Все у лапах заячих

Труді та Смарагдове яйце

Труді мчала лісом, оминаючи дерева, обдираючи вкриту сірою шерстю шкіру об гілки. Вона перестрибнула через криве, схоже на морського змія, що випнувся із землі, коріння і на мить повернула голову. Переслідувачі були зовсім поряд, вони давили ліс, трощили чагарники, намагаючись наздогнати її.

Притиснувши вуха, Труді щодуху помчала уперед, відчуваючи, як колотиться серце. Дихати стало важко, ліс навколо перетворився на суцільну зелену мазанину.

Звуки переслідування не стихали, лаялися москалі, розривалися вівчарки. Труді різко повернула вправо й пірнула в молоденький чагарник, який прикривав вирву від падіння велетенської сосни, яка утворила печеру на одну людину або одну зайчиху, якщо завгодно. Всередині печери було темно й сиро, пахло корінням та хвоєю.

Труді відбігла до протилежної стіни й завмерла, відчуваючи, що від бігу та страху серце ось-ось вискочить із грудей. Стримуючи судомне дихання, вона нашорошила довгі вуха та прислухалася. Приглушено шуміло листя, скрипіли гілки, але москалів не було чутно. Труді ковтнула слину й повільно видихнула, відчуваючи, як тремтять лапки. Їй до смерті хотілося пити, але вона не сміла вийти зі сховку.

Не втрачаючи пильності, Труда спробувала заспокоїтися та вгамувати думки, що стрибали в голові, наче коники. Повільно дихаючи, вона розвела лапки й зосередилася.

Нічого.

Труді спробувала ще раз, відчуваючи легеньке поколювання в подушечках лап. Сила тонким струмком потекла її жилами, шерсть здибилася, наче в грозу. Між лапами блимнуло, потім там затремтіла куля розміром із більярдну. Куля мерехтіла блакитним, зеленим та рожевим і дуже повільно росла. На вусах затремтіли крапельки поту, Труді стиснула зуби, напружуючи сили. Куля підстрибнула, наче збиралася вискочити з лапок, і збільшилася вдвічі.

«Давай, ще трохи», — прошипіла Труді, не відриваючи погляд від кулі.

Будь-хто із тренованих зайців зміг би зробити те, що вона хотіла, не ворухнувши й вусом.

«Але їх більше немає, і ти сама зголосилася на це».

Від цієї думки їй стало гірко, куля мигнула і зникла, розчинившись у повітрі. Труді зітхнула, опускаючи втомлені лапи, коли перед входом затріщали галузки та несамовито загавкали собаки.

— Виходь! — пролунав різкий голос.

«Вони мене знайшли!» — розпачливо подумала Труді.

Вона поглянула на лапи, спробувала створити кулю, але не змогла відчути навіть поколювання.

«Невдаха!», — пролунало в її голові й Труда стиснула кулаки.

— Виходь, бо кинемо гранату!

Повагавшись, Труді поволі вийшла назовні, примружившись від яскравого світла.

— Руки вгору, щоб я бачив! — загавкав червонопикий сержант, який тримав на ланцюгу чорних псів, що зривалися з рук.

Ще троє солдатів напівколом оточили печеру, направивши на Труді дула автоматів.

— Від нас не втечеш, — скривив неголену пику сержант і підняв руку. — Дава…

У цей час заревіло, загарчало й на галявину вискочило яскраво-зелене, хижої форми авто. Вискнули гальма, відчинилися двері й невідомий голос різко скомандував:

— Сюди, швидко!

Труді на мить завмерла, потім притисла вуха й щосили метнулася до авто, петляючи між деревами. Затріскотіли автомати, випльовуючи смертоносні кулі, запахло порохом. Невідомий водій пригнувся за дверима і відстрілювався з великого пістолета. Кулі дзижчали над головою Труді, коли вона перескочила повалену колоду, порослу мохом, і з розмаху влетіла в авто. Загарчав двигун і хиже авто різко розвернулося, ледь не зачепивши товсту сосну. Труді ледь встигла зачинити двері і її відкинуло на сидіння.

— Тримайся! — прокричав водій, несамовито викручуючи кермо та пригинаючись.

Дзенькали кулі, але авто стрімко відривалося від москалів. Вони виїхали на ґрунтівку, що тягнулася вздовж лісосмуги, і за кілька хвилин вискочили на шосе.

— Ти жива? — запитав низьким голосом невідомий рятівник.

Труді нарешті змогла його розгледіти. Це був старий лис. Колись руда шерсть вигоріла й мережилася сріблястою сивиною. Замість одного вуха стирчав смішний опецьок, проте суворий погляд зелених очей відбивав усе бажання посміятися із цього приводу.

— Так, — відповіла Труді, всідаючись на сидінні. — Хто ви? Куди ми їдемо?

Лис поглянув у бокове дзеркало і сказав:

— Якомога далі від цих нелюдів. Чи ти проти? — він повернув до неї пошрамовану морду.

— Ні, зовсім ні.

— От і чудово.

— Але хто ви? Чому ви врятували мене?

— Повертаю борг, — коротко відповів лис.

Труді здивовано підняла брови.

— Який борг? Про що ви?

— Ну не про твій, звісно, — дещо сварливо сказав лис, додаючи газу. Потужне авто ревіло і мчалося вперед порожнім шляхом. — Твій тато. Я знав його. І тепер повертаю борг.

— Стоп! Ви знали мого тата? — вигукнула вражена Труді.

— Було діло.

— Але… Розкажіть більше, прошу!

Лис ще раз поглянув у дзеркало.

— Ми з твоїм татом багато років тому були ліпшими друзями. Разом шукали скарби.

— Скарби?..

— Не перебивай. Одного разу я вляпався у… одним словом, я був на порозі смерті, а твій тато врятував мені життя. Тепер я повертаю йому борг.

— Але… Я ніколи не знала свого тата, — промовила Труді. — Мама казала, він загинув ще до мого народження.

— Краще б він загинув, — сплюнув у вікно лис. — Твій тато зрадник.

Вони їхали до пізньої ночі, коли нарешті не звернули до непримітного готелю, яким керував старий качур. Одноповерхова будівля знавала кращі часи, тиньк обліз та потріскався, двір вкривав густий бур’ян.

— Парсе, мій друже, я думав, ти вже відкинув лапи, — проскреготів качур, побачивши, як із запилюженого авто виліз лис.

— Не дочекаєшся, — відповів лис і за мить обійняв качура.

— Тихо? — запитав він.

— Можеш не переживати. Важкі часи, зараз ніхто не подорожує, не знімає номери.

— Ми переночуємо і зранку поїдемо.

— Будьте моїми гостями, — розвів крила качур.

Вони повечеряли вареним буряком та в’ялим капустяним листям, на що лис презирливо скривився. Після скромної вечері він дістав сигару та закурив.

— Я не вірю, — нарешті заговорила Труді.

Лис повернув до неї вціліле вухо.

— Я не вірю, що мій тато зрадник.

— То вже твоя справа. Моя справа була віддати борг, тепер, якщо я зустріну його, зможу із чистою совістю вбити.

Труді похолола.

— Вбити мого батька?

Лис повернув до неї посічене шрамами обличчя.

— Він видав Пасхальних зайців, сказав ворогам, де знаходяться яйця. За таке лише одна відплата — смерть.

— Але ж… — Труді повісила вуха й заплакала, сховавши лапами мордочку.

Її худі плечі надривно смикалися. Лис незатишно посовався і випустив хмару диму.

— Ну чого ти… Таке життя.

— Яка я невдаха! — верескнула Труді. — Народилася безталанною до магії, залишилася сама одна, коли маму вбили москалі, а тепер ще й виявилося, що я донька зрадника!

Лис розвів лапами, наче намагався сказати «що ж тут поробиш».

— Не все так погано, — миролюбно сказав він. — Ти жива, це головне. Завтра продовжиш свій шлях, врятуєш світ.

— Ви не поїдете зі мною? — підняла на нього мокрі очі Труді.

— Е ні, мала. Магія і я це несумісні речі. Твій батько був сильним магом, у нас завжди із цього приводу були сварки. Я довірю своєму Кольту та Челленджеру, — лис кивнув у бік зеленого авто. — Вони не підведуть, як магія.

— Але ж як я впораюся?

— В тебе свій план, у мене свій. Я тобі його озвучив.

Лис поглянув на ошелешену Труді й додав.

— Пішли спати, завтра рано вставати.

Труді прокинулася від звуків пострілів та гармидеру. Хтось кричав, тупотіли важкі черевики. Вона миттю скочила з ліжка, рада, що не роздягалася. Підбігла до вікна й завмерла від жаху. У дворі було повно москалів у чорній формі. Вони оточили готель і стріляли по вікнах.

Куля дзенькнула за кілька сантиметрів від її вуха, розбивши скло, і Труді відскочила в глиб кімнати. Двері відчинилися і туди увірвався скуйовджений лис, який тримав руці револьвер.

— Хутко, треба забиратися!

Вони вискочили в коридор і помчалися до сходів.

— Що трапилося? — тремтячим голосом запитала Труді.

— Качур продав нас, — сплюнув лис і вистрілив кілька разів позаду. Труді притиснула вуха від несподіванки.

— Куди ми біжимо?

— Якомога далі звідси.

Вони побігли сходами угору й опинилися перед зачиненими дверима. Лис відстрелив замок і вони заскочили в темне, запилене горище.

— Немає відвідувачів, — скреготнув зубами лис. — Що із цим світом, коли всі так легко продають один одного.

З горища вони вилізли на дах. Над головою розкинулося оксамитове небо, всіяне сріблястими зірками. Десь вдалині зітхали сосни та кумкали жаби. Тріскотіння автоматів не припинялося. Позаду них сходами застукотіли важкі кроки.

— За мною, хутко, — скомандував лис і кинувся до пожежної драбини.

Вони не спустилися, а майже зістрибнули вниз, і Труді відчула, як боляче вдарилася лапами об землю.

З-за рогу вискочив москаль і лис поклав його одним пострілом у лоба. Труді прикрила собі рота лапою, щоб не зойкнути.

Вони пропетляли між висхлим бур’яном, оббігли сарай і побачили попереду Челленджера.

— Давай!

Труді та лис влетіли всередину авто. Загарчав двигун, фари прорізали темряву. Лис розвернув Челленджера, піднявши хмару куряви, висунув у вікно лапу й показав москалям, що бігли звідусіль, середнього пальця.

— Пішли ви!

Продзижчала куля і лис охнув, вхопившись за поранене плече. Темна кров побігла шерстю. Труді перехопила кермо.

— Газуй, швидше! — закричала вона.

Авто петляло й підстрибувало, кілька разів вони чудом розминалися з деревом або стовпом. Ззаду по багажнику дзвеніли кулі, але невдовзі звуки переслідування затихли.

— Ти як? — стривожено запитала Труді, дивлячись на лиса.

— Бувало гірше, — прошипів той, важко дихаючи.

— Тобі потрібна допомога.

— Мені треба забиратися геть звідси, як і тобі.

— То ми тепер працюємо разом?

— Схоже, тебе не можна залишити саму, — криво посміхнувся лис.

— То який план? — запитав лис.

Вони стояли біля тихого озера. Дзвеніли пташки, вітаючи новий день. Сонце проганяло жахіття ночі. Лис стояв, спершись об капот Челленджера, і курив сигару. Його ліве плече було щільно обмотане бинтом, крізь який проступала червона пляма.

— Мені треба знайти одне з яєць. Разом вони допоможуть перемогти москалів, — сказала Труді, розглядаючи чарівну мапу.

— І де воно?

— У покинутому маєтку графа Кордонблю.

Лис ледь помітно зіщулив ціле вухо.

— Це не дуже гарне місце.

— Ти там був?

— Звісно. Коли був молодий та дурний, то думав, що знайду там чимало скарбів. У результаті, ледве залишився живим, — він вказав на своє куце вухо.

— Тоді кращого місця для зберігання такого важливого яйця годі шукати.

— А потім ми знайдемо твого батечка, — похмуро сказав лис, дивлячись на озеро.

До маєтку вони приїхали надвечір. Зловісна темна будівля громадилася перед ними, впиралася в небо тисячами крихітних веж та шпилів. Усе довкола поросло бур’яном та диким чагарником.

— Знов тут, — скривився лис і перезарядив револьвер.

Труді відчувала хвилі жаху, які йшли від цього місця. Понад усе їй хотілося зараз дременути геть, заховатися в печері й ніколи звідти не виходити. Натомість вона повела носом і зітхнула.

— Пішли.

У маєтку було тихо й темно, але відчуття, що за ними стежить зла сила, не покидало їх. Вони обережно кралися некінченими коридорами, захаращеними поламаними меблями та сміттям. Темні шпалери й золоті оздоблення зберігали колишню пишноту.

— То де яйце?

Труді знизала плечима.

— Зможеш перевірити за допомогою магії?

— Спробую, — тихо сказала Труді.

Вона глибоко вдихнула, вдихнула й розвела лапки.

— Не виходить, — стримуючи сльози, сказала вона за кілька хвилин.

— Знаєш, у твого тата теж спочатку не виходило. Це нормально, ніхто не народжується з готовим знаннями чи навичками. Усього треба вчитися і з практикою ти опануєш магію, — тихо сказав їй лис.

Труді вдячно поглянула на нього і спробувала ще раз. Між лапами загорілося блакитне світіння.

— Я… Воно десь внизу.

— В підвалах, — сплюнув лис.

— Знаєш, чого це місце прокляте? — запитав він Труді, коли вони спускалися запиленими сходами.

Та хитнула головою.

— Граф Кордонблю був жахливою людиною. Він не мав магічних здібностей, але був готовий на все, щоб їх отримати. У підвалах знаходилася його лабораторія, де він провадив жахливі експерименти над людьми та тваринами, намагаючись відібрати в них магічні уміння.

У підвалі було темно. Промінь ліхтаря вихоплював обриси моторошних приладів та устаткування. Пахло пилом та смертю.

— Спробуй тут.

Труді зосередилася і за мить між лапами горіла блакитна куля.

— Вже краще, — посміхнувся лис.

— Воно десь поряд, — радісно прошепотіла Труді.

Вона обійшла довкола підвалу й зупинилася біля розваленого вівтаря, перед яким громадилася грубо вирізана кам’яна фігура.

— Тут.

— Дай я гляну.

Лис схилився перед фігурою жерця.

— Граф Кордонблю власною персоною, — пробурмотів він, вивчаючи древні написи. — Так, лапами його не відкриєш, лише магією, — сказав він за хвилину.

— Я спробую, — кивнула схвильована Труді.

Вона потерла лапи, розвела їх та зосередилася. Блакитна куля затремтіла, відокремилася і полетіла до кам’яної фігури. Пройшла крізь неї, і за мить фігура загорілася блакитним полум’ям. Вона розкрилася навпіл, наче скринька для прикрас, і Труді з лисом побачили всередині зелене яйце, по виду створене з велетенського шматка смарагду.

— Дорога штука, — заворожено сказав лис.

— Ти завжди все міряв грішми, — пролунав за спиною голос.

Труді й лис різко обернулися і прикрили лапами очі від яскравого світла, яке затопило підвал. Перед ними стояв тріумфальний граф Кордонблю, якого оточували москалі зі зброєю. У ніг графа топтався зляканий качур.

— Ти, — видихнув лис. — Ти мертвий!

— Твій добрий знайомий ненароком оживив мене, — сказав йому граф. — Ти й половини не знаєш того, що відбувається.

— Я знаю достатньо, — сплюнув під ноги лис.

— Довго ж я чекав на цей день, — сказав задоволено граф. — Твій батечко все не хотів віддати мені яйце, якби я його не мучив.

— Мій тато?!

— Покидьок! — загарчав лис. — Ти підставив його! Зраднику, скільки тобі заплатили, щоб очорнити добре ім’я мого друга? — звернувся він до качура.

Той злякано крякнув і сховався за ногами графа.

Граф Кордонблю махнув рукою.

— Це дорослі ігри. Але тепер у мене є його донька, і вона сама дістала яйце. Давай його сюди, — скомандував він Труні.

— Не роби цього! — закричав лис.

— Не зробиш, я прикінчу твого татка.

Кремезний москаль вивів з темряви охлялого, понівеченого зайця.

— Тату!

— Брине!

— Замовкніть! — вигукнув граф. — Давай яйце й отримаєш татка.

— Він бреше, не вір йому!

Тремтячими руками Труді взяла важке й тепле яйце й нерішуче пішла до графа Кордонблю.

— Слухняна дівчинка, — сказав граф, забираючи яйце. — Вбити їх, — скомандував він москалям.

— Ні!

З останніх сил Бринь створив силовий щит, який відбив кулі москалів, що полетіли в Труді та лиса, і безсило впав на землю.

— Тато!

Лис сховався за кам’яну фігуру і відстрілювався.

— Труді, там треба тікати!

— Тато!

Її голос луною рознісся по підвалу. Між лап Труді загорілася куля, яка переливалася розрядами блискавки. Вона невпинно росла й за мить оповила собою маленьку зайчиху.

— Це тобі за тата!

Куля вибухнула, пронизуючи лабораторію енергією. Москалів та качура розірвало на місці. Граф Корбонблю вражено лежав на підлозі, з його рота рекла кров.

— Це тобі за мого друга, — прохрипів лис і всадив йому кулю між очей.

— Тату! — Труді кинулася до нерухомого батька, поклала його голову собі на коліна.

— Донечко моя, яка ти сильна, — посміхнувся той з останніх сил. — Друже, пробач за все, це моя провина, має бажання знань призвело до того, що граф ожив, — звернувся він до лиса.

Той втер сльозу, яка котилася сивою шерстю.

— Ти пробач мені. Я думав, що ти зрадник.

— Ви знайшли яйце, — подовжив батько й закашлявся. — Віддайте його старійшині, врятуйте Великдень і всіх нас.

— Ми зробимо це, тату.

— Я обіцяю.

Бринь заплющив очі й зі спокійною посмішкою замовк.

Автор: Віталій Дуленко