і сон і дощ і вірші

всю ніч

ішов дощ і я

писав вірші

про дощ уві сні

прокидаючися час од часу

чув лопотіння маленьких ніг

по калюжах у темряві

та водяні гами

у трубах

усю ніч

і знав

що назавтра виявиться

не буде роботи, бо

яка ж робота в дощ

а значить увесь

день я не

буду писати вірші

а натомість воюватиму за

галактичну домінацію України

що справа вже, по суті,

вирішена й

механічна

поки

вода шуміла й крутилася

будуючи басейни та дзеркала

я починав новий рядок

доводив його до строфи

тьмяно вважав

що непогано

й занурювався у сон

випускаючи слова

що розкочувалися й розпливалися

бісеринами та краплями парфумів

вранці

так само дощило

я взяв у кишеню дві цигарки й

вийшов на ґанок. Лежав

сніг, хоча дощило так само

та сонце не сходило

хотілося спати

мені весь час хочеться спати

в цьому місті, що

supposedly

ніколи не спить а

бігає по колу з очима

Івана Грозного на лиці

догоріло до фільтра

який я підставив під краплі

що зривалися з даху

перед лицем

“Чи ти дійсно хочеш і другої?”

спитав я себе й риторично

доводячи до абсурду

відповів

“Не хочу”

налапуючи в кишені

потрібного ключа

Із

набудованого вночі

пригадувалася вже

тільки

фраза ні про що

з якої борщу не звариш:

“...а десь під Києвом є

містечко, таке мале,

що й живе

там тільки

одна летюча мишка...”