаблю та вправно атакував. Останнє, що почув москаль, це гучний сміх. Заєць ніби знущався над поваленим ворогом... Банні швидко відвів дівчину до батька. Узяв з них обіцянку нікому не розповідати про себе, він допоміг їм пройти через ліс до найближчого селища. Хоча на це і пішло кілька днів. А потім спокійно відшукав портал та відправився додому.

— Ми вже тебе зачекалися, та задоволені тобою, — привітав його мер, — ти не тільки дістав писанку, а ще врятував людей, які могли постраждати від рук цих злодіїв. Хоча і ризикував втратити писанку.

— А все-таки яку силу вона містить?

— А зараз дізнаємося, відкрий його.

Банні не відразу зумів це зробити. З нього пішов дим з якимось приємним запахом.

— Від війни страждають не тільки люди та тварини. Сильно забруднюється навколишнє середовище. Ця магія допоможе якомога швидше відновитися природі на місті запеклих боїв.

— А що мені робити зі своєю силою. Відчуваю, що вона залишилась.

— Це добре! Ще не усі писанки відшукали, тому якщо ти згоден, зможеш знову відправитись на пошуки. Але кілька днів відпочинь. А потім, якщо забажаєш можеш відправитись на допомогу людям, які страждають від загарбників.

— Гаразд! — радісно відповів Банні. Він бажав нових пригод, та допомагати тим, хто опинився в біді.

Автор: Гальченко Сергій