І знову

30053
Публікація: 05.11.2022
Вірш
Завершено

Вона була до непристойності красива, завжди приходила непомітно.

ЇЇ обійми затамовували подих, по шкірі пробігав легкий морозець.

Дотики були мов вітер, вільні та легкі.

А вуста неначе дощ, такі ж прохолодні й ніжні.

На вилицях виднілися сльози, зрештою сльози - біль, яку вона ховала в собі.

Ох ці очі, як небо безмежні, як місяці посеред хмар.

Волосся руде, таке ніби листя зі старечих дубів.

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі