Все у лапах заячих

Усі обдаровані даром Еостре зайці уже розбіглися по світу шукати яйця, лише Міла ніяк не могла покинути поселення. Хоча рватися у бій вона мала причини навіть більші за інших, адже її чоловік був одним із Великодніх кроликів, які зникли. Зараз він швидше за все страждає десь у полоні. Кілька днів вона мучилася невідомістю, безсила вдіяти хоч щось. Та Дар Еостре все змінив. Міла вирішила, що попри основне завдання, зробить усе, щоб знайти коханого.

Однак все одно зволікала. Бо перш за все була матір‘ю, і мусила переконатися, що діти будуть забезпечені усім необхідним за час її відсутності. Чи у випадку, якщо вона не повернеться.

— Гаразд, Осано, — мовила до своячки, що зголосилася пригледіти за дітьми, — давай ще раз: їжа в холодильнику, повинно вистачити на кілька днів. Солодощі не більше ніж раз на день і лише після обіду. Тільки Басі шоколаду не давай, у неї алергія. Меншеньких вкладеш на обідній сон. Як не хотітимуть, розкажи історію, але не до кінця, продовження обіцяй після того, як прокинуться. Це завжди працює. У школі зараз канікули, то старших всади за домашнє завдання. Можеш зробити практикум у саду, бо з природознавства задали намалювати пробудження дерев. Я зазвичай в цей час щось по дому роблю, та ти не переймайся. Я все приберу, якщо повернуся…

— Коли повернешся! — Перебила її Осана. — Годі вже. Все буде гаразд. Ти мені цілу теку з планами та розкладом дня видала. Я проглянула, і уявлення не маю, як ти все це встигаєш, та ще й без магічних сил.

Міла видихнула й схилила голову.

— Вибач, — мовила Осана. — Я не хотіла…

Її вибаченням завадила орава дітей, що звалилися на кухню. Троє дошкільнят і четверо зайченят трохи старших.

Бася відразу потягнулася до тарілки із шоколадом. Вона стояла надто високо, тож маленька забралася на стілець. Але й цього було недостатньо, тому вона спробувала підсунути тарілку магією. Тарілка загрозливо зависла над головою, стільчик похитнувся, кроленя полетіло донизу. Та перш ніж Осана встигла вдіяти хоч щось, з тумби викотився м‘якенький матрац, й Бася приземлилася просто на нього. Міла підхопила тарілку з шоколадом.

— Басю, знову?

— Чому всім можна, а мені ні! — занила маленька.

— Гаразд, зараз покажу тобі магію.

Міла порухала пальцями, в її руках з‘явився кусок молочного шоколаду. Вона протягнула його донці.

— Ти ж казала… — почала протестувати Осана.

— Спокійно, вій не справжній. На смак не відрізниш, однак за кілька хвилин він зникне. Дар Еостре дав мені можливість створювати щось з нічого, та це лише фальшивка, магія не може втримати форму надовго.

— Все одно це чудовий дар!

— В родині обдарованих, — відповіла Міла, обіймаючи кроленят, — важко бути звичайною. Мені неймовірно пощастило, що колись Кристоф звернув на мене увагу. Взяв у вашу сім‘ю, турбувався і кохав, навіть попри те, що більшість осуджували його вибір. Згодом я зрозуміла, що мені не потрібна магія, щоб любити дітей і піклуватися про них. Планування — ось моя справжня суперсила. Матрац в тумбі давно і використовується не вперше. Тож просто дотримуйтеся графіку. А я піду і поверну свого чоловіка.

До потяга залишилося всього п‘ятнадцять хвилин. Міла знову обійняла дітей, нагадала, щоб були чемними, поцілувала кожного міцно-міцно.

— Я обов’язково повернуся. Це останній пункт у плані «Порятунок Великодня»

Із цими словами Міла вийшла у двері, щоб почати виконувати пункт перший.

***

Дивно. Маленьким зайченям Міла прагнула роздавати людям великодні яйця та подорожувати світом. Однак зараз, поки жувала корм, залишений спеціально для тварин при вході у кафе на одній з центральних вуличок Парижу, могла думати лише про дім, дітей та чоловіка. Тому тряхнула головою, щоб зосередитися на завданні, вкотре уважно оглянула чарівну карту, й перевела погляд на чергу людей на вхід до Лувру. Примітила сім‘ю з двома маленькими дівчатками майже біля входу й попрямувала до них.

— Ой, яке гарненьке зайченя! — заплескала в долоньки одна із них.

Друге дівча миттю підхопило Мілу на руки. Зайчиха затихла й примружила очі від задоволення, коли маленька ручка почухала за вушками.

— Мамо, можна ми його собі залишимо? — защебетали дівчата в унісон.

Мати намагалася придумати, що скати, щоб уникнути доньчиних сліз.

— Мабуть, він загубився. Гляньте, он підвіска на шиї з ім‘ям.

— Міла, — прочитала дівчинка ім‘я зайчихи. — Міло, будеш жити з нами?

— Вона вже має власників, крихітко.

— Але ж вона втекла від них, значить їй з ними не подобається! Ми про неї дбатимемо краще.

Поки сім‘я повільно наближалася до входу й голосно сперечалася про несподівану заячу появу, до них підійшов охоронець й суворо повідомив:

— Пані, з тваринами не можна.

— Здається, вона загубилася, — раптово зметикувала мати дівчаток, як легко і без дитячої істерики позбавитися пухнастої проблеми. — Може, зробите оголошення по гучномовцю, чи щось таке?

Охоронець зітхнув:

— Гаразд, давайте її сюди.

Міла попручалася трохи, та лише про людське око, бо зрештою опинилася саме там, де хотіла — всередині музею, в кабінеті охорони. Та тільки й охоронець виявився не простий.

— Зайці! Ти ба, а я не вірив.

Міла настовбурчила шерсть, коли почула, як охоронець французького Лувру заговорив російською. Мер попереджав, що москалі чатуватимуть, але щоб так явно! В голові не вкладалося. Та нехай, їй це тільки на руку.

Москаль поклав Мілу на стіл і пригрозив пальцем:

— Сиди тут і чекай, поки я серйозним дядькам подзвоню та уточню, що з тобою робити.

Грюкнули двері. Та Міла навіть не думала слухатися. Вона хутко почала гризти кабелі, що з'єднували монітори з мережею. Зображення на них зникали один за одним, аж поки не потемніли всі.

Охоронець повернувся, тримаючи в руках нашийник, на якому горіли червоні вогні. Міла не стала чекати, щоб ця штука опинилася на ній. Зістрибнула зі столу й дременула геть пробігши просто під ногами в охоронця. На неї чекало яйце.

Коридори були безлюдними. Відвідувачів попросили покинути музей, після її витівки з камерами. Лапи Міли ковзали по лакованій підлозі. Кігтями вона намагалася гальмувати на поворотах, але її добряче заносило. Коли побачила постамент з Чарівним яйцем, то не змогла зупинитися і врізалася в нього. Постамент захитався, полетів додолу. Міла затримала дихання. Залою рознісся гуркіт і дзенькіт скла. Завила сигналізація. Міла притисла вуха до голови. Це було не за планом. Зовсім не за планом.

Почувся тупіт ніг.

— Попалася! — вигукнув охоронець, помітивши зайчиху.

Міла створила собі наплічник і кинулася за яйцем, що все ще котилося підлогою. Вона саме встигла схопити яйце, коли щось потягло її вгору за вуха. Охоронець вирвав яйце з її лап й поклав собі в кишеню.

— Я знав, що ти прийдеш саме сюди. А тепер ходімо, на твою заячу тушку вже чекають.

Він підніс до Міли той дивний нашийник. Вогники на ньому викликали нудоту і жах.

— Це, щоб не було ніяких фокусів.

Міла забрикалася. Ні, їй не можна в полон, тільки не це! Як вона зможе врятувати чоловіка, якщо знову стане безталанною?

Думка про те, що зараз дар в неї ще є, допомогла. Міла зосередилася й уявила, як на голову москалю падає кувалда. Як у мультиках. Все-таки декрет залишив на ній незгладимий слід. Трохи промазала, важелезна металева штука гепнулася йому на плечі. З низької висоти, але цього було достатньо, щоб звільнитися.

Москаль під кувалдою застогнав. Міла глянула на його кишеню, де було заховане яйце. Почувся тупіт десятків ніг. Стогін москаля змінився вискалом.

— Яйце в неї, — крикнув на французькій. — Хапайте!

Мілі не залишалося нічого іншого, як побігти до вікна, створити собі дельтаплан й вистрибнути назовні.

Вона приземлилася за кілька кварталів від Лувру. Важко дихаючи, притулилася до стінки найближчого будинку й дістала із рюкзака справжнє яйце. Зосередилась, щоб перевірити наскільки добре відчуває копію. Вона влила в неї стільки магії, що підміни ніхто не помітить дні зо три точно. Усміхнулася, коли намацала ту ниточку, що тягнулася до фальшивого яйця. Цятка, до якої була прив‘язана ниточка, саме покидала Лувр й рухалася в бік вокзалу. Все йде за планом.

***

Поки фальшиве яйце їхало в Московію, щоб розсекретити розташування бази їхніх ворогів, Міла вирушила в Україну. Карта показувала на Львів. На вулицях було безліч туристів з усіх куточків України. Вони неспішно прогулювалися, насолоджувалися гарною погодою, сиділи у вуличних кафе, смакуючи їжу та напої, заходили у сувенірні крамнички, бажаючи взяти крихту цих вражень із собою.

Мілі стало чогось сумно. Вона пригадала довжелезну чергу до Лувру, музеї ж у Львові були порожніми, хоча українські експонати не поступалися ні красою, ні унікальністю.

Та Чарівне яйце мало це змінити. Міла відчувала його силу. Зайчиха заплющила очі та випустила Дар усім українцям.

Раптом сім‘я, що проходила повз Мілу, зупинилася.

— Мамо, дивися, яка гарна вишиванка! — вказала дівчинка років дванадцяти на вітрину магазину, де виднівся манекен у вишитій сукні.

— Гарна, але наші предки носили зовсім не такі.

— А які?

— Тобі справді цікаво? — дівчина кивнула. — Тоді ходімо покажу.

Вони попрямували до народознавчого музею, а Міла посміхнулася. Дар пробуджував пошану українців до власних традицій, цікавість до історії, дав змогу відчути своє коріння. Щоб більше ніхто не смів сказати, що такого народу не існує. У своїй ідентичності вони черпатимуть силу на боротьбу з москалями.

***

Успішно виконавши завдання, Міла вирушила за тією ниточкою магії, що вказувала на фальшиве яйце. Вона привела її на околицю одного із запущених міст Московії.

Міла затаїлася в кущах біля військової бази москалів, міркуючи як пройти крізь охорону. Під‘їхала вантажівка й зупинилася біля шлагбаума. Міла не стала втрачати шанс. Вибігла з укриття, закотилася під автомобіль й вчепилася лапками за днище. Закашлялася від пилюки, коли вантажівка знову рушила, однак продовжувала триматися з усіх сил. Коли вантажівка зупинилася, розчепила закляклі лапки, впала додолу й блаженно розтягнулася на траві.

Висунула голову з-під вантажівки. Солдати ходили туди-сюди, тримаючи в руках величезні зелені ящики. Крадучись, побігла за ними. Опинилася на якомусь складі, де все було завалено тими ящиками. Вона мала не хорошу підозру про їхній вміст. А коли підтвердила свої думки, зазирнувши в один з ящиків, дещо начаклувала.

Зайшла в сусіднє приміщення і не повірила своїм очам. Біля дальньої стіни стояли постаменти, а на них Чарівні яйця. Одне з них було те, фальшиве, однак чотири інші… справжнісінькі. Вона відчувала, як в них вирує прихована сила.

Хтось зайшов, й зайчиха пірнула за постамент. Як тільки приміщення знову спорожніло, вона закинула яйця собі у рюкзак і навіть не намагалася приховати це, створивши копії. Не збиралася тут затримуватися достатньо довго.

Міла продовжувала пошуки, аж поки не натрапила на вхід до підвалу. Серце відчувало, що вона на вірному шляху, але завмерло, як тільки вона спустилася сходами. У підвалі стояли клітки. В них справді були Пасхальні кролики, однак, замість того, щоб зрадіти, Міла закусила губу, стримуючи жалісливий стогін. Вони були в жахливому стані: шерсть облізла, де-не-де виднілися відкриті рани та й… їх було набагато менше, ніж повинно було б бути.

Міла схопила ключі. Перебігала від клітки до клітки, відмикала замки та шукала серед звільнених свого чоловіка.

— Крістоф? Ви бачили Крістофа?

Спершу ніхто не відповідав. Можливо подумали, що вона — марення. А може, що й провокація. Та зрештою зайці заметушилися.

— Міло? — почула вона рідний, але такий слабкий голос. — Це справді ти?

— Так! — Відповіла, притулившись до брудного хутра чоловіка. — Так, це я!

— Ви можете телепортуватися звідси?

Крістоф захитав головою.

— Нашийники. Вони блокують нашу магію.

Міла лише тепер зауважила червоні вогники на їхніх шиях. Стало страшно наскільки близько там у Луврі вона була до поразки. Однак зараз не до цього. Слід зосередитися.

В неї в руках з‘явилися обценьки. Крістоф розширеними від здивування очима спостерігав, як його дружина перерізає нашийник. Як тільки магія повернулася, Крістоф пожвавішав. Обережно забрав у Міли обценьки, наче боявся, що в його лапах вони зникнуть, й взявся звільняти інших зайців. Та цікавість перемогла втому.

— Але як? — запитав Крістоф й схоже нерозуміння відбивалося в очах інших зайців.

— Довго пояснювати, — Міла стенула плечима, створила собі нові обценьки й також взялася до роботи. — Якщо коротко, я можу створити магією будь-який предмет. Це дар Еостре.

— А щось вибухове створити можна?

Міла посміхнулася.

— Феєрверк запланований за 10 хвилин. Всім увага! Телепортуйтеся на найближчий пагорб.

Поки у сутінках гриміли вибухи й сипалися іскри, Міла обіймала Крістофа й уявляла радість дітей, коли татко повернеться додому.

Автор: Ярина Мартин