І знову
30053
Вона була до непристойності красива, завжди приходила непомітно.
ЇЇ обійми затамовували подих, по шкірі пробігав легкий морозець.
Дотики були мов вітер, вільні та легкі.
А вуста неначе дощ, такі ж прохолодні й ніжні.
На вилицях виднілися сльози, зрештою сльози - біль, яку вона ховала в собі.
Ох ці очі, як небо безмежні, як місяці посеред хмар.
Волосся руде, таке ніби листя зі старечих дубів.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
⋯