Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4246)

Доведи бій до кінця

Коли вскочив ти в халепу –

Просто в очі їй дивись;

Не схиляйся перед нею,

Вір у себе і зберись.

Як не вийде оминути –

Май в душі запал бійця,

Що поразка, що звитяга –

Доведи бій до кінця!

Може супитись довкола,

І здаватись – майбуть зла,

Не страшись, плекай відвагу,

Сутність що твоя звела.

А як гірше все ж настане,

Хоч і втоми піт з лиця:

Втеча – то не лад борця,

Доведи бій до кінця!

В час, коли біда сповила,

Та й надія плине геть,

Пам’ятай: був і до тебе,

Той, хто лихо здолав вщерть.

Можна впасти й не програти,

Вдіть лаврового вінця,

Згорда голову підняти,

Довести бій до кінця!

Едґар Ґест

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні повідомлення/коментарі)

...

Вікторія Арчер

НАСТРІЙ

Покохав я все, що маю,

Птаха щастя підгодував

В очах смутку вже немає -

Багато радості та справ.

Спрагу піснею долаю,

Як та квітка над водою

Лікування я приймаю

Від написаного мною.

Усміхнуся щиро, щиро…

Все погане подолаю,

Житиму не для кумира,

А для тих, кого кохаю.

Написано:18.11.2012.

Відредаговано:21.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Темні часи

Коли не вистачає сил,

Та нагнітає втома.

В оточенні темних часів,

Ціна життя вагома.

Щось у середині душі,

Триматись заважає.

Убогим злидням навкруги,

Нема кінця і краю.

Важкий тягар нічних думок,

Псує чудовий настрій.

Ми робимо наступний крок,

У боротьбі за щастя.

Як у обставинах таких,

Утриматись від гніву?

В ілюзії жахливих снів,

Не загубити віру?

Адже без неї тут ніяк,

Себе не захистити.

Усуне біль, вгамує страх,

І дасть надію жити.

І слухати пташиний спів,

Коли прийде весна.

Так несподівано для всіх,

Закінчиться війна.

...

Artem Belevtsov

Українська пектораль

Щось невиразне сковує гори,

тихим шелестом тихий обрій,

мов спікається голодомором

в карих, вкрадених сонцем очах,

хліб насушний. Слов’янською чашею,

запивають причастя нескорені,

діти тих, хто горбатив панщину,

і виходили в плав за порогами,

чайки моря понтійського. Степ

пам’ятає розбійні чамбули,

і невільниць з карасубазарами;

душі словом чужим загарблені,

щось невиразне на землі…

тут ховається й суне хмарами:

чорне чорними, каре карими.

Віють косами вітри, чварами

і сміється в корчмі лихвар.

Тут за горами кручі покручені,

руки рідних дітей заручені

із безпам’яттю їх сердець.

Щось невиразне в горах мучиться,

тихий став до плакучих тулиться,

де стоїть над гладінню мріючи

українська, рутенська душа.

І на плесі ледь човен хилиться,

давню пісню тривожну звіявши,

що з води, підпливаючи, дивиться,

мавка, поглядом темного дна.

16.08.2020

...

Володимир Каразуб

Коло Року

Теплим поцілунком ніжно

Березень торкнувся Вишні.

Сонцем серце їй зігрів

і красуню розбудив.

Через місяць розквітала.

Квітень з радістю вітала.

Віти цвітом огортала.

Нареченою стояла.

Вишня Травнем лице вмила.

Пелюстками землю вкрила.

Пестила гілками трави.

Милувалась на заграви.

Червень чари дарував:

Вишні соку сили дав,

там, де гілочки квітчались,

раптом ягідки з'являлись.

Липень спекою щедрив.

Наскрізь Вишеньку прогрів,

щоб його не забувала,

Й взимку, увісні, згадала.

Серпень росами вітав.

Прохолоду й спокій дав.

В листячку пташок ховав -

Вишню співом розважав.

Осінь ті, серпневі, роси

Вплела хмарам в сиві коси.

Ті ж дощем на Вишню впали...

зелень-листя жовтим стало...

Ліг від подиху Зими

килим жовтий на землі.

Вітер Вишеньку приспав,

А Мороз зачарував.

............

Тихим поцілунком, ніжно...

09.07.21

...

Irina Velika

Осінь

Люблю я час, коли опале листя

Точені жилки відкриває напоказ,

Зима ж мистецтва неземного є обійстя,

Вбиває форми, почуття долає,

Тож збережи ти те, що чисте й жити має.

З усіх сторін дзвенить упряж пташина,

Бо ті ось-ось і пурхнуть в вишину,

Де вже давно пропала сонця одежина;

А темні сосни в мент цей задушевний

Насупили гілки на подих дня смиренний.

Штормами втомлені оливи побліднілі,

Як сивочолії борці в трудах знесилі,

І в лозах білий цвіт уже, і в гіллі,

До вінця повний чан, де літо млосне

В багряній піні й злато-сонячній олії.

З маленької іскри зросте багаття,

Гниле стебло розсиплеться у прах:

Зачервоніє на твоїх устах

Рубіново-палаючий вогонь

Із винограду в келихах долонь.

Переклад вірша "Autumn" by Roy Campbell

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні повідомлення/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Ті речі, що не згинуть

Те чисте, світле і лепське

Чим юність в серці грає,

Спонука до німих молінь,

Плин, що кохання й правду має,

Жага за втраченим колись,

І духу крики січні,

Та кращих прагнення надій –

Це речі все безвічні.

Вперед простягнута рука

До брата, що у скруті,

Сердечне слово в горя час –

То доказ друга суті.

Про милосердя заклик тихий

До правосуддя в вічі,

Скорбота смутної душі –

Це речі теж повічні.

Нехай же йде це день у день,

І кожен най при ділі,

Кохати шансу не проґав,

Путь в силі, правді й вірі.

Так має світло неземне

Тоді з небес полинуть,

Хор янголів тобі співа:

«Ці речі не загинуть».

Переклад вірша "These Things Shall Never Die" by Charles Dickens

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні повідомлення/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Макс І Пузатий Брехун

Друзяка у Макса чудовий є – Стіві.

І він був надибав цікавенький фільм.

Що хлопчинам збирався повідати нині

Про Орду Слимаків із космічних глибин.

Стіві дзвонить до друга, соловейком щебече:

«Ти бери ноги в руки й скоріше сюди,

Бо для нас то тепер це є справлю честі,

Пошкодуєм, як повз зможем просто пройти».

Максу фільм той кортить вже скоріш переглянуть,

Він, напевно, жахіття й страхи відкрива,

Та проблема наступна: є тато і мама,

Що ідею космічну не оцінять сповна.

І насупились вдумливо брови дитини,

А думки полетіли вигадувать план.

Як зненацька почув він на самотині,

В двері кімнати тихенький «бам-бам».

Сполоханий Макс швидко скочив на ноги,

Бо дивне створіння до нього зайшло.

Маленьке, пухкеньке, бузково-жовтеньке –

Воно посміхнулося і почало:

«Привіт, милий друже,» - сказало люб’язно,

«Я бачу, в халепу ти втрапив, нещасний.

Якщо вже цікава тобі моя думка

Орда Слимаків – то чудова задумка.

Я – Містер Вигадник – і ось що скажу:

Тобі я, дитино, допоможу.

Та ж слухай уважно, питання не став

До мами піди і таке їй представ.

Скажи – майже ж правда – поїдеш до Стіві

«Бідосю Корівку» дивитись спокійно»

Не знайдеш тут слів, аби описати,

Як-бо зраділа Максова мати.

Ідею оцю сприйняла так чудово,

Що з Максом поїхати була готова.

Хлопчина у сльози, назад до кімнати,

Не знає як горю знайти тому ради.

Як мама у гості рушить із ним –

Ото на горіхи отримає він!

Наш Містер Вигадник потилицю чеше,

Нічого тут путнього він не набреше!

«То знаєш, мій друже, занадто для мене,

Та носа не хнюп, адже це не проблема»

У двері він визирнув, коротко свиснув,

І ось на порозі новий гість зависнув.

Такий худорлявий, високий, гротескний,

А погляд він мав якийсь…ну, нечесний.

«Вітаю, дитинко», - незнайомець сказав, -

«Я Пан Заведій. Ти на мене чекав?

Вигадник – товариш мій – все розповів.

Для мене таке не біда, ти повір.

Я рішення маю й тобі його дам,

Ти тільки ж диви не спаплюж його нам.

Іди-но до неньки, таке їй скажи:

«Нам з Стіві сьогодні бейсбол до душі».

Спрацює все чітко, лиш сумніви геть,

Минеш ти, хлоп’ятко, оцю круговерть».

І поки матуся кота годувала

Дитина їй правду свою віщувала.

Та раптом у відповідь мама сказала:

«Що ж, гарна ідея. А я і не знала.

До того ж за мамою Стіві скучала.

Піду я, синочку, разом із тобою –

Матиму з подругою гарну розмову.»

По спині у Макса пробігли мурашки,

Повірити в це йому було важко.

До того ж страшила його та брехня,

Що сніговим комом росла і росла.

Почувши новини Пан Заведій

Схопився за голову і затремтів.

«Це ворог не мій, упав я підбитий»,

Ось-ось бідолага був ладен завити.

«Та знаю того, хто таке подолає,

Спинити його нічого не має.

Хей хо, друже мій, Пузатий Брехун,

Агов, я не чую, чи ж ти уже тут?»

І варто було оце все сказати

Як Макс не впізнав рідної хати –

Усе стукотіло, тремтіло, бриніло,

Наче той потяг гуло й гуркотіло.

Ледь-ледь пропхнувшись у двері кімнати

Гігантське створіння, зелене й картате,

Прочовгало важко, на ліжко упало

І, подивившись на Макса, сказало:

«Це ти маєш клопіт, бідолашна дитино?

Не буде того в тебе більше й в помину.

Пузатий Брехун я, і всі мене знають,

Без мене невдачі людей всіх спіткають.

Наступні слова мої слухай уважно,

Аби передати їх потім поважно,

Орда Слимаків від тебе залежить,

То ж повтори все як і належить.

Стівова мати – місіс Малоне –

Має хворобу щось невгамовну,

І взагалі день на лихо багатий –

Якийсь горностай вліз до неї у хату.

Та й з телефоном знову біда…

Стіві сказав: «до парку гайда!»

Ноги не носять, коліна тремтять

Серце скажено в грудях колотить –

Хлопець наш знову до мами приходить.

Все переплуталось в тій голові,

З кожним же разом події нові!

«Матінко, люба», - Макс тихо почав,

«Таке ото сталось! Ну хто б тільки знав!

Місіс Малоне (Стівова мама) більше не вдома

(хоча була б рада).

До родичів швидко вона полетіла,

А телефон їх акула там з’їла.

Думаю винен хворий собака –

Вліз у будинок старий неборака!

Та не хвилюйся – Стіві в порядку,

Поїдем до парку ми на розрядку!»

Коли Макс до Стіві нарешті примчав

Той радісно друга свого зустрічав.

З кімнати зробили вони кінозал,

Не втратили перший отой свій запал.

Та варто було їм в пітьмі опинитись,

Як Макс затремтів і не міг більш спинитись.

Картинка із фільму стала розмита,

Тривога на серці – несамовита.

У кожному кроці і шепотінні

Втрачав він надію свою на спасіння.

Аж раптом до шиї його хтось торкнувся,

Хлопець не витримав і обернувся.

Таке він побачив, що схопив його страх

Ранкові знайомі сиділи в пітьмах.

Пузатий Брехун до нього торкався,

А Пан Заведій з того сміявся.

Не кращим був Вигадник – ось уже ж тип!

Це він час від часу робив отой скрип!

Макс не знав як схопивсь і чкурнув із кімнати

Оточило його тих створінь так багато!

Він додому поїхав, та був не один,

Вага титанічна з’явилась за ним!

«Ти хоч що там твори, але ж бо диви

У очі матусі не зазирни!

Скажи, що на тебе із нівідкіль

Великий й страшний раптом вискочив кріль.

А інші кролі телефон затоптали,

Там Марсіани на Землю напали!

Не скупися, мій хлопче, тої брехні,

Але правди не видай навіть у сні.»

«Геть! Забирайтесь!» хлопчина кричав

«Досить уже я вам потурав.

Більш не збираюся мамі брехати.

Тепер тільки правду я буду казати!»

І варто було таке відказати,

Як дивні створіння почали вмить зникати,

Де дівся Вигадник, а з ним – Заведій,

Й Брехун не побачив наступних подій.

Сумлінно наш Макс до матусі іде,

Чистісіньку правду з собою несе.

Схилив він голівоньку і визнає:

Збрехав, був нечесний, за те й поплатився

На жахливих створінь цілий день він дивився.

Гармидер отой більш не буде терпіти,

Буде совісно, чесно й правдиво він жити.

Ту Орду Слимаків Макс і досі не бачив,

Пригоду ж сумну він для себе відзначив,

Що Брехня – то є монстр (на очі побачив)

І за досвід оцей гарненько віддячив.

Переклад "Max and the Big Fat Lie" by Michael P. Waite

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Іде вона в своїй красі....

Іде вона в своїй красі,

В зіркове небо шатно вдіта,

Подоба ця і очі ті..

Неначе сяйвом оповита.

М’яка, як сонце на зорі –

Така краса не згине в тьмі.

Додати промінь або ж тінь

І грань вся повна мерехтінь –

У хвилях прядок вороних,

В устах чудових та п’янких;

Думки пречисті на чолі

Неначе в небі журавлі.

Обличчя діви – весь мій світ,

Такий виразний, ніжний, мирний.

Її усмішка – божий цвіт

Я ж через неї став сумирний.

Відкинув розуму буття,

Полинув серцем в почуття.

Переклад вірша She Walks in Beauty

BY LORD BYRON (GEORGE GORDON)

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Війна проти дерев

Продав галявинку свою він Стендарт Ойл

І в жарт з сусідами дивився ту виставу,

Де, зап'янілі палива вином,

Бульдозери невинний ґрунт порвали:

Під неба розгалуженим вінком

Жостір упала першеньким рядком.

Загинув у бою тім жовтодзвін,

Гортензії за ним одраз не стало,

Та, видно, що того усе ж замало:

Ця брань була початком до війни,

Що на старійшин міста наступала:

Все різала, калічила, ламала,

І кожним тим уражені ударом

Конали там роки, що з в'язом спали.

Вантажили дерева цілий день

Ті металеві вбивці у найманні,

З корінням видирали й гробачків,

Садовий кріт заметушивсь в вигнання,

А впалі на коліна королі

Свої корони погубили знанні.

Моїм очам явилися примари

Дітей своє дитинство гравших в тінях,

Та цю смарагдову сторіночку життя

Смертельним рухом враз перегорнунли.

Червоний бачиться тепер мені фургон,

І час буремний - їх туди зсилають.

У кратерах, для серця завеликих,

Безжально ампутоване коріння,

Як ті сліпі горноги – в шрамах все щербинних.

О Небо, сжалься! Вся та різанина

бо проблиском лиш спалахнула раз

і загубилась у скельцях машинних.

Переклад вірша "The War Against The Trees" by Stanley Jasson Kunitz

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні/коментарі).

...

Вікторія Арчер

Там щось-таки мало би бути...

Шпигали усі – на колінах бо я над криницею,–

Що світло там хибне і ніколи ти не побачиш

Те глибше, що криє поверхня води,

Позаяк вертає вона твій же лик у обрамленні

Неба літнього, папороті й хмарки білої.

Та варто було простягнуть підборіддя за зруб,

Як щось білосніжне ковзнуло повз очі

Й пробилось в картині тій наче.

Непевне, глибоке – і щезло умить.

Водою пішла та занадто осяйна вода.

А папороть скинула краплю і бризки

Знітили все те, що майнуло на дні. Розбили, сховали.

Та що ж породило це світло?

Камінчик то кварцу? Чи істини блиск?

Там щось-таки мало би бути...

Роберт Фрост

Переклад вірша Роберта Фроста ()

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні/коментарі)

...

Вікторія Арчер

Каяття

Колись давно була та мрія

Залишить рідний отчий дім,

Колись давно мій сум овіяв

Будинок, в жалю що був нім;

Тоді в кімнатах мовчазних

Страхи нав'язливі ховались,

Тепер же спогади про них

Слізьми з очей моїх зривались.

Я шлюб пізнала і життя,

Все, що здавалось променистим;

А зараз жевріє чуття,

Що посвіт вкрадений нечистим.

У морі безвіснім буття

Свого притулку не зшукала.

І хвиля, повна каяття,

Мене додому повертала.

Тож прощавай, безодне темна,

Бувайте, береги чужі,

В минуле шлях торую, певна –

У славне царство для душі.

Та як почую голос любий –

Здолаю знов тернисту путь,

Про страх, невпевненість і втому

Готова я відраз забуть.

Дарма що ранок квітне в небі

Й сади Едему шелестять,

Бо, Вільяме, тобі, далебі,

Готова серце я віддать.

Ні шторм, ні буря сил не мають

В душі утіху ту спинить,

Коли на твої груди зможу

Свою голівоньку схилить.

Переклад вірша Шарлотти Бронте (Charlotte Вronte – Regret)

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні або коментарі).

...

Вікторія Арчер

Балада Джона Срібняка

Переклад вірша Джона Мейсфілда

(John Masefield) A Ballad of John Silver

Балада Джона Срібняка

Були в нас шхуни довгі з вертлявими тілами,

Ми мчали враз під прапором із черепом й кістками,

Веселий чорний Роджер на носі тріпотів,

В Іспанських водах плинули – там дух бувалих днів.

На королівськім як судні із міді є гармати,

З шаблями і пістолями – готові воювати,

Це знак, що лиш поганці тут, не знаєм жалю суті,

Он вже погнали ми купців – їх екіпаж у скруті.

Та ж ось мерці в шпігаті, пораненим – ланцюг,

На щоглі видно мізки когось із волоцюг,

Корабель пограбований повільно йде на дно,

Живих з собою тягне, а небу все одно.

Йо-хо! Скажу, що чули (вмостившись на кормі),

Кричали як бідосі й зникали в глибині.

Та нам до того байдуже, ми хутко змили кров,

Зайшлись моряцьким танцем, що кельтський має зов.

Йо-хо! Вже грає скрипка, б'ють п'яти об чардак,

Співають всі про Джека – піратський бо юнак,

Над головою місяць зблід, а води всі у сріблі,

Спокійно курить наглядач – йому ми не потрібні.

Йо-хо! Піратські звички, їх вдачу та гульки, –

Все Рада по торгівлі відправила в віки,

І шхуни, і фрегати, веселий екіпаж...

На Островах Блаженних тепер ти їх розваж.

Використання перекладу (або його уривків) дозволено лише зі згоди авторки перекладу (писати у приватні або коментарі).

...

Вікторія Арчер

Незламні

Я так далеко від дому ще не була.

І так хотілось, як ніколи

Зірватись з місця та втікти.

Втікти далеко та додому,

Коли раніше добре все завжди було.

Не цінували ми, як виявилось щастя.

Не знали ми, що значить жить

Та ми постійно щось шукали,

Бо мало нам було чогось

Поняття в тому, що щастя є у всіх і так

І навіть в тих, хто сам того не розуміє

І щастя є навіть тоді,

Коли здавалось, що його немає.

Нема такого, щоб не було щастя.

Щастя є, це треба зрозуміть.

Бо щастя в тому, що ми всі живії з вами,

Що досі сяє сонце перед нами

Та маємо ми щось всередині незламне.

Незламне, так, бо це про нас

Незламні, бо це Україна!

Не було б щастя, не було б добра,

Якби не моя ненька Україна!

Для мене щастя є просте,

Бо просто я є Українка,

І це мене не омине

Бо я назавжди Українка.

Так хочу вже додому повернутися,

Так б'ється серце та хвилюються вуста

Та каже мама, каже мені тато,

Що треба трохи ще перетерпіть

І почекати треба трохи,

І буде наша сила навколо Європи.

Бо незламні, ми є Україна.

І скажу так, що щастя більшого уже не треба

Це просто, народитись в Україні.

Це просто дар,

Дарований мені від Бога.

Україна найкраща країна,

І буду я казати про це сто разів,

Бо Українці то є сила,

То сила і слава

І слава навік!

...

Аніла кю Дивад

Бог не змикає очей

Бог не змикає очей,

Він все бачить і ніколи не дрімає.

Він бачить, скільки ти не спав ночей

Він бачить, як тобі тяжко буває.

Бог бачить який ти,

Ти працьовитий, відважний і чесний.

Отець думає: Може, спромігти

Дати дар йому небесний?

Бо душа твоя сумна і згнивша,

Там гори сліз і море болю.

Може ти, все прояснивши,

Знайдеш свою справжню долю?

Чи будеш і далі в перелюбі, гнилі

Гребтися тільки вниз,

А потім перед тобою є в усій своїй

силі

Голос праведний каже: "Спинись!"

Чи не бачиш ти, гріховний

Куди тебе сатана веде?

Чи не бачиш ти, невгамовний

В своєму житті тільки погане і зле?

Я знаю, що віра в серці кожного з нас

Надихне тебе на шлях.

Я вірю, що хоча би раз

Божа любов в тобі злетить немов птах.

І може думки про це тебе мучать,

І може ти не знаєш як далі іти.

Та хай слово Боже тебе научить,

До якої прямувати ти повинен мети.

І нехай, читаючи Біблію - дивовижну книгу

Ти може відкриєш для себе своє?

І коли горе твоє стихне,

Ти скажеш: "Боже, дякую, що ти є".

...

mariallynx
12+

Шепіт

сьогоднішня ніч присвячена потопельнику, чиїм рятівником був такий самий потопельник.  здушені чи то водою, чи торканнями знемоги.

хто був убитий у зворотньому порядку і далі розкидав недопалки на сходовому майданчику.

демони відлітали з дахів, щось волаючи про безвихідь, в той час як таємні герої цих віршів проймалися ескапізмом і бігли вгору.

поки не захлиналися.

безіменні або з тисячею імен, що стали морфіном, бензендрином, метамфетаміном і озоном; у порожніх жилах піромідон та кофеїн.

але навіть останні не можуть угамувати розмови стін стель люстр і тротуарів, що мовляв не може любити той, хто віддати не готовий, втратити не готовий і сам не готовий загубитися.

зваблені, звабливі, між рядками прозорі.

котрі вночі спали на узбіччях - тікають у підземки;

хто по дорозі заскочив у пекло – повертався додому залізничними коліями;

руки тяглися до обрізаного туманом неба, з якого в рот китайською тортурою крапала кров.

і (пошепки)

хто ви?  хто ви?  хто ви?

привиди, що забули своїх батьків.

справедливо. адже їхні ініціали також не висічуть на граніті.

не дорахувавшись своїх ідей продовжували подумки цитувати Маркіза де Сада та інших перевертнів.

вишукана справа - колихати інших, чиї душі біля твоїх ніг розпластані і готові на самопожертву.

справа згубна - погоджуватися на такі угоди.

і нанизані на довіру очі погоджувалися і блищали у світлі вуличних ліхтарів.

***

вперше їх помітили в незаритій могилі двоповерхового кладовища.

лежачи обійнявшись, читали в голос "отче наш" поки мови їх не спліталися воєдино.

на підвіконні восьмого поверху - тримаючись за труби, зістрибуючи, намагалися дотягнутися до перевернутого сонця.

однотонні зіниці кольору крейди мерехтіли у вкраденому світлі Місяця, коли вони бігли босоніж бруківкою мосту, до поки на камені не відбивалися їхні сліди.

і зникали в гущавині мохів, осудному погляді заляпаних стежок, на шафах, за картинами, церковними фресками, кинувши "амінь" наостанок, ринули з дахів, і знову на початок.

німі, без зупину 92 години розповідали пастирям історії - загинаючи по черзі пальці, передбачали майбутнє.

сповіді вважали за марення. виганяли на виворіт Раю для розгляду, спалювання й подальших переказів.

відданість відносна.

єретик визначається методом тику.

тицяють найчастіше в очі, палаючі у вогнищах ступні або хвору (через привселюдне вісімнадцяте зізнання у звеличенні зелених змій) печінку.

мораль хистка.

тож нехай священники й далі засуджують їхні дружні поцілунки в губи.

***

стіни говорили вони прекрасні

первородні.

Бог лише мовчазний спостерігач - адже палить сигари, зроблені не ним.

стелі підхоплювали, що вони невловимі,

і коли черепахи потонуть у своїх басейнах - продовжать цитувати (тихо і прямо на вухо) завчені крики, приймаючи один одного в себе і все на свій рахунок.

Люцифер рано-вранці, заварюючи на чужій-вже-рідній кухні зелений чай, лише цокне язиком, не зумівши визнати нікчемності свого існування і хворе серце, далі вслухаючись у стогін за стіною.

про себе рахуючи години-секунди проведені за обіднім столом в очікуванні голого сніданку і тих, хто обманув довірених.

***

кому придумані зірки

якщо яскравіше сяяли їхні очі

у світлі автомобільних фар забутого міста

безмовних поглядів у застиглі зіниці

наприкінці - як виклик реальності і сп'янілому розуму - агонія примарної порожнечі...

"ти... ти... ти."

на колінах - благання - в ім'я...

забутого?

неіснуючого.

того, хто був лише імлою на онімілих пальцях

сліди від поцілунків на шиї - зализані дощем синці від мотузки.

порізані п'яти і далі ступають по келихах та залізничних коліях у спробах чи то відчути минуле ранами до кісток, чи то повернутися

сам(і) цього не розуміючи, він(вони)

внесений(і) до списку на друге коло пекла, де зможуть з гордістю сказати - ніщо не має більшого значення, ніж шепіт

шепіт шепіт шепіт шепіт шепіт шепіт

шепіт пеленою розуму!

шепіт брехун суспільства!

шепіт незмінний самозванець, якого так ніхто й не викрив!

шепіт самотності дахів!

шепіт розмовами на цвинтарях!

шепіт краплинами воску на ребрах!

шепіт переплетеними пальцями!

шепіт вишневим димом на губах!

шепіт - жорстокий та зарозумілий! знаходить жертву в дзеркалах.

шепіт зрадник короткочасної вічності! хоч сам її створив.

шепіт - кричи, тебе не почують.

тікай, тебе не відпустять.

падай у його руки не опираючись!

шепіт - вивчи його вірші! випали на шкірі. не смій вмирати!

іронічний сміх шепоту!

шепіт завжди з тобою!

навіть коли вже тонеш під бруківкою мосту.

він - холодний - тремтінням за комір заводить у чужі коридори.

штовхає у спину:

"вперед

не обертайся" -

і дивиться вслід, поки не побачить маківку, що пірнає в безодню

***

й лише пастирі спостерігали як божевільний (не)самотньо шепотів у кімнаті з голими стінами.

...

Рей

Сонячний Зайчик

Вранці Сонечко весняне вмилось дощиком тихеньким

і привітно посміхнулось крізь хмариночку пухкеньку

і свій найменший Промінець, який в небі нудьгував,

на галявинку спустило, щоб у лісі погуляв.

Зайчик Сонячний блискучий застрибав у лісі жваво.

Темне листя золотив. Засріблив зелені трави.

Пробудившись, заспівав йому пісню Соловейко.

А в росинках відбивались переливчасті Веселки.

Зайчик Сонячний стрибнув. Біля Квітки опинився,

на яку перепочити важкий Джміль гучно усівся.

І задоволено гудів, про те, що тільки на світанках

найсвіжіші, найдобріші, найкорисніші сніданки.

Зайчик Сонячний стрибнув. І на гілці опинився.

Там, Метелик поміж листя на ніч спати примостився.

На яскравий Промінець він похмуро прижмурявся,

бо ніколи ще Метелик рано так не прокидався!

Зайчик Сонячний стрибнув. І на травичці опинився.

І Комар поміж травинок, із пискотінням, приземлився.

Сонечку Комар не радий, в траві від промінців сховався.

І до сутінків поспати у зАтіні налаштувався.

Зайчик Сонячний стрибнув. Під дубочком опинився.

Там, під коренем у нірці, Цвіркун-музИка оселився.

Блискотіння Промінця заважало йому спати.

Бо Цвіркун звик уночі на галявині співати.

Зайчик росинками ковзнув, до листочків доторкнувся.

Промайнув над густим лісом і до Сонця повернувся.

Увечері всі промінці збиралися відпочивати,

а найменший все чекав, коли ж Цвіркун почне співати...

03.04.23

...

Irina Velika
16+

Смерть

Мені здається, що не можу їсти.

У вузол шлунок зав'яза тривога.

І ходить тихо депресивним містом

Та, що з косою. Тут її дорога.

Вона кружляє, дмухає в віконце

І часто пальцем стукотить у двері.

Ми мов забули, що надворі сонце,

Ми всі замкнулись, начебто в вольєрі.

Скосила діда чорная Недуга,

Тож Смерть тер ходить та в віконце дмуха.

02.06.2021

...

Іра Соєр

Благаю

Давай втечемо далеко

Де будемо ти і я

Давай втечемо навіки

І будемо там одні

Давай втечемо з тобою...

Ти чуєш мене, чи ні?!

Ми підемо десь далеко

Втечемо від горя й жалю

Я тебе так кохаю...

До себе тебе пригорну

Я ж тебе, любий, благаю

Я ж тебе, любий, молю...

І забери мій страх!

Давай втечемо долеко

І будуть посмішки на вустах...

Ти знаєш, а я стомилась

Твоя дівчинка теж жива

У неї буває, навіть, інколи болить голова

Її теж накриває відчай

І підкорює чорний страх...

Та вона піднімає слухавку

І сяє посмішка на вустах...

...

Валерія Дроздова

Сонце Великодня

Чорніє небо кінотеатром

І місяць здається осколком екрану

І зорі в сузір'ях приховують автора

До титли і коми, від краю до краю.

Як вибух ракетної бомби розносить

Будинки в повітря, ініціали

Людей, ще недавно великого міста

За вітром, на титли, на крапки, на коми.

У вирвах сховавши валізи прощання

В болоті їх кроки останнього схлипу

Розбивши єдину картину на триптих

На світло, на вічність, на зорі екрану.

Вони називатимуть тих хто звіриною

Люттю життя обірвав їх, могилами

І зійдуть сузір'ями над Україною

Великою жертвою, подвигом, крилами

Сонцем Великодня над Збройними Силами.

11.04.2022

...

Володимир Каразуб

НОВІ ДУМКИ

Все те, чим я жив цілий рік,

Відсохло, відпало, пішло,

І нові думки на мій вік

Мені натхнення принесло.

Раніше думок страшився

Я у ці безсонні ночі.

У поті вставав, молився,

Сльози заливали очі.

Я вперто у гору рвався,

Так, щоб життя танцювало.

Як же сильно помилявся!

Бо життя було замало.

Я свою душу вивертав,

Хотів знати сьогодення.

А ще всі сили витрачав

Щоб прийшло моє натхнення.

16.04.2023.

...

Мирослав Манюк

Проліски

Щовесни я пролісків чекаю,

Що у неба зичили блакить...

Між травинок завжди помічаю:

Їхній цвіт синіє – аж бринить.

Проліски, насіяні війною,

Зорі, що заквітчують поля...

Краплі сліз, не витертих весною,

Синь небесну всотує земля.

Проліски, нескорені морозом,

Що крізь лютий рвуться до тепла,

Аж до Раю тягнуться узвозом...

Україна в коси вас вплела.

...

Оксана Весна

тіні мертвих мрій

Тиха, темна ніч.

Над людьми літають

Тіні мертвих мрій.

Ось, наприклад, хлопчина,

Що втік із дитячого будинку.

Під широкою кофтою

Ховаються гематоми та шрами.

Імовірно, йому колись дали вибір

Між суспільним сприйняттям та свободою.

Імовірно, він ніколи не стане,

Тим, ким мріяв бути від самого початку.

Чи, може, дівчина,

Що стоїть на мості

І думає:

Стрибати, чи не стрибати?

Мабуть, доля зіграла з нею

Не дуже приємну гру,

Якщо вона там стоїть

І думає:

Певно, я все-таки стрибну.

Тьмяне світло вуличних ліхтарів,

Холодне нічне повітря.

А над людьми літають

Тіні мертвих мрій,

Що зникнуть з приходом світла.

...

Сонце Без Дому

***

"Якщо потрібно,

То впаду до твоїх ніг...

Якщо потрібно,

То цілуватиму поріг..."

Хіба не це хотів почути?

Хіба не це хотів відчути?

Краще я себе спалю,

Аніж так принизливо зроблю.

Не люблю тебе я більше

І без тебе мені ліпше.

Не втрачаю більше глузд.

Не повіриш? Ну й гаразд.

Любиш іншу? Шкода її.

Хай не покладає на тебе надії.

Не згадуєш мене? Як добре.

Хоч щось ти зробив хоробре.

...

Алі

Ода духовної перемоги

Куди спішиш в житті усе пізнати

І всі багатства світу мати,

Якщо в серці сум і пустота

І душа твоя від гріху знемогла?

Чого по світі без мети маєшся,

Колись від пихи ти обламаєшся,

Тоді чому ти ще не каєшся,

В тому що поганим займаєшся?

Невже життя тебе нічого не навчило,

Хіба воно тебе не просило,

Хіба не благало зупинитись

Одуматись і з долею змиритись

І до Бога в дім проситись?

Так як і всі ти помиляєшся,

Але з Божою допомогою ти не зламаєшся,

Тоді чого ж ти досі маєшся?

Кожен місяць, день, година

І та дорогоцінна хвилина,

Можливо ця хвилина вже остання,

Яке ж твоє останнє прохання?

Вставай борися ,а не плач

І не чекай поки прийде за тобою смертний палач,

А виправляйся зараз і проси прощення

В Ісусове ти ймення!

...

Діана Гобой

правда і брехня

Ось сиджу на балконі

Своєї квартири

Останнім часом думаю:

У нашому світі,

Якийсь суцільний фальш

Не чути правди з жодного боку

Усюди постійно брехня

І потім мені кажуть:

Ти ніколи не віриш людям

Не вірю,

Бо мене вже стільки разів зрадили,

Стільки разів оббрехали

Довіра - вона ж формується на практиці

Так де ж практика,

Якщо довкола суцільна брехня?

...

Сонце Без Дому

бог

сльози ланітами донизу стікають,

ключиці палають гарячковим вогнем.

краплини солоні опалюють шкіру,

розбила крихке ніжне серце собі.

вогниста істерика горло стискає,

я сумувала за жаром отруйним.

не можу дозволити собі кричати,

кусатиму губи із присмаком крові.

прошу, не торкайся. не треба уваги.

тепер бачу ясно, наскільки ж дурне

й м'яке моє серце. в пітьмі я блукала,

солодку ілюзію залишиш рубцем.

важливий урок на майбутні дороги —

назовні немає могутніх богів.

шукати їх марно у людях достойних,

тебе віднесе до чужих берегів.

заморські коштовності не підійдуть —

від кожної морок брехні та невдач.

не впишуться цінності в мапу твою,

це сяйво не втримає курс на Олімп.

чужі маяки проведуть нас до пекла,

підступні чудовиська точуть ножі.

божеств не існує за межами серця —

лише твоя віра ств𝒐рить вогні.

спалахує кожен у різних місцях,

освітлює п𝒊тьму, теплом огортає.

вст𝒐яти важко й сміливим бійцям —

б𝒂йдуже серцю, як рани зашиє.

бог дійсно існує, і, повір, не один —

ховається в дзеркалі звичним туманом.

живе він під ребрами шаром тонким,

тільки всередині орієнтир той.

...

ріґель.

Розібратися

«Чи далеко

вискаче заєць у лісі!

Лише до середини

лісу! Бо далі він, по

суті, скаче вже із

лісу».

І.Зієдоніс

Війна – затавроване обличчя.

Брудна шльондра,

П'є кров,

Тільки від цього напою хмеліє.

Вона давно по Землі вештається, не старіючи.

Народи цю чорну знають,

Куди заверне – світ завмирає.

Потребує помічника, безпринципного,

Напустити словесного туману,

Розпалити ненависть.

Коли блиснуть у повітрі ножі,

Впаде перша крапля -

Вона вже йде зі своєю склянкою.

Без крові ослабне, здохне.

Війна завжди п'яна.

В істериці б'є, трощить, ламає...

Помічник теж не дрімає:

Пройдеться галереями, загляне в ювелірні лавки,

А решта, заразом…

Він також війну має.

Змова.

Заграє з темною силою, її підгодовує.

Війна – це привид чорної плоті,

За межею логіки,

Без помічника привид згине.

...

Кім

Про пацючків

На пташинному подвір'ї, не глибоко

під землею,

Пацюки зробили нірку, й проживали

там сім' єю.

А родина та велика - діточок у них

багато.

Пацючки й пристосувались з годівнички

корм тягати.

Підростала їх малеча, вигадала вже із

хатки.

І наважились, нарешті, вийти

щуреня-хлоп'ятки.

Несміливо, обережно діставались

годівнички.

Та Індик малих помітив - відволікся

від індички.

Набундючився сердито, клекотав,

махав соплею:

" Вас тут ще не вистачало...

поряд з їжею моєю!

Я тут маю кожен день за порядком

наглядати.

Мають всі, щоб щось зробити,

в мене дозволу питати.".

Пацючки злякалися, звісно, бо не бачили

такого.

А Індик все вихвалявся, поки не було

нікого.

Та, як почала збиратись біля годівнички

птиця,

Пихатому довелося мовчки місцем

поступиться.

Став зкраєчку, згладив пір'я.

Дзьобав зерно скромно й мирно.

З подиву малі заклякли, стоячи,

розкривши очі

З сподіванням, що Індик: зараз, ось вже

загелгоче.

- Хіба ж можна так з Індиком? -

пацючок питав присутніх.

- Він тут стежить за порядком. Головний.

З соплёй. Могутній.

- Так принижувать не можна.

Навіть перед горобцем!

І, будь що, авторитету треба зберегти

лице!

Та ні кури, ні качки на малих і не

зважали....

І нахабні горобці поряд зернятка

клювали.

Дивувались пацючки устрою в пташиній

зграї,

Бо в своїй родині звикли:

хто нахабніший - той правый.

А надвечір зник Індик. Вже про нього

нема й згадки.

Набігавшись, пацюки, пробиралися

до хатки.

Та у сутінку присіли під калиновим

кущем...

Бо відчули: смачно пахло

свіже-звареним борщем.

25.05.2022

...

Irina Velika
16+

Дим. цигарки

Ти як цигарки дим, важко тебе вхопити оком,

Відходиш до неба, там де мене нема,

Подих роблю,

Вкрай глибокий,

Тебе хапаю,

Наповнює груди, тримким ароматом,

І не дихаю...

Не хочу пускати, аж до наступної зустрічі,

Тебе з моїми губами, бо ти як дим цигарки,

Тільки краще.

...

Потворчий

СТРАСНА П'ЯТНИЦЯ

На страсну п'ятницю згадаєм:

Христос в цей день за нас страждав,

Його ми жертву пам’ятаєм.

Щоб жили ми Він помирав.

Хрестів тягар не повторити

Вже більш нікому на землі.

Тепер, щоб душу оновити,

Потрібні сили немалі.

Христос є наш Спаситель світу,

Який подарував надію.

Живемо Його Заповітом

І світла віра серце гріє.

О, Божа милість, осяй крильми,

Хай страсна п'ятниця розбудить,

Щоб пам'ятали ту жертву ми,

Та знали, що Христос нас любить.

14.04.2023.

...

Мирослав Манюк
12+

Світле майбутнє і світле пиво

Мій друг, який сидить біля вікна

І він дивиться вбік,

Він мріє про світле майбутнє, можливо,

Але він замовляє світле пиво собі та мені,

Що теж непогано.

Оригінал:

Mon ami qui est assis près de la fenêtre

Et il regarde au loin

Il rêve d'un l'avenir doré peut-être,

Mais il commande de la bière doré pour soi et moi,

Ce qui est àssez bien aussi.

Вірш дуже простий і без французького віршового розміру, але все ж захотілося поділитися. Намагався дібрати один спільний синонім для світлого пива та світлого майбутнього. Знайшов - doré/золотий

...

Артем Максимович

Арф'ярка

Арф'ярка сказала мені у тому дурному сні, що арфа більше ніколи не буде дієвою зброєю,

Що музика наче вмерла і погоріли перли, і слово важить не більше за репресовані вірші.

Я подивилась на неї, на тії розп'яті нерви, я зазирнула в очі розтерті корявим почерком:

Хто ж тебе, мила, вивернув безжальним до правди виром тим? Хто ж тебе, милу, виміняв на недосліджені виміри?

Хто ж твої руки викрутив своїми дурними криками? Хто ж аморальними крихтами перебиває критику?

Сон перервав дзвін розтрощеного будильника:

Звук зрекошетив від стін, розбилося скло лічильника.

На мерзлім календарі наскрізь опалком зпечені

Дати виднілись старі під недописаним реченням.

Арф'ярка змовчала мені у тому дурному сні, про те, що летальною зброєю стане нам небо зоряне,

Про те що, музика в стані оклиги та скоро встане, про те, що слова останні переламають ставні.

Я подивилась на неї, на цвіт її апогею, я зазирнула в очі, які усміхалися мовчки:

Хто ж тебе, мила, вивернув безжальним до правди виром тим? Хто ж тебе, милу, виміняв на недосліджені виміри?

Хто ж твої руки викрутив своїми дурними криками? Хто ж аморальними крихтами перебиває критику?

...

Paper_Paper3

***

в ізотопах думок мізантропом блукаю

жодна з них не пасує віршувальному чаю

у якому я знуджено змішую сенси

що мені почуття чи сумлінність принесли

так

не завжди виходить знайти інгредієнти

що були б гармонійні під велінням моменту

та моє мізантропство навіть в рідкісних вдачах

убиває можливість працювати ще краще

ці слова не для того, щоб пробити на жалість

просто хочу хоча б попередити панство

що найбільшої критики варто чекати

від поета самого, аніж його брату

тож віршуй-но сміливо

не пасуй перед словом

що гостріше за сталь багаторазово

бо коли згасне світло сценічних софітів

ти зустрінеш найгіршого критика світу

він тобі усміхнеться твоїми ж губами

назве тисячі огріхів прекрасної гами

він загубить твої найсміливіші мрії

тож не вір цій істоті, що твого виду й імені

погуби мізантропство до своїх віршів

бо інакше не встоїш, а безвісти зникнеш

05.04.23

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

***

Вона йшла. Ще по суті дівчинка.

Дочка степу. Мала воїтелька.

Така горда. Цариця в розквіті.

Перемога звучить у поступі.

Вона йшла. Під ногами босими

Хрускотів кістяк Македонського.

А небесна пантера шкірячись

Позіхала у пору місячну.

Чи розбудить донька Атеєва

Сонну кішку борнею ревною?

Ні. Проспала богиня. Косами

В'ються стрічки кривавих споминів.

Та цариця жива. Не зломлена.

Вона йшла. Ні! Плила княгинею.

Юна серцем. З хрестом за спиною.

У кумирах навік зневірена.

Загартована втрати відчаєм.

Вона йшла. І тремтіли зрадники,

Чувши кроки своєї владарки.

Та розбещені діти владою

Материнську корону втратили.

Ними зронена в марних сутичках,

Покотилась Орді назустріч. Так

Бог гартує чи то сторицею

Віддає за роки язичництва?

Та княгиня жива. Не скорена.

Вона йшла, а козацтво з шаною

Віддавало салюти шаблями.

І гриміли гармати голосно

Над неволею влучним посміхом.

Та нажахані світлом Фенікса,

Сильні світу сказали: "Скресни-но!"

Та гетьманша жива. Не здолана.

Вона йшла. І лютневим холодом

Зародилось бажання потайки

Повернути б свободу втрачену:

Це єдине, що має значення.

Вона йшла. Її тіло зболене

Нещодавно було оновлено.

"Братська" кров не прийшла на врочення

Й проводжає очима вовчими,

Щоб під волі сяйною зіркою

Увіп'ятись у шию іклами.

Скільки років минуло. Зможемо

Чи зарадити знову злочину?

Ми не маємо права помилки

Залишити княгиню мороку.

Вона йшла. Вона йтиме. Вічністю

Крокуватиме гідна й цілісна

Та, що нині є Україною,

Що була та що буде вільною.

01.04.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Хронічний діагноз

Цей недбалий наряд, хворобливе лице,

Рвані рухи, скуйовджені патли.

Він так схожий на тих опівнічних нікчем,

Що віршують, коли треба спати.

Його погляд блукає, хоч видно, десь там,

У глибинах душевних люстерок,

Щось вбачається млосно-чарівне, й на грам

Невпізнаване в лоні містерій.

Верениця пустих й нескінченних проблем

Змусить легко про нього забути.

Кинеш погляд скупий та безжальний мигцем,

А він тихо врізатиме дуба.

Хіба ж знала ти, що в епікризі його

Є порада подалі триматись.

Ти не глянула, а провела батогом

По спині тонкошкірого бранця.

І хто скаже тепер, що робити йому,

Чи морфін купувати, чи магній.

Побажаємо разом бідасі без сну

Побороти хронічний діагноз.

19.03.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Елегія

Я вірила в те, що між нами все бути могло інакше,

Зустріла тебе на ринку й купила. Здалося, наче

Натрапила на туата. В свої чарівні шістнадцять

Ти душу друїдки впокорив й привласнив собі назавжди.

Цей профіль, ці очі, цей стан належати міг Кухуліну.

Якби ж ти скорився... Ні. Фаль сказав не чекати на диво.

Надії мої зірвав, мов для вбрання свого конюшину.

Так де ж той стокгольмський синдром, коли він потрібний, богине?

Ти знехтував рабством, як ящірка нехтує тілом. Дар мій

Розбивши на друзки, в дурні пошивши чаклунку. Намір

Став злочином дійсним: трунок у келиху був неявним,

А юшка занадто смачна, коли поруч мій власний янгол.

Ніхто не дізнається, любий. Довіритись можеш мертвій.

І навіть в Країні Юних не видам твого секрету.

Останнім закляттям жриці, дозволь, зупокою варту.

Мій рабе й владарю, без тебе й мізинця життя не варте.

Шкода, що омела та місяць ніколи твої не стануть.

Тікай, мій коханий. Більше не втримаю сина Даннан.

Не згадуй нещасну. Хочу, щоб ти не журився марно.

Пробач, що друїдка нарешті зустріла своє кохання.

18.03.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Епітафія

Великий Змій не їсть свій хвіст, вдавився.

Дрібнішає щось на очах, нещасний,

В агонії конає декадансу,

Звиваючись у хаотичні кільця.

Сплюндрований безцільністю мистецтва,

Зациклений у алгоритмі ритму,

Він — аутсайдер власної гонитви,

Уроборос, не здатний до безсмертя.

Закритий клуб жерців мерця осліпнув,

Купаючи прощальний крик гіганта

В оваціях останніх із атлантів,

Байдужих до його прощальних хрипів.

Алхіміки з пов'язками на лицях,

Розводячи безпомічно руками,

Відмовками годують свідків драми:

Поезію таки поглине вічність.

І кашляє надривно кров'ю аспид

На кахлі спорожнілої вже зали.

В підніжжі у священного Граалю

Судилося від спраги Змію пасти.

Судилося. Хоч дихає уперто,

Безсмертя його фікція — несмерть.

Чи зцілить пацієнта пацієнт?

Так само, як поезію поети.

Та чи зцілити апріорі мертве?

14.03.2023

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Не встояти. Встояти.

Не встояти. Встояти. Ґрунт осипається.

Зараз загинеш - ніхто й не дізнається.

Жив, чи не жив? У зневірі, чи може

Навіть гадав, що ця смерть допоможе?

Хто тобі скаже, як страшно та близько?

Курява в полі стелиться низько.

Ти вже колись побував на краю.

Сам добре знаєш, як тісно в раю.

Хай на землі ми лишились самі.

Майже наосліп повземо в пітьмі.

Запам'ятай: твої сестри й брати

Встоять, допоки стоятимеш ти.

2019

...

Mina

Дріт колючий

Дріт колючий. Дим дрімучий. Спалах у диму.

Надто довго зимували цю страшну зиму.

Всі посіви попоїли. Всі дерева попалили.

Жили, наче уві сні - навісні.

А відомо, що весною зазвичай ідуть до бою.

Поки довгими ночами гартували люту зброю,

Вийшло сонце, обігріло переламані шляхи.

Повернулися сталеві птахи.

Світ зійшовся. Між собою ми хитали головою,

А снаряди малювали небо фарбою рудою.

Від сьогодні нам ні волі, ані прихистку нема.

Де не глянь, усюди нині - тюрма.

2019

...

Mina

Дорога на лівий берег

Дорога на лівий берег.

По рейках сталевий шерех.

Стоїть неосяжний шерег

І ниє передчуття.

Дорога повзе ходою,

Спливають роки водою.

Ідея сама собою

Не варта твого життя,

Але і життя без неї

Не варте душі твоєї,

Тож там, де нема ідеї

Шукать і не відшукать

Того, що лишили вдома.

І давить тягуча втома,

І мов безупинна кома -

Миритися і звикать.

Той берег ночами сниться:

Затріпана багряниця

Здригається і чваниться,

Та начебто вже чужа.

Чужа і водночас рідна,

І щедра, і страшно бідна,

Моя батьківщина східна,

Якою іде межа.

2019

...

Mina

Не чистий четвер

Життя обійнялось зі Смертю,

Між ранком і вечором – світ.

Все – обертом, круговертю...

Між радощів та між бід.

Не чистий четвер. Не чистий.

Всередину в'їлась кров.

Великдень – не урочистий,

Бо знову воєнний. Знов...

Велике всесвітнє свято

Окопи – на схід, рови...

Свічок у церквах багато...

Розстріляні хоругви...

Вберемось у вишиванки,

Розпишемо писанки...

А там, на кордонах – танки

І наші захисники...

Напевно посвятить паски

Утомлений капелан,

І в Бога попросить ласки

І зцілення душ та ран.

Не чистий четвер сьогодні:

Він в поросі та в крові,

Ген там, де десятки й сотні...

Їх подвигом ми живі.

P.S. задонать на пасочки для ЗСУ.

...

Оксана Весна

з настрою

...літачки кораблики легкі у просторі

плавають літають в небі і на морі

крила та вітрила з метеликових крил

поведуть у далі подувом вітри

а хмаринки білі у безмежній волі

плавом пропливають в небесах крізь долю

подивом у спогад із дитячих мрій

болем щемом в серці згублених надій

згадкою про юність весняною ранню

квітами тендітними світлого кохання

і серпанок степом в дивній цій порі

осипає очі росами зорі...

...

Ем Скитаній

Галатея

Десь там, на перехресті недоліків та дива,

Де творить чудеса небес чарівна сила,

Де сферу кришталеву тримають серафими,

Твого задум буття явити пощастило.

Над ним корпів всюношну найбільш сумлінний янгол,

Хлебтав без перестанку, аби не спати, каву,

Пропорції твої перевіряв вже всоте,

Аби ескіз його завернутий був вкотре.

Він брав за еталон роботи свого Майстра,

Він мріяв, щоб Господь своїм митцем пишався.

Із пристрасністю генія він створював прекрасне,

Зловивши мить натхнення та відповідний настрій.

Секрет твоєї усмішки він випадково викрив,

З есенції грози здобув у погляд іскри,

Додав трохи безумства сконтрастити сумирність,

І у своє творіння влюбитися ледь стримавсь.

Він креслення свої представивши на розгляд,

Ховав тремтячі руки, що так боялись осуд

Зустріти знову. Знову! Шедевр готовий, досить!

Його щоб захистити, він ладний був на розбрат.

Але все обійшлося, і ти, оживше диво,

Вдивляєшся у дзеркало, вишукуючи хиби.

Що на порядку денному? Статура, профіль зліва?

Не розчаровуй майстра. Він був таким щасливим.

11.03.23

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

"Героям"

Муже, славетний відвагою йти в невідомість безсмертя,

Дюжину знаних та сотні забутих діянь учинивши,

Відав чи ти, що шукаючи шлях до богів милосердя,

Станеш рабом, що служитиме задумам ницим і грішним?

Тюхе обранцю, що став божевіллям Олімпу богині,

В смертних обіймах стискаючи шию Немейського лева,

Певно,ти вірив, що з гідністю сплатиш борги, Зевсів сину,

Силу півбога ввіряючи в руки Мікен владареві.

Викреслить ймення твоє із сліпої Атропос сувою!

Прагне цього Еврістей, боягузливий горе-правитель.

Мойра Лахесіс добряче тебе ошукала, герою:

Байдуже долі до волі, хай смертний ти чи небожитель.

Мужній Алкіде! Хай вдячні тобі Прометей та Еллада,

Доблесть свою ти черпаєш в бажанні нікчемі служити.

Шлях твій, оспіваний музами, стелить богиня Апата,

Гімном твоїм стали сльози скорботи в очах Іпполіти.

Гірко картає себе Іолай за підмогу близ Лерни,

Зморений люд з ностальгією дивиться в небо Стімфали.

Що ті потвори, як править безкарно державою  скверна?

Що ті герої, що в дар їй народ принесли на поталу?

06.02.23

©️Неофітка📿

...

Яна Мороз

Гримаси

Хто я, скажи, що тут в гримасах віри

Одній тобі у вірності клянусь,

Що в погляді твоїм боюсь довіри,

А більше, щоб довірилась боюсь.

Що чуйних слів патетика нестерпна, —

Пустинний берег відданий хандрі,

В твоїх слідах шукає знак безсмертя

Самотній друг на стоптаній землі.

І змірює своїм байдужим зором,

В таблицях мір піднесену красу,

Що за гримасами приховує свій сором,

Жаліючись видушує сльозу.

Він роздивляється в заломлених зап’ястях,

В лукавстві рук і холостих очах,

І жест, і погляд їхнього нещастя,

Живу любов, що губиться в слідах.

06.06.2019

...

Володимир Каразуб
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8447читачів
83536коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: