🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Поезія (6979)

МОТАНКА ІІІ 4 600 років до н.е. (трипільці і арії)

1.

Серед розписаних будинків

Буяють пишнії сади,

Дівчатко шляхом коромислом

Проносить два цебра води.

Спекотне літо. На осонні

Лагодить мешти дід-лелег.

Дівчатко ввічливо вітає

І доливає повен глек.

Та й йде собі - дід мружить очі -

Погано бачити він став,

Чи то одна із пра-онучок?

Гадав, гадав - не пригадав.

Усе навкруг - немов в тумані.

Мов очі застила сльота́.

То спить старий, а то дрімає -

Воно й не дивно - вже літа́.

Не бачить майже мідну голку,

На храмі у гнізді лелек...

Насправді - обмаль з нього толку.

Попити б. І бере він глек...

На ньому дві змії звилися,

І нива, і з небес вода,

І дві Богині - мати й доня -

Вже жінка й дівка молода.

Надовго з глеком завмирає,

І молодим ще зором ясним

Він бічить жінки юні руки,

Що ліплять з глини глек прекрасний...

Немов учора все це сталось:

Із батьком вирушив степами,

І в Ар'яварті у ореїв

Дівчину з синіми очами

Побачив - і не зміг забути.

Немов в гарячу піч утрапив,

Немов стягнули груди пута -

І спокій він і сон утратив.

І вовком крався він степами,

Аби її узріти знову,

Поцілувати і припасти

До стану дівчини гнучкого.

Казали батько: то не діло!

Й десятка весен не минуло -

З ореями війна шуміла,

Бо Мати Лелю позабули!

Та мати гримнули на тата:

Одного ми й ореї роду!

А молодим потрібна хата -

Скликай родину на толоку!

І ось уже Орест з сватами

Степами в ясну літню днину

Женуть овечок з баранами,

Щоб викупить в рідні дівчину.

А ось і мила Амарі́я,

Немов богиня з неба вбрана,

Сміється любому, й цілує

Долоні татові- брахману.

Не всі у Колі найді раді.

Шепочуться і хмурять брови.

Хоч і війна давно позаду -

Немало пролилося крові.

Ідуть до храму люба мати,

Несуть Богиням щедру жертву,

Аби Сім Дів просили Лелю

Стару образу в душах стерти.

Стоїть Орест, кусає пальці -

Перед німотною юрмою

Його кохана на Майдані

Обносить коловай по колу.

Пливе той хліб, мов Сонце небом,

Й теплом серця відігріває.

Співає пісню Амарія,

І ось і люди вже співають!

Виходять з храму Віщі Діви,

Несуть важкий подвійний кубок,

І з сміхом молоді куштують

Хмільний й смачний ячмінний трунок...

2.

Немов прокинувся старенький.

На землю глека опускає,

І щоки - мо' від сонця - мокрі

Рука́вом похапцем втирає.

На дні святкові прийдуть дітки -

І пра-онучки, й пра-онуки,

Обсядуть біля ватри діда,

Попросять казки і науки.

Роскаже знов про сині очі,

І про в волоссі сині квіти,

І як роки летіли в щасті,

І що не рік - родились діти.

Тоді розкаже він про мандри,

Про кораблі й моря безкраї,

Про береги по той бік моря,

Про дикунів жорстокі зграї.

І де не був він - а не бачив

Землі, що серцю стала б мила,

Землі з великими містами,

Землі, що щедро так родила б.

3.

Та не розкаже він ніколи

Як чорна смерть людей косила.

Як гасли очі Амарії,

І як рука втрачала силу...

Як дім, що бачив стільки щастя,

Гіркими сповнився сльозами.

Й палав, принесений у жертву

З дружини і дітей тілами.

І як палало ціле місто

Вночі страшним вогненим колом.

І як пішли усі вцілілі,

І не вернулись вже ніколи...

Як будували знову храми,

Комори, ясла і будинки,

Як океанськими шляхами

Пішов, аби забути жінку...

Весь крам полишили у місті,

Покараному чорним мором.

Та за роки відбудувались,

Змирились із минулим горем...

Одне лише украв в Богині -

Про це ніхто не знав й не знає...

Цей глек, розписаний і гарний,

Що милі руки пам'ятає.

...

Максим Сальва

МІЙ НОМЕР

Запам'ятай мій номер назавжди -

Дзвони під час будь-якої біди.

Можеш дзвонити через дрібниці

Та розказати про таємниці.

Мій номер - то мій зв'язок з тобою,

Дзвони як літом так і зимою,

Дзвони вночі, коли бачу я сон,

Ранком подзвони, замуч мій смартфон.

Нехай цей мій номер стане мостом,

До спокою твого поміж добром.

Забудеш про сум, забудеш про страх:

Мій номер - рушниця в твоїх руках.

10.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Не можна віхтем бука перебить

За полком полк вистрілює мордор,

Як сарана, орда усе плюндрує,

Ще дметься кремль – Гоморра і Содом,

На полі бою смерть ще розкошує.

Все більше вдів, заплаканих сиріт,

Змілілих доль, знівеченого цвіту…

Повзуть гадюки із своїх боліт –

Несуть отруту для усього світу.

Споконвіків злодійкуватий раб

В безсиллі люто скалився на вільних,

І сунув лапоть, де ступав козак,

В жаданні крові враг несамовитий.

Воно, коліна стерши пред царем,

Не розуміє, що то – дух свободи,

Який століттями горить вогнем

У серці гордім нашого народу.

Не можна віхтем бука перебить,

Не можна знищить те, що незнищенне,

Що у душі нуртує і кипить

Збережене, гартоване, священне.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

Чужина не стане рідніше

Чужина не стане рідніше,

І не треба себе мріями тішить.

Ти існуєш, робиш спроби жити,

Загалом-це не ти і Душа розбита.

Ти вмикаєш кожний раз собі сонце,

Ти з надією дивишся в віконце.

Але гори, дощ, чужі люди,

Щастя тут нема і не буде.

Ти провалюєш спробу за спробою,

Намагаєшся бути для всіх доброю.

Хоч читаєш новини і плачеш,

А все ж знаєш, де тобі буде краще.

Ти чекаєш, коли склянка буде повна,

І тебе викине звідси повінь.

І ніщо тебе тут не тішить,

Чужина не стане рідніше.

18.09.22

...

Гретанія

Сонце завжди досконале

Сонце завжди досконале,

Й вітрам притаманна воля.

Бідним духом завжди замало,

Брудні танці на кістках чужої долі.

Сонце сідає за обрій,

Ніч наступає на землю.

Приходять люди недобрі

Й грабують чужу оселю.

Грім зголосився мовчати,

Щоб дати спокій і тишу.

Доки лупцюють гармати,

Він свої спроби облишив.

Співочий звук водоспаду

Лікує знівечені Душі.

А десь причаїлись «Сармати»,

Мета їх— спокій порушить.

Земля українська волає,

Здіймає руки до Бога.

А Бог все пам‘ятає,

Ніхто не пройде повз нього.

07.03.23

...

Гретанія

Шакали в стойлі, а ягня на волі

Гундосить дід

На цілий світ:

Я не хотів,

Вони самі

Не піддались чомусь мені.

Згадалось, вчили в школі—

Були роки чудові.

«Вовк і ягня» Крилова

На українській мові.

Через слова героїв

Хотіли з нас зробити

Ягняту до обіду

Пану, що смерть несе.

Як смілося питати

Й у голос промовляти

Свої думки й бажання-

Одразу на заклання.

І не було б проблеми,

Але не рабів гени

І кров смілива в венах.

І найвродливіші жінки,

І найкрасивіші пісні.

Шакали в стойлі,

А ягня на волі.

Я так собі це бачила у школі…

22.02.23

...

Гретанія

Куди поспішаєш душа синьоока

Куди поспішаєш

Душа синьоока?

Завчасно пішла ти

На зустріч із Богом.

Спитай там за нас

Його милості всім—

Малятам й дорослим,

Далеким й близьким.

Спитай, коли вже

Прийде Мир і птахи

Політ свій продовжать,

І знов літаки

Нам в небі лише

Тонкий слід залишать.

Ніяких ракет,

Всі гарнесенько сплять.

Ідуть на роботу,

Цілують дітей.

І знають, що буде

І вечір, і день.

І сонце, і небо,

Замріяні очі

Від щастя заплачуть.

Й близькі будуть поруч.

21.01.23

...

Гретанія

Серце на виліт

Серце на виліт-

Вибух в Дніпрі.

Де під завалами

Люди живі.

Чуєте крики,

Бачите світло,

Що з ліхтаря

В телефоні пробилось?

Всі, як один

Розбирають завали.

І рятувальники,

І діти малі.

Всі об‘єднались,

Країна і місто

Страху немає,

Русофашистів

Із землі нашої

Виженем, звісно.

Зцілимо рани

Зруйнованих міст ми.

***

Янголи в небі

Від сліз почорніли.

З неба злітають,

Поламані крила,

Серце на виліт

І стомлений погляд.

Місто Дніпро,

Обіймаю, ми поряд…

15.01.23

...

Гретанія

Діти Землі

Нерозумні діти Землі,

Нас навчають бути людьми.

Від недолюдків стомлені вкрай

Відбудовуєм свій власний Рай.

Через терни і до зірок,

Вивіряючи кожний крок.

Це було колись, та життя—

Мінне поле-хибний крок-небуття.

Вже комусь не почути птахів,

Вже не чути і сміх дітлахів.

Темне марево обійма,

І прийшла за зимою зима.

Роздивляючись неба блакить,

Віру нашу відроджуєм вмить.

Буде сонце, весна, буде Мир.

В світлі вікна усіх квартир

Знов повернеться тихе життя,

Морок з болем відійдуть в небуття.

Сила єдності в кожному з нас-

Ми відчули війну без прикрас.

05.12.22

...

Гретанія

Я наче чую спів птахів

Я наче чую спів птахів,

І наче починаю жити.

Але в Каховці греблі взрив,

І знову дно, і знов-пробите.

Немає слів, немає сліз,

Без дозволу, як в себе вдома,

Та порожнеча. Браком слів

Її заповнити не можна.

Надія ще жива, скажи?

Нащо все відчувати серцем,

Що не витримує жахи,

І дійсності не бережеться?

Як начуваєшся, «шахед»,

Що маєш силу руйнувати?

Ви прокляті вже наперед

За нашу землю, наші хати,

За мирних і за вояків,

Що ангелами з піднебесся

Все бачать. І бракує слів.

А десь вже бумеранг несеться…

10.06.23

Тетяна Гречишнікова

...

Гретанія

Янгол

І кожен воїн повернеться додому…

Скінчи́ться війна, як побачиш мене на звороті.

Крилатою стане жива синьоока зола.

Я обійму́ тебе, хай і наза́вжди в польоті,

Я повернуся…в очах ще не знано-дитя.

Ти носиш продовження нашого сіяно-літа.

Чую в небессі, як б’ється його простота.

І здушені сльози – ріка, що надійно замита,

Здіймаються вгору, по тишу свого маяка.

Я буду з тобою,.. з дочко́ю чи, може, із сином.

Ви двоє для мене як подих у витоці рам.

Назвуся незвично – твоїм оберегом і дивом,

Затяжно впишуся у кригу віддалених брам…

Тілесне проходить, а світ залишається світом.

Душі пірнають у свій оберемний акорд

І стеляться поряд із рідними кованим житом,

Я знову із вами…наза́вжди, навік, на зворот…

...

Сара Ґоллард

Втеча з острова

Обнявши мене ти побачиш армаду старих галеонів

Шпангоути їх тіл оббиті тоненькими рейками груші,

Напнуті вітрила без вітру і трюми спустілі без рому,

Без срібла, алмазів, рабів, що отримали душу.

Читатимеш серце моє мов радист телеграфну азбуку –

Три звуки коротких, три довгих тире і три крапки,

І можливо в тобі, відгукнуться травневим смутком

Пусті кораблі. І можливо ти станеш бранкою

Навмисно моєю. В каюті на верхній палубі

Як дутиме вітер і гнатиме хвилі хто-зна куди,

Подалі від слів, кипарисів, подалі від берега,

За кілем, птахами, дельфінами, шумом води

Оминаючи рифи, тікатимеш з острова мертвих

Поетів.

Мов з острова Бекліна.

15.05.2022

...

Володимир Каразуб

КАЛЕЙДОСКОП

Калейдоскопом життя грає,

Картинки – одна за другою,

Їх людина завжди міняє

Легко ворухнувши рукою.

Вдивляючись у візерунки

Мимоволі здається завжди,

Що вже були схожі малюнки

І кольори ставали в ряди...

Ми часто узорами граєм,

Не можемо натиснути «стоп».

Ось так живемо і не знаєм,

Що наше життя – калейдоскоп.

Написано: 03.02.2016.

Відредаговано: 09.06.2023.

...

Мирослав Манюк

ДРУЖБА

У країні мрій, де сонце в небі грає,

Дружба у серцях наче пісня лунає.

Окремо кожен з нас – у воді краплина,

Але разом – ми хвиля моря єдина.

Друзі, ніби квіти в полі розквітають.

Світлом, теплом наше життя наповняють.

У скрутні часи, та коли серце тремтить,

Вони поряд, готові долю поділить.

Дружба - це дарунок від нашого Бога,

Так часто потрібна друзів допомога.

Усмішка, обійми, доброта й турбота,

Це те, чого так потребує спільнота.

Друзі - це ті, хто радощі розділяє,

Хто ділить журбу, коли серце стискає.

Завжди поруч, тож нехай час не розлучИть,

Бо справжня дружба вогнем у серці горить.

Тож пам'ятаймо ми цю істину завжди,

Друзі – це наш скарб, що врятують від біди.

Будьмо одне ціле і не буде горя,

Дружба нескінченна, як вода у морі.

09.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Дармограй

о грай мені свій чарівний пасаж

бо наштиркну тебе на срібні ґралі.

мов парсіфаль шукав я був ґраалю

але натирив тільки б”єн де маж

мене ти надихаєш, мов Лукроза

а в ній без кантора співає став

жабами повний. сяду на порозі

тебе знайшов. та краще б не шукав.

як пан Війон, я гнаний був і битий

тепер я тут, хоча бував і там

ти мелеш хвостиком і пацаєш копитом

а звідки воно взялося, мадам?

закинь у пічку книжку теорем

і серед ночі, о годині третій

зіграй мені про свій сердечний щем

і суржиком заполнєнноє лєто

...

undyber

ЗАБУТИ

Я примушу себе забути

Того кохання всі пригоди,

Щоб мені для душі ковтнути

Лиш ковток нової свободи.

Я примушу себе забути

Обличчя дівчини тієї,

Щоб її голос не почути,

Не зітхати лише про неї.

Я примушу себе забути,

Але так реальні бажання,

Що вже так неможливо бути

Навіть добу без сподівання...

Написано: 23.12.2015.

Відредаговано: 08.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Київ

Вітає музика:

Вона попливе над Києвом,

Стародавнім. Великим.

Ніде не зупиняючись.

Тихе соло саксофону,

Йому підіграє рояль,

Тінисті крони каштанів,

Прохолодні парки.

Дніпро, стрічкою синьою,

Тою, що тікає вдалину,

На берегах — пшениці,

Колосся жовте.

Ударник, а нумо вдар!

Вступила гітара...

Це життя імпровізація.

Прекрасне вбирають у прекрасне.

...

Кім

ДУШІ МОЄЇ ТЕМНО

Душі моєї темно. Швидко звуки

Бажаю чути арфи над собою;

Нехай ніжно струн торкнуться ці руки,

Хай музика в вухах дзюрчить водою.

І, якщо в серці є одна надія,

Ці звуки знову будуть чарувати,

В очах сльоза появиться і мрія

І дум потоки не будуть палати.

А доля співака - бути глибоким.

У нотах не буде радості тоді.

Скажу тобі – співак! Ось сліз потоки,

Або це серце втопиться у воді,

Бо воно постійно у смутку було

І нило багато в безсонній тиші.

Багато раз душа цю пісню чула,

Але тільки тепер є спокій душі.

Написано: 13.12.2015.

Відредаговано: 06.06.2023.

Переклад вірша Байрона My Soul Is Dark (Душа моя похмура) із циклу «Єврейські мелодії»

...

Мирослав Манюк
18+

Зранений

Я викричу всі свої зболені, всі свої вбиті ноти.

Я вирву з-під ребер серце, щоб більше не чути

болю.

І знати не буду як ти шукаєш любов на дотик,

здираючи з себе шкіру, просякнуту наскрізь мною.

А потім вдягаєш іншу, чиюсь, не нову за віком,

стару і крихку (здається, у нього вже п'ять онуків)

і дивишся крізь пилинки чужих панорамних вікон

аж поки зіб'ється подих його конвульсивних рухів.

За четверть, пропахла пóтом, ідеш у заможну ванну,

стираєш засохлу слину зі стегон, із губ, із вилиць

і після стаєш моєю - невинна і бездоганна,

упевнена, що не зможу,

що знову ніде не дінусь.

І кров на зубах чіткіша, бо ти не припиниш жерти

ті руки, що гладять спину, щодня забирають втому.

Ковтаєш його насіння - давно архаїчне, мертве

набивши уже не вперше на місяць вперед оскому.

Збирайся. Я хочу взяти тебе на прощання в місто

пограємо наостанок в таку божевільну гру.

Бо знаю - одного ранку ти прийдеш додому їсти

і здохнеш тут під дверима.

і я тебе не заберу.

...

Ксеня Берш
18+

Роковинам трагедії в Маріуполі присвячується

В холодних кімнатах, залитих бетоном,

розкидані душі невинних цивільних.

Убивцям дорога до їх Ахерону

заплямлена кров'ю убитих, та - вільних.

Їх було за тисячу. Старших, і менших,

що плакали гірко і кликали тата.

В маленькій руці, вгору лапки задерши,

облізлий ведмедик. А скажуть - граната.

Затерлася фарба із надписом "ДЕТИ".

Чотири карлючки, а скільки надії...

Ті суки відзнімуть у себе в сюжеті,

що це - "превентивно, така терапія".

Мовляв: "заховали військові припаси

під сходами. Десь там і НАТівська зброя:

гранати, машини, Хімарси, фугаси,

а ми усе знищили. Ми, блять, герої!

Ми вбили нациста (якому чотири),

бандерівку вбили (вагітну, між іншим)"...

Які ж у вас, покидьків, орієнтири?

Який епітафій вам, гади, напишуть?.

"Боролися з дітьми"? "Стріляли їм в груди"?

"Дівчат ґвалтували, яким лише десять"?

"Бомбили висотки, де плакали люди?"

"Пускали шахіди по мирній Одесі"?

Хай дивляться з стін уцілівші ікони.

Вони, як і ми, давно втратили жалість...

Театр. Маріуполь. Високі колони.

І люди. З якими ми не попрощались.

...

Ксеня Берш
18+

Я би зжер тебе

Багряне місиво всіх історій

з любові сплетених

вже погасло.

Ці зустрічі були

невипадкові,

хоч

прикривались навмисно

гаслом

з яким лягали з тобою в ліжко

і на губах, наче на повторі

краплини пристрасті мов насмішка

губились в роті гарячі й кволі

Я бачив як ти бувала гола

твоя тремтяча неідеальність

мене вертала в німу реальність

де кожен партію грає соло

Вологі очі

втопитись

можна

злизати сумніви й трохи нижче

бо ти не янгол,

хоч ніби й схожа

якщо дивитись зі спини й глибше

Ти тут, зі мною. Занадто близько.

По шкірі струмом. Підвестись.

Взутись.

І я би зжер тебе до останньої кістки

якби насмілився доторкнутись.

...

Ксеня Берш
12+

Мені о четвертій подзвонять і скажуть, що ти двохсотий

Дванадцята рівно, а я ще не хочу спати,

змагаюсь з думками, та лиш все одно прогрáю.

Так важко надіятись і нічорта не знати

чи ти ще живий, чи десь ходиш один по краю.

Скривавлений сніг, на термометрі знову нуль,

і ми "на нулі", пам'ятаєш? Тоді, в окопі,

де ти малював мені квіти навколо дірок від куль,

а я розуміла, що ми вже у повній ж*опі.

І десь пульсувало, текло десь життя не моє/твоє

Подряпані губи, запечена кров на скронях...

Хотілося - бути. Хотілось любити, допоки є

гаряча рука у обдертих моїх долонях.

І я так боялась, що зникне назавжди твоє лице,

що втрачу свідомість, молитву, а з нею - віру,

що брала гранату, стискала до болю її кільце,

і напис "АЗОВ" через одяг в'їдався в шкіру.

А потім - я тут, а тебе вже, мовляв, нема -

чи безвісти зник, чи що там ще вони лепечуть

"нам прикро, пробачте, буває, іде війна,

ось хрестик його і якісь особисті речі"...

Та знаю я - ти пересилиш саме життя,

що Бог із тобою, а ти ще не там, не з Богом,

що правду казали - кохання то сенс буття,

бо ж поза тобою у мене нема нічого.

І віра моя така сильна, що рвуться дрóти,

її не зламати, не вбити ніде й нікому.

Мені о четвертій подзвонять і скажуть, що ти двохсотий.

О п’ятій я вийду стрічати тебе додому.

...

Ксеня Берш

Щоб знати, що я є

Ти падаєш дощем,

ти танеш першим снігом

без жодної мети

без жодного “привіт”

побудь моїм плащем

розлийся в мені сміхом

бо хто ж, коли не ти,

врятує цілий світ.

Торкатись твоїх щік

це більше ніж любити

це більше ніж іти

з тобою під вінець.

Я сам себе прирік

на цю довічну битву

коли палив мости

і думав “це кінець”.

Заплутаний в думках

одягнений недбало

забутий серед площ

з душею із пап'є

я все іще в руках

тримаю твоє жало

щоб випити цей дощ

щоб знати, що я є.

...

Ксеня Берш

Річниці повномасштабної війни присвячується

Я впізнаю сьогодні українців -

на вулицях, у транспорті... В словах.

Вони уже не схожі на чужинців,

в них шрами є на тілі і серцях.

Вони їх не ховають. Бо навіщо?

Тепер це спільне - те, що є у всіх.

Діра в душі. В ній люто вітер свище

й вже рік лежить лютневий чорний сніг.

Сьогодні рік війни, що не повинна

була із нами трапитись. Але.

І кожен з нас питає в себе: "Винний?"

І кожен з нас ридає, як мале

оте дитя - із Харкова, з Херсону,

убите під завалами в Дніпрі,

як воїн, не повернений з полону,

як втоплені у морі кораблі,

як матір, що ховає свого сина,

як Мар'їнка, як Буча, як Ірпінь,

як вся наша незламна Україна

й десятки її вільних поколінь.

Вже цілий рік... Поставлю на сторінці

маленьку крапку. Й візьму в руки страх.

Я впізнаю сьогодні українців

по їх сумних заплаканих очах.

...

Ксеня Берш
16+

Трагедії у Дніпрі присвячується

Я, здається, ще сплю. Я не можу сприймати безлад,

бо ж які є бажання, крім основного - жити?..

І я чую крізь сон, як кричить божевільно всесвіт

голосами Дніпра, що пішов під бетонні плити.

і я плачу за всіх, і я б'юсь головою в стіну,

пробиваючи в ній те забуте, свідоме, ціле -

я ненавиджу бля*дську сусідню тупу країну

і так мрію про те, щоб вона вся дотла згоріла.

І я вірю - прийде час розплати, проб'є година

і воздасться усім їм по мірі хто прагнув "міра".

І я зовсім не зла, не бездушна і не тваринна,

та війна майже в кожному десь оголила звіра.

І вже рік ми йдемо в кожен день, як в жорстоку битву,

взявши волю в кулак, поливаючи слізьми квіти.

Я, здається, ще сплю.

і читаю вві сні молитву.

Бо які ж є бажання, крім основного -

жити?

...

Ксеня Берш

Останній поїзд мирного життя

Останній поїзд мирного життя.

Я пам'ятаю всі його деталі:

наперсток від набору до шиття,

тканиною ниток горизонталі,

розкрита книжка, недопитий чай,

Старі, неактуальні окуляри,

засушений букетик-молочай,

в нотатках вірші, а на небі - хмари.

Хтось пив вино, а хтось вже тихо спав,

хтось гнав авто в керунку до кордону,

бо та тривога, яку відчував,

забороняла їхати додому.

Мале дитя. Яскравий чистий сніг.

Такі солодкі плани на майбутнє.

І цуценя, що тулиться до ніг,

й жагуча лють усе іще відсутня.

Останній поїзд мирного життя

був так давно - я вже й не пам'ятаю.

Там знали тільки слово - “укриття”.

Там дихали спокійно, без відчáю.

Там ще жили. Ще мріяли про щось.

Ще спали без мобілки у долоні.

Ще обіймали рідного когось,

хто зараз на “нулі” чи у полоні.

Ще ворога пускали на поріг,

не бачачи, як гострить своє жало.

Там вився спів, лунав дитячий сміх,

і світла для усіх ще вистачало.

Там душі не були ще розіп'яті,

не жерла ізсередини вина…

Останній поїзд відійшов о п'ятій.

А потім були вибухи

й війна.

...

Ксеня Берш

Я досі ще тримаюся руки

Шістнадцять років, втоплених в печалі.

Шістнадцять різних, дуже довгих літ.

Моя бабуся п'є на кухні чай і

тихенько плаче, що не з нею дід.

Збирає в хустку сиві краплі-сльози,

мовчить у тишу, бо ж слова - думки.

І пам'ять робить крок назад, не в змозі

забути те, що в серці - на віки:

маленький, жвавий дід - тоді ще хлопчик,

веснянками обкидана щока,

біжить до неї зрання, мов горобчик,

щоби удвох помчати до ставка.

Ось перший поцілунок, вже у школі.

Дитячий, безневинний, від душі.

Та як багато ніжності й любові

він вклав у цей дарунок й залишив!

Нарешті молодята. Сміх і радість

навколо них сплелися в вузолки.

-А ти зустрінеш біля мене старість?

-Якщо не відпускатимеш руки.

Сідало сонце. Сходило й сідало.

Росли онуки. Діти - хто куди.

Вона його руки не відпускала,

хоча вже був давно немолодим.

Зустріли старість. Стріли - й попрощались.

Обіцянка добігла їм кінця.

Та міцно, дуже міцно зав'язались

докупи їхні люблячі серця.

Співають колискову внукам губи.

Роки потроху далися взнаки.

-Невже, бабусю, й досі його любиш?!

-Я досі ще тримаюся руки.

...

Ксеня Берш

Тату

Тату, татусю, роки тебе трохи змінили,

але для мене ти будеш завжди молодий.

Зморшки на скронях і паморозь голову вкрила,

тільки твій погляд незмінно веселий , ясний.

Чи пам'ятаєш, як ти підкидав аж до стелі

доньку свою і ловив у натруджені руки?

Як аж до школи носив їй важкого портфеля

і порибалити інколи кликав на луки.

Тату, ти знаєш, я мало тобі говорила

ніжні слова.

А точніше, то майже ні разу.

Може, колись забувала і рідко дзвонила,

чи спересердя кидала болючі злі фрази -

ти вже пробач нерозумній дорослій дитині.

В ритмі життя ми збиваємось з рідних шляхів.

Ближче від тебе нема і не буде людини,

бо так, як ти, не полюбить ніхто й не любив.

Тату, татусю, татуню мій рідний, коханий!

Знай, що тебе пам'ятаю я де б не була.

І хай проходять, минають роки за роками -

їм не здолати моєї любові й тепла.

Таточку, тату, не треба ховати емоцій.

Ми вже і так розміняли немало десятків.

Дай мені руку. Вже ондечки молиться осінь.

Нам треба встигнути стати сім'єю спочатку.

...

Ксеня Берш

Подзвоніть своїй бабусі

Крізь заплющені повіки ллється сонце, наче мед:

то цілує мою шию, то на щічці задрімає...

Скоро я прокинусь, сяду на прудкий велосипед,

і поїду ген за поле - через луки аж до гаю.

Буду бігати, сміятись і дражнитися з пташок,

а коли небесна куля завмирає десь в зеніті -

я чимдуж лечу до хати, де, ховаючи смішок,

мене жде моя бабуся, наймиліша в цілім світі.

У саду під тінню яблунь заховавсь лискучий стіл,

а на ньому паром дише соковита бараболя.

Капле масло і кришталем міниться прозора сіль...

От де простір, де забави, безтурботність й воля, воля!..

Ну, а потім - я доросла... Вже нема того села.

Поросла травою-зіллям тиха стежка до порога.

Лиш гуде на білій квітці, певно, сердячись, бджола

і горіх, здійнявши гілля, посміхається до Бога.

І хотіла б я щодуху дременути у садок,

і торкатися щокою тих старечих рідних пальців.

Та немає ні садочка, ні пахучих нагідок,

і не буде ні над вечір, ні опівночі, ні вранці...

Пам'ятайте свій куточок, де росли й не знали бід.

Я кричу, зірвавши голос, і слова мої тремтять:

подзвоніть своїй бабусі хоч би раз за -надцять літ!

Подзвоніть своїй бабусі, бо колись там промовчать...

...

Ксеня Берш

Війна пішла додому

Я плакала вiд теплого дощу,

що мiцно мене стиснув за зап'ястя.

Комусь в моєму дивному плачу

вчувалося гiгантське тепле щастя.

Для когось там звучав дитячий смiх,

берези шелестiли свiтанково...

а потiм падав перший мокрий снiг,

зима iшла за лiтом - й так по колу.

Для iнших там сивiла темна нiч,

що ходить у саду й зорить у шибу...

А хтось вбачав стару широку пiч

й гарячу скибку стомленого хлiба.

Комусь хотiлось свiжого борщу

i просто помолитися святому...

Я плакала вiд теплого дощу.

Й вiд того,

що вiйна пiшла

додому.

...

Ксеня Берш

Лист матері загиблого воїна до війни

Привіт, війна. Я більше не боюсь

кривавих пазурів, якими ріжеш тіло.

Одгуготіло, згасло, відтремтіло;

тепер тобі я в пику посміюсь...

аби за сина серце не боліло.

А так - нічого.

Встану, поклонюсь

своєму Богу, і натільний хрест

стисну в долоні міцно, аж до крові.

Скажи, що є сильніше од любові

тих матерів, які за сотні верст

дітей своїх віддали в жертву зброї

й тепер стрічають.

зранених.

навхрест.

Привіт, війна. Я все іще борюсь,

хоча давно вже випита до дна -

яка я мати, коли я - одна?

Та я тобі ніколи не скорюсь!

Я більше не боюсь.

Привіт, війна.

...

Ксеня Берш

Грішна

Не цілуй у спину.

Не дивись у очі.

Відчуття це дивне -

Я тебе не хочу.

Ніби щось зірвалось

Аж до п'ят гарячим.

Може, й не кохалось?

Бо чому ж не плачу?

Не проси зостатись

Шерхлими губами.

Не люблю я гратись

З серцем й почуттями.

Від сьогодні вільна

Стала я від тебе.

- Чи болить?

- Засильно.

- Я піду.

- Не треба.

І цілуєш знову

Руки, плечі, спину.

Все це - випадково.

Все це - не повинно.

Ця любов - священна,

І мені не смішно.

Не молись на мене.

Я - не Бог. Я грішна.

...

Ксеня Берш

Жити на дві країни

Жити на дві країни,

жити на дві культури.

В óдній - іще руїни,

в іншій - будують мури,

бавляться діти, школа,

осінь прийшла, мов диво.

Стань, роззирнись навколо!

Бачиш, як тут красиво?

Але чому ж так кличе

часом в далинь далеку -

там, де чиїсь обличчя,

там де мовчить лелека?

Там де зоріють зорі

вранці тихіше й слабше;

де кораблі у морі...

Там, де УСЕ - інакше.

Та не обрати жодну -

рідні уже обидві.

Коли стаєш голодний -

слухаєш дощ по ринві,

їдеш туди, де злива,

де твої мама й тато -

хоч там не так красиво,

хоч там не так багато.

Кілька ночей - і справді -

ти вже неначе ситий,

дивишся в очі правді,

швидко тікаєш в літо.

Ходиш собі, працюєш,

поки десь віє холод,

любиш, ростеш, мандруєш,

аж... відчуваєш голод.

І покидаєш працю,

і повертаєш знову,

і це роками - трясця! -

так і біжить по колу.

І хочеш їх з'єднати -

як два шматки тканини...

Жити на дві кімнати.

Жити на дві країни.

...

Ксеня Берш

Умань 28.04.2023

Четверта ранку. Спить малятко.

Родина спить. Собака. Кіт.

Спить річка, ліс. Дрімають хатки.

Тривога. Страх. Війна, привіт.

Старий під'їзд. Крізь сон сирена.

Встають, тамуючи печаль.

- Шахіди знову?

- Та напевно.

- Підемо?

- Так будити жаль...

Лягають в ліжко. Тепло, гарно.

Куди тікати? В укриття?

В чужий підвал проситись марно.

Дасть Бог, обійдеться.

Життя...

Ракети свист. Пожежа. Вибух.

- Ти чув?

- А що?

- Та я хз.

- Лягай.

- Купи на вечір хліба.

- Я сплю, який ще хліб?

- Ой, все.

Десята ранку. Кава швидко.

Новини. Шок.

Автівок гул.

Хтось тільки встав.

А хтось навічно

заснув...

заснув...

заснув...

заснув.

...

Ксеня Берш

Другу-волонтеру

Я напишу́ тобі поки ще пишуть пальці.

Ми москалів учора смажили без смальцю.

Якби ще F-16 дочекатись...

Та поки що без них треба триматись.

Скажи тим виродкам, хто хабарі бере як дише,

що це питання часу, бо пизди усім пропишуть.

Гуманітарка не поможе залиши́тись цілим,

якщо програємо і орки візьмуть на приціл їх.

Ти знаєш, миші люблять грітися вночі у берцях.

Я звісно мамі не кажу, бо в неї хворе серце.

Я пам'ятаю, як просив солоних сємок пачку,

а ти сказав, що приженеш для мене з Польщі тачку.

Ти за́вжди був для мене другом, навіть майже братом.

Немає часу, щоб все добре написати.

Якщо не подзвоню́ тобі сьогодні після бою,

то видаляй мій номер, бо вже не подзво́ню.

Цієї ночі було пекло тут, під Вугледаром.

Дванадцять наших розкида́ло від арти удару.

А я , мабуть, навічно залишуся калікою...

Не треба гнати тачку.

бо вже нíкому.

...

Ксеня Берш

Наші янголи - воїнам

Наші янголи палять Вінстон і сплять в окопах.

Їх немає у Біблії, їх не малюють в церкві.

Мозолі на брудних і до болю роздертих стопах

добрий знак - ще воюємо. Все ще живі. Не мертві.

Закривають обличчя від ворога щільно маски.

Кілька тижнів не їли ані борщу, ні хліба.

Наші янголи носять бронежилети й каски -

це такий особливий сучасний різновид німба.

Їм не моляться нині, хоч їх імена на вустах

кожну мить, кожну ніч, в іменах тих - свята трагічність.

Наші янголи лаються, голяться по вечорах,

й захищають весь світ від падіння в безлюдну вічність.

...

Ксеня Берш

Буденність 2023

Пірнаєш такий в океан. Над поверхнею буря, а там

заспокійливий штиль обережно торкається ран. І за тисячі миль

пронесе твоє тіло наскільки дозволиш ти сам. Не забудь. Не проспи,

коли помста нещадна воздасться проклятим катам.

Якщо хочеш - прости,

а не хочеш - навідуйся в храм,

і нехай вже Господь визначає, куди їм іти.

Ти не тут. І не там.

Ти завис між життям, в глибині. І вода заливає твій бік.

Він розтрощений зброєю. Кратер великий в тобі розквітає, мов квітка. Там темно і страшно на дні. Води завжди чомусь набираються сил навесні.

Наша жертва сьогодні складається з сотень життів.

Ти болиш. Ти мовчиш. Ти цього не чекав. Не хотів.

Думав, той океан забере, та не зараз, а років за сто.

Кожен день - це дилема: помреш, чи спасе ППО?

І коли ти в ту воду поринеш - тоді чи тепер? Може, виплюнуть хвилі, як смертю плював Іскандер.

І чи той океан тебе прийме, чи буде там штиль,

і чи порвана квітка зростеться в живому тобі?

Або, може, зав'яне, і хвилі нестимуть в світи.

Нехай Бог визначає. Твоя справа - просто пливти.

Закипає Гольфстрім, в ньому сотні загублених, тих,

хто пірнав в океан - хтось удвох, а хтось сам, і повільно затих,

зачепившись за якір, черкнувши холодного дна.

Ми - ті душі в воді.

Океан той - кривава війна.

...

Ксеня Берш

Тобі

Сотні не надісланих листів,

Що читав Господь в моїх очах.

Безліч,слізьми згладжених кутів,

Що долала в слові і в постах.

Перекроєний,відбілений фасон,

Щире серце сповнене любові

Я народжена з гори,і це не сон,

Для щасливої з тобою любим долі.

У скарбничку твого майбуття,

Я складаю всі благословіння,

Для святого й чистого життя,

Богом даного для нас благоговіння.

Все,що я у господа прошу,

Миру в серці й волі повеління,,

Пред лице Господнє я несу,

Лиш свої покору і терпіння.

© Ірися Ластівка ( 05.03. 2023.9 місяців л.)

Інтимна лірика не для сторонніх очей.#thank god for everything

...

Ірися ластівка

Болюче писати слова

Болюче писати слова.

Нестерпно їх не писати.

Мої чорнила – це кров.

Мої сторінки – це лати.

Слова починають війни.

Війни кінчають словами.

Вірші вгамовують звірів.

Звірі, буває, ми самі.

У того, хто пише рядки

криваві бувають руки.

У тих, хто читає рядки

немає такої муки.

Вірші харчуються болем.

Готовий їх годувати?

Болюче писати слова.

Тестерпно їх не писати.

...

Світланка

Молитва мрія і любов

Молитва, мрія і любов

Сплелись в одну косу,

Надія зігріває кров,

А віра жде росу...

А віра молиться, не спить,

Прохання шле отцю,

І рима знов крізь сни летить,

Несе тривогу цю...

Думки то вверх, то вниз летять,

Здригають тишину...

Я ж хочу на весь світ кричать,

Що я його люблю!

То воскресаю, повна сил,

То пульс ледь-ледь ловлю...

Ти надимаєш курс вітрил

І ось я знов пливу...

Я грішна донечка твоя,

Прошу мене прости...

Я віддала Тобі життя,

Веди, як знаєш Ти.

© Ірися Ластівка (березень 2023 р.)

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

Почуй

Навіщо мучити серця,

Коли творець велів кохати...

Ковтати сльози без кінця

І на думки людей зважати...

Зразком любові є Господь,

Що терпить всіх і всім прощає,

А ми пильнуєм колобродь,

Що мир і спокій проганяє.

Взялись за ручку і пішли,

Не озираючись на тління...

Ти, батьку, нас благослови

На вічного життя спасіння.

В любові йти лиш за Хрестом,

у слові божім порятунок...

Людей поради - прикрий сон

І прежорстокий щастя трунок.

© Ірися Ластівка (березень 2023 р.)

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

Ти живий

Ти живий, присутній всюди,

неосяжний погляд твій.

Під опікою всі люди:

і дорослий, і малий.

Ти лікуєш, наповняєш,

утираєш сльози тим,

кому довго пробачаєш

й непокаяним, й святим.

Підіймаєш, звеселяєш,

розкриваєш очі тим,

кому крила підставляєш:

непогордженим-слабким.

У розмовах запевняєш,

що прозоре майбуття.

Заповідям научаєш,

бо закон Твій є життя.

В мир та спокій загортаєш

від руйнуючих подій.

Лагідно оберігаєш

весь народ гріховний свій.

Ти годуєш, одягаєш

і надія ужитті!

Слабкістю не дорікаєш...

Дякую, що Ти в мені!

© Ірися Ластівка (лютий 2023 р.)

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

Одеса 5:00

Ранок по п’ятій. Травнева дрімота.

Людинки дрейфують зі снів на роботу.

Тролейбус курсує від центру до моря.

Нічний робітник чимчикує додому.

Спека терпляче чекає зеніту –

гріти сидіння, всміхатись у вікна.

Завтра обов’язково настане.

Про це шепотіли тіні каштанів

коли цілували асфальт.

...

Світланка
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Конкурс "Сім слів"Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Поезії багато не буває😍 Тож оголошуємо новий конкурс: ✒️«Сім слів»✒️ Умови дуже прості, тому пам’ята ... Детальніше
Якою буває їжа?Лана Філлі
16.07.2024
Привіт! У таку спеку не мучитиму ані вас, ані себе довгими викладками. Просто спитаю дещо діалектичн ... Детальніше
Результати конкурсу "Три шестірки"🎆Інклюзивна спільнота "Творча майстерня"
17.07.2024
Світлий привіт😇 Нарешті завіса мороку впала та привідкрила довгоочікувані результати конкурсу «Три ш ... Детальніше
Самійло Кошич – козак-легендаКниголюб
17.07.2024
Сьогодні закінчив читати книгу Дмитра Воронського «Самійло Кошич – козак-легенда.» Що можна сказати ... Детальніше
Цікаві і незвичні українські слова.. ДіалектиMia
06.03.2024
Трохи гумору для настрою: Так говорять на Полтавщині: спробуйте вгадати, що таке лопездрики, припинд ... Детальніше
Повернення хвилинки-занудинки або Як правильно будувати речення з дієприслівниковими зворотамиЛана Філлі
16.01.2024
"У реченні з дієприслівниковим зворотом обов'язково повинен бути підмет – особа, яка виконує дії: ос ... Детальніше
На Аркуші вже:
11808читачів
144260коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: