ПО-ЩУЧОМУ ВЕЛІННЮ
Звичайні російські хлопчики
раптом вистрибнули на поле зі своїх
комп’ютерних ігор і одразу потрапили на передній край війни
їм сказали – там ворог
його треба денацифікувати
пропустити через сито
відсіяти людяність від нелюдяності
По-щучому велінню
немов засліплені звичайні російські чоловіки
стали стріляти по лікарнях та дитячих майданчиках
Мамо, я боюся, ми повинні бомбити все навколо!
встигає зробити дзвінок російський солдат
на далекий берег річки Об.
Тату, тримайся!
Пересилає повідомлення із притулку у Чернігові.
українська дитина п’ятий день поспіль своєму батькові,
який захищає міст через Дніпро
Проста російська жінка!
Твій син зараз вбиває!
Твій чоловік проливає чиюсь безневинну кров!
Роблю найбільшу пожертву у своєму житті Червоному Хресту
і мій внутрішній втішник застерігає:
нічого іншого ти зробити зараз не можеш –
вдихни глибоко в цей зимовий день з сонцем, що ледь промайнуло
Не дозволяй свою свідомість перетворити на поле битви!
Щука бажає знищувати
Бог допомагає, як уміє
Я зайшла до музею
дивилася на тріски, які колись запалювали мої предки,
і зловила себе на думці
А чи не горять вони вже з обох боків
як знак
Ти і я
Ми і вони –
хто ми тут в історії Європи
у цій, що продувається
усіма вітрами частини землі?
Тільки встигли після березневих бомбардувань
на руїнах вирости парки...
Лише встигли після зацементованого Чорнобильського саркофагу
народитися сини...
Лише встигли звестися меморіали...
Хто ми?
Невже тільки піщинки –
наважилися сподіватися,
що тримають лінію фронту
– добро і зло – перебуваючи між
з дитинством, що вміщає в себе
синє море з мерехтінням жовтих відблисків
Честь та совість
занурили у темряву...
У прикордонному місті
приготовлені столи для мирних переговорів
на яких графини з водою здригаються від
ракетних ударів
У далекому селі українська бабуся
робить млинці та вареники із запасів борошна та яєць,
які залишилися після бомбардування її сільського господарства
Українська бабуся
тримає відчиненими вікна у бік фронту де йдуть бої,
щоб сто юнаків прийшли до неї,
сіли за цим нескінченним жертовним столом поїли
і припинили цю братовбивчу війну,
а потім усі разом
поставили б назад дах
на її розбитий будинок
ОЛЕНА ШАПРАН
10.08.2022
HAVI KÄSUL
Tavalised vene poisid
arvutimängu tänavalahingute tallermaalt
äkki päris sõjaväljale sadanud –
vaenlast denatsifitseerima
inimlikkust sõelapõhjaks laskma
Havi käsul
pimedusega löödud –
tavalised vene mehed
tulistamas haiglaid ja mänguväljakuid
Ema, ma kardan, me peame pommitama juba kõike!
jõuab vene sõduri kaugekõne
Obi jõe kaldale
Isa, pea vastu!
saadab viiendat päeva
Tšernigivi varjendis konutav ukraina laps
sõnumi oma isale
kes kaitseb Dnepri silda
Tavaline vene naine!
Sinu poeg tapab praegu!
Sinu mees valab süütute verd!
Teen oma elu suurima annetuse Punasele Ristile
ja mu sisemine rahusaadik manitseb:
mida muud sa praegu teha saad –
hinga sisse selle talvepäeva üürikest päikest
Ära lase oma meeltest lahinguvälja teha!
Havi tahab hävitada
Taara avitab kuidas oskab
Ja ERMi külastades uurin igaks juhuks
kas pirrud
muuseumi klaasvitriini ja tulemüüri taga
juba lõkendavad?
Sina ja mina
meie ja nemad –
kes me oleme
siin Euroopa ajaloo
tuulepealsetel maadel?
Vaevalt said märtsipommitamise rusudele
pargid peale kasvada ...
Vaevalt sai Tšernobõli sarkofaag tsemendiga üle valatud
uued pojad sünnitatud ...
Vaevalt said memoriaalid rajatud ...
Kes me oleme?
Kas liivaterad ainult –
hinges vappumas terve rindejoon
– headuse ja kurjuse – vahel
sätendamas terve lapsepõlvetäis
sinikollast merd
Au ja südametunnistus
pimeduse piiramisrõngas ...
Piirilinnakeses kaetud pikk rahuläbirääkimiste laud
kus veekarahvinid tärisevad
raketilöökidest
Kauges külas küpsetab Ukraina vanaema
pliine ja vareenikuid
valmis varutud jahust ja puruks pommitatud kanaaediku
viimastest munadest
Ukraina vanaema
hoiab aknad rinde poole lahti
et sada poissi tuleks ja istuks
tema lõputu armulaua taha sööma
jätaks vennatapu ja tõstaks katkise katuse
pea kohale tagasi
Kristiina Ehin
03.03.2022 Tartus