Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Осінь

Якщо помідори ще червонощокі,

Тож до чого їм жовтий лист?

Цвітуть осінні квіти,

Птахи на південь не відлетіли.

Синява неба,

Сонячне світло пронизує дерева.

Осінь фарби свої дістала:

Сірі хмари, мряку дощів.

Незабаром зима увірветься снігопадами,

Завірюхою, сивими скронями,

І вже не зупинити осінь у собі.

Це що, захід сонця?

Передсвітання зими.

...

Кім

Вальс смерті

Завжди її вабили поглядом місяць і зорі,

Невинні та чисті, рятують життя це сурове.

Сьогодні милується дивом тим знов сама, в тиші,

Що в темряві ночі їй внутрішній голос колише.

Секунда, і руки порізами болю укриті.

Не треба ні зорі, ні місяць, ні правда, ні кривда.

Смілива, невпинно кружляє у вальсі зі смертю,

Танок - виживання, як гра, не пробачить їй втечу.

Позаду земля вкривається шлейфом із крові,

Нажаль, це - не шоу, реальності повість.

Освітлює напрямок місяць чітким їхнім рухам.

Мандрує минулим, що болем звучить їй у грудях.

Приходить в голову з буття забагато моментів,

Набридло життя це, буденність страшніша за пекло.

Їй жити не хочеться далі, надія вже тане,

На небо дорога готова, моменту чекає.

Не страшно... Звучить лиш питань забагато у серці.

Сльози солоні рікою, готова померти.

Кружляє в останньому вальсі, а янголи поряд,

Чекають безмовно, а очі: "Рятуйся!" - говорять.

Та смерть не відпустить ніколи маленької жертви,

Навіки затягне до чорного виміру мертвих.

Сказати потрібно багато, та люди не чують,

Немає від зради, байдужості в світі рятунку.

Танок добігає кінця, ось акорди останні.

Залишаться людям криваві без сенсу послання.

Смертельна забава скінчилася, душу забрали.

До раю душа дівоча відлетіла назавжди...

...

Діана Таллєр

Хочу спати

Я дуже -дуже хочу спати,

бо цілу ніч відпочивала,

та сон чогось не йшов до мене,

і навіть трішки я ридала.

А зранку, щоб уже напевно,

я вирішила все змінити,

лиш через те, що миті

нічні мої були без сну.

Але не вийшло і не вийде,

бо поки сумнів є в душі,

я поки ще стою безсонно,

я хоч в реальності пливу.

Я потім точно з'їду з глузду

і певно що не виживу.

Чорти мене навіть покинули,

я в сингулярності живу.

...

Citrus _S_M

Митець

Мета митця себе розкрити

Іти вперед- себе не загубити.

Людина живе в недосконалості

В бридкій для Бога шалості

І моральне вже їй не цікаве

Та хіба справжній митець стане робити лукаве?

Почуття лиш для актора- не для митця,

Справжній митець приховує свої почуття.

Все пробачає, робить добру річ,

Якщо треба- примчить на поміч і в ніч.

Виборювати добро- така його доля,

Пам* ятайте митця як героя!

...

Діана Гобой
12+

Будь мені вчителем

Заступи тінню!

Загорни в море!

Будь моїм вчителем-

владним, суворим;

Кому говорю

І кому пишу ці рядки?

Будь моїм учнем- беззахисним, втомленим

І зупиняй

Цими гострими строфами!

Дай мені мить-

Я торкнуся твоєї руки.

Дай мені мить-,

Щоб спіткнутись, упасти;

Дай мені мить-

Усвідомлю поразку!

Дай мені сили-

Й не скривджу ніколи в житті!

А після того

Сама із собою

Стану у бій,

Та зостануся в строї

І проведу самосуд

В голосній самоті.

(березень 2023 р).

...

Віршотвориця

Сотню знайдено, двісті втрачено

Сотню знайдено, двісті втрачено,

Двоє вибраних, дві в умі,

n-забутих і 0-допобачених,

Двоє списаних на письмі.

В серці-жодної, погляд -спрощений.

Ходять тисячі містом слів.

Йдуть по вулицях, в дощ і площами

Двоє вибраних тут на землі.

Двоє вибраних, безліч страчених,

Призабутих, далеких, і час,

Для якого ти був призначений

Не призначив єдину – Вас.

Двоє вибраних, двісті втрачено,

n-забутих і дві в умі.

Допобачення -допобаченим,

Всім покинутим на землі.

14.07.2020

...

Володимир Каразуб

Мені бідність не страшна

Мені бідність не страшна,

Коли зі мною моя люба сім’я.

Навіщо мені брудні гроші багатства,

Якщо я буду в них в полоні рабства?

Я щаслива, бо наповнена духовними дарами,

Тож у моєму житті немає місця для драми.

Мені бідність не страшна,

Бо то гордість моя,

Я не стала грішним шляхом заробляти,

Тож я добру і чисту совість буду мати.

...

Діана Гобой

веремія

дівчинка-божевілля.

боже, нарешті вільна,

боже, нарешті п'яна

небесна дівчинка-манна.

неконтрольована, непідвладна,

від сліпого відділена стада,

дівчинка сонячно-сонна

сонце ховає у скронях.

дівчинка-мегаполіс,

метушлива, ненаситна до волі,

небайдужа до шуму і руху,

дівчинка сильна духом.

думками давно у небі,

співає, але не для тебе,

дівчинка-чиясь-точно-мрія,

моя дівчинка-веремія.

21.02.2019

[дівчинка виросла, але щирість і жага до дивовижного залишились із нею. дівчинка хоче перевернути планету.]

...

ТиХоТи

Бутафорія

Чому твоє кохання на смак, як солона кров?

Скільки червоної фарби треба твоїй бутафорії?

Я тебе не шукав ніколи, але знову знайшов,

Твої посилання весь час угорі моєї історії.

Нам сказали, ми не створені, щоб відчувати,

Можемо просто зіграти закоханих на всіх сценах міста,

Можеш знову стати коханкою з моєї палати,

Будемо разом напівпритомі буквально на стіни лізти.

Склади необхідні речі і поїдемо в Англію,

Позбирай до купи думки і поїдемо розумом,

Не дивись, що мільярди не вірять в магію,

Не зважай ні на що, разом ми зможемо.

21.02.2019

[розфарбуй цілий світ, хай інші живуть нашими кольорами]

...

ТиХоТи

Любов- це сонячне творіння

Кохання крилате літає,

Симфонію двох сердець грає

І різнобарвними кольорами переливає.

Бо любов- це сонячна надія,

Сама трепетна мрія.

Коли в серце приходить любов

І стукає в сердечко знов, воно прощається з журбою

І всякою світською молвою.

Як метелик- трепетне, але сильне

Серед хмар, літаючи- вільне.

Навіть серед мук догори злітає

І крил своїх додолу не опускає,

Виборює своє щастя і літає,

Всі перепони в житті подолає

І так ніжно кохає.

І зійде вона з небес як хвилина щастя

І серце буде боротись- не здасться

І розквітне в душі роя квітчаста.

Любов- це сонячне творіння

І солодке, мов мед томління.

Як шум води прийде в життя швидко

Несподівано, красиво і шибко

І нашле спокій ясний і глибокий

І не будеш ти уже одинокий!

...

Діана Гобой

Король мого серця

Королю мого серця,

Відкрита для тебе мого кохання дверцята.

Ти прийшов в моє життя не випадково

І проникаєш в моє серце чарами знову і знову,

Розбурхав у мені силу силенну почуттів

І захищав мене від усього світу як вмів.

Ти утішав мене з ніжністю в очах,

Не покидаєш- чаруєш навіть у снах.

Добротою і справедливістю вчинків ти мене покорив

І навіки в королівстві кохання і чарів полонив.

Я твоя навіки, мій королю

І кожну мить з тобою зачарована ловлю.

Ти саме найкраще, що сталося в моєму житті,

До тебе я жила в царстві темряви як в тумані,

А ти ,королю світла й любові- мене врятував

І стрілою любові зворушливо моє серце пронизав.

...

Діана Гобой

Квіти раю

Квіти з раю

З твого прекрасного краю.

Навесні квітку мені ти подарував,

Червону троянду кохання зірвав,

Нею мене ти очарував

І закохав мене в себе,

Тепер не можу жити без тебе

Втім як і ти не можеш жит без мене.

Здавалося ніби час зупинився,

В серце моє ти пронизався.

В серце тричі постукав- душу покликав,

Золотом і діамантами обсипав.

І стан речей потроху мінявся,

Ще більше в мене ти закохався.

Пропозицію мені ти зробив

Та й з обручкою поспішив,

Весілля пишне відгуляли,

Ноги всі собі станцювали

І до самої смерті горя не знали.

...

Діана Гобой

СПОГАДИ

Спогади намагаючись пробудити

Зібрався з думками знову сьогодні я.

І ось вирішив нарешті розсудити

Про все те, що турбувало мене щодня.

Тебе не знаючи, я завжди боюся

Взяти і відкритися повністю тобі,

Розповісти все те, що було у судьбі.

Коли-небудь тільки тобі присягнуся

Все розповісти про своє грішне життя,

Поки ще не називаю терміну я,

Коли тобі відкритися я візьмуся.

Ти мені повір, що це все ж таки буде,

Колись почуєш цю розповідь єдину,

Яку моє серце ніяк не забуде

Ні в ту хвилину, ні в цю пізню годину.

Адже все одно я пам'ятати буду

Завжди її і ніколи не забуду.

Не питай мене раніше, кароока -

Зараз я не готовий – душа жорстока.

І ці спогади все мучать мене щодня.

Хочу позбутися їх, а виходить гірш.

Тож будь згадкою ти і залишуся я,

І хай згадкою залишається цей вірш.

23.03.2023.

...

Мирослав Манюк

Коли це закінчиться, Господи милий?

Сьогодні знову Тебе розбомбили, моя Україно.

І хлопці віддали за Тебе своє найдорожче життя.

Коли це закінчиться, Господи милий?

Почуй наші щирі слова!

Ти вислухай наші благання, молю!

Прости, що не раз жалілись на долю,

Ми всі зрозуміли помилку свою

І просимо мирного неба!

Ми хочемо миру на рідній землі

І бачити очі дитячі щасливі ,

Щоб всі повернулись на деяку мить

І знову зажили щасливо.

Моя Україно, благаю, живи,

Я знаю ти втомлена, ненько!

Скатована, знищена днями війни,

Та в Тебе ще б'ється серденько.

...

Ірина

Казковий пейзаж

В парку я гуляла

І чотирьох дивних дів пострічала.

Чула я шепіт їх, який за собою манив

І казковий пейзаж який навколо них вирував- час зупинив.

І кольори переливали в світлі ночі

Й побачили неймовірну красу мої очі,

Ту дивну красу яку тільки казковою назвеш

І кожен раз дух переведеш,

Від зачарованого парку Сот,

Такої краси не бачив за своїх часів навіть Лот.

Відчуття неймовірної свободи і невимовного блаженства

Серед широких безкраїх країв,

Де тільки чути шепіт чотирьох дів

Які одягнені в різні кольори.

Одна в жовтому кольорі жита

Завдяки їй кожна людина сита,

Друга в білому як сніг,

Яка викликає у дітей сміх.

Третя у зеленому рясному вбранні

У неї кажуть постійні клопоти одні,

Четверта у червоному як спіла вишня

І поруч лунає животворяща пісня.

Усі вони корисні, кожен чимось прислужився

І кожного проміжку часу у свої барви вдівся.

Шепіт припинився і дів тих наче не було,

Лиш десь далеко відлуння пішло.

Відтак кожна діва свого часу чекає,

А парк покірно долю неминучу приймає,,

Лиш раз в рік зустрічаються в дівчачому колі,

А потім зникають у дикому полі.

...

Діана Гобой

Істина життя

Почуття застилають нам лице

Як розібратись у собі- пізнати себе

І як знати що завтрашній день принесе

І що доля що до нас прийме,

Чи доброю звісткою нас торкнеться

Чи лихою долею озветься?

І як до істини прийти,

Коли не можеш ніяк її знайти?

Як серцю не піддатись гріху,

Не впасти у безумство- не впасти у пітьму?

Усе ми хочем та не все нам можна,

Така вже правда життя,

Коли ми хочем пізнати мудрість- її нема,

Не можем її вловити

І не можем час спинити,

Щоб щось повернути та змінити,

Тож потопаємо в гріхах і далі будем тліти!

А краще було би щось міняти вже зараз ,у цей час

Щоб в душі нашій переможний вогонь не згас.

А де той порятунок, де світло, де добро,

Де перемога: ох якби ж воно те благо зійшло

І навчило нас ,у вирі танцю закружило

Й свободу нам би принесло!

А шлях тернистий не завжди приносить те, що хочем,

До кращого іти через страждання й біль не всі ми можем,

Але вибору нема: або добро або зло,

А з вибором приймаєм плід що воно принесло,

Тож кожен своє і отримує і гріх у буйство впадати,

А треба розуміти, що доведеться наслідки вибору приймати!

...

Діана Гобой

Як жаль, що я в безпам’ятті від вас

Як жаль, що я в безпам’ятті від вас,

Не випив час, щоб загубити пам'ять,

Що закрутив, дарма, в самотній вальс,

Забувши те, що спогади лукавлять;

Ведуть вони в безумство сновидінь,

Де сам на сам ведеш свої розмови,

А ти стоїш над ложем сну, мов тінь,

Яку ніяк на смерть не заговориш.

Як жаль, що світ, непевний, що за ним

Стоїть така ж непевна потойбічність,

Що випало любити тут живим,

Чи перейде і витримає вічність?

Що хтось черкає кому і тире,

Гримить столом і заправляє постіль...

Я вас люблю, та в ніч вона помре,

І зникне тінь і прийде інша в гості...

21.06.2020

...

Володимир Каразуб

Обіцянка

Обіцяв хтось комусь важливе,

Але потім забув неначебто,

Або просто обставин злива

Помогла обіцянку тлумачити.

Хтось когось осудив добряче,

Ще й плітками оздобив судження.

Хтось розніс його, бо гаряче, –

Для питливих умів збудження.

Хтось пройшов собі мимо друга,

На якого біда звалилася,

Хоч життя його недолуге

Над безоднею похилилося.

Обіцяєш комусь – виконуй,

Так говорить Сам Бог Всезнаючий,

«Не суди» – так твердять закони,

Що Господь заповів, навчаючи.

Полюби до кінця, як брата,

Свого друга недосконалого.

Бо за нього Рука розп’ята

Твого Бога, з могили посталого.

04.09.21

...

Сергій Степанюк

Звикаєш

Звикаєш до всього у цьому ти світі,

Звикаєш до болю, що душу турбує,

Звикаєш до скошених поглядів миті,

Звикаєш, що друг твого серця не чує.

Звикаєш, що спогади зовсім не гріють,

Звикаєш, що всім все навколо байдуже,

Звикаєш до того, що мрії хворіють,

І вже покидають засмучену душу.

Звикаєш заучені фрази казати,

Коли хтось по звичці про справи питає.

Звикаєш ти поглядом лиш проводжати,

Бурхливе життя, що без тебе минає.

Звикаєш до всього у цьому ти світі,

Але не звикай до дарунків від Бога.

Не треба звикати до запаху квітів,

Якими встеляє твою Він дорогу.

Не звикни, будь ласка, до світла навколо,

Коли у очах твоїх темряви плями…

Не звикни до Бога, не звикни ніколи,

До Того, Хто любить тебе до безтями.

10.06.21

...

Сергій Степанюк

У минулому

У минулому все залишилося,

Поросло комишем і лататтями,

Все забулося, ніби приснилося,

Лиш вривається пам'яті клаптями.

Все покрито Господньою милістю,

Його прощенням все змито-змилено,

Перетерлось молитвою щирості,

Й загубилось у прірві знесилено.

Але слід від багнюки гріховної

Простягнувсь крізь роки знепокоєні,

Не помітив журби молитовної,

Поздирав усі рани загоєні.

Де сховатись від болю разючого?

Як спинити думки всі розгублені?

Захиститись від сліду пекучого,


Заживити вини рани рублені?

Не залиш мене, Боже, в безвиході,

Бо в Твої руки краще зануритись,

Щоб зустрітись при Другому прѝході

І в Твої лиш долоні зажмуритись.

Хай всі рішення будуть освячені

Лиш Твоїми, мій Боже, бажаннями.

А стежки майбуття всі позначені

Твого Духа Святого зітханнями.

Я не знаю майбутньої повісті,

Що змалює життєві подробиці,

Але впевнений – всі випадковості

Під Твоєю рукою знаходяться.

05.01.21

...

Сергій Степанюк

Зима

Зима! Усе навкруги засинає,

Така погодка усіх утомляє.

Пора така- зимова сплячка

І тільки температур велика скачка.

Від теплої помірної до справжніх холодів,

А теплою чи тихою її назвати не можна й поготів.

Усе присипало білесеньким сніжком,

Якраз пора зайнятися для птах гніздом.

А діти грають у сніжки, на санах з гірки з’їжджають,

Таку собі втіху мають,

Бо коли сніга відтають

Тоді хоч не хоч , а діти свої ігри до наступної зими повідкладають.

...

Діана Гобой

Жіноче щастя

То що тобі мости, коли ти навіть

як був іще не ТИМ, і не ТІЄЮ

в такім затúшнім, наче тиха заводь,

просторім лоні,

уже тримавсь рукою однією

за берег лівий, іншою — за правий?

Для мене рвав пахучі квіти-трави

в шорсткі долоні,

І, у мистецтві давньому плетіння

не розібравшись, клав їх у копицю.

Не вистачало в пристрасті терпіння,

у мене — волі,

то ж ми обоє м'якшали, як стебла.

Під гребінь чи під серп — яка різниця?

Пролитись лавою й застигнути, як стела,

в твоєму полі.

А далі будували термінали,

сідали, не пристебуючи ремінь,

зухвало розганялися, пірнали

у грізні хмари.

Бувало світло там, бувала й темінь,

та кожен ніс в очах свої люмени:

у тебе Оріон блищав, а в мене —

мої Стожари.

Опісля дізнавались, що з мовчання

вичавлювати можна океани,

пливти по них без компасу, звичайно,

на довгих хвилях,

шукали в тих глибинах Атлантиду,

губили паралель, як Магелани,

і календар виписував талони

не в днях, а в милях.

То що мені стіна, коли із глини

творив нас Бог, творив обох по черзі,

і є у серці кожної цеглини

моє причастя?

З такого випливає зовсім звичне:

У жінки не буває половини,

а тільки ціле й неодмінно вічне

жіноче

щастя.

...

Перемога Перемогівна

Сон

Повільно спускалося втомлене сонце

палаючим зондом у горло землі.

В пекельному горні, де лави по вінця,

кували світанок новий ковалі.

А вітер продовжував звичну рутину —

напомацки впрягшись в небесне ярмо,

крутив без кінця мегатонну машину,

що сни нам підсвічує, поки спимó.

І тисячі тисяч маленьких ліхтариків

в тисячі тисяч голів, що соплять,

крізь ніздрі світились, як ввечері Харків,

чи грань непогашених в полі багать.

Там світлі думки наших внутрішніх геніїв

вкупі з етерами вищих ідей

глибóко, на рівні клітин, навіть генів,

з нас тихо робили хороших людей.

Повільно спускалося втомлене сонце

палаючим зондом у горло землі.

В пекельному горні, де лави по вінця,

кували світанок новий ковалі.

...

Перемога Перемогівна

Живи добром

Не віддавай душі нечистому

І не страждай за шумом солоду,

Що ти напився з молоду.

І будь рішучим ти завжди

Із серця хай ідуть слова

Ти правду ту збережи,

Що йде як та тропа.

Не залишай орла того підбитого,

Он того мученика до стовпа прибитого.

Добро роби, прощай усе

І все погане те пройде

За добро що людям ти зробив,

За яких кров свою пролив.

Шлях добра ти обирай

І добро у серці май,

Кривднику лихе прощай

І зло перемагай.

Твори в любові

Й не вимовляй лихого слова в мові,

Неси в життя добро,

Щоб зло тебе не знемогло.

Живи не помстою- живи в любові,

Живи у Божій ти покорі.

...

Діана Гобой

Дорога весна

Весна, дорога весна,

Навкруги щебечуть горобці- краса!

Зима вже пройшла,

Але ще нема тепла,

Зате пора смутку пройшла

І радість в гості завітала.

Ох, прекрасний весняний вітерець

І я іду до свого щастя навпростець.

А я кажу « Прощай зима,

За тобою сумувати не будем!»

Давайте люди усе погане забудем,

Навіщо серцям нашим туга!

А коли трава усе кругом заросте,

Тоді райська насолода прийде,

І будуть пташки щебетати й земля радіти,

А нам би правильно її зустріти.

...

Діана Гобой

Заспівай мені

Заспівай мені пісню тиху і світлу,

Заведи мене в край чарівний і простий.

Заспівай мені пісню, вкрий мене літом.

Обійми і ніколи вже не відпусти.

Я згорнуся клубочком у твоїх долонях,

Муркотітиму з серцем твоїм в унісон.

Оберни в океан мої сльози солоні,

І зігрій мої ноги, мов пляжний пісок.

Поцілуй у макітру губами м‘якими,

Закоркуй всі негоди у пляшку міцну.

Заспівай мені пісню, про те, що всі зими

Безперечно стікають струмком у весну.

Заколисана голосом ніжним і тихим,

Ніби брунька набухша розквітну листком.

Світ недобрий, але ти моя в ньому втіха.

Непорушний для мене це буде закон.

...

Анна Вітерець

Intermezzo

Життя все летить, прискорює темп,

Здається, нема ні на мить відпочинку...

Але треба старатись танцювати контемп,

Своїми думками, словами, і вчинками.

Поняття "здаватися" варто забути.

Здаються, нехай, лише вороги!

Іти шляхом сильних — то вже є здобуток,

Байдуже, навіть якщо лиш пітьма навкруги...

Відпочити й ненадовго час зупинити,

Хоча б інколи треба...

Адже геть недостатнім є "бути"...

Оберігаючи сон найріднішої людини у світі,

Хочеться... Її тихе й спокійне дихання чути...

...

Дяченко Михайло Дмитрович

Сонет І

Хто в порухах твоїх любов застане,

А в погляді розвідавши жагу,

Зчитає сон, що в серце проникає,

І важить більше за його вагу.

Чи зважиш ти хто з поглядом навпроти?

З твоїх очей причасником зійшов,

І в порухах, що снять круговороти

Засвідчить чемно віддану любов.

Та хто ж вдихне його тремке видіння,

Коли в тобі не розгадавши ключ

В собі відчує інше ваготіння,

Яке з безумством ходить обіруч.

У тих орелях лиш одне призначення,

Гойдати те, що вже немає значення.

03.06.2019

...

Володимир Каразуб

І знову дощ

І знову дощ, і знову все туманом вкрите,

Ідеш кудись, минаючи брудні калюжі,

Погляд сонних очей - до неба думками прибитий,

Куди цей шлях веде? Я й сам не знаю, друже.

Навіщо йдеш? Чого ти там шукаєш?

Не знаєш навіть, чи туди веде дорога,

Я думаю, ти просто правди уникаєш,

Закінчуй! Це уже була остання спроба.

Не твоє це, навіть спроби всі не варті,

Можливо повезе, або і ні, в наступному житті.

Кидай це все, цю суміш дилетантських жартів,

Залиш це тим, про яких всі кажуть - це митці.

А я ішов, і знав, що не дійду до цілі,

Це справді сумно, но мені вже всеодно,

Було цікаво, справді: спроби,мрії,

Весь до секунди час - він справді вартував того.

І знову дощ, і знову все туманом вкрите,

І знову я іду, незнаючи куди,

По дорозі часто зупиняюсь, покурити,

І дальше йду, наносячи свої невидимі сліди.

...

Дядя Олег

Масон

Прокидайся! Вже довго спиш у цій вузькій кімнаті…

Де це ти, спитав одразу ти мене крізь сон,

Чому так темно, тісно? Нема куди руки підняти…

Тебе захоронили заживо у полі, товаришу масон.

Що ж тепер робити? Паніка пробіглася розбитими очима…

Тебе трясе, волося дибки…цей стан ніколи уже не мине,

Скажи, от тільки чесно, як довго я ще буду жити?

Краще б ти спитав, хто й коли тут закопав тебе.

Ну нареші…полежиш хоть трохи ти спокійним?

Наробив ти шуму у беззвучній цій труні,

Хочеш розповім тобі усе, детально і повільно?

Я поясню чому, а ти просто довіришся мені.

Почнем з початку, неквапливо, куди же нам спішити,

Питання перше, чому й за що ти зараз саме тут?

Ти сам подумай, усе просто, боюсь тебе аж розсмішити,

Лежиш закопаний в глибокий темний соціальний ґрунт.

Продовжим… Ну чому ж ти так кричиш на мене?

Я всього лиш голос у твоїй пробитій цвяхом голові,

Так ось, ти ж правда мрієш, щось в житті змінити?

Так розбий же цей бар‘єр, повзи наверх не сумніваючись в своїй меті.

...

Дядя Олег

До тебе

Розлуки довгі, зустрічі нестримні

А я іду в його обійми.

А життя така штука, що всюди печалі

І ніколи не знаєш що тебе чекає далі.

Ах, навіщо Бог переплітає долі

І мусим ми приймати тяжкі ролі.

До тебе лине душа моя,

Ах чого ж я досі не кохана твоя?

Зустрілися ми і щастя один одному дарували,

Але через злий рок- нестримного кохання не мали.

Життя одне ,його бажаю з тобою прожити

І всі нещастя, болі і розлуки з лиця земного змити!

Бажаю я щоб доля нас звела і Бог благословив

І щоб полюбити так як я тебе- мене зумів!

...

Діана Гобой

БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (2)

Де б я не опинився -

я йду, ніби шукаючи

перехрестя, де

ущелину імені цифри перерізає

вкрита теплим пилом вуличка Лузан,

я не бачу

обличчя істот, які

мерехтять довкола, я

не бачу, не бачу лиця

свойого в ілюмінаторі дзеркала.

Мій крок

вільний і лункий,

ніби в порожньому світі не залишилось

місця, куди варто було б дійти.

Мою долю носить

хвилями,

над якими

жодної чайки,

тут ще пахне водоростями,

але над чорними пісками

від Манхеттен-Біч до Ворот Моря

жодної чайки,

і тільки

скелети башт блищать

краплиною крові на гостряку...

І в туманах,

що з'юрмились, ніби Лотів гарем,

мені

підсліпуватому

перестарку

глухому од

WQXR WMXB WYNY WPLJ

мені назустріч

випливає з туману

шхуна "Колумб" з обірваними вітрилами,

і любов моя, Люда,

стоїть за штурвалом,

пшеничне волосся її рве вітер,

очі її сині від

вуглекислоти

і я кричу

з печери хворого мозку,

наче слабка розумом Ассоль, яка

дожила до ста років,

бо "Секрет" потонув,

так і не допливши до неї.

...

undyber

Явлення героїні

(уривок з недописаного роману)

Чатують з схованих шпарин в голодних свідках очі,

Та мислиш ти: «Свої діяння в тиші схоронив»,

Вчинивши ж підле зло, під злим покровом ночі,

Ти сам не знав, а таїну розкрив.

І

Зоріла ніч в вогких травневих шатах,

У хвилях сяйва місячних блукань,

І в цім промітті бачилась розплата,

Гроза, нізвідки вибухла, булатна,

В знамення тихих, страчених зітхань.

Нізвідки вмить зчинились вітровії,

Як із небес зійшла промітна тінь,

Шубовснув спалах, мов зімкнулись вії,

З набряклих хмар спустились срібні змії,

І безліч гніву сповнених створінь.

Мов полоснув хто скальпелем по сфері,

Як з лона місяця з’явилася рука,

І в згустках хмар в побляклій атмосфері,

Скресала плоть у видноті химерній,

А в ній буяла дика нагота,

Яку ніяк не спишеш на папері.

ІІ

І в цій молочній млі в звучаннях грому,

Метнулись зорі повз вощаний шпиль,

І ваготіли в вихорі страшному,

Черкання світла при дощі рясному,

І буря вивергала лячний квиль.

В склепінні неба вирвалась хорея,

В палких, строкатих лініях грози,

І випинались з тучної лівреї,

Дугою клуби в місячній камеї,

Із бірюзовим відблиском роси.

Стрімливо буря вщухла, як ступила,

Вона між зорі, в плетиві нічнім,

В ході цибатих ніг жарінь манила,

І в бризках з хмар лілового чорнила,

Зійшла з висот, де захлинався грім,

І перса в безвинності розкрила,

Та глуму не було в лиці хмурнім.

ІII

В тремких розливах роздавались кроки,

Пагіння крон схилялося до ніг,

І в цій покорі клекотав неспокій,

Коли пила з тіней калюжних соки,

До поки обрій сяйвом не знеміг.

В провалля тьми злягла уява хвора,

Злетівши стоком спорожнілих снів,

Сон розуму, як бач снує потвору,

І страх земний, що дивиться угору,

З цього видіння вирватись хотів.

Крізь лите скло в тьмяних його відливах,

В північнім часі розпашних годин,

Щезав в упитій вулицею зливі,

Холодний образ. І душа мрійлива,

Звільнялась від розмарених картин.

Але поглянь, двійник з якогось дива,

Явився нам без відома причин.

ІV

В легкім вбранні з тонкого маркізету,

Пашіла плоть в принадності своїй,

А на руках трималися браслети,

В тонкому ж поясі гойдалися кисети,

Ох скільки ліній звабливих у ній!

В поспілих грудях дихання здіймалось,

Гарячим духом пах її парфум,

В очах кокетство пристрасно кохалось,

І без торкань, до тіла доторкалось,

І пронизав в блаженстві серця струм.

Ім'я назвала… Ах, цей чудний голос,

Ах, скільки барв спліталося у нім,

Мов в древній знак – містичний уроборос,

Все смертне вмить й живе зімкнулось колом,

Та стиснути красу в обіймах, втім,

Й вінок сонетів був би надто кволим,

В травневім запалі, і серці навіснім.

13.08.2019

...

Володимир Каразуб

День розлуки

Настав і день цей, день печальний

І кличе обов’язок його негайний,

Ах день розлуки, щеміння в грудях моїх,

Я думаю що не забуду поглядів твоїх,

Які так мудро дивляться на мене- учать

І не передати як душевні крики розлуки мене мучать!

А я б хотіла відтягти розлуку,

Я б хтіла відстрочити неминучу серцю муку,

А то й- щоб назавжди зі мною залишився,

Та час прийшов- тобі пора,

Яка ж я рада що для тебе особлива- мені ти відкрився,

Але зараз душу заповняє туга.

За тобою хочу, забери з собою мене,

Як же я чекала тебе

І от прийшов ти у моє життя,

А тепер знов покидаєш- ідеш в небуття.

Хтів би залишитися зі мною- я знаю,

Проте чуда зараз не маю,

А ти уже від’їжджаєш.

Ох, як же страшно коли кого любиш і раптом втрачаєш!

А я міцно за руку тебе тримаю- не відпускаю,

А ти мене за плечі обіймаєш

І що я зараз відчуваю- ти знаєш,

Бо ми завжди розуміли один одного

І що любов наша вічна- сумніву жодного!

Неминуча хвилина розлуки прийшла,

Але спогади радісні у нас залишаться

І я дякуватиму за все, що вона принесла,

Чи пройде колись туга за ним- не знаю,

Та долю я покірно приймаю,

Бо вірю що доля нас ще зведе

І так що вже не розведе!

...

Діана Гобой

Зав'яжи мене ниткою...

Зав'яжи мене ниткою на зап'ясті або вплети у волосся.

Зроби усе, аби я повірив в реальність,

а не в те, що це все здалося.

Збережи кришталеву ілюзію, не зачепи її й пальцем.

Подаруй своєму нещасному клоуну останню дрібку овацій.

А потім вижени з сцени геть, хай місить ногами чобіт всі бідняцькі квартали.

Хоча ти — головна героїня кожного з його снів

і ти — повелителька всіх кошмарів.

Зав'яжи мене ниткою на зап'ясті або розвій по східному вітру.

Більше влади в твоїх безпощадних руках,

ніж у всіх королів і магістрів.

В твоїх пальцях моє життя.

Ти прядеш його, чарівнице, а потім перериваєш усі вузли і жорстоко смієшся в обличчя.

Ти з'явилася з пекла вночі? або була вигнана зранку з раю?

Тебе хотів зловити в обійми весь світ,

але в клітці таких не тримають.

В твоєму сміхові іскри від зір і терпкість весни розмаю.

Й заради нього справедливо палити мости, ламати закони, іти на мечі без сталі.

Справедливо горіти на вічнім вогні,

ніжне ім'я шепотіти в біді і жарі.

Стати тисячним принесеним в жертву їй, людожерці з палкими вустами.

Зав'яжи мене на зап'ясті яскраво червоною ниткою, залиши мене при собі,

або спусти замість себе в пекло, злодійко.

...

зачаровано розчарована

Кожен і кожна

Кожне дитя відчуває нестерпний цей біль,

стискаючи в долоньках своїх маленьких

улюблену ляльку, чуючи звідусіль,

як вороги щодня руйнують нашу неньку.

Кожен дорослий, що вже просяк журбою,

бо не знає, як там вдома, як поживають батьки.

Відібрала війна в нас однією зимою

спогади, рідних, коханих і їх домівки.

Кожна тваринка не знаючи мови

все ж розуміє хто ворог, хто друг.

Брати наші менші в жорстоких умовах

також гинуть від голоду, зброї й недуг.

Кожна рослина, яку в землю втоптали

кляті солдати, москалі, вороги.

Ще вчора у полі широкім квітки розцвітали,

а сьогодні вкривають голі землі сніги.

Кожна істота жива на рідній Вкраїні

покладає душу за свободу Батьківщини.

...

маленький демон

Міф

Ти скинеш все крім паволоки міфу

З готичних вітражів очей, хай скільки вперто

Вітатимеш геометричність ліній

В кубічній монохромності хай-теку.

Наповниш нефи диханням прозорим

До піднебіння губ твоїх в якім панує дух

Твого безкровного з престолу серця слова

Що випурхне з-під куполу грудей

І воплотившись у голубку стане

Крильми черкати вицвілий плафон.

Чи ти злякаєшся? І кинувшись до мене

В обійми намовлятимеш, тремка,

Прогнати геть голубку, що по колу

Тріпоче, бідна, спіймана в квадрат.

01.10.2022

...

Володимир Каразуб

Вона

Вона як троянда- дика кров

І йде в боротьбу вона знов.

Вона як та золота квітка,

Що створена із зоряних крил,

Яка зрошує сяйво як пил.

Густі пасма скидає під небосхил

І не боїться вона трясовин.

Вона як блакитний фіміам,

Що розквітає у весняних садах- он там.

І крила її безсмертні безмежно прості,

Вони такі гарні проглядаються у імлі.

Очі її фіалкові глибокі,

Але чомусь такі одинокі.

Де той блиск надії

Її найсильнішої мрії?

Сльози в серце капають із горя,

Вона як чайка не може жити без моря.

Не сумуй і не плач,

А дай усім здач

І будь щаслива в коханні,

В прекрасному солодкому невіданні.

Не печалься, не тужи

А краще кричи і душу свою від болю звільни

І від світу й проблем десь пропади.

Вона бореться і перемагає,

Живе і кохає,

Вона щаслива й спокійна

Горя не знає- бо кохає.

...

Діана Гобой

Коханому

Шукай мене літнім ранком у натовпі чужих очей

Відчуй мене теплим світанком після темних ночей.

Літай зі мною птахом у світ заповітних мрій.

Вкради мене зі світу болю, туди де в повітрі спокій

Люби мене як в останнє, бо завтра може не бути.

Говори мені про кохання - мені треба все це відчути.

Зігрій в теплих обіймах, бо в душі ще зима панує.

Чекай на розломі світу, якщо мене тут не існує.

Читай мене між рядками, коли я плачу і сміюсь.

Збери мене своїми руками, якщо впаду й розіб'юсь.

Будь поряд крізь роки й нещастя, а я буду уся твоя.

Даруватиму тобі твоє щастя, будуватиму твоє життя.

...

Анна Жембровська

Болять руїни й кровоточать

Болять руїни й кровоточать

Слізьми омиті та німі

Ворог все суне й тіло точить

На моїй святій землі.

Не чути пісні соловейка

Й хати немає край села.

Лиш гул колон, ніби із пекла.

Нечиста сила привела.

Синів бісових у подобі

Людей без жалю і душі,

Сліпі у злобі й жадобі

Вбивати й нищити все йшли.

Садок вишневий не заквітне

Мати біля воріт вже не стоїть.

Лиш десь в окопах пісня лине.

Як вся Москва ярко горить.

Й вона згорить за Маріуполь

За їхній шабаш на кістках.

За Азовсталь і драмтеатр

За біль у маминих очах.

Звуки сирен замість дитинства

Руїни доль серед ночей.

За всі звірячі, страшні вбивства:

Жінок, літніх і дітей.

Героїв, що в небеснім війську,

Сплюндровані наші степи

Буде кінець їхньому звірству

Нам слава, а їм в пекло йти.

...

Анна Жембровська

Небо спати лаштується

О, сотні крапель морських сліз,

Вони на кам’яному стовбурі спинились,

Дме нестримний, реве механізм

Мого серця і душа зажурилась.

Зранку сонечко сяє й теплом пестить,

Кам’яний величаво стоїть, обсихає

Й знову мокне, а світло ще мерехтить,

І біль у тріщинах вщухає.

Пливе недалеко човен й тремтить весло

Байдуже кінцівкою викручується,

Небо мов страйдер войовничо нависло,

Напевно спати лаштується.

...

Citrus _S_M
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83521коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: