Апокаліпсис

Небо гуло від надривного ревіння сирен та винищувачів, що баражували над одним з міст-агломерацій Анахі́ту в очікуванні на десант або орбітальне бомбардування. Сили планетарної оборони зганяли громадян в бомбосховища та мегаблоки, розгортаючи взводні опорні пункти та позиції артилерії й мобільних систем протиповітряної оборони — ереде́нці готувалися до бою.

— Боже… — тихо видихнув хтось.

— Сподіваюся, наші впораються! — зі сльозами прошепотіла жінка неподалік.

В небі щось гримнуло. Місцеві жителі, що зібралися на терасі, з жахом здригнулися, хтось навіть впав, закриваючи голову руками. З землі до неба потягнулися інверсійні сліди випущених зенітних ракет.

— Пішли виходи…

— Сподіваюся, всі влучать!

В небі розквітали білі “баранчики” вибухів, наче квітки бавовни, а мало не хвилини потому доносився оглушливий гуркіт. Винищувачі в небі зміняли один одного, розривів у небі ставало дедалі більше, а грім — все гучнішим і ближчим.

— Дивіться-дивіться!

Наче болід, перший бойовий блок падав на місто. Потягнулися трасери зенітних автоматичних гармат, намагаючись перехопити смертоносний снаряд, а глядачі застигли від напруження, попри смертельну небезпеку.

Бойова частина ракети зникла за висотними будовами з поля зору…

…і зійшло нове сонце.

Місто здригнулося.

Мегаблоки, створені та спроєктовані так, щоб витримувати мало не прямі влучання тактичних ядерних боєприпасів, складалися й падали як карткові будиночки, ховаючи живцем тих, хто наївно сподівався перечекати у них напад. Згасла електроніка, випалена електромагнітним імпульсом. Все що могло горіти — горіло, все, що не змогло витримати могутній вибух — розлетілося вщент. Одні згоріли моментально, перетворившись на попіл та лишивши по собі лише тіні на землі та стінах. Інші — загинули від баротравм після проходження ударної хвилі. Але ще більше лишилося скалічених, обпечених, похованих живцем десь у глибині, які скоро відчують присмак металу на язику, приречених на повільну і страшну смерть.

Впала друга печатка, і голос сказав: “Іди та дивись”. І належали ці слова вершнику на рудому коні, і дано йому було забрати в людства мир та сіяти розбрат й ворожнечу, щоб брат пішов на брата, а син — на батька. І великого меча йому було дано.

Небо почервоніло від вогню, розриваючи чорні хмари вогнем. Спалена плоть та розплавлене залізо витіснили всі інші запахи, а наповнене пилом повітря смакувало залізом.

Другий Вершник прийшов на Анахі́т, і ймення йому — Війна.

Яскравий спалах ядерного вибуху на поверхні планети вловили навіть візуальні сенсори, передавши адміралу коротке відео.

— Є влучання, — абсолютно спокійним тоном доповів оператор БЧ-7.

— БЧ-7, оцінка пошкоджень, — проковтнувши шматок відкушеного яблука, командир ескадри звернувся вже до іншого офіцера. — БЧ-3, під’єднайте мене до цивільної інформаційної мережі.

— Слухаюсь, товариш адмірал!

— Жителі Анахі́ту! — твердо, з тим же пафосом почав Яковлєв. — Незаконні збройні формування так званої “Коаліції” здійснили теракт, щоб звинуватити нас у використанні зброї масового ураження! Можливо вони готують нові теракти. Зупиніть їх, переконайте в потребі скласти зброю! Всім полоненим гарантується дотримання їх прав, вода, їжа та медична допомога! Ми прийшли з миром!

Після завершення трансляції адмірал знову відкусив яблуко та звернувся до свого старшого помічника.

— Передай наказ по всім кораблям готувати літаки та десант до планетарного штурму.

— Накажете здійснити повторний обстріл?

Яковлєв відбивав барабанний дріб пальцями по підлокітнику, розмірковуючи. Багато хто з воєначальників Нового Світу вдавався до залякувань та погроз застосування зброї масового ураження, але одиниці наважувалися на такий безпрецедентний крок, особливо після впровадження Коаліцією мораторію на використання подібної зброї. Втім, психологічний ефект — демонстрація готовності йти на будь-які жертви задля досягнення власних цілей — слугував зброєю значно могутнішою та небезпечнішою, ніж цілий флот сучасних бойових кораблів.

— Ні, — нарешті відповів той. — Поки що.