Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (6647)

Історія про лід та світло

Була собі країна, а зараз немов пустка льодяна.

Лиш зрідка пробивається там світло.

Пробралося туди вороже військо підле.

Поблякла вся краса природи неземна.

Подекуди жевріють усередині країни тої вогники надії.

На віру у майбутнє світле без журби та горя.

Вони всі не перекривають смутку море.

Невже немає тому протидії?

Та раптом зрозуміли люди:

Далеко не кінець це, лиш початок.

Авжеж є протидія! Надія тут - зачаток.

Те світло не лише з вікна...воно повинно бути всюди!

"У кожного в душі воно най буде!"

"Не дозволяти темряві заволодіти нами!"

"Цей біль мине, мине...з роками."

"Творімо же добро, у нас в країні сильні люди!"

...

Дара Зульська

Прості дива

Від мами щирий поцілунок -

Найкращий в світі застосунок.

Він і лікує, і втішає,

Дає нам сил, і надихає.

Обійми щирі добре теж,

Бо взагалі не мають меж.

В них розчиняються турботи,

Лихі години, чвари й боти.

Ті що не мають власних дум,

А чутно так і віють сум.

Май посмішку - фізичну дію,

Процес у пику лиходію.

Цілунок, посмішка, обійми

Доповнять тільки слова з сіллю.

Хоча вони бувають зайві,

Бо кожен з нас могутній в сяйві.

...

Легрей

Втрати

Пам'ять вчиться себе стирати,

Я живу – і привик до втрат.

Якби мав, то узяв би катер –

Й у воді я долав би страх.

Я би плив до морів незнаних,

До червоного обрію зір.

Я б хотів почати все заново,

Я б хотів почати, як вмів.

І не було б мені неспокою.

Не було б оцих туг і бід –

То не стали б думки глибокими,

Не пізнав би життя і світ.

...

Роман Миронов

Вада

Вірші писати - маю таку ваду.

Хоча вона бентежить не мене.

Отак я відчуваю певну владу

Над реченнями з римою. І все?

А зуськи! То для мене надто мало.

Я хочу вир емоцій в людях проявити.

Щоб кожне слово потаємне зачіпало

І кожен враз відчув потребу уявити

Як любить, тішиться, сумує, ностальгує.

Впізнав себе чи щось нове відкрив.

До дії спонукає й впевненість гартує

Кожен рядок, кожне сплетіння слів.

...

Легрей

Порожнеча

Ми надіємось на втечу,

Переходимо межу.

Ми живем у порожнечу,

Ми живем у пустоту.

Три століття нам не жити,

Нам не вірити у сенс.

Скільки крові вже пролито,

Як же вихололо все

Усередині – і спротив.

Ти і я, і я, і ти...

Я стою, а ти навпроти,

Ти навпроти пустоти.

Ми повірили у втечу –

І забули про межу.

Ти ще віриш в порожнечу?

Я давно у ній живу.

...

Роман Миронов

Сила України

Бува не знаєш, що сказати ще,

Бо так кругом пітьма,

Те серце так уже й болить,

Коли вже ворог той не спить..

Мені дивитись страшно просто,

А далі що, чому той біль росте,

І злість, і лють за тим народом,

Що нищить все, нехай вони й помруть,

Для чого жити врешті їм на світі,

Якщо вже серце в них закам’яніло,

Якщо нема їм ні скорботи, ні жалю,

А в українців рани, зруйновані хати,

Їм серце те болить, а жити вже треба..

Мені знову сумно, нам всім вже болить,

Да просто слів уже бува й не треба,

Бо ми тоді сказали все в ту мить..

Чому так людство йде кудись у пекло,

Чому вони ще досі є,

Я знов питаю, уже стільки років,

Чому воно у світі так живе..

Хіба страждали мало,

Хіба боялись мало,

Хіба ми заслужили,

Хіба хтось заслужив..?

Це просто біль народу,

Це просто біль усіх,

І я вже просто знаю,

Болітиме на всіх..

Бо це не просто дні і голос,

Бо це не просто некомфорт,

То страх отой і боротьба народу,

Що яро захищають дім той свій..

Мені вже боляче так відчувати це,

Дивлюсь на все -

І просто вже не знаю,

Чому ще Бог це дозволяє,

Чому вони іще живуть..?

Україна так страждала,

Роки, століття, всі віки,

Вона так сльози витирала,

Сорочкой вишитою на руці,

І знов плаче ненька Україна,

У я в сльоза, як врешті кожен з нас,

Проте не здається наша Батькіщина,

Допоки є жага у нас,

Бо ми є повна протилежність,

Бо ми народ і сонце світ,

Ми переможем, зробим світ чудесним,

Хоча це важко, важко знов,

Але пишайся, що ти з України,

Що є в тобі козацька кров,

Тримай в собі усе сердечне,

І просто знай, що ми незалежні..

...

Аніла кю Дивад

Ми маєм прожити так, щоб пам'ять про нас не стерли...

Ми маєм прожити так, щоб пам'ять про нас не стерли,

Вічність потроху стікає у вигини рік.

Ми тратимо час, і зусилля, емоції, нерви,

Ми палим добро і порядність, насилля і гріх.

І що тут настане у нашому світі – не знаєм.

Куди нам піти, куди нам податись тепер?

Життя наше тут, між видимим пеклом – і раєм.

Ми всі унизу: залишилось рухатись вверх.

...

Роман Миронов

Голос серця

Була дружина в коваля

Весела і дбайлива,

Сумирна, наче янголя,

Співала лиш тужливо.

Не замічав, що мав, коваль,

Похмурим був щоднини,

І слова доброго, на жаль,

Цурався для дружини.

То ж повз проходив чарівник

І жінці видав крила,

Бо був ще той він жартівник, -

Голубка враз злетіла.

- Куди ти? Як тебе знайти?

Гукнув коваль до птиці.

- Зумієш може віднайти,

Як взнаєш голос в серці.

Ходив поміж людей коваль,

Шукав якусь пораду.

Один мудрець тоді сказав:

- Я дам тобі розраду.

Почути серце зможе той,

Хто чуйний теж до інших.

Отак прорік мудрець отой

І змовк без слів тих зайвих.

Коваль задумався на мить:

- Сердечний слух я маю,

А серце у жорстокий світ

Навмисно не пускаю.

Бо так усім допомогти

Зуміти неможливо.

То ж краще від усіх піти

І жити собі криво.

У кузні люто працювать

В пекельному полоні.

Аби чужого болю знать

Не довелось у скронях.

Та тут коваль відчув той страх,

Як власне серце б’ється,

Полинути, неначе птах,

Жадає і доб’ється.

Злетіло раптом із грудей

До неба, де голубка.

Коваль без серця впав тоді,

Мов отруївся з кубка.

Із усмішкою на вустах

Лежало його тіло.

Закінчився триклятий страх -

Кохання так схотіло.

Та той мудрець був не простак -

Під маскою чарівно

Сховавсь все той же жартівник,

Що зачаклував дружину.

У коваля вдихнув назад

Те серце з височини,

І ту голубку знов на лад

Перетворив в людину.

- Що ви накоїли йому?! -

Тужила його жінка.

- Я просто спав життя тому,

Тепер прокинувся, пір’їнко!

З тих пір коваль прожив буття

Відверто і щасливо.

І казка скінчилась моя

Про голубків вродливих.

За мотивами казки "Голос серця" (https://arkush.net/book/2000).

...

Олександр Калінін

Заспокой мене, шторме

Заспокой мене, шторме. Цей штиль дратує... Пітьма.

Якір легкий, вітрило жадає вітрів.

Потопає небо блакить у гладь полотна

Вод солоних, бриж тьмяніє... Рівновага світів?

Бачиш, хмару? Далечінь сивих пагорбів?

Шепіт ніжного сонця, закохану музику трав?

Ця дійсність спокусою, веселкою яскравих снів

Заколисує віру усіх, хто шторму жадав...

Відчуваю вітри прохолоди — це пульсує любов...

Десь палають далекі подій у вирі днів.

Шторм — Володар Свободи, оживи мою кров!

Заспокой мою душу — подаруй волю морів!

~лютий•2023~

...

Lexa T. Kuro

Прошу тебе, зупинися...

...Якщо ти поглянеш на понурені голови квітів та їх зігнуті стебла,

Якщо пильно вдивлятимешся в перший сніг

Запримітиш, як вони відбиваються у тобі тисненням своєї жури...

Як замерзають краплі осінньої музики,

Як ламаються тонкі пагони, що впивалися соками,

Як чиєсь життя вписується в орбіту молодого стовбура,

Хто окрім тебе всотає цей день словотвором,

Коли невловимий порух її очей, що знаходить опору

В спогляданні речей оглядається

На безкінечне існування землі,

Що не знаходить свого берега вічності

Та благально промовляє:

«Прошу тебе, зупинися...»

Ми вже знаємо, як пришивають

Ґудзики щастя зіниці коханої,

Як кулі прошивають серце воїна;

Ми слухаємо краплі дощу, звуки літер,

Як поезія тріщить і розходиться по швах

Скидаючи всесвіт квантової фізики,

Як закохана дама скидає свою білизну

Кутаючись у дотики ночі, а ти пізнаєш її знайомі контури.

Коли раптом вона зникає.

Облізають спогади. Плутаються літери.

Шорпу етбе пинузяси,

Та навіть тоді ти боятимешся відмовитися від літер,

Від цієї точки без якої звалишся у глухий хаос.

І тому вона відтворює свій голос. Знову і знову промовляючи:

«Прошу тебе, зупинися...»

22.11.2023

...

Володимир Каразуб

Сон

Сон

Буває, так, що сон тебе торкне

Серед читання, в ніч, приспавши очі

І потім враз прокинувшись себе

Питаєш сам, о боже і навіщо

Відважився на вбивсто? Як посмів?

***

І

Похмурий ліс близького повечір’я здавався храмом осені.

І лопіт крил в склепінні темних крон поволі тихнув.

Стояли там, високі темні постаті

Над мертвим тілом дівчини,

Обез-

Головленої жриці. Кров її

Лилася по землі, по листю, персах

Стікаючи у зморений живіт

І хтось сказав: тепер виймайте серце!

І ехом прокотилось в голові:

Виймайте серце!

Боже, милий — вбивці! І словом перекреслюючи дійсність,

Я кілька кроків шурхотом назад

Подався, мов вагаючись тікати,

Як голос повторив: бери ножа.

І я оглянувся: була на ньому маска,

А біля ніг дівоча голова

З відкритими очима і волоссям,

Яке немов зміїлося. Тоді ж,

По праву руку нахилився третій:

«Якщо не може, ти за нього ріж».

І ось тоді почувся знову лопіт,

Скрипіло дерево і біснувався птах,

І чулося мені: «Тікай убивце, тікай нещасний,

Геть від них тікай».

І я побіг.

ІІ

...Але куди ця стежка?

І шурхіт листя і густий туман,

(Коли це він так низько опустився?!)

І ці птахи — я чую як летять

Вгорі над головою. Чи наснилось?

Чи може, як над озером стояв

Усе придумав і злякався яви?

Тепер біжу наляканий стрімглав

Між нефами в яких цей дикий храм

Справляє чорну месу повечір’я?!

Позаду хтось... Чи то мені здається?

Та ні ж, нікого. А голодний страх

Змальовує хортів, що пруть на здобич,

А цей триклятий полохливий птах

Немов навмисно вказує на мене.

Чого це ти? Яка ще вбіса жриця —

Чого б це я їй голову стинав?

А ліс скрипить: «Убивця, вбивця,

Вбивця! Ти вбив її!»

«Замовкни, не вбивав!»

І падаю. Встаю. Задкую. Морок.

Холодна тиша і нервовий сміх.

Це я сміюсь чекаючи на напад,

Та птах пропав, як бісові хорти.

Дивлюся за спину, — а ось нарешті й вихід.

ІІІ

Тепер я вдома. Ніч, що за дверима

Вбирає все в одну жахливу тінь,

А тут при світлі чорна невідомість

Залита сяйвом люстри. Тиша стін

Предметами вселяє певний спокій,

Мов коло розуму описує квадрат

І все зникає за його порогом.

А тінь до спальні тягнеться, щоб там

Забутись сном, — прокинутись від того,

Що ширився уявою, бо згодом

Повз ніч легку для явлення химер,

Удосвіта, постане сміхотворним.

Але він тут. Сирий, вільготний подих

Довкола дому, чується мені,

Біля дверей хтось знову тінню ходить,

А інша тінь ввижається в вікні.

І раптом тріск, — і скло в дрібних осколках

Мов хто здоровим каменем розбив

І у вітальні, бачу на підлозі,

Криваве серце жриці, а під ним

Написано кривавою рукою:

«Не смій обмовитись інакше біль твоя

Ув’язнить серце і помре з тобою».

ІІІ

Тепер вони ідуть від дому геть,

Мов дві примари в серці сновидіння

Де в місячному сяйві парк міський

Ховає їх у темних володіннях;

До чортового колеса веде.

Якщо це сон то я за ними: «Гей!

Скажіть мені, що все це означає?»

І я іду за ними слідом в парк,

Та в парку тиша, їх уже немає.

Та хто ж вони такі? Адепти культу?

Сектанти, що справляють ритуал

І п’ють лиш сон свого безсмертя смертю,

Тоді вселяють міф. Чи я читав

Про Ацефала, а тепер жахаюсь

Залізши між бентежні сторінки

Вразливої уяви та шукаю,

Як вибратися з лабіринту слів?!

Та якби не було — уже світає,

І безліч чорних постатей ідуть

Алеями і тихо розмовляють.

Я злегка чую зшерхлі голоси:

«Коли йому несли картоплю фрі,

То хтось писав десятки монографій»,

«Тепер оця байдужість у тобі»,

«У колі тексту — нікуди тікати».

А парк розваг запалює вогні

І колесо заходиться іржею.

IV

Тепер я бачу — це насправді сон.

І все в словах розсіяних довкола,

І постаті — приховані слова

У мантіях зі слів і кожен стовбур

Словесною корою оброста,

І крони їхні теж гнучкі слова,

І гайвороння творене словами

Алеї всі, весь парк, його трава —

Усе в словах, і навіть небокраєм

Слова чиїсь написані, а — там —

І колесо поскрипує словами.

І знову птах сполоханий вгорі,

І знову голос промовляє: «Вбивця!».

Невже це я з таких складаюсь слів

Яких чомусь не можу роздивитись?

І я біжу де хлюпає фонтан.

Фонтан зі слів і плещеться словами

І відображення мого у нім нема

Немов мене до себе не приймає.

Що в біса відбувається, скажіть?

Чіпляюсь тих хто парком повз проходить,

І всі вони розвалюються вмить,

На смужки слів від дотику легкого.

І раптом птах спускається згори

На статую, що в центрі водограю,

Лишень з двох слів він сплетений:

«Життя»

Та «Істина» і кличе: «Йди за мною».

І я іду.

V

А він веде мене.

Повз колесо в кімнату з дзеркалами,

І я заходжу разом з ним туди

І бачу відображення та пляму

Отам де серце, наче пустота

Наскрізь прошила скривлену фігуру.

І птах наказує: «Стань ближче та заглянь

У чорноту, у ту чорнильну яму».

Підходжу ближче і читаю:

«Тут

Є безліч вивісок для вашої реклами».

03.03.2024

...

Володимир Каразуб

Власне очікування

Вона прокинулася уночі

Попити простої водички

І зрозуміла, що людині

Погано інколи буває не через

Те, що її образили, а через власні

Нестерпні очікування.

Очікування по суті дивна річ,

Адже це лише фантазії, котрі

Людина вигадала у своїй голові

Для того, щоб полегшити свій стан,

Думаючи, що в такій ситуації

Вона легше прийме будь - яке рішення.

Але не завжди так може бути,

Бо іноді саме вони можуть

Ранити людину більше,

Ніж здорове мислення.

Тож не забувайте фантазувати,

Але й не очікуйте щось аж до болю.

...

Хвилина душі

З любов'ю, Ваш Сніг!

Я знову тут, на цій землі.

Завжди падаю, щоб розчинитися в ній.

Віддати себе землі–мій єдиний сенс вікування.

Я завжди до неї повертаюсь, у кожній своїй іпостасі.

Під плащем заховаю всі тайни вашого існування,

Особисті кордони та нічне інтимне мовчання.

Мені не треба слів, я відчую Ваш біль і без них.

Просто лягай до мене, я просочусь крізь Вашу шкіру прямо у серце.

Воно ще живе, ще б'ється.

Помираймо зі мною кожної ночі, але ні слова про смерть та весну?

Я заберу твою тайну під ковдру зі сліз.

Давай разом кричати без слів.

З любов'ю, Ваш Сніг!..

...

Вероніка

Розчинна кава

Розірвані неба - початок світання...

Я знов розчинюся у запалі сонця,

Знову розтану у холоді нив.

Зміни бояться солоного лонця,

Бурі ж хитаються... в золоті див...

Я безнастанно шукаю початок,

Мовби це подих, надія, політ.

А все надто легко, щоб дати завдаток,

Усе надто змінне, щоб ніжити світ.

Мільйони думок і навали прелюдій.

Сотні очей, та немає близьких.

У всьому є подих окреслених студій

Білого неба малих і старих...

Я знову полишу усі першотрави,

Знову готично, але напишу.

Хай тільки тиша лежить, для забави,

Хай тільки серце співа...наяву...

24.02.2024

...

Сара Ґоллард

За секунду

За секунду до розлуки

Ти тримав мене за руки

За хвилину до прощання

Я порушила мовчання

Говорила про погоду,

Що вже вітер дме зі сходу,

Що ідуть до нас морози…

А в очах стояли сльози.

Ти ж у вічі так дивився…

Ти до вуст моїх схилився…

Провідник сказала «їдем»…

Я безтямно бігла слідом.

Мій соколику, мій милий!

Не сказала, про важливе…

Не сказала, не зуміла…

Буду сильна…буду сміла…

Лише дірку, що на серці

Затулю, вдягну я берці,

І піду шукати дрони…

Мій рубіж це оборони.

...

Валентина

Перші дні

Перші дні весни,

природа оживає.

Зеленіють пагорби,

пташки співають в гаї,

Квітне сад і луки,

сонечко яскраво світить

Квіточки ростуть,

дерева квітнуть.

Веселка яскрава в небі грає,

після весняного дощу.

Тепло ллється з неба,

земля вбирає воду,

І краплинки на квітках,

мов перлинки в сяйві.

...

Валерія

Легка загадка

Вочевидь, коли сідає,

Роздивитись можна краще.

І коли лиш починає

Шлях по небу пітьмі в пащу.

З ночі темної є родом,

З ним приходить тепло й світло.

Навіть хмарна перешкода

Робить літній день привітним.

Вітамін і навіть кисень

Зазвичай плоди від нього.

Але жах як без обмежень -

Посуха і обпік всього.

...

Легрей

Цитрин

Ніхто не знає звідки і по що

Приходять духи явлені бажанням

Щоб зодягнути у твої слова

Не обережних чи навмисних марень,

І повісти про вирок свій. Але

Не все у чім запевнюють актори

Вбираючи слова чужих видінь

Приймає дійсний полюбовний образ,

А тільки те, що виловиш в собі:

Запевнити у вірі — ще не віра,

У тім що прагнеш без чуття й зусиль.

І тут вона являється на сцені

З твоєю роллю де усі слова

Колись були завірені тобою:

«Ось те, чого хотів, — вона твоя.»

І ти приймаєш.

Дія перша. Вечір.

Все так, як бачилось: і небо, парк, хода

Тієї жінки, що іде до тебе.

Запитуєш у неї: «Ти — моя?»

Вона киває...

Дія друга. Ранок.

«Любов, як сонце. Ні! Любов —– це ти!

Це світ в якому слів одних замало

А сонце більше схоже на цитрин.»

Вона киває...

Дія третя. Морок

Вона сміється: «Вибач не твоя.»

І раптом бачиш, як зриває маску.

«Це роль, — відказує, — яку хотіла я.»

24.02.2024

...

Володимир Каразуб

Гармонія шляху

Оминаючи спогади, віртуозно я жив.

Наче все було по боку і я геть не тужив.

Та одна мить змінила все, не ввійшов в поворот.

Я і спогад зустрілися на межі у ворот.

Не моя вже стратегія грати в схованки знов.

Я знайшов привілей, сильний, наче любов.

Хто з минулим в фундаменті, не зламають вітри.

Щеплення особистості довелося пройти.

Повернутись у часі?! Ні. Що було, то було.

Краще жити сьогоднішнім, відчувати тепло.

Плани є на майбутнє вже, потребують зусиль.

То ж попереду досвід мій стане шляхом до мрій.

...

Легрей

Психея

В колоритну, осінню, золотаву днину

Дерева готуються, побачити зиму

Готують барвисті, свої простирадла

Вітер розгладжує їх постіль неквапно

Яскраво жовтаве, багрянчасте, свіже...

Цнотливими дівами, лягатимуть в ліжко

Куди не поглянеш? Повсюди імла...

Це так підкупає, погода і тиша...

Та вітер й мороз, користуючись снами

Наругу вчиняють з тілами - тирани...

Вони ж як примари, в обіймах Морфея

Хитаючись стоне в кайданах Психея... 

Тортури із часом послабшають, стишать

Втомились? Чи шкода? Проте все залишать...

Лиш сонячні стріли, зароджують спадок

Прогнавши катів, сформували нащадків

Дбайливо злікує отримані рани

Квіткові парфуми лунають садами...

Забудуться швидко знущання зимові

Розквітнуть їх крона в пестливих долонях

Та сонце піде гріти другу півкулю

Де ті ж два страшка, хазяйнують й лютують

А наші оквітші, красуні стомившись

Вчергове до сну готувались, знітившись...

...

Slons856

Сліди

Крейда залишає слід -

Білі хвилі, кола, риски.

Слово має свій політ -

Надихає, хмурить писки.

Дії важать більше слів -

Це активна зміна стану.

Все змивають хвилі днів -

Тож повтор без перестану.

Шанс забути помилки -

Змити хвилею наступних

Дій і слів, чи навпаки

Закріпити спогад чутних.

...

Легрей

А коти рахуються

Ти бачила смерть?

А коти рахуються?

Якщо так, то бачила.

Ти вбивала колись?

Випадково курча у дитинстві,

Випадково кота на дорозі,

І безліч комах, але там вже навмисно.

А подібних собі?

Можливо, але точно не тіло.

А тебе?

Так. Постійно.

І?

Воскресала,

Бо ще не всі мрії здійснила.

А це боляче?

Дуже.

Ти прощала?

Частіше викреслювала

Товстим чорним маркером.

Знаєш є такі, що аж просочуються

На п’ять сторінок.

Я заздрю тобі.

Не варто.

Краса, вона всюди.

24.02.24.

...

Сіана Море

Мартини, море, небо

...Посмак від книги "Джонатан Лівінгстон, мартин" Річарда Баха...

~•••~•••~•••~

Немає мартинів без неба — воно в них блакиттю живе...

Силою хвилі заповнюючи порожнечі безликої далі...

Примхою вітри, але вабить свободою політ, душу рве...

...Дивитись, але не бачити — забути, що колись літали...

Зручніше в «мушлі»... без болю ідей, синців...

Сховатись в ілюзію «пісочних замків» зі сталі...

У непередбачуваності теж не мало штрихів-рубців,

Шляхів до розчарування... адже мартини не про це мріяли в ідеалі...

У спокійному сумі забути... Забути небес глибину...

Не чекати змін... навіяти, що від неба втомилися... під сімома вітрами...

Що все «назавжди»... все «вічно»... на плоскому рідному березі... /краще — «тінню»/...

І навіть всесильний мартиновий бог на піску поруч із нами...

...Але у зустрічі зі смертю — наша здатність жити!

На скільки відсотків віримо — настільки ми й літаємо...

На хвилях близькості різне: «падаль» чи «перлини» знаходити, себе розгубити...

Але як навчитись «пірнати та злітати» — серцем пам'ятаємо, душею знаємо...

Вибір кожного — особистий світ… для інших — за межею вір...

Смиренність чи вічний бій... у «капсулі» або на «магістралі»...

Важливо, щоб кожен твій крок казав: «Я дійшов! Я живий!»

...Немає мартинів без неба... Постскриптум: Насолоджувались... Вчились... Літали...

~5•12•2017~

...

Lexa T. Kuro

«тьма поміж ребра заходить» *

вибратись із циклу перероджень,

підзарядки, пошуків мети

і знайти шляхи, і вийти без пошкоджень,

і почати діалог на "ти".

відшукати сенси, знаки, мрії,

не тікати від складних ідей,

і людей пускати до вітрини

всіх своїх зашторених тіней.

рушити в похід власного серця,

відчинити двері до думок,

і в життя урок додати перцю,

відійти далеко від дужок.

відпустити руку зимніх терцій,

підібрати нових слів рядок,

і звʼязок зловить, звʼязок проекцій

всіх своїх напівнічних казок.

кинути каміння в кригу смерті,

дати відсіч ворогам війни,

і порвіть нарешті з тим, хто вперто

не дає вам перейти на «ти»

(с) exmari

*schmalgauzen

...

EXMARI

Ящірка та Сонце

Прожив плазун під каменем віки,

В похмурі дні у сонце втратив віру.

Коли ж нарешті ясний день прийшов,

Проміння люто обпікає шкіру.

Боїться він, не вірячи очам,

Тремтить в страху обпеченим згоріти.

Він так давно забув про це тепло,

Не здатний пригадати, як радіти.

Невже мені це світло і тепло?

Невже і я його нарешті вартий?

І шкіра сіра і тверда мов скло,

Спадає з нього під небесним гартом.

Не бійся, друг. Скидай старе дрантя.

Стань як колись був - кольору сапфіру.

Хай світлом Сонце поверне життя,

Хай у любов верне забуту віру.

...

Максим Сальва

Сон

Я бачив сон, ми були вдвох у тому сні.

Ти так раділа, а я читав вірші тобі,

Ми були вдвох, ми ті птахи що прилітають навесні.

Ти так хотіла, щоб показав татуювання я свої.

І ми такі там молоді й щасливі!

На полі маків, над нами небо синє синє!

Яскраве сонце, вітер грає із твоїм волоссям,

Дивлюсь на тебе і у очах твоїх, я бачу осінь.

Ще в тому сні були разом в моїй квартирі,

Показував тобі ескізи і картини.

Пили вино

Курили. І про мої татуювання говорили.

Ми ще багато чого там робили

У тому ,сні де у очах я бачу осінь, навесні.

...

Вінсент. Або просто Віні

У січні

Синьострунчастий вітер у гіллі льодяних дерев.

Он там, птахи вдають ноти чіпляючись за мелодію.

Крижаний краєвид. Осипається іній під лопотом крил.

І зима студить небо та шарпає щоки склодуву.

Десь за хмарами гудить літак.

Санчата на снігу залишають тонке полоззя.

Змалюй ще тонкими мазками її ходу,

Якою поволі від тебе вона віддаляється.

14.01.2024

...

Володимир Каразуб

Авдіївське пекло

День 724 (17.02.24)

Авдіївка наша давно стала пеклом,

В якому москаль побачив мету

Та знищував місто зухвало, запекло,

Донести з болота свою "красоту":

Будинки розбиті, навколо руїни,

Обрубки згорілих кущів та дерев.

Дитячих садочків обпалені стіні -

Така є реальність, несе що РФ.

Десятки атак від навали щоденно

Вдавалося хлопцям таки відбивать.

У семеро більше кацапів скажених,

Над нами що марили панувать.

Авдіївське пекло гостинно прийняло

Нащадків з болот золотої орди.

Десь тисяч п'ятнадцять навіки тут впало,

Та двадцять нагнали свіжих сюди.

Авдіївка вельми важлива бандитам,

Бо цар в котрий раз звповза на престол,

Тому через це котел утворити

Прагне навала кремлю в ореол.

Прийнято рішення - вийти з оточення,

Пекло залишити. Хай терендять,

Кидать на фарш людей - їхнє збочення,

Жити у пеклі всім стадом волять.

Мріють про пекло? Отримають бажане,

Смерть всім несуть - бумеранг поверне!

Запам'ятайте усе це, бо сказане

Пекло до тиїх болот підгорне.

...

Галина Студінська

***

На пожовклій газетній сторінці – щасливий портрет:

Щира усмішка, звісно, присвячена не мені.

Я не знаю, хто ти, - грішник, праведний чи поет.

Я зустріла тебе тільки раз у зимовому сні:

Ми стояли удвох серед вкритих снігами ялин,

Говорили про речі, яким не судилося бути…

Ти наснився мені лише кілька ранкових хвилин,

Які я – чи на жаль, чи на щастя – не зможу забути.

Ось тепер випадково я вдруге «зустріла» тебе

На газетній сторінці, у кутиках трохи прим’ятій.

Я смакую ім’я твоє – зовсім для мене нове -

Ніби каву із ніжною піною з присмаком м’яти.

Ти одягнений вишукано, ніби вийшов з гостей

(Роздягну тебе подумки, ніби найкращу цукерку).

Я дивлюся на тебе не так, як на інших людей, -

Хоча ти й не відчуєш, бо досі від мене далеко.

Ти ночуєш, мабуть, у готелі із видом гірським,

П’єш солодке вино під звучання індійської віни -

Я з вікна свого вдовольняюсь пейзажем міським,

Прокидаюся з шумом авто і фанфарним гудінням,

В хитрих відблисках свічки газети пожовклі читаю,

Загорнувшись у ковдру, п’ю теплий імбирний чай.

Коли хочеш, частіше у сни зазирай -

З нетерпінням в уявнім зимовому лісі на тебе чекаю.

...

Дар'я Старобілець

Хтось там

Хтось там на далеких планетах

Запалює свічку вночі

Щоб ми не збивались з дороги

До зір на землі ідучи

Хтось ангелів нам посилає

крилатих і навіть без крил

щоби ми не впали в дорозі

як виб'ємось зовсім із сил

буває що той кого любиш

насправді в житті твоїм кат

благати, молити, просити

його про пощаду не варт

загоються рани тілесні

застуда і вірус мине,

а зрада людини близької

тебе на хресті розіпне

хтось в щоку тебе поцілує

і скривить гидливо вуста

подивитися в очі

і стисне

у тебе на шиї перста

хтось буде сміятися в очі,

намацати хоче твій біль,

стискатиме доки не лишить

в душі замість світла гниль

зробити з лиця твого хоче

хтось маску із крові й кісток,

а ти пам'ятаєш ще й досі

як йти з ним хотів до зірок

Хтось там на далеких

планетах

погляне на тебе вночі

і разом з тобою заплаче

біля своєї свічі

...

Mia

Сьогодні попрощалася із мріями

Сьогодні попрощалася із мріями:

Летіть нездійснені у височінь.

Побачу вас далекими сузір’ями,

Зустріну тінню скупих сновидінь.

Одне бажання лиш собі залишила:

Від себе відпустить не взмозі, знай.

В журбі плекаю мрію, серцем вишила:

Мить зустрічі прийде, чеканню — край.

...

Мілена

Фронтальне

Важкий кордон до мітки тридять два!

І подих наче кип’ятю кликоче.

Здається — крок і люта слабкість сточе,

Та, наче фенікс, віра ще жива.

«Вперед! Немає страху проти ночі!» —

Проміж зубів і спеки йдуть слова.

Єдиний — не один за всіх,

Я — крапля, та луна без неї в чашці.

Шеврон припік до пікселів рубатки.

А чоронзем все п'є за братній гріх.

Кивають жовтогривії ромашки

Блакитнооким василькам «Привіт!»

Хрущі в садах над вишнями гудуть,

Послухай, наполегливо, ритмічно.

І хай новини йдуть про хаотичне,

Все ж як чудово запах квітня чуть,

Хоч мить його, як блискавка, зазвичай.

Та вічно мати з сином мають буть!

...

Мелькір

Тахікардія

Тахікардія

Я пишу, і боюсь зізнатися, що закоханий.

Мені весело грати у гру цю, до болі спотворену,

Де, мене не торкнувшись, – пускаєш по тілу сироти.

І щоб раптом не здатись – захоплений видих стримую.

Я мовчу цілий місяць і майже тебе не згадую.

Тільки тихо щоночі у спогади наші падаю

Наче в річку, стрибком довіри – назад спиною.

Я боюсь і люблю всі ці миті, де ми з тобою...

Я кажу про усе, уникаючи особистого.

Ти питаєш мене так, неначе викопуєш істину,

Та не здамся без бою, і вирвусь – ніяк інакше,

Бо боюся торкатись в цей холод долонь гарячих.

(17.11.23//31)

...

Kiseki Sorano

ЯНГОЛИ І ДЕМОНИ

Янгол бився з пітьмою довго.

Демон підступ і зло в’язав.

Бій точився всесило й ковзко

За солдата, що вибув з лав.

Аж кололось на скалки небо

Од скресання мечів-блискавиць.

Палахтіли долини й греблі,

Гори падали горілиць.

Над міським лікарняним подвір’ям

Протиборці ішли в піке.

І летіло додолу пір’я

Сніжно-біле і чорно-липке.

Вої знали: життя програло,

І боєць вже в смертельній межі.

Янгол з Демоном воювали

За живинку його душі.

- Я вестиму його у пекло, --

Грозовито Демон волав. –

При житті було його кредо:

«Знищуй ворога!». Він вбивав!

І в останній своїй гранаті,

Що знесла йому руки й ноги,

Він забив окупантів двадцять

З грізним гуком: «За перемогу!»

- Його вирок – спокійна тиша

З побратимами у раю.

Завдяки йому сотні дишуть.

Тисячі завдяки – живуть.

Та граната забрала й очі,--

Янгол трубно гласив у бою. –

Бачив він у пітьмі крізь трощі

Що останнім? Дитину свою!

- Він колись обдурив касира!

Він колись не своє забрав!

А коли він був ще хлопчина,

В магазині машинку вкрав!

- Він вернувся, щоб доплатити.

Він валізки схожі поплутав.

Він просив машинку купити

І скарбничку приніс в спокуту.

В нього всі перебиті ребра.

Нема як причепитись й душі.

От для чого він в пеклі треба?

Поступися! Віддай мені!

Із дверей лікарні безмовних

Вийшли після денних напруг

В підзадуманій рясі церковник,

У щасливім халаті хірург.

«Оце ми підтрусили перцю…»

Дяк хірургу цигарку дав.

Гулко Янголу бухнуло серце.

В п’яти Демону пульс упав.

Янгол, Демон на дах присіли,

Обертаючись на труху.

Теж цигарками задиміли

На міськім лікарнянім даху.

Ні один з них мовчанки не зрушив,

Розуміючи невороття.

А солдатова жінка душу

Повезла на візочку в життя.

Присвячую всім, хто змушений носити протези

як медалі, та їх героїчним дружинам.

***

...

Білик Ірина
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
За лаштунками проєкту...Ія Лін & Ізумі Хо
25.06.2024
Збірка "За лаштунками..." поповнилось ще одним інтерв'ю. Сьогодні це Наталя Касінова (або ж на Арку ... Детальніше
29 медових років або як швидко опублікувати фінал історії!Петро Ковальчук
24.06.2024
У зв'язку з сьогоднішнім святом, я вирішив опублікувати фінал історії!! Автор випадково дізнався, що ... Детальніше
Перші кроки у жанрі трилер.Пан Д
24.06.2024
Вітаю вас шановні Аркушники та Аркушниці! Спробував, перший раз, себе у жанрі трилер. Та от замислив ... Детальніше
Вільний - фінал. Мій власний катарсис.Пан Д
24.06.2024
Дорогі Аркушники та Аркушниці, Вітаю вас на цьому захоплюючому етапі (для мене так точно) нашої літе ... Детальніше
Доповнення Ріна Бейкер
24.06.2024
Любі читачі, хто слідкує за оновленнями розділів «Руйнації», наполегливо рекомендую перечитати розді ... Детальніше
Меметика?!Мейлі Рейн
24.06.2024
Привіт, аркушики. Коли я читав книгу Егоїстичний Ген Річарда Докінза, мені стало дуже цікаво, коли в ... Детальніше
На Аркуші вже:
11471читачів
137231коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: