Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4251)

Помпеї

Можливо так дивилися на місяць

В один із тих часів, що барельєфом

Лежить в монастирях, в музеях, книгах

І думали, що бляклий медальйон

Ще трохи повисить і на долоні

Впаде і зорі сколихнуться в ніч —

І все мине. Що присмак сліз солоних

Мов присмак міту, що старий Содом

Руїни Риму чи старі Помпеї

В його морях із срібним ланцюжком

Повисне мов медаль на смуглій шиї.

Немов тоді, отой голодний погляд

Спинивши ніч продовжив свій мотив

В очах мрійливих серцем позачасся

Без віддиху додавши власний міт —

Лишень тепер відчув себе достатнім.

І лиш на мить здавалося зловив

Той медальйон за срібний ланцюжок,

І сам застив, як соляні скульптури,

Давним-давно та лавою ночей

Комусь пустим, колись відкриюсь словом

Як гіпсові фігури із Помпей.

20.06.2022

...

Володимир Каразуб

Театр

Я закохана невиліковно

В оксамитові складки та пил,

В запах гриму, у музику, в риму,

В кожен штрих на картонному тлі.

Я закохана просто невчасно

В м'який шовк й візерунок-жаккард,

У несправжні квітки та сріблясті

Відблиски парчаних плать.

Я закохана міцно й надовго

В гру акторів, в експресію мрій,

В проріз маски, на фоні якої

Висить напис, знайомий до дір.

Я закохана палко й невпинно

У Шекспіра, в гротеск й модернізм.

Я закохана в сцену — даремно,

Та театр це мій храм і дім.

...

Данила Чаглій

ВСЕ ТАК І БУДЕ

… і того дня ми скинемо з плечей свої роки,

плюнемо на досвід, на рани, вивчені й невивчені уроки…

… ходитимем босими травою, тримаючись за руки,

танцюватимем без музики під свист, сміх і стукіт…

… дивитимемось в очі, усміхатимемось незнайомцям,

будемо щасливі, сяятимем як маленькі сонця…

… купатимемось голяка, закохуватимемось легко, швидко,

торкатимемось людей, цілуватимемо губи, плечі, долоні, литки…

… знову побачим які гарні квіти, діти, хмари,

шукатимем в небі Марс, Оріон, Плеяди, Стожари…

… станемо знову дурними, п’яними, веселими,

зніматимемось легко в дорогу, мінятимем міста, села…

… слухатимем, як нам читають вголос, і буде цікаво,

цілий день гулятимем на морозі з термосом кави…

… будемо плакати, якщо сумно – в обіймах, разом,

збиратимем квіти в полі, ставитимем в банки – не у вази…

… будемо писати музику, наївні картини, погані вірші,

знатимем точно – все лише буде, нічого не вирішено…

… напишемо своїм друзям паперові, не електронні листи,

ранки будуть прозорі, дні – сонячні, ночі – млосні, слова – прості…

… не всидимо вдома – збігатимемо свіжовимитими сходами,

небо пролиється зливою, дивитиметься, як ми мокрі калюжами бродимо…

… їстимем морозиво – і смак буде такий, як в дитинстві,

радітимем щиро, а драми гратимем, мов артисти…

… все буде назавжди – життя, дружба, кохання –

все так і буде –

як тільки змовкне назавжди тривога остання…

...

Максим Сальва

НАША СВОБОДА

Ми з вами живемо у такий час,

Коли свобода залежить від нас,

Коли мають знати всі народи

Правду про злочин проти свободи.

Світ мусить почути кожне слово

Про обмеження та про неволю,

Щоби свобода обов’язково

Звільнила всі народи від болю.

О, світе мій, розгорнись у волі,

Хай правда стане крилом народу.

Ми живемо у такий час долі,

Коли нам близька наша свобода.

17.06.2023.

...

Мирослав Манюк

МОРСЬКА ЧЕРЕПАХА

У тихому танці хвиль морських,

Поволі з'являється вона -

Морська черепаха. Робить вдих

І раптово пірнає до дна.

У її панцирі є скарби,

Загадки, таємниці моря.

А в очах її є блиск журби

За тими, хто побачив горе.

Пливе, пливе собі відкрито,

Під сонцем промінним, що грає.

Живе у морі гордовито,

В обіймах синіх засинає.

Ця черепаха - посередник

Між небом та світом водяним.

Вона таємниць попере́дник,

І підвладна просторам морським.

Тож пливи, морська черепахо

Хай море не загубить твій шлях.

Відкрий нам свій світ, бідола́хо,

Де сонце танцює у хвилях.

Морська черепахо, ти завжди

Нагадуєш про морську красу.

В твоїй постаті серед води

Ми бачимо добру полосу.

Веди нас, черепаха мила,

У світ пригод, неймовірних мрій.

Будемо разом – в цьому сила,

Вільні, як вітер морських стихій.

Вірш до Всесвітнього дня морських черепах (16.06.2023)

...

Мирослав Манюк

Постійна межа

Зламані двері,

Спотворені спогади.

Спотворені життя.

Незламні люди

Покійні душі.

Занадто багато всього.

І вогонь і вода.

Тут постійна межа.

Десь нове життя.

Десь знову знайдено тіло...

Здається немає кінця,

Немає способу повністю втекти.

Думки або тіла не дають цього зробити.

Тримають на місці,

Ненависть чи страх?

Це щось явно глибше.

Це відчай та розчарування.

Бо перед собою ти бачиш істоту яка нагадує тебе самого,

Така близька, але жорстока.

Віддалена душевно точно

І часу ніхто зупинити не може.

Лиш голосно сказати зараз:

"Або ти, або тебе" і тут вже не можна не боротись.

Навіть якщо втрачаєш себе,

Ти не можеш здатися так легко.

Хтось позаду або навколо.

Все дуже просто, єдине чого ми боїмося це втрати того хто з нами поряд.

...

Maynuta

Дні дівочі

Ти наскрізь фатум серцем розчинив!..

Й душа заклякла, наче прокажена.

Вона тобі потрібна? Навіжена,

Із золотим волоссям ситих нив…

Та приголубив чудернацьким сном,

Неначе кленовим сиропом, наче дивом…

Дівча всміхалося й дивилося мрійливо

Як доля розсипається бузком…

Тримай її мов Всесвіт – за долонь…

Тримай крізь морок сивий, безпритульний.

І не живи потай позаминулим,

Бо в пам’яті безжалісний полон:

Тебе прив’яже, ні, приб’є до днів,

Розчавить, ні – розірве на шматочки!..

Тримай її… бо в’януть дні дівочі

З ненависним дзюрчанням цвіркунів!..

02.01.11 р.

...

Ляна Аракелян

***

Стіни квартири наче медові соти

І прохолода каже, не йди, вже завтра

А я пригадую - спека, і не проти

Наче на озері вдосталь покайфувати

Наче великий вулик оця висотка

Що це зі мною, я ж так люблю природу

І витискаю силою себе всоте

В парк і до озера значить що на свободу

Кумкають жабки, качур, качат сімейка

Мартин над озером крила розправив. Вечір

Сосни, настої хвої, вузька алейка

Зникли усі квартирні ті суперечки

Я, глибина, і з берега :" Стоп, не треба!"

І маламут, що думає рятувати

А я пливу, я вільна, без заперечень,

Та і собак люблю, і котів, й качаток

Глажу його, хвилюється, от тварина

Берег, я тут, все добре, іди пограти

Добрий, такий уважний, і безупинно

Наче питає, чи ти окей, дівчатко

Ай ем окей, ітс рілі, кажу й сміюся

Ай ем окей, ай кен, соу мені сорі

Вечір, озера, ліс, релакс енд ск'юзмі

Бог через світ зі мною лише говорить

...

Віва ЛаВіта

Коти винні

Вчителька сказала

Літери писати.

Олівчик я дістала

Та треба підстругати.

А потім захотіла

Іще води попити,

А потім - свою чашку

Придумала помити.

Як мила, замочила

Костюмчика нового.

Пішла перевдягатись-

Побачила Рудого.

Цей кіт такий мякенький,

Погладила ще трішки,

А потім, після нього,

Погладила ще й кішку.

Костюмчик я сухенький,

Теплесенький наділа,

Аж тут я пригадала,

Що я давно не їла.

Голодною ж не сядеш

Ті літери писати!

Тоді піду на кухню,

Візьму щось пожувати.

Коти почули запах

І теж поприбігали.

Я їх нагодувала,

Щоб дуже не нявчали.

А потім попросились

Коти надвір гуляти,

Я двері їм відкрила

Та випустила з хати.

А там, біля порогу,

Мій самокат скучає.

Я трішки покатаюсь,

Поки дощу немає...

А мама запитала:

"Уроки вчила ти?"

Ну як їх можна вчити,

Коли кругом - коти?!

12.06.23..

...

Неля Горобець

Коти і карасі :-)

До ставочка ми сходили,

Відро риби наловили,

Невеличкі, гарні всі

Та блискучі карасі!

Щойно встигли в двір зайти,

Обступили нас коти!

Рибка пахне та тріпоче,

Із відра стрибнути хоче,

А коти того й чекають -

Очі з риби не спускають:

"Доручіть нам ці гостинці,

І залиште наодинці!

Ми все зробимо як слід,

Буде рибка на обід!"

Ми дали по карасю,

(Звісно ж, не давали всю)

Риба по траві стрибає,

Хвостом вправно так махає.

Кіт же дивиться, завмер:

- "Що робить, кажіть тепер?"

Ну понюхав, облизав,

Обережно поторкав.

-"Сира риба? Ще й жива?

Що це, бачте, за дива?

Маю чистити її?

Лапки вимазать мої?"

-"Як цю рибу готувати?

Як її нам куштувати,

Якщо он на ній луска?

І липка ще й он яка!

Сира риба то шкідливо,

Виглядає не красиво,

Після неї ще й вмиватись!

Ой, вже краще і не братись!

Забирайте цю красу!

Несіть краще ковбасу!

Ну або ж почистіть всі

Ці блискучі карасі,

Та підсмажте, щоб хрумтіли,

Ось тоді б ми їх поїли!

Що тут їм відповісти?

У вас теж такі коти?

05.06.2023

...

Неля Горобець

Великий луг

По ліву сторону Дніпра

Великі плавні пролягали,

Там Січ козацьку заснували,

Відваги й сили там іскрА!

Та поховали це, в свій час,

На довгі рОки під водою.

Війна ж, кривавою рукою

Неначе повернула час.

Великий Луг, могутній край,

Що "Батьком" козаками звався,

З-під вод каховських показався.

Орда кацапська, утікай!

Козацький дух - нам допомога,

Дніпро широкий, сили дай!

Ти, Боже, нас благословляй!

Тепер за нами Перемога!

12.06.2023

Неля Горобець

...

Неля Горобець

Херсон під водою

Пливуть херсонські кавуни...

І не достигнуть влітку дині...

Пливуть дахи, немов човни...

Скажіть, ну в чому люди винні?

Тварини, луки і поля,

Людське майно, хати, городи,

Так постраждала тут земля...

Комусь за це все - нагороди?!

Був кимось відданий наказ -

Долити горем повні вінця...

Коли кінець? Ще скільки раз

Так будуть нищить українців?!...

07.06.2023

Неля Горобець

...

Неля Горобець

Подобою людини

Де кожен порух змінює світи...

Сумні, одинокі, безсильно вразливі,

Даровані вітру і синьо-містам.

Часом нещасні і дуже щасливі

Міряєм погляд у темний загал.

Каміння лежить, а вода утікає.

Люди загрузли - піщаний мурал.

Зна́йдеться воля, що всіх ізгадає,

Тільки сьогодні - на втечу потал.

Сунеться хмара у сонці долоні,

Котиться вірою чиста сльоза.

Ми знов потонули у власнім полоні,

Тільки й здушила гаряча роса.

Ми ж таки люди і навіть без бою,

Часом глибокі, а часом пусті,

Ладні кричати - і стати горою,

Ладні мовчати - і сіять віки...

07.06.2023

...

Сара Ґоллард

МОТАНКА ІІІ 4 600 років до н.е. (трипільці і арії)

1.

Серед розписаних будинків

Буяють пишнії сади,

Дівчатко шляхом коромислом

Проносить два цебра води.

Спекотне літо. На осонні

Лагодить мешти дід-лелег.

Дівчатко ввічливо вітає

І доливає повен глек.

Та й йде собі - дід мружить очі -

Погано бачити він став,

Чи то одна із пра-онучок?

Гадав, гадав - не пригадав.

Усе навкруг - немов в тумані.

Мов очі застила сльота́.

То спить старий, а то дрімає -

Воно й не дивно - вже літа́.

Не бачить майже мідну голку,

На храмі у гнізді лелек...

Насправді - обмаль з нього толку.

Попити б. І бере він глек...

На ньому дві змії звилися,

І нива, і з небес вода,

І дві Богині - мати й доня -

Вже жінка й дівка молода.

Надовго з глеком завмирає,

І молодим ще зором ясним

Він бічить жінки юні руки,

Що ліплять з глини глек прекрасний...

Немов учора все це сталось:

Із батьком вирушив степами,

І в Ар'яварті у ореїв

Дівчину з синіми очами

Побачив - і не зміг забути.

Немов в гарячу піч утрапив,

Немов стягнули груди пута -

І спокій він і сон утратив.

І вовком крався він степами,

Аби її узріти знову,

Поцілувати і припасти

До стану дівчини гнучкого.

Казали батько: то не діло!

Й десятка весен не минуло -

З ореями війна шуміла,

Бо Мати Лелю позабули!

Та мати гримнули на тата:

Одного ми й ореї роду!

А молодим потрібна хата -

Скликай родину на толоку!

І ось уже Орест з сватами

Степами в ясну літню днину

Женуть овечок з баранами,

Щоб викупить в рідні дівчину.

А ось і мила Амарі́я,

Немов богиня з неба вбрана,

Сміється любому, й цілує

Долоні татові- брахману.

Не всі у Колі найді раді.

Шепочуться і хмурять брови.

Хоч і війна давно позаду -

Немало пролилося крові.

Ідуть до храму люба мати,

Несуть Богиням щедру жертву,

Аби Сім Дів просили Лелю

Стару образу в душах стерти.

Стоїть Орест, кусає пальці -

Перед німотною юрмою

Його кохана на Майдані

Обносить коловай по колу.

Пливе той хліб, мов Сонце небом,

Й теплом серця відігріває.

Співає пісню Амарія,

І ось і люди вже співають!

Виходять з храму Віщі Діви,

Несуть важкий подвійний кубок,

І з сміхом молоді куштують

Хмільний й смачний ячмінний трунок...

2.

Немов прокинувся старенький.

На землю глека опускає,

І щоки - мо' від сонця - мокрі

Рука́вом похапцем втирає.

На дні святкові прийдуть дітки -

І пра-онучки, й пра-онуки,

Обсядуть біля ватри діда,

Попросять казки і науки.

Роскаже знов про сині очі,

І про в волоссі сині квіти,

І як роки летіли в щасті,

І що не рік - родились діти.

Тоді розкаже він про мандри,

Про кораблі й моря безкраї,

Про береги по той бік моря,

Про дикунів жорстокі зграї.

І де не був він - а не бачив

Землі, що серцю стала б мила,

Землі з великими містами,

Землі, що щедро так родила б.

3.

Та не розкаже він ніколи

Як чорна смерть людей косила.

Як гасли очі Амарії,

І як рука втрачала силу...

Як дім, що бачив стільки щастя,

Гіркими сповнився сльозами.

Й палав, принесений у жертву

З дружини і дітей тілами.

І як палало ціле місто

Вночі страшним вогненим колом.

І як пішли усі вцілілі,

І не вернулись вже ніколи...

Як будували знову храми,

Комори, ясла і будинки,

Як океанськими шляхами

Пішов, аби забути жінку...

Весь крам полишили у місті,

Покараному чорним мором.

Та за роки відбудувались,

Змирились із минулим горем...

Одне лише украв в Богині -

Про це ніхто не знав й не знає...

Цей глек, розписаний і гарний,

Що милі руки пам'ятає.

...

Максим Сальва

МІЙ НОМЕР

Запам'ятай мій номер назавжди -

Дзвони під час будь-якої біди.

Можеш дзвонити через дрібниці

Та розказати про таємниці.

Мій номер - то мій зв'язок з тобою,

Дзвони як літом так і зимою,

Дзвони вночі, коли бачу я сон,

Ранком подзвони, замуч мій смартфон.

Нехай цей мій номер стане мостом,

До спокою твого поміж добром.

Забудеш про сум, забудеш про страх:

Мій номер - рушниця в твоїх руках.

10.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Не можна віхтем бука перебить

За полком полк вистрілює мордор,

Як сарана, орда усе плюндрує,

Ще дметься кремль – Гоморра і Содом,

На полі бою смерть ще розкошує.

Все більше вдів, заплаканих сиріт,

Змілілих доль, знівеченого цвіту…

Повзуть гадюки із своїх боліт –

Несуть отруту для усього світу.

Споконвіків злодійкуватий раб

В безсиллі люто скалився на вільних,

І сунув лапоть, де ступав козак,

В жаданні крові враг несамовитий.

Воно, коліна стерши пред царем,

Не розуміє, що то – дух свободи,

Який століттями горить вогнем

У серці гордім нашого народу.

Не можна віхтем бука перебить,

Не можна знищить те, що незнищенне,

Що у душі нуртує і кипить

Збережене, гартоване, священне.

Світлана Мазуренко

...

Світлана

Чужина не стане рідніше

Чужина не стане рідніше,

І не треба себе мріями тішить.

Ти існуєш, робиш спроби жити,

Загалом-це не ти і Душа розбита.

Ти вмикаєш кожний раз собі сонце,

Ти з надією дивишся в віконце.

Але гори, дощ, чужі люди,

Щастя тут нема і не буде.

Ти провалюєш спробу за спробою,

Намагаєшся бути для всіх доброю.

Хоч читаєш новини і плачеш,

А все ж знаєш, де тобі буде краще.

Ти чекаєш, коли склянка буде повна,

І тебе викине звідси повінь.

І ніщо тебе тут не тішить,

Чужина не стане рідніше.

18.09.22

...

Гретанія

Сонце завжди досконале

Сонце завжди досконале,

Й вітрам притаманна воля.

Бідним духом завжди замало,

Брудні танці на кістках чужої долі.

Сонце сідає за обрій,

Ніч наступає на землю.

Приходять люди недобрі

Й грабують чужу оселю.

Грім зголосився мовчати,

Щоб дати спокій і тишу.

Доки лупцюють гармати,

Він свої спроби облишив.

Співочий звук водоспаду

Лікує знівечені Душі.

А десь причаїлись «Сармати»,

Мета їх— спокій порушить.

Земля українська волає,

Здіймає руки до Бога.

А Бог все пам‘ятає,

Ніхто не пройде повз нього.

07.03.23

...

Гретанія

Шакали в стойлі, а ягня на волі

Гундосить дід

На цілий світ:

Я не хотів,

Вони самі

Не піддались чомусь мені.

Згадалось, вчили в школі—

Були роки чудові.

«Вовк і ягня» Крилова

На українській мові.

Через слова героїв

Хотіли з нас зробити

Ягняту до обіду

Пану, що смерть несе.

Як смілося питати

Й у голос промовляти

Свої думки й бажання-

Одразу на заклання.

І не було б проблеми,

Але не рабів гени

І кров смілива в венах.

І найвродливіші жінки,

І найкрасивіші пісні.

Шакали в стойлі,

А ягня на волі.

Я так собі це бачила у школі…

22.02.23

...

Гретанія

Куди поспішаєш душа синьоока

Куди поспішаєш

Душа синьоока?

Завчасно пішла ти

На зустріч із Богом.

Спитай там за нас

Його милості всім—

Малятам й дорослим,

Далеким й близьким.

Спитай, коли вже

Прийде Мир і птахи

Політ свій продовжать,

І знов літаки

Нам в небі лише

Тонкий слід залишать.

Ніяких ракет,

Всі гарнесенько сплять.

Ідуть на роботу,

Цілують дітей.

І знають, що буде

І вечір, і день.

І сонце, і небо,

Замріяні очі

Від щастя заплачуть.

Й близькі будуть поруч.

21.01.23

...

Гретанія

Серце на виліт

Серце на виліт-

Вибух в Дніпрі.

Де під завалами

Люди живі.

Чуєте крики,

Бачите світло,

Що з ліхтаря

В телефоні пробилось?

Всі, як один

Розбирають завали.

І рятувальники,

І діти малі.

Всі об‘єднались,

Країна і місто

Страху немає,

Русофашистів

Із землі нашої

Виженем, звісно.

Зцілимо рани

Зруйнованих міст ми.

***

Янголи в небі

Від сліз почорніли.

З неба злітають,

Поламані крила,

Серце на виліт

І стомлений погляд.

Місто Дніпро,

Обіймаю, ми поряд…

15.01.23

...

Гретанія

Діти Землі

Нерозумні діти Землі,

Нас навчають бути людьми.

Від недолюдків стомлені вкрай

Відбудовуєм свій власний Рай.

Через терни і до зірок,

Вивіряючи кожний крок.

Це було колись, та життя—

Мінне поле-хибний крок-небуття.

Вже комусь не почути птахів,

Вже не чути і сміх дітлахів.

Темне марево обійма,

І прийшла за зимою зима.

Роздивляючись неба блакить,

Віру нашу відроджуєм вмить.

Буде сонце, весна, буде Мир.

В світлі вікна усіх квартир

Знов повернеться тихе життя,

Морок з болем відійдуть в небуття.

Сила єдності в кожному з нас-

Ми відчули війну без прикрас.

05.12.22

...

Гретанія

Я наче чую спів птахів

Я наче чую спів птахів,

І наче починаю жити.

Але в Каховці греблі взрив,

І знову дно, і знов-пробите.

Немає слів, немає сліз,

Без дозволу, як в себе вдома,

Та порожнеча. Браком слів

Її заповнити не можна.

Надія ще жива, скажи?

Нащо все відчувати серцем,

Що не витримує жахи,

І дійсності не бережеться?

Як начуваєшся, «шахед»,

Що маєш силу руйнувати?

Ви прокляті вже наперед

За нашу землю, наші хати,

За мирних і за вояків,

Що ангелами з піднебесся

Все бачать. І бракує слів.

А десь вже бумеранг несеться…

10.06.23

Тетяна Гречишнікова

...

Гретанія

Янгол

І кожен воїн повернеться додому…

Скінчи́ться війна, як побачиш мене на звороті.

Крилатою стане жива синьоока зола.

Я обійму́ тебе, хай і наза́вжди в польоті,

Я повернуся…в очах ще не знано-дитя.

Ти носиш продовження нашого сіяно-літа.

Чую в небессі, як б’ється його простота.

І здушені сльози – ріка, що надійно замита,

Здіймаються вгору, по тишу свого маяка.

Я буду з тобою,.. з дочко́ю чи, може, із сином.

Ви двоє для мене як подих у витоці рам.

Назвуся незвично – твоїм оберегом і дивом,

Затяжно впишуся у кригу віддалених брам…

Тілесне проходить, а світ залишається світом.

Душі пірнають у свій оберемний акорд

І стеляться поряд із рідними кованим житом,

Я знову із вами…наза́вжди, навік, на зворот…

...

Сара Ґоллард

Втеча з острова

Обнявши мене ти побачиш армаду старих галеонів

Шпангоути їх тіл оббиті тоненькими рейками груші,

Напнуті вітрила без вітру і трюми спустілі без рому,

Без срібла, алмазів, рабів, що отримали душу.

Читатимеш серце моє мов радист телеграфну азбуку –

Три звуки коротких, три довгих тире і три крапки,

І можливо в тобі, відгукнуться травневим смутком

Пусті кораблі. І можливо ти станеш бранкою

Навмисно моєю. В каюті на верхній палубі

Як дутиме вітер і гнатиме хвилі хто-зна куди,

Подалі від слів, кипарисів, подалі від берега,

За кілем, птахами, дельфінами, шумом води

Оминаючи рифи, тікатимеш з острова мертвих

Поетів.

Мов з острова Бекліна.

15.05.2022

...

Володимир Каразуб

КАЛЕЙДОСКОП

Калейдоскопом життя грає,

Картинки – одна за другою,

Їх людина завжди міняє

Легко ворухнувши рукою.

Вдивляючись у візерунки

Мимоволі здається завжди,

Що вже були схожі малюнки

І кольори ставали в ряди...

Ми часто узорами граєм,

Не можемо натиснути «стоп».

Ось так живемо і не знаєм,

Що наше життя – калейдоскоп.

Написано: 03.02.2016.

Відредаговано: 09.06.2023.

...

Мирослав Манюк

ДРУЖБА

У країні мрій, де сонце в небі грає,

Дружба у серцях наче пісня лунає.

Окремо кожен з нас – у воді краплина,

Але разом – ми хвиля моря єдина.

Друзі, ніби квіти в полі розквітають.

Світлом, теплом наше життя наповняють.

У скрутні часи, та коли серце тремтить,

Вони поряд, готові долю поділить.

Дружба - це дарунок від нашого Бога,

Так часто потрібна друзів допомога.

Усмішка, обійми, доброта й турбота,

Це те, чого так потребує спільнота.

Друзі - це ті, хто радощі розділяє,

Хто ділить журбу, коли серце стискає.

Завжди поруч, тож нехай час не розлучИть,

Бо справжня дружба вогнем у серці горить.

Тож пам'ятаймо ми цю істину завжди,

Друзі – це наш скарб, що врятують від біди.

Будьмо одне ціле і не буде горя,

Дружба нескінченна, як вода у морі.

09.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Дармограй

о грай мені свій чарівний пасаж

бо наштиркну тебе на срібні ґралі.

мов парсіфаль шукав я був ґраалю

але натирив тільки б”єн де маж

мене ти надихаєш, мов Лукроза

а в ній без кантора співає став

жабами повний. сяду на порозі

тебе знайшов. та краще б не шукав.

як пан Війон, я гнаний був і битий

тепер я тут, хоча бував і там

ти мелеш хвостиком і пацаєш копитом

а звідки воно взялося, мадам?

закинь у пічку книжку теорем

і серед ночі, о годині третій

зіграй мені про свій сердечний щем

і суржиком заполнєнноє лєто

...

undyber

ЗАБУТИ

Я примушу себе забути

Того кохання всі пригоди,

Щоб мені для душі ковтнути

Лиш ковток нової свободи.

Я примушу себе забути

Обличчя дівчини тієї,

Щоб її голос не почути,

Не зітхати лише про неї.

Я примушу себе забути,

Але так реальні бажання,

Що вже так неможливо бути

Навіть добу без сподівання...

Написано: 23.12.2015.

Відредаговано: 08.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Київ

Вітає музика:

Вона попливе над Києвом,

Стародавнім. Великим.

Ніде не зупиняючись.

Тихе соло саксофону,

Йому підіграє рояль,

Тінисті крони каштанів,

Прохолодні парки.

Дніпро, стрічкою синьою,

Тою, що тікає вдалину,

На берегах — пшениці,

Колосся жовте.

Ударник, а нумо вдар!

Вступила гітара...

Це життя імпровізація.

Прекрасне вбирають у прекрасне.

...

Кім

ДУШІ МОЄЇ ТЕМНО

Душі моєї темно. Швидко звуки

Бажаю чути арфи над собою;

Нехай ніжно струн торкнуться ці руки,

Хай музика в вухах дзюрчить водою.

І, якщо в серці є одна надія,

Ці звуки знову будуть чарувати,

В очах сльоза появиться і мрія

І дум потоки не будуть палати.

А доля співака - бути глибоким.

У нотах не буде радості тоді.

Скажу тобі – співак! Ось сліз потоки,

Або це серце втопиться у воді,

Бо воно постійно у смутку було

І нило багато в безсонній тиші.

Багато раз душа цю пісню чула,

Але тільки тепер є спокій душі.

Написано: 13.12.2015.

Відредаговано: 06.06.2023.

Переклад вірша Байрона My Soul Is Dark (Душа моя похмура) із циклу «Єврейські мелодії»

...

Мирослав Манюк
18+

Зранений

Я викричу всі свої зболені, всі свої вбиті ноти.

Я вирву з-під ребер серце, щоб більше не чути

болю.

І знати не буду як ти шукаєш любов на дотик,

здираючи з себе шкіру, просякнуту наскрізь мною.

А потім вдягаєш іншу, чиюсь, не нову за віком,

стару і крихку (здається, у нього вже п'ять онуків)

і дивишся крізь пилинки чужих панорамних вікон

аж поки зіб'ється подих його конвульсивних рухів.

За четверть, пропахла пóтом, ідеш у заможну ванну,

стираєш засохлу слину зі стегон, із губ, із вилиць

і після стаєш моєю - невинна і бездоганна,

упевнена, що не зможу,

що знову ніде не дінусь.

І кров на зубах чіткіша, бо ти не припиниш жерти

ті руки, що гладять спину, щодня забирають втому.

Ковтаєш його насіння - давно архаїчне, мертве

набивши уже не вперше на місяць вперед оскому.

Збирайся. Я хочу взяти тебе на прощання в місто

пограємо наостанок в таку божевільну гру.

Бо знаю - одного ранку ти прийдеш додому їсти

і здохнеш тут під дверима.

і я тебе не заберу.

...

Ксеня Берш
18+

Роковинам трагедії в Маріуполі присвячується

В холодних кімнатах, залитих бетоном,

розкидані душі невинних цивільних.

Убивцям дорога до їх Ахерону

заплямлена кров'ю убитих, та - вільних.

Їх було за тисячу. Старших, і менших,

що плакали гірко і кликали тата.

В маленькій руці, вгору лапки задерши,

облізлий ведмедик. А скажуть - граната.

Затерлася фарба із надписом "ДЕТИ".

Чотири карлючки, а скільки надії...

Ті суки відзнімуть у себе в сюжеті,

що це - "превентивно, така терапія".

Мовляв: "заховали військові припаси

під сходами. Десь там і НАТівська зброя:

гранати, машини, Хімарси, фугаси,

а ми усе знищили. Ми, блять, герої!

Ми вбили нациста (якому чотири),

бандерівку вбили (вагітну, між іншим)"...

Які ж у вас, покидьків, орієнтири?

Який епітафій вам, гади, напишуть?.

"Боролися з дітьми"? "Стріляли їм в груди"?

"Дівчат ґвалтували, яким лише десять"?

"Бомбили висотки, де плакали люди?"

"Пускали шахіди по мирній Одесі"?

Хай дивляться з стін уцілівші ікони.

Вони, як і ми, давно втратили жалість...

Театр. Маріуполь. Високі колони.

І люди. З якими ми не попрощались.

...

Ксеня Берш
18+

Я би зжер тебе

Багряне місиво всіх історій

з любові сплетених

вже погасло.

Ці зустрічі були

невипадкові,

хоч

прикривались навмисно

гаслом

з яким лягали з тобою в ліжко

і на губах, наче на повторі

краплини пристрасті мов насмішка

губились в роті гарячі й кволі

Я бачив як ти бувала гола

твоя тремтяча неідеальність

мене вертала в німу реальність

де кожен партію грає соло

Вологі очі

втопитись

можна

злизати сумніви й трохи нижче

бо ти не янгол,

хоч ніби й схожа

якщо дивитись зі спини й глибше

Ти тут, зі мною. Занадто близько.

По шкірі струмом. Підвестись.

Взутись.

І я би зжер тебе до останньої кістки

якби насмілився доторкнутись.

...

Ксеня Берш
12+

Мені о четвертій подзвонять і скажуть, що ти двохсотий

Дванадцята рівно, а я ще не хочу спати,

змагаюсь з думками, та лиш все одно прогрáю.

Так важко надіятись і нічорта не знати

чи ти ще живий, чи десь ходиш один по краю.

Скривавлений сніг, на термометрі знову нуль,

і ми "на нулі", пам'ятаєш? Тоді, в окопі,

де ти малював мені квіти навколо дірок від куль,

а я розуміла, що ми вже у повній ж*опі.

І десь пульсувало, текло десь життя не моє/твоє

Подряпані губи, запечена кров на скронях...

Хотілося - бути. Хотілось любити, допоки є

гаряча рука у обдертих моїх долонях.

І я так боялась, що зникне назавжди твоє лице,

що втрачу свідомість, молитву, а з нею - віру,

що брала гранату, стискала до болю її кільце,

і напис "АЗОВ" через одяг в'їдався в шкіру.

А потім - я тут, а тебе вже, мовляв, нема -

чи безвісти зник, чи що там ще вони лепечуть

"нам прикро, пробачте, буває, іде війна,

ось хрестик його і якісь особисті речі"...

Та знаю я - ти пересилиш саме життя,

що Бог із тобою, а ти ще не там, не з Богом,

що правду казали - кохання то сенс буття,

бо ж поза тобою у мене нема нічого.

І віра моя така сильна, що рвуться дрóти,

її не зламати, не вбити ніде й нікому.

Мені о четвертій подзвонять і скажуть, що ти двохсотий.

О п’ятій я вийду стрічати тебе додому.

...

Ксеня Берш

Щоб знати, що я є

Ти падаєш дощем,

ти танеш першим снігом

без жодної мети

без жодного “привіт”

побудь моїм плащем

розлийся в мені сміхом

бо хто ж, коли не ти,

врятує цілий світ.

Торкатись твоїх щік

це більше ніж любити

це більше ніж іти

з тобою під вінець.

Я сам себе прирік

на цю довічну битву

коли палив мости

і думав “це кінець”.

Заплутаний в думках

одягнений недбало

забутий серед площ

з душею із пап'є

я все іще в руках

тримаю твоє жало

щоб випити цей дощ

щоб знати, що я є.

...

Ксеня Берш

Річниці повномасштабної війни присвячується

Я впізнаю сьогодні українців -

на вулицях, у транспорті... В словах.

Вони уже не схожі на чужинців,

в них шрами є на тілі і серцях.

Вони їх не ховають. Бо навіщо?

Тепер це спільне - те, що є у всіх.

Діра в душі. В ній люто вітер свище

й вже рік лежить лютневий чорний сніг.

Сьогодні рік війни, що не повинна

була із нами трапитись. Але.

І кожен з нас питає в себе: "Винний?"

І кожен з нас ридає, як мале

оте дитя - із Харкова, з Херсону,

убите під завалами в Дніпрі,

як воїн, не повернений з полону,

як втоплені у морі кораблі,

як матір, що ховає свого сина,

як Мар'їнка, як Буча, як Ірпінь,

як вся наша незламна Україна

й десятки її вільних поколінь.

Вже цілий рік... Поставлю на сторінці

маленьку крапку. Й візьму в руки страх.

Я впізнаю сьогодні українців

по їх сумних заплаканих очах.

...

Ксеня Берш
16+

Трагедії у Дніпрі присвячується

Я, здається, ще сплю. Я не можу сприймати безлад,

бо ж які є бажання, крім основного - жити?..

І я чую крізь сон, як кричить божевільно всесвіт

голосами Дніпра, що пішов під бетонні плити.

і я плачу за всіх, і я б'юсь головою в стіну,

пробиваючи в ній те забуте, свідоме, ціле -

я ненавиджу бля*дську сусідню тупу країну

і так мрію про те, щоб вона вся дотла згоріла.

І я вірю - прийде час розплати, проб'є година

і воздасться усім їм по мірі хто прагнув "міра".

І я зовсім не зла, не бездушна і не тваринна,

та війна майже в кожному десь оголила звіра.

І вже рік ми йдемо в кожен день, як в жорстоку битву,

взявши волю в кулак, поливаючи слізьми квіти.

Я, здається, ще сплю.

і читаю вві сні молитву.

Бо які ж є бажання, крім основного -

жити?

...

Ксеня Берш

Останній поїзд мирного життя

Останній поїзд мирного життя.

Я пам'ятаю всі його деталі:

наперсток від набору до шиття,

тканиною ниток горизонталі,

розкрита книжка, недопитий чай,

Старі, неактуальні окуляри,

засушений букетик-молочай,

в нотатках вірші, а на небі - хмари.

Хтось пив вино, а хтось вже тихо спав,

хтось гнав авто в керунку до кордону,

бо та тривога, яку відчував,

забороняла їхати додому.

Мале дитя. Яскравий чистий сніг.

Такі солодкі плани на майбутнє.

І цуценя, що тулиться до ніг,

й жагуча лють усе іще відсутня.

Останній поїзд мирного життя

був так давно - я вже й не пам'ятаю.

Там знали тільки слово - “укриття”.

Там дихали спокійно, без відчáю.

Там ще жили. Ще мріяли про щось.

Ще спали без мобілки у долоні.

Ще обіймали рідного когось,

хто зараз на “нулі” чи у полоні.

Ще ворога пускали на поріг,

не бачачи, як гострить своє жало.

Там вився спів, лунав дитячий сміх,

і світла для усіх ще вистачало.

Там душі не були ще розіп'яті,

не жерла ізсередини вина…

Останній поїзд відійшов о п'ятій.

А потім були вибухи

й війна.

...

Ксеня Берш
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83607коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: