День народження Великого Кобзаря! 💙💛

Електронні книги / Поезія (5567)

Козацький марш

Їде верхи козаченько

Шляхом до оселі.

Рідна хата далеченько,

Думки невеселі.

Їхати йому ще довго,

Голову схиляє.

До товариша гнідого

Хлопець промовляє.

Ти поквапся, мій соколе,

Мій надійний друже.

Чом ти дивишся додолу,

Наче занедужав?

Хмари в небі чорні-чорні.

Грім, я чую, гримнув.

Зволікати ні до чого,

То ж лети нестримно.

Приспів:

Шпори не потрібні

Конику гнідому.

Шлях йому відомий,

Він біжить додому!

Шпори не потрібні

Конику гнідому.

Не тримай вуздою,

Він біжить додому!

Жваво коник піде риссю,

Вірний у поході.

Гей, козаче, не журися.

Не сумуй, та й годі.

Там за пагорбом, за лісом

Жде тебе родина.

То ж тримай міцніше списа

У лиху годину.

Шабле-сестронько на боці,

Дай звитягу в герці.

Хай щастить на кожнім кроці,

Ще й кохання в серці!

Рознеси по цілім світі

Славоньку козачу.

Твій гніденький, наче вітер,

Вільно полем скаче.

...

Сергій Кузнєцов

Не писатиму

Не писатиму тобі я востаннє,

востаннє було тисячу літ назад.

Почуття, що не виросли у кохання -

мій серпневий зорепад.

Не писатиму тобі сьогодні і завтра,

не напишу і вчора

І якийсь час ходитиму наче хвора.

Мені доведеться боліти тобою,

втрачати щодня той неміцний зв'язок,

Ну а пізніше обірвані пустослів'я

приправлені гіркотою

вже ж не зів'яжеш купою мотузок.

Чи згадуєш ти про мене? Хоч зрідка, хоч раз

на тисячу літ?

Сумно було б пролетіти як плітка.

Краще б як зірка, як її незабутній політ.

...

Shori No

Радій

Коли повітря наповнюється димом

І рани гнійні зживають докупи,

Радій, немов дитина,

Радій, що не можеш забути.

Минулого дня найбільшу втому,

Життя пройдешнього найтяжчу втрату,

Душі понівеченої болючу судому

І слова останні сказані кату.

Удари вітру і шторму хвилі,

Холод собачий і голод ядучий,

Все, що може зламати людину,

Головне про це не забути.

...

Лев Ковський

***

Переплавлені залишки жита

Вздовж стежини з-під снігу рудять.

Забуваються присмаки літа,

І не видно Купала багать.

На ранкових полях креслить іній

Переплетені мапи зими:

Так спадає сезон осінній,

Листям стелячи килими.

І щороку мені все легше

Переходити цей кордон.

Головне – не згубити стежку,

І не впасти в зимовий сон.

...

Мрійка

Ти трохи недомов. Залишся непринадним

Ти трохи недомов. Залишся непринадним.

Нехай збагнуть не так, як ти хотів.

Хай стверджують, що це занадто складно,

Що висловити себе не зумів.

Що вірш - життя. Він має мати задум.

Але ти знаєш - справа тільки в тім,

Що істина народжується скрадом

І проростає у буттю людськім.

26.09.2022

...

Олександр Винокур

Чипляєшся за ті малі дрібниці

Чипляєшся за ті малі дрібниці,

Уламки нещодавнього життя,

Коштовності приватної скарбниці,

Колишню безтурботніть відчуття.

Навколо мряка, дощ, і бруд і втома,

Руїни і багнюка до колін.

Лимон до кави - і неначе вдома

На мить одну, на декілька хвилин.

Що буде далі - то ніхто не знає,

Є жереб, по якому треба йти.

І є єство, що завжди пам'ятає

Той затишок і запах чистоти.

02.10.2022

...

Олександр Винокур

Переклад з естонської вірлібру Kristiina Ehin

ПО-ЩУЧОМУ ВЕЛІННЮ

Звичайні російські хлопчики

раптом вистрибнули на поле зі своїх

комп’ютерних ігор і одразу потрапили на передній край війни

їм сказали – там ворог

його треба денацифікувати

пропустити через сито

відсіяти людяність від нелюдяності

По-щучому велінню

немов засліплені звичайні російські чоловіки

стали стріляти по лікарнях та дитячих майданчиках

Мамо, я боюся, ми повинні бомбити все навколо!

встигає зробити дзвінок російський солдат

на далекий берег річки Об.

Тату, тримайся!

Пересилає повідомлення із притулку у Чернігові.

українська дитина п’ятий день поспіль своєму батькові,

який захищає міст через Дніпро

Проста російська жінка!

Твій син зараз вбиває!

Твій чоловік проливає чиюсь безневинну кров!

Роблю найбільшу пожертву у своєму житті Червоному Хресту

і мій внутрішній втішник застерігає:

нічого іншого ти зробити зараз не можеш –

вдихни глибоко в цей зимовий день з сонцем, що ледь промайнуло

Не дозволяй свою свідомість перетворити на поле битви!

Щука бажає знищувати

Бог допомагає, як уміє

Я зайшла до музею

дивилася на тріски, які колись запалювали мої предки,

і зловила себе на думці

А чи не горять вони вже з обох боків

як знак

Ти і я

Ми і вони –

хто ми тут в історії Європи

у цій, що продувається

усіма вітрами частини землі?

Тільки встигли після березневих бомбардувань

на руїнах вирости парки...

Лише встигли після зацементованого Чорнобильського саркофагу

народитися сини...

Лише встигли звестися меморіали...

Хто ми?

Невже тільки піщинки –

наважилися сподіватися,

що тримають лінію фронту

– добро і зло – перебуваючи між

з дитинством, що вміщає в себе

синє море з мерехтінням жовтих відблисків

Честь та совість

занурили у темряву...

У прикордонному місті

приготовлені столи для мирних переговорів

на яких графини з водою здригаються від

ракетних ударів

У далекому селі українська бабуся

робить млинці та вареники із запасів борошна та яєць,

які залишилися після бомбардування її сільського господарства

Українська бабуся

тримає відчиненими вікна у бік фронту де йдуть бої,

щоб сто юнаків прийшли до неї,

сіли за цим нескінченним жертовним столом поїли

і припинили цю братовбивчу війну,

а потім усі разом

поставили б назад дах

на її розбитий будинок

ОЛЕНА ШАПРАН

10.08.2022

HAVI KÄSUL

Tavalised vene poisid

arvutimängu tänavalahingute tallermaalt

äkki päris sõjaväljale sadanud –

vaenlast denatsifitseerima

inimlikkust sõelapõhjaks laskma

Havi käsul

pimedusega löödud –

tavalised vene mehed

tulistamas haiglaid ja mänguväljakuid

Ema, ma kardan, me peame pommitama juba kõike!

jõuab vene sõduri kaugekõne

Obi jõe kaldale

Isa, pea vastu!

saadab viiendat päeva

Tšernigivi varjendis konutav ukraina laps

sõnumi oma isale

kes kaitseb Dnepri silda

Tavaline vene naine!

Sinu poeg tapab praegu!

Sinu mees valab süütute verd!

Teen oma elu suurima annetuse Punasele Ristile

ja mu sisemine rahusaadik manitseb:

mida muud sa praegu teha saad –

hinga sisse selle talvepäeva üürikest päikest

Ära lase oma meeltest lahinguvälja teha!

Havi tahab hävitada

Taara avitab kuidas oskab

Ja ERMi külastades uurin igaks juhuks

kas pirrud

muuseumi klaasvitriini ja tulemüüri taga

juba lõkendavad?

Sina ja mina

meie ja nemad –

kes me oleme

siin Euroopa ajaloo

tuulepealsetel maadel?

Vaevalt said märtsipommitamise rusudele

pargid peale kasvada ...

Vaevalt sai Tšernobõli sarkofaag tsemendiga üle valatud

uued pojad sünnitatud ...

Vaevalt said memoriaalid rajatud ...

Kes me oleme?

Kas liivaterad ainult –

hinges vappumas terve rindejoon

– headuse ja kurjuse – vahel

sätendamas terve lapsepõlvetäis

sinikollast merd

Au ja südametunnistus

pimeduse piiramisrõngas ...

Piirilinnakeses kaetud pikk rahuläbirääkimiste laud

kus veekarahvinid tärisevad

raketilöökidest

Kauges külas küpsetab Ukraina vanaema

pliine ja vareenikuid

valmis varutud jahust ja puruks pommitatud kanaaediku

viimastest munadest

Ukraina vanaema

hoiab aknad rinde poole lahti

et sada poissi tuleks ja istuks

tema lõputu armulaua taha sööma

jätaks vennatapu ja tõstaks katkise katuse

pea kohale tagasi

Kristiina Ehin

03.03.2022 Tartus

...

Олена Шапран

Поцілунок у повню

Поцілуй мене пристрасно в повню,

Під плин оксамитових хмар,

Приклади до серця долоню,

Чуєш? Живе, воно — не інвентар.

Пригорни мене в темряві міцно,

Щоб аромати сплелися,

І дихати стало аж тісно,

Ти в очі уважно мої подивися.

Пропусти крізь пальці волосся,

І скажи, що відчуваєш?

Може це тільки здалося?

Що ти поступово з обіймів зникаєш.

Світло зорі погладить за скроню,

А світло очей — відчую на стані,

Шкода, що твій поцілунок у повню

Як і ти, на вустах незабаром розтане.

...

Олександра Чернобай

холод осені і тіні

а осінь холодом гаями...

і степом тіні хмар похмурих...

в шорстких пожовклих травах вітер... -

по них слони, верблюди, лані

в хитанні хвиль неспішно й смурно

ходою в час руїн і зіткнень -

ці тихоплинні сірі тіні

з несмілих дивних перетворень.

їм озов слізний, відчай з болю

од віт обпалих в день осінній,

що в небо мов молитва кволих.

а мерзлі, хворі у тремтінні

отари тіней екзотичних

по степу осені...і вітер

обпалим листям

з шурхотінням

злітанням,

паданням в століття!

і стрімко перекотиполе

у самоті самот шляхами -

там, де слони, верблюди, лами

в пилу

в осінні виднокола

попутні з перекотиполем

мов крапки в таненнях зі снами...

...ці тіні в холоді гаями

в тумані

танень

в далях

долі.

...

Ем Скитаній

Останній листок

Так важко прокидатись, коли не знаєш навіщо.

Розчинна кава огидна, проте без неї не можу.

Ховаюся між сторінками книг, принаймні поки що.

Піднімаю очі до неба, та сонця там не знаходжу.

В повітрі тільки запах гнилого листя та диму.

Осінній ліс сховався від когось в хмарах туману.

Боюся загубитися в ньому, але чую голос "Ходімо..."

Відчуваю себе одним із братів за садовим парканом.

Війна лишила мене в лютому, але вже кінчається осінь.

Не знаю, чи зможу ще порадувати тебе бузком.

Не знаю, чи побачу літнє сонце в твоєму волоссі

Я впаду разом з останнім осіннім листком.

...

Місячний_Лис

Сходинки

Сходинки.

Клац клац клац

Вимикач

Світла нема

Є темрява

Будемо виходити з того, що є

З дверей

Зазирати у

Вічка

Може не виповзе?

Звір

Червоний

З ліса рудого

І прямо до нашого

Дому

По сходах

Забереться -

Хай йому грець!

Зачинемося у квартирі,

Вимкнено (клац клац клац) світло

Хай зазирає - у вічка

Там нічого,

Крім нього

Самого

Не знайде.

Кінець

...

Мрійка

Вона дивиться крізь світи

Вона дивиться крізь світи,

І не знає, в котрий з них йти.

Вона може потрапити в будь-який,

Та чи варті старання гри?

І для чого примарні світи

Розтулили свої квітки?

Заманити її своїм полум'ям

І закрити у вічному сні?

Вона дивиться крізь світи,

Я торкаюсь її руки.

Не потрібні нам ці чудернацькі дива

Щоб лишитися на самоті.

Я торкаюсь її руки:

"Зачекай іще трохи, не йди,

І для чого тобі чудернацькі світи

Коли в цьому існуємо Ми?"

Вона дивиться крізь світи,

Її стримує, в'яже "Ми".

Вона хоче одного - пірнути у простір

І зірвати мої кайдани.

...

Мрійка

***

Він завчив її нерозбірливий алфавіт, вона завчила його відчайдушну абетку.

Він зустрічав її беземоційним "привіт " і сував до рота білу таблетку.

Вона косо дивилась на то, але подавала йому пляшку пива.

Мабуть, вона була легковажною у виборі партнерів.

А може сильно його любила.

Можливо, він теж міг би її покохати, але не у цьому житті.

У якомусь іншому, де вона вміє голосно кричати, не ходить на цвинтарі,

В іншій незліченності всесвітів, і точно не в цій кімнаті -

Він робив би багато красивих жестів і беріг її сон, якщо вона піде спати.

Але це тільки у тому випадку, якщо наступне життя існує.

Якщо ж ні (а він скоріше не вірив у інші світи і переродження), дурно свій час марнує

Вивчаючи її алфавіт, за яким ніколи не заговорить.

Що ж, вона дасть йому спокій, не велике у тому (ані їй, ні йому) горе.

А перед тим, як вийти, вручить цільохоньку пачку цигарок.

"Я купила, бо скурила останню." так просто загнавши його в куток,

Тихо причинить двері, щезне у гущі дедалі темніших років.

І чому він досі, заради бога, пам'ятає її нерозбірливий алфавіт?

...

Мрійка

***

Одного ранку зимового січня

Наснилася мені дівчина.

Заглядала у очі закриті,

Обернулася тричі,

Та й закружляла навколо ліжка

Прозорим кришталиком з сяйва і солі.

Я намагався спіймати її -

лишився з пустими долонями.

Кришталевий сміх ще довго лунав того ранкового зимного січня:

"Ти мене не спіймав, ти мене не спіймав, ти мене не спіймав!"

Дражнилася дівчина.

...

Мрійка

Будь тихо

А ти просто будь тихо. На зустріч не йди.

Не показуй нікому душевне.

Не буди поки лихо. Лети десь туди,

Де завжди все похмуре і темне.

Упаде в твоє серце гаряча зоря

І розтопить ту кригу нещадну.

Прийде знову до тебе ласкава весна

І засяє, мов сонечко раннє.

Але це усе потім. А поки іди,

Бо на жаль світ буває жорстоким.

Йди вперед крізь вітри, всім сповна відплати...

Подолай же цю річку глибоку!

(жовтень 2022 р).

...

Віршотвориця

Мій світ змінився в одну мить

Мій світ змінився в одну мить

Тікаючи, тікаючи кудись

Куди не знаєш й сам

І в серці біль посяде назавжди.

Пізнавши зраду смак гіркий

Плекаєш мрію про хороше,

і воно приходить, як й просив..

От тільки біль що душу так з'їдає, повернеться назад

З новою силою б'ючи по серцю

І як би не хотів повірить знов

Вже сил немає це зробить

Мій світ змінився в одну мить

Вже небо не таке блакитне

А у душі лиш спогадів уривки.

Ті посмішки, усі от ті розмови

Яких чекав їз полум'ям надії

Вони давали те тепло, ту радість й віру в мрію.

Забувши все на світі,знов шукав розмови.

Але ж вона далеко у пітьмі

Як би не хотів побачить знову

Вибір робить той хто вище нас усіх

І всі навколо, кажуть як один

"Як би не було, всі складнощі на краще"

"От побачиш, все ще заживе"

Один раз я вже повірила в цю байку

От тільки боляче подвійно стало

Забувши тих хто й знати не хотів

Знаходиш справжніх, вірних

І от втрачаючи таких

Знаходиш істину в сльозах.

Не знав ти, чи просто не хотів

Але вони усі підуть з твого життя

І все по колу ,знов і знов

Когось втрачаєш, а когось знаходиш

От тільки серця біль переживаєш знов..

...

Агнія Сахарська

Негатив

Знов помітний негатив,

чорний — металево-срібний,

а яскравий наче сплив,

тьмою почорнів би.

і дивлюсь на тінь дерев

на яскраві тіні,

а на білій шапці лев,

з дивним мерехтінням.

Хочеться мені піти

у далекі гори

і знайти той старий клен,

розглядати море.

Та смішна ця мрія так

наче вже здійснилась

при проявці є вуаль,

плівка засвітилась.

Ось така вона складна

творчість у фотографа.

хоче бути він творцем,

а вчить хімічні розчини.

...

Citrus _S_M

Обіцянка

Розсміюся в обличчя тому, хто засудить за вибір.

Лиш за те, що я вибрала інший, потрібніший шлях.

Бо я знаю прекрасно- життя тут у мене єдине

І не буде підробної усмішки більш на вустах.

Той хто судить людину, принижує, гідність вбиває,

Той, хто біль завдає рідним душам і знову, і знов,

Той насправді глибоко у серці своєму страждає,

Бо погрози- то слабкість, а сила- добро і любов.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця
18+

Москаль не людина!

Вже вкотре здригнулась земля,

Від пролитої крові

Українських невинних людей.

Хтось варив їсти, хтось стояв в черзі,

А хтось просто вів до школи своїх дітей.

Але москалю похуй, у нього немає інших ідей,

Крім, як убивати невинних людей.

Москаль не людина!

Це суміш свині і дебіла,

Якого з часом Візантія хрестила.

Воно настільки тупе і бридке , що постійно

Свою "столичну" п'є, зранку й до ночі.

Й боїться поглянути в дзеркало

На свої засцяні очі.

Де присяде - всюди сре.

На ліжку , за столом і в церкві.

Людські цінності для них, апріорі - мертві.

Воду п'ють із унітазу, замість квітів

Сцяють в вазу.

Люблять попездіти, як дєди воєвалі,

А потім "пезди" получити від ЗСУ і кричати : "а ми нє зналі, ми на учєнія приєзжалі".

Худоба плаче й в груди б'є "я больше так нє буду"

А потім знову з цинічною насолодою стріляє

По безневинному люду.

Як же хочеться зробити з них ляльки Вуду.

І стерти на хуй з цієї планети,

Щоб вони розлетілись, як попіл

З останньої сигарети.

...

Andriy Kushnir

Я мріяв через час зіпнутись до небес

Я мріяв через час зіпнутись до небес,

І кликати кота, і щоб приходив він.

Сновидіти без сну, кататись – без колес;

І ще – не жалкувать про жодну із хвилин.

Я мріяв про цвяхи із дерева і сліз,

Я осінь виглядав у вибите вікно.

Підсів на гороскоп, а з пива майже зліз,

І, мабуть, років сто не був вже у кіно.

Я долі не боюсь, зі смертю я на "ти",

Нехай підйомний кран взрізає височінь,

Та є у нас ще час. І діло наше - йти

Крізь раціоналізм... у вимір сновидінь.

...

Мрійка

Вона була з минулого століття

Вона була з минулого століття,

Нас розділяла тріщина віків.

Як подолати в собі це сумління?

Як перейти нам цю межу світів?

Вона була з минулого, далеко,

А я не міг прорватися в тепер

І так заплутався у часових тенетах,

І так душився в зашморгу химер.

Вона була з минулого, повільно

Тяглися день за днем, з душею нарозхрист.

Нехай в цю ніч вона засне спокійно

І час мине, як тихий бриз.

...

Лев Ковський

Вказівний

І знову осінь надворі

І знову листя опадає,

І знову сонце як востаннє

промінням грає на душі.

Клавіатура тисне пальці,

і знову плаче вказівний,

властиво робить, не дурний,

та хоче на бумазі танці.

Хоча б гортати сторінки,

водити незліченні букви,

сприймати непомітні звуки,

бо палець як той провідник.

Як провідник до думки.

...

Citrus _S_M

Під деревом

Було ніжно і трохи холодно,

Ми сиділи з тобою під деревом.

І трава нам була - підлогою,

Переплетене гілля - стелею.

Ми зривали лимони і яблука,

І сувалки до рота й кишенями.

Ти на мене дивився - лагідно,

Я ловила метеликів - жменями.

Ми були молодими й відвертими,

І губився зміст нашої бесіди...

Ми сиділи з тобою під деревом

Поза світом і посеред Всесвіту.

...

Мрійка

Слухай

Четверта ранку, а я не можу зімкнути повіки.

Пустий погляд у стелю. Нічна тиша давить на вуха.

Чомусь так боляче. Чомусь не допомагають ліки.

Проте цей біль можна почути. Якщо вмієш, то слухай.

Здається я більше не відчуваю ні до чого цікавість.

Здається я більше ні від чого не отримую насолоди.

Не розумію свої почуття, але там точно відсутня радість.

Кажеш, що все добре, а це дрібниці? Ну.. мабуть я з тобою згоден.

Ну добре, ти слухай мій біль, я не буду тобі заважати.

Мені просто потрібна Іскра життя. Візьму у Ремарка.

Знаєш, я дуже втомився. Мені треба поспати.

На кухні, заповненій газом, закурю останню цигарку.

...

Місячний_Лис

Міраж

Серце тріпоче, наче метелик своїми крилами.

Львів. Вокзал. Я нетерпляче чекаю потяг з Варшави.

Уявляючи, як мчить він українськими схилами,

Тримаю в руках велетенський букет та переноску в якій три кави .

Небо над Львовом раділо. Війна закінчилась.

Країна повільно гоїла рани, наче той Росомаха.

Ота "друга армія світу", що завоювати грозилась,

Гублячи кінцівки, за своїм кораблем пішла нахуй.

І тут я побачив його. Потяг повільно під'їжджав до перону.

Нарешті відстань між нами рахувалася метрами.

Я йшов йому назустріч, схвильовано рахував вагони.

Серце билось об ребра. Букет, чомусь, пах цедрою.

Твоє ластовиння я помітив серед сотень людей.

Твої чарівні очі. Щасливі, але виснажені дорогою.

Я побіг, щоб скоріше тебе обійняти, та хтось торкнувся моїх плечей:

"Прокидайся швиденько, у нас повітряна тривога"

...

Місячний_Лис

Будемо разом

Кожну цятку твого ластовиння я одарую цілунком

Почну тонути в очей глибокій блакиті

Ти посміхнешся і станеш моїм порятунком

Лише б дочекатися цієї чарівної миті

Я обійму тебе так сильно, як ще ніколи раніше

Та все ж обережно, ти мені потрібна жива

Мабуть це дивно прозвучало, та що головніше

Ми будемо разом. Які прекрасні слова

Настане вечір і ми сядем дивитись кіно

Я тебе поцілую, поки на екрані говоритимуть люди

Потім дістанемо келихи та відкриєм вино

Все неодмінно так буде. Хай тільки закінчиться лютий

...

Місячний_Лис

114 лютого

Цією весною я хотів дарувати бузкові букети.

Гуляти, тримаючи тебе за руку, біля фонтанів.

Увечері чекати з біґ маком і сидром "ракету",

Та з'їсти це все з тобою під "Атаку титанів".

Цим літом я хотів дарувати п'янкі поцілунки

Нового "Аватара" глянути з тобою в кіно

Та наче лицар з романів, у важких обладунках,

Насолоджуючись заходом сонця, смакувати вино.

Я хотів варити каву в квартирі кожного ранку

Щоб ти прокидалася, відчувши ці смачні аромати

Часом, ми грали б в playstation, аж до світанку.

Додавши до кави трішечки рому. Ми майже пірати.

Але весни не було. Ми застрягли у часі. Життя зупинилось.

Зараз все ще четвер. Лютий. Двадцять четверте.

Кожного ранку, я прокидаюсь з надією, що мені це наснилось.

Та часом не можу стримати сльози. Буду відвертим.

Посеред ночі на наші міста впали "смерчі" та "гради".

Вдерлась в нашу країну "большая страна".

Тут неймовірно важко писати без мату,

Та, як казав колись Скрябін: " Прийшла сука-війна"

Сьогодні лютий. Уже сто чотирнадцятий день.

Час стоїть, як олов'яні солдатики з дитячих казок

А я далі, впевнено чекаю весну, та лишень..

Сьогодні побачив, що уже відцвітає бузок

...

Місячний_Лис

Шопозомбік

Часом сняться мені дивні сни,

Де я все і всьо купую.

Нові лапті, штані, килими,

А що грошей ніц, то і не турбує.

Щодня беру щось собі нове,

Намисто, часики чи сумку від Луї Вітон.

В Віки Бекхем плаття чарівне,

І дарма, що вигляд в ньому маю як бідон.

Наберуся я кредитів в усяких Мані Вео.

Начхати, що нічим віддавать.

Куплю авто та зареєструю його в МРЕВо.

Та буду по дорогах день і ніч гасать.

Люблю й побігать, й пішки походить,

Тому кросівки заказать нагально.

Здоровий глузд фальцетом вже пищить,

Новенький спортивний костюм - теж актуально.

О Боже, цьому ні кінця, ні краю!

Що ж залишається робить?

Про нову шляпу все давно мічтаю...

А в думках — купить, купить, купить...

Іноді закрадається дурна мисля,

Що може досить купувати?

На кредитках мінус, клята чорна полоса...

А борги вже вище хати.

Та що це я таке говорю?

Нещодавно в планах були нові двері.

Інтер'єр обов'язково оновлю,

До лампочки оті фінансові потєрі.

...

Тамара Рудик

Душевні простори

Не забути і не пробачити

Тих, хто мрії твої розбив.

Відшукати своє призначення,

Попри все жити так, як жив.

І любити цей світ безумовно.

Довіряти, водночас і ні.

Бути сильним, водночас і скромним,

Бути вітром, водночас цвісти.

Бути дубом в широкому полі

І водночас, мов квітка, слабким.

Одночасно просити у долі,

Але діяти з смутком гірким.

Десь далеко, в душевних просторах,

Є захована правда проста:

Є поразка, а є перемога.

Кожен програш, мов інше життя.

(вересень 2022 р).

...

Віршотвориця

Мрії

Читаю твори про тяжкі людські страждання.

Про суспільний мир,

Зворушливі єднання.

І щасливе життя поміж гір.

А що ж мій побут? Звичайнісіньке життя.

Можливі звичайно і сварки,

І яскраві події

Та здебільшого хіба, що чужі чутки.

Чи заслуговую я слухання без докіру?

Без перебивання і образ?

Та в мріях я повинна знати міру —

Зрозуміла я через критики показ.

...

Вікторія Троянда

/what awaits us?/

що нас чекає сьогодні?

життя нам кричить із безодні

висмикує нас із нори

веде у концтабори

на тілі викусує рани

прив'язує перед екраном

з якого фонтаном б'ють сльози

суцільні метаморфози

у наших свідомостях лютих

у наших тілах похилих

чи знав ти що рідні люди

ховали в собі таку силу

ховали в собі терпіння

ховали любов та злість

сьогоднішнє покоління

підводиться в повен зріст

бере в міцні руки зброю

іде по зруйнованим вулицям

любов не дамо без бою

злість наша не забудеться

уся філософія того

що правильно і що неправильно

і віра в півмертвого бога

розбились об ненависть праведну

розбились об спалене місто

змішалися в попіл під берцями

кохання залишилось змістом

процесу роботи серця

кохання залишилось приводом

вбивати

і помирати

смиренно гуляти привидом

смиренно лічити втрати

ховатись у стінах оселі

приходити в сни дівочі

собою укутати землю

земля наша мироточить

і сонце заходить у сховище

сирена - вечірня мантра

у дзеркалі всесвіт - кладовище

що нас чекає завтра?

чекають кохані долоні

які нас ще вчора гріли

заради яких сьогодні

вбивали

вмирали

раділи

...

Іван Бережний

І знову холодна осінь

Осінь прекрасна — смарагди для листя,

дощем привіталась як і колись

знову в садках пізні яблука стиглі,

вітром колишуться, на деревах шумлять.

Троянди хитаються бутонами пишними,

сумні та чарівні, зливу терплять.

Стебла зіщулились літом залишені,

віддані, вигнані з обіймів тепла.

Щирі каштани одягом діляться,

перші вступили в холодний навіс,

Навіть магічний їх цвіт припізнившись,

теж помарнів і за мить з дощем зник.

Осінь прекрасна сумна та трагічна,

в сон закликає все що є ще живе,

і навіть природа... пригода циклічна,

смутком стискає скроні людей.

...

Citrus _S_M

я людина

Я жива і я людина,

Ворог не зможе цього здолать.

І хай кожен клятий маскаль знає:

Болить...

Пекельним вогнем пропікає.

Бо війна хоч і почалась,

Та серце не стало кам'яним.

Дуже болить,

Бо наших дітей кати вбивають.

А світ дивиться і німо чекає.

Та чи за це покоління вільних душею людей помирало?

Боролись, і часто в боротьбі їх вбивали.

Але вони живуть і нині,

Бо ми добре історію знаєм.

Чи можна забути,

Як ворог націю творчих людей убиває?

І чи може зватись людиною той, хто

Цинічно все нищить і вивертає,

Паскудить все до чого торкає.

І кожен від цього страждає...

Хто хоче свободи і права, Людиною зватись

Швидко від їх "свободи"вмирає.

Нас брудними і дурними звуть і обзивають,

Та ця боротьба все ще триває.

І янгол з неба нас білим крилом закриває.

А військові земні,

Ті, що Українці

Наші життя своїми захищають.

...

Вікторія Прохоренко

Мамо

Не вбий мене мамо!

Не знищ мою долю!

Не згинь у полоні...

У полоні надії й печалі.

Я твоя донька,

А ти моя мати.

Ти завжди надію будеш плекати,

На світле майбутнє,

На великії лаври...

Ти кохана, єдина,

В Бога шастя для мене просила.

І на мить очей не стулила ,

Коли бува я маленька хворіла.

Ховала очі вологі,

І болем стомлену душу.

Коли дихати важко,

Коли ставало задушно.

Ти стискала докупи долоні,

Просила сили у Бога.

...

Вікторія Прохоренко

візит

яскраво барвистий жакет свій

недбало поклала на спинку вигнуту крісла

жваво розповідала про світ і життя

жартівливо про наше кохання

я слухав тебе

я був радий тобі...

не очікував що увійдеш до мене в халупу -

в прокурене лежбище

в безладі у бедламі якого марную свій час

насміхаюся над життям і над світом

саркастично пригадую щось із кохання

(уявив себе п'яним огидним сатиром)

теревеню собі самому і мимрю злорадно

про відносини між людьми

про їх благоустрій і побут

і взагалі... - сибаритствую животію у ліні

почуваю себе таким собі зажерливим міщанином

і раптом... - ось ти

красива така

весела суєтна щебетуха

і я радий тобі

я радий що ти мене не забула

а то почав уже скніти

в думках своїх мерзлих і прикрих...

...ми пили вино

танцювали

кружляли

пурхали метеликами у саду

і над квітами степом

а потім безтурботні блукали

майже порожнім містом

а далі...далі - ти зникла

пішла

розтанула ластівкою небокраю

...і я знову у кріслі з порожнім келехом у руці

злорадно до себе собі бубоню

про благоустрій і побут

про відносини між людьми

і марю у роздумах над якимось незнаним мені буттям

похований

схований

...весь

занурений в спогад.

...

Ем Скитаній

Як важко сказати «люблю»

Як важко сказати «люблю

Скільки сил забирає це слово

Скільки часу це слово мовчить

Виривається з тіла людського

Як важко сказати «люблю»

Як душа та тремтить не спокійно

Коли бачить ту усмішку щиру

Але далі собі там мовчить

Як важко сказати «люблю»

Коли страх пробиває по тілу

Коли ти за пів метра до неї

Проте так підійти й не зумів

Як важко сказати «люблю»

Коли разом ви їдете в ліфту

І той запах літає в повітрі

Та страх все волає: «мовчи!»

Як важко сказати «люблю»

Коли піт виступає по тілу

Вона поруч сидить біля тебе

І вже серце наказує: «йди!»

Як важко сказати «люблю»

Коли ноги все човгають ближче

І серце стискається швидше

Проте більше чекати не смій, скажи…

...

Єгор Скріверра

за картами в негоду...

не ворожу.

не вгадую.

не мрію.

лише дивлюсь в осінні візерунки,

під сонцем що після дощу леліють

на вітах на гнучких, брунатних струнах.

зіграє на яких холодний вітер.

їм листя голоситиме в акордах!

і осінь заплете в бордові сіті...

...і сум у двері стукатиме скоро -

не відчиняй!

бо там пуста безмовність,

депресії з негод,

знемога,

болі,

похмурість у думках,

і помилковість

чекання на покращення у долі...

- ...навіщо те усе?... - спитай самого себе. -

невдачі. помилки, усі образи...

...і карти розклади в строкатий спогад -

ввійди у час,

як в хащі непролазні.

сховай у рукаві своє кохання.

і образи збери в роках по крихтам

на тим шляху, що зникненням на грані

і зреченим був долею із примхи.

бо в неї ти у думці лише мався!

і кинутий на спалення в азарті.

...невдало щось розклад у тебе склався.

...не надто чи на себе взяли карти?...

...

Ем Скитаній

Горобець

Горобець після дощу

сів на провід GOnet-y

він заглянув в очі небу,

проводжаючи грозу.

Він в калюжу зазирнув

і побачив в ній себе,

але мов оте сліпе

невеличке і дурне,

невпізнало там себе,

швидко з дроту випурхнув.

Дощ пішов майже відразу,

зашипіло листя в небі,

сумно стало і в кишені

і через відсутність джазу.

...

Citrus _S_M

Розмова

Твій шепіт для мене мов крик,

А слово твоє- наче сотня.

Ти цінний для мене завжди

Й такий неповторний сьогодні.

Сідай. Поговоримо знов.

Про все, що захочеш сказати.

Можливо про смуток, любов,

Про те, як нелекго страждати.

Можливо, про зраду чи біль,

Про мрії твої, сподівання,

Про силу прекрасних надій,

Твої найщиріші зізнання.

Поради можливо й не дам,

Яка є усім необхідність,

Та скажу тобі, що ти сам

Для себе велика вже цінність.

Здолаєш ти, друже мій, все.

Тебе обіймаю і вірю.

Хай доля лиш радість несе,

Спасибі тобі за довіру.

(серпень 2022 р).

...

Віршотвориця

"Хронічні тенета"

Перев'язавши бинтом руку,

В небо підіймаєш очі.

В молитві не чуєш ні звуку,

Мрієш за тихії ночі...

Прощаючись із побратимами,

Всміхнешся без стра́ху в словах,

А в думці всі рідні з обіймами

І щире тепло на вустах...

Не дивлячись, що вже позаду,

Пронизуєш поглядом даль.

Видніє стежина кривава.

Вчергове.

З десяток везуть у шпиталь...

Назад вже дороги немає.

В очах тільки смерть і життя.

Вже вкотре за ночі світає.

Для вас там щодня півжиття..

...

Діана Тітарева (DiDi)

/on the run/

сховай у рюкзак теплі речі

та все необхідне для вдалої втечі

каву та кардамон

довгий обідній сон

страх із яким переступиш кордон

сховай все що може не втримати пам'ять

усе що при обшуках знайдуть і спалять

пам'ятні дати

вірші й цитати

спогади з фото на стінах кімнати

сховай подих яким будеш гріти долоні на митниці

сховай психотравми що йдуть за тобою на милицях

діряве зимове взуття

зруйноване майбуття

минуле з яким тобі спати у ліжку нового життя

сховай

кинь на плечі цей груз

та іди

виходь уночі

не лишай за собою сліди

будуть нові імена

буде нестерпна вина

і зранку колотиме в грудях фантомна війна

...

Іван Бережний

ТРИМАЙМОСЯ

Страх, невідомість, лють, надія.

Де будемо завтра? Не знаєм.

Та чи здійсниться наша мрія?

Питають – не відповідаєм…

Коли ми рідних побачимо?

За що війну не пробачимо?

Ланцюжок нескінчених питань,

Що крутяться в голові у нас.

Але тримаймося без вагань

За головне в теперішній час –

За віру в нашу перемогу,

За рідних, що біля порогу…

Тримаймося, бо зустріч буде,

Настане мир обов’язково,

Повернуться всі наші люди

І заживемо краще знову,

Бо буде нація єдина

І буде вільна Україна!

14.09.2022.

...

Мирослав Манюк

ІРЖАВИЙ АВТОБУС

Цей холод осінній

Розбива всі мої мрії.

Збиває щасливий політ

І занурює тіло у лід.

Я втратив майже усе:

Радість, ідеї, кохання і сльози.

Життя повз мене іде,

А я, мов привид, стою біля дороги.

І чекаю на той іржавий автобус,

На ту колісницю, ну бодай коня,

Щоб забрав мене із світу невзгоди

І відвіз далеко у світ магії й меча!

...

Міністр (без) культури

/picture II/

вкладай у ліжко дітей

не підходь до вікна

за простріленим склом

все ще ходить війна

за простріленим склом -

трупи бродячих псів

трупи бродячих людей

трупи їх голосів

за ним

цегла будівель

руїни прогресу

в'ївшийся в одяг

сморід репресій

стогін жінок

плач немовлят

кінцівки відірвані

складені в ряд

за ним

глухий диригент

повішений на струні

стомлений від роботи трунар

закритий у власній труні

розрубаний надвоє лікар

в підвалі під час операції

зґвалтована насмерть школярка

зґвалтована наживо нація

за ним

кров на віршах

убитих письменників

що не встигли знайти

підходящих іменників

кров на картинах

убитих художників

кров тепер грає

в навушниках кожного

кров на роботах

кров на уроках

в крамницях не більше

трьох літрів у руки

кров іде з неба

кров тече з кранів

крові вже не

вистачає на рани

тож діти хай сплять

хай дивляться сни

хоча б про уявний

спокій весни

хай рано не будить

їх сонце з вікна

бо завтра за ним

все ще буде війна

...

Іван Бережний

/how it was/

/how it was/

це сталося так

батько помер від отруєння

сурогатним алкоголем

матір мала психічні розлади

цілеспрямовано пішла вперед

з вікна дванадцятого поверху

і він залишився сам

на перший день

він навчився бачити

і тому відсепарував світло

себто день

від темряви

себто ночі

небо від землі

на другий день

в нього відпала пуповина

і йому довелося відсепарувати

воду під твердинею

себто кров

від води над твердинею

себто піт

на третій день

його змучила спрага за материнським молоком

і тому створив моря

виявилися солоними

такий смак його дитинства

на четвертий день

час тягнувся суцільним чорним

і створив він сонце

і створив він місяць

щоб жити вдень і спати вночі

і не бачити хоча б половину свого творіння

на п'ятий день

його охопив сум - сенс у творінні

якщо його ніхто не оцінить?

типова думка поета

тому і створив риб щоб жили під твердинею

тому і створив птахів щоб жили над твердинею

на шостий день

його охопив юнацький максималізм

створив тварин

скотів

гадів

врешті-решт людину

але як і кожен раз

юнацький максималізм з часом

обернувся розчарування

на сьомий день

його охопила депресія

криза середнього віку

ні встати

ні щось зробити

врешті-решт зрікся свого творіння

типовий вчинок поета

...

Іван Бережний

/circle/

pro:

повітря у місті таке прохолодне і рідне свідомості

що попри всю фізику нашого метафізичного світу

тіло ламає пороги земного тяжіння у стан невагомості

думки сходять з розуму

розум же сходить з орбіти

саме між цими будинками з їхнім життям та історією

саме між цими деревами з їхнім корінням могутнім

тіні похованих спогадів сходяться фантасмагорією

згадується минуле

загадується майбутнє

I

у кожного з тих хто деталями створює простір

у кожного з тих хто виходить з тобою в перервах на каву

навіть у неї

в частині тебе яка ділить з тобою постіль

траплялося щось жахливе

траплялося щось цікаве

іронія в тому що все і у всіх відбувалось однаково

іронія в тому що лик архетипу різниться лиш фоном

дивись

не дивись

дешифруй мову символів

знаків

ганяйся за власним хвостом

переходь рубікони

до тебе вже сто поколінь пролетіло цей спринт

мільйонами писана наших років хрестоматія

мільярдами зроблені висновки

кинута нить в лабіринт

поріз на долоні від неї -

уся хіромантія

життя - геометрія часу що коло вивчає в деталях

історія - завжди голодний та злий уроборос

у підсумку все що нам треба - просто йти далі

у підсумку все що нам треба -

слово та голос

які нам даються із подихом першим

зникають - з останнім

які і є нами

є тим що ми звемо собою

ножі що розв'язують війни

ґвинти що тримають кохання

людей найболючіша точка

людей найсмертельніша зброя

ІІ

невпевнені спроби

невпинно йти далі без сумніву й страху

шукати свій шлях

навпомацки борсатись в кублі зі зміями

пізніше дізнатись - це те що вони кличуть шляхом

і найжахливіше -

це те що вони кличуть мріями

дощі прохолодні омиють тіла покалічені богом

зіллється замучена кров у єдиний широкий потік

і доки тебе ще несуть завжди втомлені ноги

іди

переходь нескінченний

перехідний вік

зрікайся всіх ідолів поглядів віри

вмикай лаконічність

навчися втискати життя в кілька фраз на листку біографії

народження через страждання

рух і статичність

щасливі усміхнені лиця в затертих німих фотографіях

двори будмайданчики простір шкільних коридорів

ілюзія легкості та зрозумілості всього що буде

засни

і прокинься у невиліковний світ хворих

візьми сигарету

уперше пусти її в груди

і ніби усе набуло ясносірості

стало багатосерійним

у сни лізуть кращі моменти твого існування

дитинство та друзі

двір

ігри у війни

хто ж знав що це все було лиш

тренуванням

ІІІ

мій страх

перед чистим листом

як на ньому з'явилась вона -

весь сенс непридуманих та недописаних книг

в країні стає прохолодно

в країну приходить війна

вона залишається ним

я - її власний бліцкриг

на вулицях хаос зі зляканих лиць та безликих військових

із танків

вагонів

землею ідуть ешелони

у паспорті - фото її кишенькове

в думках - її очі

обличчя

тендітні долоні

у снах відчуваються всі її гострі хребці

дивлюся у дзеркало - я є іржавим залізом

вона за спиною стоїть із ножем у руці

і мені під лопатками робить надрізи

суть в тому що кожен із нас має схожих людей

суть в тому що люди ці - вікна

вливають у темряву колір

ми всі - безкінечний ланцюг із народжень

кохань

та смертей

ми всі у таблиці віків лиш порядковий номер

це все вже було

це все вже траплялось раніше

історія з часом - два спільники багатовічної змови

про це вже писали підручники

про це вже складалися вірші

напишуть іще

бо це трапиться знову

epi:

прощається ніч і відходить за обрій з останньої колії

повітря і досі як рідне хоч пахне смолою та потом

західний вітер приніс пересолений смак меланхолії

землею і досі ходиться

і буде ходитися потім

саме між цими кварталами з їхніми битими стінами

саме між цими дворами з їхнім світанком безлюдним

саме у цій безкінечній країні з містами-руїнами

згадується минуле

загадується майбутнє

...

Іван Бережний
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
День народження Великого Кобзаря! 💙💛
09.03.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Т.Г.Шевченко

... Детальніше
Блоги
Гаррі ПоттерOlya Ollivandrovna
27.03.2024
Гаґріт: «Тільки божевільний піде грабувати Грінгортс, банк, який охороняють дракони, заклинання та з ... Детальніше
Про те та сеСтася Полтавець
20.03.2024
Все розповідала всім, що зареєструють тут і буду ходити коменти залишати, і ось нарешті зареєструвал ... Детальніше
Чорничні ночі Leila Holden
28.03.2024
Увага! Учасникам має бути 18 років. Якщо вам ще не має 18, будь ласка, не приєднуйтесь! Хочу запроси ... Детальніше
А про який конкурс на Аркуші мрієте ви?Леся Сагула
16.03.2024
А раптом Аркушівські Боги випадково прочитають оцей мій блог і прислухаються до наших з вами вподоба ... Детальніше
Читачі, де вас знайти?Ніна Горлиця
25.03.2024
Риторичні питання: " Де шукати читача?" та "Чи варто писати у стіл?". Зрозуміло, читач буде, якщо пи ... Детальніше
Нове аудіоповідання!Юрій Цорулік
27.03.2024
Нова озвучка мого оповідання, "Вікно"! Проходьте, слухайте, підписуйтесь н канал автора озвучки, "Сн ... Детальніше
На Аркуші вже:
10059читачів
112707коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: