Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Поезія (6217)

***

Я бляшанки з-під пива прив'язую до дерев,

Щоб вітрам було легше співати мені пісні.

І хрустять під ногами недопалки від сигарет.

Я так довго чекав, що сюди завітають живі.

Та ніхто не приходить, стежина сюди не веде.

Я в холодній хатині гублюсь у зневічених снах,

Я молюся щодня, щоб хтось врятував мене,

Щоб вказав у пустому тумані додому шлях.

Якщо пекло існує – мабуть воно є таким:

Із пустими пляшками, недопалками цигарок,

Де не має вогню, легені з'їда гіркий дим,

І патронів нема – без сенсу спускати курок.

Хтось приходить у снах, благає мене піти.

Та куда я піду? Мене ж не відпустить туман.

Я шляху не знайду – не вистачить ворожби,

Тож залишуся тут, у світі осінніх оман...

...

Мрійка

Біблія була написана царями

Можливо Біблія й була написана царями, але яка кому до біса різниця.

Якось гуляючи вуличками Варшави я зустріла нічийного чоловіка, який причепився до мене: "Скажи паляниця!".

Він носив обручку за десять гривень і розказував невигадані фантастичні історії.

Мовляв: "Біблія була написана царями. Але це тільки одна з теорій."

На щастя я пройшла тест, тож ми пішли пити каву біля музею "Космос",

Я усміхалась своїй 26-ти річній знахідці і думала вголос:

-І де ти такий узявся на мою світлу, але блін трохи дурну голову?

Та добре, що я знайшла тебе. Принаймні вночі тепер буде не холодно.

***

З того моменту ми живемо разом у маленькій кімнаті,

Спимо на маленькому ліжку (якщо взагалі влягаемось спати),

Замало їмо, курим і п'єм забагато пива.

Я знаю, що це дурниці, але я ще нікого так не любила.

...

Мрійка

/ghosts/

завтра зранку

з-під завалів вийдуть привиди

будуть пити разом з нами еспресо в кав'ярнях

от тільки кава буде

з присмаком заліза

будуть їхати з нами на роботу

і навіть в забитому під зав'язку автобусі

буде чутися рідний запах

їх запах

запах тепла

привиди будуть гуляти вулицями

привиди будуть ночувати у барах

привиди будуть сидіти навпроти нас у метро

і вдивлятися у нас поглядом

живішим

за погляд існуючих

привиди будуть чекати нас удома

на звичних місцях за столом

ділити з нами вечерю

і вислуховувати проблеми

лягатимуть з нами спати

і нам буде затишно

казатимуть

привидів

як бачиш

боятися не варто

взагалі нікого

боятися не варто

варто лиш любити тих хто на це заслуговує

і ненавидіти тих хто на це заслуговує

і головне

не переплутати

і вони ділитимуть з нами ненависть

і любитимуть нас

у снах

...

Іван Бережний

Живі

Сильні нe народжуються в мирі, сильні — кров, удари і клинок.

Знаєш, люди, начeбто нe звірі, знаєш, щe нe звeдeний курок, тільки як жe важко — божe, важко! —змо́вчати, коли хоч в крик, хоч в плач…

Сильні нe народжуються в мирі, їх кують зі сталі і нeвдач, їх ламають біль і нeдовіра, справно випробовуючи гарт. Тільки проти вальтера рапіра - безнадійно битий варіант.

Тільки знову по руках гарячим і липким з прострeлeних грудeй…

Задихатись кров'ю і сміятись під прицілом стомлeних очeй, і латати діри, начe впeршe (шрами — то, признатися, пустe), і вдесяте майжe вжe помeрти, і — крізь зуби — втримати лицe. І усотe всім на зло воскрeснуть, пeрeграти партію на біс…

Знаєш, я давно нe вірю вeснам, принцам і в цілющу силу сліз, знаєш, так наївно і дитячо: коні, хрeсна фeя та бали…

А для нас єдинe в світі значить: «Миру хоч? Готуйся до війни». А для нас — стирати кров зі скроні, і сміятись хрипло — щe живі, гріти у своїх чужі долоні, лаятись всeсвітній пустоті, знати — тільки сам ти нeзрадливо будeш із собою до кінця.

Мовчки гeть, в чeрговий раз під зливу, гордо, нe ховаючи лиця…

Тільки враз захочeться — до болю — крихту, крапeлиночку тeпла. Кішкою згорнутися в долонях, йти — нe в бій, а просто навмання. Крадучись, тихeсeнько ступити, начe тінь, в лeгкі твої сліди. Розгубившись, душу привідкрити, по-дурному плутати думки. Тільки враз захочeться вдихнути вітeр захмeлілий по вeсні, пeрeплeсти пальці і забутись, заховатись в бeзвісті світів, мимохідь торкнутися зап'ястя, і заритись носом в тeплий бік…

Знаєш, цe, напeвнe, звeться щастям, мій далeкий-близький чоловік.

* * *

Ми з тобою дужe добрe знаєм: світ крихкий, як той вeсняний лід і ховаєм погляди навзаєм, і тікаєм у сум'яття битв, ми з тобою вжe давно збагнули, що самотність — криця і броня.

То ж чого ж так страшно, до бeзтями, як тeбe в чeрговий раз нeма?

То чого ж впиватися до крові у бeзглуздо-зболeнe: «Живий», і, забувшись, цілувати скроні, і молитись, ніби ти святий, і злітати з рeйок начe впeршe, і палити сумніви та страх, і шукати знаки понад нeбом в зоряних таємних письмeнах… І, зламавши принципи та клятви, красти душі, губи і тіла.

Сизe сонцe золотом-розп'яттям нам на благо промінь посила.

* * *

Сильні нe народжуються в мирі, їх ціна — скривавлeнe вино.

Тільки дивно, люди всe ж нe звірі… Та мeні, признатись, всe одно. Та мeні, признатись, наплювати. В цій бeзглуздій і сліпій війні.

Завтра битва. Чи полон, чи страта…

Та сьогодні ми іщe живі.

...

Маріка

з настрою...

...тепло осені таке лагідне

сині-просині далі ладними

трави хиляться в обрій мандрами

степом мріями безтуманними

гай із вітрами у осяянні

в злоті вітами спів оманою

тихим сполохом річка звивиста

сумом-спомином в серці зливою

води холодом дзвінко лунами

наче сходами до минулого

сходом-заходом день у осені

мрія лагідна в сині-просині...

...

Ем Скитаній

Все створене жадало утворитись...

Все створене жадало утворитись,

Прийти на світло з темряви думок.

Лягти митцю під пальці – й народитись!

Зробити перший вдих і перший крок.

Невпевнено виписуватись в слово,

І струнами натягнуто бриніть.

І бути – неосяжним, випадковим!

Просити – Вічність, дарувати – мить...

І, огорнувши душі ненатхненних,

Виводити на світло із пітьми.

І створюватись – якось незбагненно,

Як цілий Світ... і ці мої рядки.

...

Мрійка
12+

2022

Пролита кров являється у снах

нехай замучить совість брехунів,

приковані в невольних ланцюгах

виконують накази тарганів.

Наших патріотів не злякають

ні кулі, ні ворожі літаки.

Пройдеш за кораблем, чуєш?

і скажеш мамі «мам, я не хотів»

Давай, скажи, що ти не знаєш,

скажи, що на навчання ти прибув

не розумієш? Ти шансів тут не маєш

та ти ж кацап…хіба уже забув?

Помри, покинь святую землю,

зійди, ногою не ступай!

Хотів же території цієї?

Тепер, прошу, в могилі спочивай.

«Давай разом поцупим БТР?

Я думаю, нам стане у нагоді»

Спасибі, оболонська гопота

звісно, ви круті в народі.

І ромам висловлю подяку

за те, що викрали ви танк,

а потім ще й ворожую ракету,

красти влучно–у ваших ДНК.

Коли помреш не буде з тебе користі

тоді в кишені «сємєчкі» кидай

проростуть рослинки золотисті

буде пречудовий урожай!

Не скажеш слово–тут тобі і смерть

як не промовиш назву «паляниця»

рахуй, що ти додому не прийдеш

як скажеш, що це значить «полуниця».

І все ж, у світі клоунів достатньо

вони для щастя, щоб веселить дітей.

Та є один, у рашці він сховався

він не смішить, вбиває він людей.

...

qpidkiss

Гіацинт та Сирени

На пелюстках гіацинту ай-ай,

диск у бронзі розсікає наш край,

хлине річкою червоне ви-но,

хочеться сходити в кі-но.

Без морських Сирен — віск у вуха,

хай співають ті, поки біль не вщухне.

Прив'язатися до щогли і як муха

на стрічці терпіти подвигом слуху.

Гіацинт/гіацинт — друг бога стріловержця Аполлона/квітка на пелюстках якої можна прочитати слова "ай-ай".

Сирени — морські істоти.

...

Citrus _S_M

Все ок

Вітер кволо гортає мертве пожовкле листя.

Десь книги чекають: ті, що "на потім", "на після"

залишили ви. Та забрала майбутнє війна.

Знов ранки холодні, без нього. Надія одна

у серці, де віра, що фатум його омине.

"Ти як там?" – відправила вкотре послання німе.

Сльози втікають від спогадів про теплі миті.

Він ніжно тебе називав: "моя Нефертіті".

Звіти генштабу, прогнози і хайп: відкрили "Мак".

Мир гібридний в тилу, та пекло вирує в думках.

Справ купа горить, але ти не Цезар, не Юлій.

Нарешті він пише: "Все ок. Люблю, цілую."

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)

Кошмар (2)

Спектакль фантасмагоричний

посеред ночі в мене виник.

Про це казати би не личить

Хома бо скажуть халамидник.

Але було. Мені воістину

явився янгол, пір’ям напханий,

розгромну дать характеристику

моєму смертному хававканню.

Він був і грубий, і цинічний.

Рядки мої назвав халявою

і змусив, царський мов опричник,

божиться клятвою кривавою:

що я життя любовну хроніку

та мадригали чарівницям

спалю, покину хвойду Моніку

та задом перестану хвицять.

З ченцями затоваришую,

закінчу курс юриспруденції...

В цю мить, нестерпну та страшную,

прокинувся, не знавши де це я.

...

undyber

Півень цокотить горіхи

Півень цокотить горіхи,

Соняшник сонце віта.

Я, відганяючи лихо,

Римую до тебе листа:

"Вчора збирали м'яту

З неї варити чай.

(Кішка була дуже рада!

Поїла увесь врожай).

Півень цокотить горіхи,

Кури клюють зерно,

А Байрактар, всім на втіху,

Охороняє село.

Люба, ти ж знаєш – природа...

Соняшник сонце віта,

Тихо, лиш я у полі,

Товариш зі мною – ягня.

Спокій для мене – ліки,

Місто – хвороба тяжка.

Ти приїжджай, хоч на літо,

До рідного мóго села.

Півень горіхи цокотить,

Небо темніє у ніч.

Боже, який же тут спокій.

Ти приїжджай. Скоріш..."

...

Мрійка

Танець пінгвіна

Відповіді є на все

і як не глянеш на гітару,

вона лунає, тільки б жару,

підкинути в шалений бій.

Та все не те і думка висне,

тікає немов мишка в нірку,

насамперед відкривши книжку

знаходиш відповідь на все.

У пошуках є дивина,

що відповідь ще й не одна,

на запитання: Чого сумна

стоїть зарюмсана верба?

Знаходжу різні варіанти:

у гілки гепнув дофамін,

коріння прагне аспірин,

і треба стати на пуанти.

А добре б було встати зранку,

і подивитись у вікно,

узяти цю стару гітару,

зварити каву до сніданку.

І танцювати як пінгвін,

нап'яливши смішну піжаму,

відклеїти від себе жабу,

та мити кахель як той Ларрі Кінг.

...

Citrus _S_M

Сирена

Війни не вічні, хлопчику, війни завжди скінченні. Тільки моя затягнулась — то не твоя вина. Тільки мені патрони міцно стискати в жмені, тільки мені палити сотні надій до дна. Тільки мені вдихати з димом спориш і м'яту, м'яти пахучі стебла в пальцях тремтячих знов...

Хлопчику, ти не слухай — воску візьми чи вати, знаєш, війни не варта щира твоя любов. Хлопчику, ти не слухай, я ж бо Сирена в скелі, спів мій несе погибель, світ мій — вода і сіль. Через таких зникали в недрах морів артілі, хижі морські фрегати раптом втрачали ціль. Йди собі геть, не треба жалощів чи турботи, біди мої без сліду змиє морська вода. Знаєш, у цьому світі стане тобі роботи: нищити і творити, в небо, а чи до дна...

Війни завжди минають, війни зовсі́м не вічні. Тільки у них у всіх є програшна сторона.

Я закриваю очі. Я обриваю вірша.

Хлопчику, йди додому. Це не твоя війна.

(01.02.2017)

...

Маріка

За день до

***За день до***

Небо знову багряне, ранок…

«Мам, Я вийду із змієм пограюсь…»

Бачу вóгненний в небі серпанок,

Вона близько…

…. піт… прокидаюсь…

Почорнілі поля, і покоси,

Вгору попіл летить, шум від пташки…

Ще багнюка страшна, грози…

Вона близько…

…. Бррр… аж мурашки…

Я стою, мені вісім років,

Там, де я народився - морок.

Знову чую знайомі ті кроки,

Вона близько…

…вже скоро… скоро…

«Мам, Я вийду із змієм пограюсь…»

Перевернеться завтра монада…

Це війна, за ось тим небокраєм,

Вона близько….

….я бачив …за день до…

Катерина Пилипчук ©️ 06/10/2022

#війнаякоютибуладлянас

Поезія народилась із натхнення від Картини Boris Groh «За день до». Борис писав її ще до 23 лютого, відчуваючи прихід війни. Потім припинив. Цими днями завершив.

...

Катерина Пилипчук

ЄДНІСТЬ

Єдність українського народу

Не перерветься ні на хвилину.

У цій єдності – наша свобода,

Сила, боротьба за Україну.

Попереду – непростий шлях у нас,

Непрості виклики злої долі.

У єдності подолаємо час

Та відновимо ми свою волю.

Єдність нам дарована від Бога

І у єдності могутні люди.

Попереду – наша перемога

І вона обов’язково буде.

05.10.2022.

...

Мирослав Манюк

Герої

*Герої*

—-поверненню героїв Азову з полону присвячується—-

Герої ті, що живляться від сонця,

Від духу, що живе у їх піснях,

В молитвах їх дружин, сестер і доньок

В обрядах, у батьках і матерях.

Герої ті, що з пекла вийшли цілі,

Були вони міцнішими за сталь.

«Пташина» пісня, сильний дух і тіло

Ми не забудемо Ваш подвиг, Азовсталь!

Сьогодні, в день пречистої Марії

Ці сльози градом котяться з очей

Це щастя, ні це справді ейфорія!

По-більше б нам, Азов, таких ночей!

Ваш подвиг став безспірно історичним!

Любов, що відчуваєм - Еліксир!!

На фото Ви всміхаєтесь не звично!

Вже скоро перемога, скоро мир!

Kateryna Pylypchuk ©️ 21/09/2022

#війнаякоютибуладлянас

...

Катерина Пилипчук

Твій щоденник, моя злива

Я каюсь, прочитала твій щоденник,

Де ти тримаєш свої думки потаємні.

Я теж не знала, що я лярва зрадлива,

Що мене та цікавість в зливу манила,

В ревнощі серця і мови брехню.

Я знову читаю, а не мирно сплю.

Ти якось казала, що доведеться мене вбити,

Якщо я у твій щоденник буду дивитись.

Ми розсміялися й жартували надалі.

— А що, як я змовчу? — я запитала.

І ти без сумнівів гадала, що це жарт,

А я під цим сховала свій фальстарт.

Я прочитала всі сторінки, ти нові писала,

А я із нетерпінням на продовження чекала.

Це мій улюблений серіал, мій сміх і гріх.

А моє покарання — мовчання батіг.

Це не я себе караю, доля, суча карма,

Бо в цьому світі немає нічого задарма.

Ти все писала про рожеве кохання,

Свої бажання, хвилювання та вагання,

Про друзів і про мене навіть кілька слів,

Про все, що мозок твій мистецький плів.

Я все читала й заздрила страшенно,

Чекала на наступний запис невтоленно.

Твоє рожеве кохання у мені надію викликало,

Бо й моє серце завжди кохання плекало.

Читаючи, я захотіла все як в тебе,

Так само порівнювати кохані очі з небом,

Писати про лагідні руки й поцілунки в щоку.

Пробач, тепер всі знають твою таїну глибоку.

Я вже зачекалася, люба, скоріше зі школи приходь,

Відкривай щоденник, словами в своє серце проводь.

Мене вже цікавість з’їда до кісток,

Коли ти вже допишеш секретів листок?

Як скінчиш іди, не забудь щоденник сховати,

Моє улюблене заняття його по кімнаті шукати.

Твій щоденник — поеми Вільяма Шекспіра,

Ти вибач, але я уже давно на них підсіла.

Тепер не думаю, що зможу зупинитись,

Потрібно мабуть сучій долі підкоритись,

Бо знаю, що ніколи не отримаю таке як в тебе…

Рожеве кохання до зламаних ребер.

Мені б порівнювати кохання веснянки

Із зорями на небі, з медом — поцілунки,

Та я ж не така, це твої думки про рожеве.

У мене кохання немає, хіба що зливи жовтневі.

А колись було. Та ця суча доля, бляха,

Не дала забити й одного кохання цвяха.

Мого кохання очі були наче волошки,

Мої улюблені квіти. Волосся — фісташки,

Шоколадом облиті. Моє кохання було зелене.

Твоє рожеве з тобою, моє вже давно загублене.

Рожеве кохання навіть звучить краще,

Моє зелене було й буде непутяще.

Ти з рожевим п’ять днів на тиждень разом у школі,

Нас з зеленим ділять тисячі кілометрів, дякую долі.

Сучій кармі окрема подяка, що завжди зі мною,

Водить від зеленого кохання стороною.

Я забула все давно, але твій щоденник, мила,

Піднімає мою злість і ревнощів крила.

Ти знову пишеш щоденник, а я вірш свій зрадливий.

А що як й ти мої вірші читаєш? Я жахлива,

Ти ж ангел з небес, що рожеве сонце покохав,

Ти найніжніше створіння у світі, що плаче в мій рукав,

А я лукавий погляд на зливу відвожу,

Глажу голівку, шепчу підло: — Я допоможу.

— Я за твоє кохання щиро рада,

Хотілось би мені сказати, та це буде зрада.

Я хочу твоє кохання собі, плачу як іде злива,

Бо ти така прекрасна, а я ніколи не буду така ж щаслива.

Зараз теж злива йде, щоб ти знала, до речі.

У мого зеленого серця знов смертельна кровотеча.

Мій вірш — мовчазне тобі зізнання.

Я уголос це ніколи не скажу, хіба що на прощання,

Та і те ще не близько, хіба що зі смертю,

А ми ще молоді. Мені собі пам’ять не стерти,

Тож пробач, я такою буду завжди,

А злива замітатиме правди сліди.

...

diastrofa

Вертатися додому

***Вертатися додому***

——присвячено усім, хто вимушено покинув рідний дім——

Коли тобі нестримно гаряче у грудях

І вже не можна витерпіти біль -

Знай, що тебе чекають твої люди

І повертатись будуть звідусіль.

Щоб йти вперед і світло проливати

І запалити смолоскип життя

Тобі цю іскру треба відшукати

Підняти віру й волю з небуття

А коли немає вороття

І здається, що це не твоє життя

Коли дім твій зруйновано ущент

Коли тільки біль і в серці тільки щем

Вертатися додому - нестримні почуття,

Вертатися додому - вертатись до життя,

Вертатися додому з сльозами на очах

Вертатися додому - це дуже довгий шлях.

Коли тобі нестримно гаряче у грудях

І вже не можна витерпіти біль

Ти пам’ятай - тримається на людях

Цей світ і лине пісня звідусіль…

і лине пісня звідусіль…

Kateryna Pylypchuk © 24/05/2022

#війнаякоютибуладлянас

Фото: Юрій Максименко «Дорога Додому»

...

Катерина Пилипчук

Балада про троянду, ворона і вовка

1.

Троянду білу чорний ворон покохав.

Недоторканість її ніжну клявся не чіпати,

Навчився мріяти про неї, коли спав,

Навчився наче соловей вночі співати.

Тендітних пелюсток торкався своїм пір'ям.

Він захищав її від вітру і дощів,

Він підставляв під снігопади свої крила,

Лиш зберегти її красу хотів.

Троянда біла ворона любила.

Намисто із роси вдягала з самого рання,

Гойдала пелюстками, зображала крила,

І мріяла кудись злетіти, хоч би й навмання.

Вночі його чекала, рахувала подумки зірки.

Вдивлялася у темний небосхил,

Сама собі вигадувала вірші і казки,

Вичікувала поруч рідний помах крил.

2.

Вона не знала ще, що ворон більше не злетить,

Що вовк переламав йому чорняві крила.

І від дощу нещадного немає кому захистить,

Троянда плаче, гнеться до землі, безсила.

На простирадлі неба Місяць вишива зірки,

Шепочеться із річкою, з деревами воркоче.

Не бачить він, як тихо, вздовж холодної ріки

Вовк підкрадається, сховавшись під покровом ночі.

Шипи троянду білу врятувать не в змозі.

І сиплються на землю ніжні пелюстки,

У відчаї троянда ллє гіркі криваві сльози,

Навіки проклинає всіх існуючих вовків.

3.

Розтоптане, сплюндроване кохання.

Розбиті душі, зранені серця.

Вовк знав тільки самотність і страждання,

Він заздрив всім щасливим і мерцям.

І допустити навіть він не міг самого існування

Кохання, щастя, справжніх щирих почуттів.

Він нищив все, лишаючи суцільні руйнування,

Він смерть ніс тим, хто посміхнутися посмів.

Віками він шукав спокою, відчайдушно вив.

Місяць мовчав, лякаючись вовчого гніву.

Вовк засинав серед похилених хрестів,

У мертвій тиші. Ані звуку, сміху, співу...

Вовк впевнений був, що завершив покарання,

Що не залишив жодного в живих.

Не бачив він, як на світанку рано,

Весь ліс трояндами тендітними зацвів.

...

Мія Валерія

/walk with me/

вітер рветься в наші груди

йдемо з нізвідки у нікуди

кросівки збиті та промоклі

і вікна в темряві замовкли

нам не сховатись в цьому місті

вона рахує рване листя

вона кусає свої нігті

нам не сховатись в цьому світі

дощ вимиває бруд та попіл

ми пара власного потому

пливемо разом до ковчегу

ми з нею — альфа та омега

вона наспівує романси

і скрізь суцільні дисонанси

краплини гасять сигарету

в кишені лиш дрібні монети

цугцванг в нерівному двобої

іди

іди

іди за мною

іди крізь темряву та вітер

крізь бур’яни та мертві квіти

крізь сонні бари та вокзали

крізь цвинтарі й концертні зали

іди крізь бурі й урагани

пробуджуй коматозні рани

зливайся з димом та імлою

іди за мною

йди зі мною

тримай мою знімілу руку

як хочеш — слухай серця стукіт

а злива б’є по нам сильніше

ми губимось в країні тиші

вона шепоче щось до себе

і підіймає очі в небо

над нами скупчилися хмари

в тумані граються примари

ми майже там. я бачу двері

і чую звук її артерій

іди зі мною. йди до раю

прийшли

заходь

не хочеш чаю?

...

Іван Бережний

Save me

Апатія стала причиною саморуйнації.

Осінь здирає шкірку із засохших ранок.

Намагався знайти себе, проте в масці я.

Намагався бачити сни, та за вікном світанок.

Намагався вірити в кохання, та повірив у смерть .

Намагався відчути запах весни, та вже відчуваю осінній дим.

Здається я падаю в глибоку прірву. У круговерть.

Та від інших ховаюсь за посмішкою. В мене якісний грим.

Що за маскою не знає ніхто. Та й який в цьому сенс?

Там гнила підлога, потріскані стіни, зруйнований хол.

Саме тут, деручи горлянку, я кричу, наче Х.

"So save me, before i fall"

...

Місячний_Лис

Коли у нічному борделі

Коли у нічному борделі,

що пристрасним потом пропах,

здригаюсь в обіймах Аделі,

блукає під вікнами страх

із п’яним обличчям бриґанта,

чекаючи, поки засну,

щоб двері фанерні зірвати

і викрасти душу ясну.

Чого би лякав мене злодій?

Та я не зважаю на це,

і з криком у груди холодні

ховаю солоне лице.

Тому мене більше Адела

не любить уже, як було.

Тому в цю січневу хурделю

до церкви мене занесло.

Сміються дружки наді мною,

і скоса зорить панотець,

коли волоцюга із гною

до янгольських кличе сердець.

З лопатою я нерозлучний

таланти ховаю в землі.

Все так. І мене це не мучить.

Слова мене мучать малі.

Поети то грішна порода,

спасай мене мати свята

шепочуть самі із болота

осквернені срібні уста.

...

undyber

Ізюм біль, смерть

Стіни, стіни, стіни

довкола стіни шум і крик

людей довкола в темноті

ми є і нас немає.

Вони ведуть мене кудись

Я мирний тихій і спокійний

хоча це не так, але я їм не скажу

я той хто землю свою боронить.

Вони мене питаю кулаками,

молотками, шлангами.

Ламають мені руки, ноги.

Б'ють по легенях, ребрам.

Нестерпний біль йде по моєму тілу

Не знаю чи я мовчу, чи я кричу

Не знаю вже нічого біль затуманює усе

я їм не скажу нічого.

Їм байдуже на слова мої та інших.

В них ціль підкорити непідкорене

показати велич огидної своєї

рускай земли....

Вони застили у своєму брудові

в тих часах коли безкарно можна

робити було все і прикриватись

тим, що ти зі спеца групи вбив

Думаючи про це я не боюсь померти

я не боюсь, що мене забудуть

я не боюсь залишитись ніким.

Я є сином, батьком, чоловіком,

воїном і людиною своєї Української землі.

________

17.09.22

...

Тетяна Фан

Якщо...

Якщо мене спитають чи зі сталі я?

а я скажу, що НІ

відповім просто та спокійно.

Я захищав своє місто на Азов сталі.

Я був мирним, любив писати програми

та розвивати IT у своєму містові.

Якщо спитають чи сильний я,

а відповідь моя буде

Проста банальна Ні.

Я просто знаю, що я такий і є

мене так батьки виховали,

брав я приклад з тата.

Якщо скажуть, що я міцний мов залізо

бо переживаю страшний біль в нозі.

Я скажу, що ні "Я всього-на-всього людина",

як і кожен переживаю страшний біль, але

не я один таке переживаю

просто я добре приховую все це.

Якщо мене спитають "як мій настрій"

Я відповім, що непоганий і що все добре

Бо, що я можу тут сказати коли поряд мої

побратими та наші валькірії поряд.

Віра, настрій, теплий та спокійний погляд

зараз єдина наша сила та підтримка

щоб не зламатись під цим тиском та тортурами.

Якщо мене спитають "Чи був інший вибір?"

Я відповів дивлячись чого саме ?

Йти захищати рідний дім чи того, що нас забрали у полон

Я відповім Захищати дім був моїм вибором давно,

а ось полон не вважаю, що це був єдиний вихід,

але все ж таки його по суті не було є

Якщо мене спитають "Чи страшно мені тут?"

Я відповім ні не страшно навіть не боюсь померти

Страшно лише за те, що мене не зможуть обійняти рідні.

За те, що мої побратими втратять віру, зламаються та опустять руки.

Перестануть оте все терпіти...помруть так й не повернуться додому

та їх десть поховають у невідомому місті де навіть ніхто ніколи не пройде.

Якщо мене спитають "кого б я хотів побачити?"

Я скажу маму та сестру, їх очі красиві, теплі, наповнені посмішкою

Вони мої оті безмежні сили, які тримають мене тут

на цій землі хоча, мабуть, це Пекло ніж земля

Бо так себе ведуть лише нелюди, які

звичайне місце перетворюють на пекло.

Я вірю та знаю настане час та день.

Засяє сонце та вщухнуть вибухи,

не будуть прилітати більше ракети

не буде більше сліз, страху та відчаю.

І якщо мене спитають чи радий я таким змінам

Я відповім Звісно так, нарешті тиша, спокій.

24.09.22

На вірш мене надихнула інформація про ще одного воїна з Азовсталі Дмитра якому 24 роки.

Який пішов захищати своїх рідних та свій дім.

...

Тетяна Фан

/brave new world/

це була стара радянська квартира

шпалери з візерунками місцями обідрані

червоний у білу горошину чайник

стіл в якому не вистачало ніжки

адам і єва сиділи за ним

там було шампанське та радіоприймач «Олімпік»

новини про створення світу

прямий репортаж

її оголене тіло підходить до підвіконня

за вікном темрява й порожнеча

мабуть будівельники просто ще не дійшли

до нашого району каже вона

в нашому світі завжди все робиться

через одне місце каже вона

хоч світу всього сім діб

він наливає шампанське

як твоє ребро питає вона

не відросло

він підносить шампанське до її губ

вона п’є маленькими ковтками

він залпом

в цьому світі каже він

не можна покладатися на когось

в цьому світі каже він

треба робити все самим

то може створимо власний світ

чи нам і далі просто сидіти та пити шампанське?

...

Іван Бережний

Дороги

Ти знав, що я люблю таксі,

Що я люблю блукати по дорогах,

Що слів моїх могучі посланці

Живуть й ростуть на вулиць рогах,

Що я люблю оленячий трамвай,

Це той, в якого замість вусів роги,

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

Ти пам’ятав, що моя музика — двигун,

Що я люблю водити мотоцикл,

Що у моїх очах живе шпигун,

Який ще не перестає тебе любити,

Що я ненавиджу усі білі кросівки світу,

Бо пил доріг, які я так люблю,

Бруднить кросівки, і їх треба мити,

А я ненавиджу себе, коли я це роблю.

Ти бачив, що моя любов до тебе,

Що вона перевершує мої думки,

Що вона доторкається зеніту неба,

Де пролітають мої любі літаки стрімкі,

Що я б пройшла усі дороги на Землі,

Якби вони мене вели до тебе,

Але мої шляхи заплутані й дурні,

Вони мене ведуть лише куди не треба.

Ти на собі відчув, що моя злість швидка,

Що я люблю ламати твої нерви,

І люблю бігати по місту досвіта,

Що я отруйна, невгамовна стерва,

Що мотоцикл мій переїжджає твої ноги,

Бо твої кеди не витримують мій темп,

Що моє та твоє життя — різні дороги,

Серед який я розтягла похідний тент.

А я тобі розповідала, що люблю модерн,

Що вічно пам’ятатиму небесні літаки,

Що у мені ненависті та горя сто цистерн,

А доброти й любові завжди навпаки,

Що я люблю лише дороги та міста,

А люди у моєму серці зайві,

Що від натури я здавалось би проста,

Та спалює все навкруги моє сердечне сяйво.

Та що б я не казала, ти завжди знав правду,

Що у моєму серці поселився ти,

Що я тебе бажаю люто й спрагло,

Що серце розривається від пустоти,

Що коли я тобі казала відпустити й йти,

Я потайки благала тримати вічно мою руку,

Я так хотіла, щоби ти сказав категоричне ні,

Відтермінував, змусив забути про розлуку.

Ти знав, що я тебе благала відчайдушно,

Що я б покинула заради тебе мотоцикл,

Що розламала б стіни свого серця незворушні,

Що одягала б кожен день білі кросівки,

Що я б забула літаки і свіжий подих неба,

Що закривала б очі по дорозі, забуваючи шляхи,

Що вгамувала би свій пил, якби це було треба,

Що я б зробила все аби вблагать тебе не йти.

Ти бачив, відчував і пам'ятав про мене все,

Я ж думаючи про тебе згадую пустку.

Хочу вибігти на темне нічне шосе

Й позбавитись від свого мозку згустку,

Бо який з нього сенс, якщо тебе не знає.

Я стерва страшенна, ніколи тебе не питала,

Тепер сама себе за це караю,

Ненавиджу, якою я без тебе стала.

А ти, а ти пішов. Не чув, як я благала мовчки.

Хоч знав, як сильно на літеру «л» я тебе.

Лелію, лаванда, ландшафт, літачки,

Люто, лінза, лімузин, лірика, люблю тебе.

Люблю. Тебе. А ти? Вже ні, я знаю.

Ти пішов — і я на вулиці до ранку,

Тебе з своїх думок втрачаю,

Катаюсь швидко на своєму байку.

Ти ж знав, що я люблю оленячий трамвай!

Це той, в якого замість вусів роги…

Що я благаю: «Ти мене не забувай,

Хоч наші два життя — різні дороги».

А ти, а ти забув. Я знаю це напевно,

Що твої кеди ходять поряд з туфлями її.

Не хочу більше витрачати слів даремно.

Бувай. Забувай все. Як я дороги свої.

...

diastrofa

Таксидермія нашого часу

Таксидермія нашого часу — шкурки новин на відлиті форми

думок — синє зміниш на чорне,

і на полях закривавиться золото.

Скролиш стрічку, а там збито, спалено, сколото,

стоптано і розтерзано.

І у грудях зимно і мерзло —

не сховатися, не зігрітися.

Боже, боже, куди нам дітися?

(бери термос — в підвалі холодно).

(бери зброю — на фронті гаряче).

І вогнем, і мечем,

і голодом —

не боятися і не гаятись.

І не каятись —

на краю чи за краєм.

А втім знаєш:

не жди Бога — він вмер в Одесі

учора — «Христос воскресе!» —

кривава меса — «Воістину».

Хтось в рюкзаку несе дім — два альбоми і сіру кішку.

Дім пагінням росте з грудей — корениться в розбиту доріжку,

рветься з хрускотом зламаних ребер — щоразу агонія:

де ми, звідки, куди і хто ми є?

Хто ми є?

Хто ми?

Із цієї зими,

із димів і полум'я,

євшана́ми і полуднем

створені, зморені, зранені,

чорні вікна сліпими ранами,

чорне небо сліпими кулями-зорепадами,

дощами і градами

нам на голови

падає-падає-падає

білим сонцем фугасу.

( 25.04.2022)

...

Маріка

Тилове

Колись знов буде ліс, чисте небо і запах трави,

свіжа кава з собою, в дворах — ліниві коти,

сміх на вулицях та квиток на якийсь літак,

все ось так.

А ще будемо ми.

Ми, що завжди трохи невлад.

Що тоді не згодились нікому, тепер невпопад,

і за кимось із нас пустота, а за кимось хрести —

їх нести.

Їх нести і ховати під пальцями те, що нема,

недоствореність душ, недоречність без меж і без дна,

Недостатність життя — пересиченість лихом стократ.

І суцвіттям стокроток ряди помарнованих дат.

Помарнованих днів у фантомах сирен і тривог...

Знаєш, там, в бліндажі, спить небритий і стомлений бог.

Ти ж бо бачив його.

Серед клаптів розстріляних снів —

тих підслуханих снів, сороміцьки украдених слів.

Слів чужих.

Не твоїх.

І ковтати вину мов вино

за оте, що було, а з тобою, однак, не було.

Колись збудеться так: чисте небо й незаймані сни.

А ще будемо ми.

Із війни, де не сталось війни.

...

Маріка

І знову Кобейн

Ти мов виросла в руках

повних віри та любові,

без усмішки на устах

та блукаючи в діброві.

Просто сонце світить там,

де стоїш ти на твердині,

там же де тебе нема,

не існує місця нині.

Людей там теж не існує,

і сердець у них нема.

то лиш думка провокує.

Є на світі тільки я.

Тільки я і блідий місяць,

де сидить на нім Кобейн,

він був точно українцем,

і співав мені пісень.

...

Citrus _S_M

Втрачене літо

Легка блакитна сукня, волосся довгі коси

Нагоди бути дружкою мені не підвелося

Підбори обирала неначе Попелюшка

Минув давно той серпень, та досі я не дружка

Легка блакитна сукня, висить у пильній шафі

А може її розірве одним з отих снарядів

Обрізала ті коси, забула вже про сукню

Те літо молодеє не в змозі повернути

...

korfova

Харків

Сотні літрів кави

Кілометри під ногами

Впевнена, що пізнала всі твої підвалини

Вічні затори, сварки через парковку

Впевнена, що більше не знайду такого

Відродження розстріляли, проте не свободу

ракета в центрі нагадує про перемогу

Ми скинули не серп та молот

А ватну завісу

Бетон такий твердий, неначе то залізо

Холодна гора кінцева станція

Не зможу це забути, ти маєш рацію

Трємпеєль, градуснік, стєкляшка

Стерти з пам'яті буде дуже важко

Розбомблена ХОДА та корпус універу

Наївно думати що це вб'є мене

Будинок "слово" тихенько промовляє

Страшніше за нашу лють нічого вже немає

...

korfova

Безнадійно закоханий в Серсею

Про огидний зв'язок брата з сестрою,

Всі навкруги гудять.

Але я був твій, а ти була моєю,

Нехай вони замовчать.

Людини лихішої не зустрічав,

Та й дивовижнішої теж.

Різних пані я знавав,

Такої як ти ні одне королівство не має.

Та й не заслуговує, в усіх сенсах.

Ти гордовита левиця,

Горою за сім'ю.

Нехай душа твоя і чорна,

Однак я тебе люблю.

Неправильно це, знаю –

Ганьба сім'ї і все таке,

Але без тебе я згораю,

Втрачаю розум,

Помираю.

Вибач, кохання моє,

Що не вберіг сім'ю.

Посеред каменів Червоного замку

Схоронять нашу з тобою історію.

Я віддав своє серце і меч,

Але не зміг вберегти

Тебе від тебе ж самої,

Від душі твоєї темної і гнилої.

На жаль, клятву не стримав,

Не вберіг від ворогів

Та злих язиків.

Мине вічність, але кохав і кохати буду –

Жорстоку королеву Серсею.

І пусть засуджує весь світ

Я ні про що не жалкую!

Крім того, що втратив тебе і дітей.

17 червня, 2021

...

Fröhliche Kitty

Тримати стрій

«Тримати стрій!» ‒ кричали в небі янголи.

Луна котилася ‒ тримай, тримай, тримай…

На крила їм людські молитви падали ‒

Пекучі, наче фосфорний снаряд.

«Тримати стрій! Ми втримаємо небо!

Прийшла підмога, вистояли ми!»

Лиш молитви, які уже не здійсняться,

На землю поверталися слізьми…

...

Олена Белінська/Бабка Лєнка

/women/

жінки

зі шкірою неначе топлений шоколад

гріються десь біля лона сахари

пісок під ногами

пісок під очима

пісок під нігтями

який вони риють вже століття

сподіваючись натрапити на джерело

холодної та свіжої мов дихання землі

води

натомість

під руки їм трапляються лиш скорпіони

які і досі дивляться перед собою на

ребро першого чоловіка

бо ж не вміють

читати

тим паче перекладати священні писання

а значить і бачити

бо ж дивитися не значить бачити

складний процес проходження думки

крізь призму досвіду насправді

не складніше за процес перетворення піщинок на шкірі цих жінок

в частину їх самих

треба лиш час

терпіння

наполегливість

та що ти скажеш скорпіону

отрута якого являє його в цілому

і душа його - жало

тому ці жінки терплять цей біль

і риють пісок

з надією та терпінням

і пісок їх за це не пече

а ніжно зігріває

загоює укуси

і сам розходиться перед їх руками

...

Іван Бережний

/regression/

ще трохи жахіть

ще трохи безсонних годин

ще трохи тривоги

ще трохи невтішних новин

свідомість ламається навпіл трухлявою гілкою

час зупиняється і

біжить проти власної стрілки

на світанку

сонце буде повзти в укриття

з-під землі вийдуть люди

і назвуть це початком життя

сигарета між пальців

утвориться з попелу й диму

вірші розіб'ються

на синтаксис

слово

та рими

злива осіння

з калюж поливатиме небо

після пігулки заниє

зворотній ефект плаце́бо

хвороба означить здоров'я

здоров'я означить хворобу

смертю назвуть заповзання

у материнську утробу

реальність сховається

в чистих дзеркалах

вогонь розгориться з води

і погасне як спалах

ранок означить вечір

вечір означить ранок

куля летітиме в зброю

куля летітиме з рани

рани затягне

залишиться тільки синець

кулі розтануть

і буде гарячий свинець

всесвіт розчиниться

залишить по со́бі море

море розійдеться

залишить по со́бі морок

морок залишить по со́бі

страх та депресію

ми зараз тут

на останній сторінці регресії

...

Іван Бережний

на стежині з осінню...

і як наче з шуму

рвані хмари в небі.

в суєті у тлумі

рухатися треба

і штовхатись ліктем

зліва...справа також

і тримати ліки

на випадок всякий.

де там тії гапти -

стежку гаптувати,

болота як раптом

і залізні ґрати.

і тлумить як вітер

всі, що в тлумі, долі.

а життя як витвір,

де не грають ролей.

де живуть, існують

і гостюють люде,

здрастують, хворують,

день у алілуях.

і ці хмари в небі

білосірі в шумі

зовсім без потреби

в суєті у тлумі.

і лягають тіні

хмар тих невеселих

на ліси осінні,

степ, гаї, оселі.

а в якомусь дворі

гойдалка зі скрипом -

із вітрами в хорі

мовить в небо хрипло.

хитані дерева

плачуть листопадом... -

впало листя кревне

з гілок

в землю саду.

пахне впалим листям

(сум в душі і спогад).

небо хмарне висне

наче Божий погляд...

...вийшов тихо з хати

на стежину саду,

щоб не заблукати

у думках безладних.

опершись на костур

йду під сонцем хмарним.

у серпанку осінь

поруч мене...гарна.

...

Ем Скитаній

Ось останній листок пожовтів

-Ось останній листок пожовтів

І остання сторінка життя.

-Що сказати ти цим хотів?

Вже не гріють людські почуття?

-Вже не гріють серця людей,

Кам’яними стають щодня.

-Але ж є серед тисяч ідей…

Непомітна, маленька моя.

-Непомітна. Не бачив її.

Загубилась напевно вона.

-Не відчув ти тепло її слів?

Навіть коли зима?

-Навіть тоді – мороз.

І сірник не зігріє душу.

-Але ж сірник-теж вогонь.

І для багаття служить.

-Вогонь теж з часом згасне.

Все згорить і попелом буде.

-Так згорить, але буде ясно.

І я цю мить пам’ятати буду.

-Пам’ять теж мов зрадливий листок,

Пожовтіє і всі забудуть.

-Але серед тисяч думок,

Я пам’ятати буду.

Я з весною прийду, разом з сонцем.

Я прийду коли все зацвіте.

-Я цвісти із тобою буду?

Тоді добре. Я згоден на це.

-Ми разом будем цілим садом,

Цілим лісом у світі цім.

-А що на рахунок «зради»?

Я не витерплю таких слів.

-Таких слів я теж чути не хочу.

І такого я не скажу.

-Може ти мене просто забудеш…

Наче першу щасливу Любов.

Ми боялися і страждали

Піддаючи сумніву все.

Наче жовтий листок зав’яли,

Хоч любили понад усе.

...

Svitlana.Turchuk

НЕСПОДІВАНКИ ПРИРОДИ

НЕСПОДІВАНКИ ПРИРОДИ

Сьогодні випав перший сніг

У Карпатах України.

Він несподівано заліг

На горі у ці години.

Собою квіти він укрив

На горі Попа Івана

І ще навкруги застелив

Площу свіжого бур’яна.

Ми так скоро не чекали

Від зими холодний привіт,

Бо ще листя не опало

Та на квітах палає цвіт.

Що поробиш – у природи

Несподіванки бувають:

То дощі нароблять шкоди,

То вітри гілля ламають.

Нам же тяжко догодити,

Бо так невизначені ми,

Що зимою хочем літа,

Літом чекаємо зими.

18.09.2022.

...

Мирослав Манюк

Втрачене

Напевно не варто писати

Цих віршів даремних й бездарних

Але ледь живе, та ще б'ється

Моє серце від ран оцих рваних

Ми з тобою живемо як у пеклі

Тихо тонем в вогненній ріці

За наш гріх - страшний, непрощенний -

Синьо-жовтий браслет на руці.

Синій з жовтим змішалися з кров'ю

Червоний з чорним з грудей проросли

І ночами шептали молитви

Щоби хрест свій і далі нести.

Наші предки віками боролись,

За свободу на смерть вони йшли

Сотні й тисячі всіяли зерен

Міліони із них проросли.

Тепер наша настала година

Заплатити криваву ціну

І найкращі уже заплатили

За не нами почату війну.

Як же боляче це розуміти

Більше плакать немає вже сил

На коліна впаду біля ваших

Невідомих нікому могил.

Ваша втрата найважча подія

Ваша втрата найтяжча вина

Спочивайте у мирі, Герої,

Ми за вас їм відплати сповна...

...

metida_kastor

Ніч зими

Чудовиська реальні і вони були людьми.

Зима буде довга – дізналися в кінці зими.

Гинуть найкращі, тривоги об'єднують душі.

Під завалами смерть, примарні здобутки й гроші.

Світла в спогадах мить – сонце і соняхи квітнуть.

Знову сильно болить – холод прийшов непомітно.

Лють темна, а сльози без домішок світлих думок.

Та світло повинні крізь морок нести до зірок.

Щоб нелюдь зосталась тільки у пам'яті світу.

Після ночі зими йде сонячне довге літо.

...

Олександр Бондарчук (Sash_Ko)
16+

Завжди є надія

Розбиті мрії розстріляних часів.

Забуті дні глибокої печалі.

І як би сильно серцем не хотів

Не вдасться вже втікти подалі.

Зруйновані міста, мов чорно-білий фільм,

Лиш здалека в куточку вітер виє.

Серед чужих, холодних, сірих стін

Усе ще є вона - Надія.

Поламані крісла і спалені книжки,

Та світло вдалечі видніє

Там за постом, серед з піском мішків

Сильніша від усіх любов жевріє.

Розтріщені кістки, понівачені душі

І злість пронизує, так глибоко, наскрізь.

Відплата буде за усі пролиті сльози.

Люби, надійся і за це борись!

...

Svitlana.Turchuk

/we`ve learned/

ми навчилися заново жити

ми навчилися заново дихати

розрізняти чужі силуети на вулицях

нам нема куди їхати

і по правді не хочеться їхати

якщо дім мій руйнується -

хай зі мною руйнується

ми навчилися заново чути

ми навчилися заново бачити

із підвалів виходити ніби з утроби

доки світ намагається щось розтлумачити

доки світ заперечує власну хворобу

ми навчилися заново їсти

ми навчилися заново пити

відчувати смачну прохолоду води

розбирати завали

підіймати бетонні плити

сподіваючись все ще когось там знайти

ми навчилися заново нашій буденності -

сигарету тягнути

смакувати ранковий еспресо

ми навчилися заново навіть ревності

усвідомивши всю беззмістовність

її як процесу

головне - ми нарешті навчились чекати

своїх рідних

коханих

та затишне літо

під ракетним ударом

під вибух гармати

ми навчилися вірити в краще

ми навчилися заново жити

...

Іван Бережний

/how are you?/

як ти там? яка там сьогодні погода?

кажуть у царстві мертвих тихо та прохолодно

кажуть що Цербер там завжди голодний

і гостям він привітливо скалить зуби

які вони ті береги тиховодного Стіксу?

чи приймає Харон мастеркард або візу?

і до речі ти так спішила що забула валізи

як ти добралася люба?

я спитав би чи спала в дорозі чи й досі сонна

чи щасливий Аїд разом з Персифоною?

та твій телефон як завжди поза зоною

то пиши хоч короткі листи

як тебе влаштували: хостел чи ол інклюзив?

чи ти не зустріла там рідних і друзів?

прошу не згубися в тумані ілюзій

залишай за собою мости

якщо вирішиш повернутися — будь ласка приходь із миром

відкоркуємо біле напівсолодке приготуємо макарони під сиром

будемо довго балакати як захочеш — мовчати щиро

немов засуджені разом до страти

будемо знову дивитись ночами арт-хаус по телику

ми вже знаємо: смерть іде не з косою — смерть йде з ножем-метеликом

вона навіть не проти пропустити по келиху

перед тим як когось забрати

якщо вирішиш повернутись — попрощайся з місцевими

нагодуй зголоднілих циклопів та левів

бо навряд чи ти знову увійдеш в ті грати сталеві

якщо так — лиш зі мною пліч-о-пліч

якщо вирішиш — я сховаю тебе під теплу маніжку

вчиню найзухвалішу в світі крадіжку

й нас чекатимуть вічні тяжкі перебіжки

якщо ти готова —

просто

розплющ

знову

очі

...

Іван Бережний
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Клаптик для печворку. Долучитися не можна пройти повзНаталіна Мазур
22.05.2024
Стався черговий експеримент. На вкладці з творами ви можете побачити 4 (тепер вже 5) обкладинок, під ... Детальніше
Новини прислівникаДанило Великий
22.05.2024
Усе ж таке, знаходжу сили писати нові вірші. У останні часи старі вірші вже нікого не тішать та й сл ... Детальніше
Конкурс Квантова Україна. Подорож у чорну діру одиниць.Moonrise Darkness
21.05.2024
Цей допис не призначений для тендітних квіточок. Є спойлери. Відгуки на найкращі конкурсні твори: ht ... Детальніше
О, ні! Плагіат!Крапка
21.05.2024
Чи бувало у Вас таке? Бродите Ви просторами інтернету, мережі, інформаційних сплетінь... Словом, в ... Детальніше
Квантовий п'ятакСергій Василюк
12.05.2024
Пишемо сюди твори з конкурсу "Квантова Україна", яким Ви поставили найвищі оцінки. Прочитав 30 твор ... Детальніше
Моїм мітичним читачамАндрій Касьянюк
22.05.2024
Привіт. Вирішив написати цей блог, щоб підбити певні підсумки. Нещодавно відбувся великий апдейт мог ... Детальніше
На Аркуші вже:
10995читачів
125838коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: