Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Сяюча темрява

На балконі, в мертвій тиші

Ми на двох палили цигарки

Ти розказував багато, як це

Жити в повній тьмі

Та темрява твоя сіяла

Чистими зорями

Ти казав мені, що світла геть не бачив

Але й запальничка, завжди в твоїх руках

Перший затяг робииш ти

Останній ж я

Згасаю разом з нею

Ти описував мені ту чорну іскру

Що вбиває тебе день за днем

Я ж бачила всього лиш той залізний корпус

Який тримав ти так паскудно

Дзеленчать церковні дзвони

Потемки пройде мороз

На балконі, в мертвій тиші

Мертвий тепер тільки ти

...

не соня

Геометрія вічного

Можливо птахи, як і люди нудьгують за світлом.

На пляшки з повітрям колись закоркованого погляду -

Чіпляє наліпку з далеким-далеким спогадом

Пам'ять. Чи...

Можливо, птахам всеодно і картина світу

Оживає для тих, хто шукає прозорий вихід

З пейзажу безкрайнього неба у вічність підрамника.

12.06.2021

...

Володимир Каразуб

Захисники Батьківщини

Біль війни, страх, гіркота втрати друзів -

Ви мужньо у строю.

Озвірілий ворог, засліплений ненавистю,

На мирних людей, що йдуть з палаючих міст,

З літака скидає бомби.

Окопи, бліндажі… це буде минуле.

Україна наш дім!

Перемога за нами!

У будинку не повинно бути ворогів,

Повернемося до звичної роботи.

Без вас

Дерева не зацвітуть,

Батько, мати біля порога не зустрінуть,

Люблячим людям доведеться розлучитися,

Дитячий сміх задзвенить і зникне у вічності.

Дозвольте потиснути Вашу мужню руку.

І низький уклін.

...

Кім

Вітер

Розстебні сорочку, відчуй порив вітру,

Вітер нічого не пригладжує.

Нехай волосся розтріпає не рука і не гребінець.

Вперися ногами в землю, в палубу,

Тільки вітер нас гартує.

Він сильний небувало, може перекинути,

Але це не поразка твоя.

Ти підвівся з колін і знову готовий до поєдинку,

Він гідний суперник.

Вітри бувають різні,

Так, але ми говоримо не за вітерець.

...

Кім

Ти от знову пройдеш по пам’яті

Ти от знову пройдеш по пам’яті,

В день теперішній – в час навиворіт,

Де залишився я, як пам’ятник,

Що до парку зітхань не вибраний.

Що забутий в ескізах і в кресленнях,

Я примерк і помер в поезії.

Я - не вибраний - став закреслений,

Словом з розуму, тихим, зведений.

Не забути того, що не справдилось,

Тут не легшає світ самотньому.

Кожен любить своєю правдою:

Любить спогадом та безпам’яттю.

26.04.2020

...

Володимир Каразуб

Вечір місто колише

Вечір місто колише,

Закрадається в кожен дім,

Угамовує гамір тиша,

Розповзається темна синь.

Не спиняють кордони тіла,

Стін немає, немає людей,

Тільки думка росла і міцніла,

І сотала мрію з тіней.

Тільки стукав дощик у вікна

Так, як сотні минулих літ,

Виникали обриси звідтам,

Де буяє між снігом цвіт,

Де минулого крига скресає

І Харон повертає назад,

Хоча течія і не пускає,

Але думки тягне канат…

У долонях горнятко кави,

І так само лопоче дощ,

І мовчання дзвінке між нами,

І зрадливий пальців дрож,

І так само сміливий вечір

Висікає вогонь чуттів…

Тільки холод чомусь по плечах,

І у кріслі ніхто не сидів…

...

Світлана

коли цвітіння...

за полем бою

руїни воєн,

з недолі доля,

упале слово

гірка полова.

і погляд в обрій

у злі спідлоба.

з одаль одина

у мерзлі днини.

і розпач-відчай

хвилині вічній.

і сповідь болю

в охриплий голос.

і крики в ліні

весни між тіні.

дзвінким спаданням

весна вітання -

з небес негода

ця корогодом.

хитання хитань -

вітри у вітах.

туман омани

вітань останніх.

і кроки плинні

з полону-пліну

в цю мить останню

у час світання,

коли цвітіння,

зоря на іній,

дощі сльотою

з небес святою,

вітри бурхливі,

гроза і зливи,

пташині співи

і крики півня,

і днини...днини

в сітях одини.

в душі неспокій

і сум глибокий.

напилий вітер

блукач у вітах...

...шумка повз мене

весна знаменна.......

...

Ем Скитаній

Ти розпустиш своє волосся

Ти розпустиш своє волосся

В день, що згубить усі метафори,

І настане – нічого кращого,

Як розбити античні амфори.

І настане – нічого більшого,

І нічого за подих вічності

В безмовному стані зречення

Від духу мистецтва античності.

Від слова і рими – стриманий,

Твоїм розхвильований поступом,

Як світлом так тінями випитий,

В кімнаті, в розвалинах простору.

Не залишиш нічого більшого,

Поклонінню, як формі та лінії,

Безперечно єдиним витвором

В колонах і в контурах пінії.

І в колонах коліна іконами,

І від поясу вище – копія,

І від поясу нижче – лонами,

Храм Венери – твоя історія,

Храм Венери – твоя колонія,

Вищий дух над людськими законами,

Храм Венери – твоя релігія

І корона жагливої сфери,

В рік такий від незмінної ери,

І назавжди в свою незмінність,

Як і вчора, як завтра й сьогодні, –

Не вільні і завжди голодні,

Ми.

P. S. Ваші паломники.

25.06.2019

...

Володимир Каразуб

Вітер і сонце

Вітер і сонце заглянули до мене у віконце

Дві стихії протилежні,

Але Богу вони прилежні.

Вітер тарабанив і буяв,

Бо завжди причину на це мав,

Хотів він очистити все на подвір*ї,

Неначе лютий вихор у повітрі.

Сонце ж посміхалося

Із землею кохалося,

Світило ясно освітлюючи горизонт

І для прогулянки уже не треба зонт.

Вітер і сонце зустрічалися

І про те хто потрібніший сперечалися,

Б*ються довго і чубляться,

А Бог за кожного заступиться.

І скаже що вітер і сонце потрібні,

Що і вітер і сонце по своєму здібні

І кожен від Бога винагороду отримає,

А от за те що сперечаються- може й покарати.

Раді сонце й вітер, що людям обоє потрібні вони

І хай там хоч заметіль чи ураган прийди,

А вони справно працюватимуть

Та ще й один одному допомагатимуть.

...

Діана Гобой

Самотність

І ось я знову залишилась одна,

Не відчуваючи нічого, окрім порожнечі.

Можливо я була занадто жорстка?

Можливо ставила складні задачі?

Та начебто ні, я ж знала чудово,

Що так все і вийде наприкінці.

Питання було тільки: наскільки лайново

Я відчуватиму себе у процесі.

Мені було нудно і з ними, і без,

Емоції не відрізнялись.

Я просто ходила по кінчиках лез

І посміхаючись, прикидалась.

Я брехала про сльози, про подив, про сміх,

Мені було не цікаво.

Казала дурниці про себе і всіх,

Неначе це була правда.

Але у кінці, коли хтось запитав,

Відчувши "це те, що чекала",

Я прямо сказала, без жодних вистав:

"Ще спочатку я у вас вигравала".

...

Вікторія Сиволап

Пісня Морфея

Тепер він спить в обід на ложі травня,

Під шум дощу із восковим обличчям,

Чекаючи, він знає, що намарно,

Прокинутись від сну його покличе

Вона.

Але він спить не витримавши часу,

Що тінь твою видовжує до краю,

Де пустота зривається в провалля

Смичком, що ріже горло контрабасу.

Тепер він спить в обід на ложі травня,

Подалі від турбот і волі світла,

Віддавши волю серця волі тіла,

Прийнявши мертву волю задзеркалля.

Тепер він спить. Нещасний спить та хворий,

І в ньому дух гуде тремтінням в ефах.

В кімнаті пахне млосно каніфоллю,

Де він застив байдужим горельєфом.

Він змучений лежить; хай сон за вічність,

Для нього буде. День та ніч одну

Складуть йому з дощу прадавню пісню,

І щезне все, що сталося до сну.

05.06.2020

...

Володимир Каразуб

Весна

Дрімає похмуро на дворі нудьга,

Весна, весна- де ж вона?

Уже відтаяли сніга,

А її все нема і нема.

Ні вона тут, вона вже прийшла

Знов вернулась і буйно зацвіла.

Вона кругом, вона у наших серцях

І он на тих безкраїх манівцях.

І заспівала ніжним споловиним голосом,

Засвітила золотим пишним колосом,

Засяяла яскравіше сонця,

Щоб описати її красу не знайдеться жодного красномовця.

І розтягнулась на всі кордони України весна,

З тобою, весно, вся українська краса ожила

І в світ благополуччя і мир принесла

Дякуємо, весно за те, що прийшла.

...

Діана Гобой

СПОКІЙ

Ніч. Хочеться спокою.

Я заберу з собою

Ці всі ночі.

Хочу бути з тобою,

Витирати рукою

Твої очі.

Як була ти зі мною,

Та як грала красою

Не забути.

Душу топчуть ногою,

Все змінилось зі мною

Дуже круто.

Із серця хвилі гною

Витікають рікою

Нескінченно.

Забираєш з собою

Роки мого спокою

Повсякденно.

11.03.2023.

...

Мирослав Манюк

На вулиці

На вулиці

мене зупинив перехожий.

“А чого це ти не радієш?!”

спитав він обурено.

Я тільки знизав плечима, згорбленими од

невідомої причини.

Перехожий

перекривив мій рух,

гордо випрямився і пішов собі далі

ходою впевненою і

пружною, наче тенісний м’яч.

І я теж

потягнув далі нитку своєї дороги,

вже трохи поспішаючи,

бо через порожню балачку міг

запізнитися до роботи.

Але,

мабуть,

нерадісне обличчя моє сьогодні

особливо впадало у вічі.

Поліцай, що наздоганяв товаришів по патрулю,

наговоривши по телефону

приватну розмову з

дружиною,

зупинився раптово,

руки в боки, і поклав застережно

долоню на гумову палицю, що звисала

збоку запасним членом.

“Чому не радієте?”

спитав він суворо і зажадав од мене

документів.

Я показав свою картку, яку взагалі то

не ношу, бо ж боюся загубити

внаслідок постійно розпорошених думок.

Він порівняв похмуру фізію на фото

з одновалентною пикою на мені

і попередив про наслідки,

відпустивши на цей раз

із квитанцією про штраф у зубах.

На роботу я, звісна річ,

запізнився.

Друг начальник

зустрів мене на порозі й

повідомив, що такі курбети йому ні до чого,

тож я можу вважати себе

вільним.

“До того ж, я тобі не раз гудів на вухо,

щоб ти не ходив тут надутим,

як інтимний прилад,

налитий тридцятьма відрами води

на пробу” щиро сказав мені він. Іди,

отримуй вихідні”.

Тепер я ходжу вулицями,

обідраний і безробітний,

і посміхаюся до себе, як останній дурень.

Сам не знаю

з якої притичини.

Люди

озираються на мене,

сторожа права та порядку

при моїй появі розщебає кобуру.

І чого б то я радів,

як той дурень, якому були наказали молитися,

як закінчений бовдур,

що виходить із храму

з головою, схожою на кедрову шишку,

з якої вивірка вилущила

останню насінину?

...

undyber

Кирилівка

“Чого ти крутишся немов у спині шило”

спитав мене учора Хворий Брат.

Я сам дивуюся, мене чи не сказило.

Пора тоді нам до кирилівських палат

рушати в супроводі янгола в халаті.

Шукав я вірш на тисячу карат

а опинився в божевільній хаті.

Тепер у ній блукаю наздогад:

у роті колесо, важкі на вікнах ґрати,

пташки співають, хворі верещать.

Як та бджола у вулику дзеркальнім

хиляю тінню межи двох свічад.

Мені би звідси вирватись нагально,

та на порозі хтось невидний став

і душу палить, хвору та печальну.

Як рибами горить небесний став!

Життя мого квітучі теореми

їх чорний ангел нагло спростував.

Війна супроти мене піднялася,

бо Господеві мій нестерпний вид,

І я стою простий, як дядя Вася.

І я стою простий, як дід Свирид.

Мене конечні сурми обсурмили

і став бридкий мені широкий світ,

і забуває нагло мене мила,

а ти питаєш, чом я, Хворий Брат,

сяйних небес ненавиджу блават,

чом я кручусь, немов у спині шило...

...

undyber

Братішка

Брюнет, зелена травичка,

Постава у нього- куничка.

Дві зелені орбіти- близнючки удвох,

А волосся у нього наче мох,

Дві зелені планети

І щічки у нього-комети.

Він- чорна діра, страшна нічка

І пісня яку він заводить –гучна.

Щелепа у нього- широкі ворота,

Нема як у всіх маленького рота.

А які ж у нього роги,

Сміх які маленькі і м’якенькі,

Мені вони смішненькі,

Усіх веселять і зовсім не страшненькі.

Чотири ноги, але лінивець рідко ними ходить,

Зате уміло дурниці він городить

І промови його сміх викликають

Й мене в печалі звеселяють.

От такий мій молодший братішка,

Найкращий в світі «мішка».

...

Діана Гобой

Я люблю тіні

Я люблю тіні,

Люблю колони,

Люблю коли сонце в тінях холоне.

Я люблю вії,

І розкосі очі,

Люблю коли сонцем повіки тріпочуть.

Я люблю тіні,

І люблю повіки,

І любитиму доти, і любитиму стільки,

Доки в тінях сонце, доки ти схочеш,

Бо важливо не знати, а вірити тільки,

Що тіні невічні та вічні очі.

25.07.2019

...

Володимир Каразуб

Вона

Була вона у білій сукні,

Неначе янгол, з крилами чи без...

Всміхаючись мені тихенько,

Дивилась прямо із небес.

Якась тривога й пустота

Залились мені прямо в душу.

Нічого знати я не можу

Та відчуваю, що любити мушу...

Любов не справжня. Як зима.

Холодна, тиха й морозна,

І лиш у вухах чути звін,

А в серці зовсім вже порожньо.

І вже нічого не поробиш,

Бо сильні чари на мені

Сильніші понад всі можливі:

Кохати можу лиш її.

Лише її, нікого більше!

І не дай Боже полюблю когось іще.

То будуть муки, сльози, крики,

Тоді й прийде мені кінець.

...

Elli Tawer

Зустріч з минулим

Випадкове повернення до тебе —

Дорівнює життєвому нулю.

Ти завжди ходив за мною,

Залишаючи кривавий слід імлою.

Чорним пламенем горіли всі листи, слова і вірші,

Що у п'ятницю спалив їх ти.

В них цвіли, гнили чуття мої —

Та опісля... знову лише попіл тлів.

...

Анна Коваленко

Ти вийшли з келії середньовіччя

Не слухати б довгі тиради, речення

Минувши дороги, шляхи, на узбіччі

Залишити всі непристойні речі -

Театр, книги, середньовіччя.

Зацитькати осінь і тих, що на лови

Виходять з хортами ловити листя, що

Крутиться з їхніми головами,

І зійти в мовчання хоча б на тисячу

років.

Можливо відбутись в міжріччі тріщиною,

Мережками мармуру на кладовищі,

Забутись в потертій мозаїці знищеній

Часом,

Топтатись на тінях світанку і вище,

За рікою

Згадати мережки на стегнах гетери,

Що наче пробуджують дух з Іонічного

Моря, ордеру з колін Венери,

Коли між колони пливуть пентери,

Риму.

Тут, за узбіччям лиш сосни вічності

І тиша, як хмари, і вітер, як небо.

А там…

Ти вийшла з келії Середньовіччя

Розлучивши уста від сосків Астарти,

Достатньо середня і достатньо світла,

Щоб далі осліпнути і не бачити

Місто з бельведеру Аполона. Мабуть,

З вікон твоєї багатоповерхівки

Сонце зникає в долонях храму

Зачепившись місяцем за верхів'я

Сосен.

Задушно. Одному в мовчанні незвично, тісно,

В кімнаті Паскаля одні натюрморти

Сходяться в точці де віденське крісло

На якому футболка твоя та шорти.

Крони чорніють в склепінні осені.

Дзвонять. І дзвінко стріляє месенджер.

Ніяк не згадати для чого запрошені

Люди впереміш в кімнату з предметами.

І скільки твоїх серед їхньої статики,

Можливо картин, статуеток, мебелі,

Можливо рукописів, музики, клаптиків,

Ідей, що записані безпредметними,

Але залишають, як запах, враження,

В кімнаті де площею навіть стіни -

Нічийні...

Живуть за незвіданим власним призначенням,

Як ліжко, на якому втрачають гімен,

Реквізит для минулого часу, пам'яті.

Немов мізансцена старої п'єси

Насправді нічийна, як слово Автора.

Усе, що побачиш, на сцені, здається,

Ти бачив давно за останньою партою.

22.09.2020

...

Володимир Каразуб

08.08.08

Хто ходить навпростець, той вдома не ночує.

Тим людям не потрібен дім і місце для життя.

Блукаючи по світу, вони знаходять сенс свого буття.

На них, немов на експонат, витріщається суспільство

І осудом своїм розхитує серця.

Але ті люди йдуть, ідуть...

І врешті решт, як всі -

Впадають в простір забуття.

...

Анна Коваленко

Адам

Адам в старості булькоче

І щось собі під ніс хихоче.

Від Валахія він біжить

Від страшного Бабая мчить

Он від того Голіафа ,що і так від страху дрижить.

І що сили він киває п*ятами

Із рваними латами.

Петрович на нього шипить

З усією силою, злістю кричить

І каже «мов так тобі й треба»

Така уже його дилема.

Регоче Адам, що вся слава йому дісталась

Тільки от доля зламалась.

Тепер регоче беззубий, кривий-

Поганий хлопчисько такий.

Робити нічого не вміє,

А кулаками махати –це він уміє.

Личко твоє змарніло

І все тіло від ознобу оніміло.

Навіщо ж довів себе,

Не подивився ти на той знак,

Що врятувати тебе міг

І виходить що нізащо ти поліг.

Адам в кущах густих причаївся

І що з того –хіба ти змінився!

Так і мариш війною,

Що ніхто не хоче бути поряд з тобою.

Ночами сумними ти пиячив

Через те, що ні для кого ти нічого не значив.

В битвах великих ти полягав

Та правди так і не пізнав.

У війнах тебе підрізали

Та від болю і крику тебе не звільняли.

Відьми тебе спалити хотіли-

Все одно не звільнили.

Туга самотності тебе крила

І ніяка сила б тебе не звільнила,

Якби не віра що Бог про тебе піклується

Твоїми вчинками милується.

Знай, що Бог поруч з тобою

Він тут-Він за тобою!

...

Діана Гобой

Пам'ятаєш наївну дівчинку?

Пам'ятаєш наївну дівчинку, що хотіла ламати грати столітніх систем?

Стрибати вище голови, ловити схід сонця на Заході, зігріти шмат льоду плащем?

Якщо б ти побачив її сьогодні — у грудях з'явився б щем.

І розчарування. І ненависть до систем,

що століття систематично шліфують у людях грані.

А потім ці люди втрачають віру у себе, але знаходять віру в граалі, матрицю долі або ж у вічне життя.

Напевно сам факт існування цього моменту і означає — невороття.

Пам'ятаєш ту дівчинку, що усміхалась сонцю? Танцювала із вітром, загравала із синім морем? Тепер їй соромно сміятися гучно вголос — показати свою несерйозність.

Я пам'ятаю ту дівчинку, що бажала ламати системи.

В результаті сама зламалась, мов соломинка. Напевно, їй не вистачило металу в серці, як і тисячам тисяч, мільйонам інших.

Тепер волосся у дівчинки пахне димом, або перетлілою наскрізь смолою.

Якщо їй заглянути в очі на початку весни — можна дзеркально побачити в них себе, або ж концентровану біль і втому.

...

зачаровано розчарована

Подоба безтілесна

Мої кістки пропахли тобою,

мій хребет замінив твій сталевий дух,

але ти зник і вирішив, весінньою порою

піти назавжди, думав не знайду.

Ти - немов сонце, ранкова роса,

що її бережно розсипає ніч, не тривожачи сну.

Та я навіть не місяць, не зоря, лиш подоба безтілесна.

зів'яла квітка, нерозпущений бутон.

Чому ти можеш дарувати світу

чарівний щирий ніжний погляд свій щодня?

Чом свій ховаю я під маскою, тримаю міцно щоб не здуло вітром?

Все моє існування - то вічна брехня.

Покажи мені світло, спів ранкових пташок.

Я хочу знати, чим живеш ти, дихаєш, чому радієш.

Розділи зі мною горстку сліз і пару усмішок.

Хоча ти вже й зник і спектакль мій бачити не волієш.

...

маленький демон

Химерна постать

Дивлюся я у твої бездонні очі,

хочу зустріти й погляд твій,

але ти мариш про липневі ночі,

ти уникаєш дотик моїх вій.

Немов примара по світу блукаю,

прагну пов'язати нитки долі.

Крізь вічність крижану тебе гукаю,

ти - єдині ліки проти мого болю.

Та я лиш тінь, химерна постать.

Ти не можеш відчути тепло моїх вуст.

схоже, провели ми разом часу вдосталь.

Час мені вирушати в небуття, я вже не повернусь.

Чому очі твої глибокі, мов безодня,

дивляться в порожнечу світів.

Остання ніч разом наша сьогодні,

але ти поглядом мене нагородити не схотів.

...

маленький демон

Рожева вистава

Скільки буду ще тікати від своїх думок

в світ, який ними ж і створений.

Скільки ще в щоденнику білих сторінок

стануть чорнилами спотворені.

Немає порятунку в королівстві мрій.

Лиш повно жаху, страху й марних надій.

Поглянь навколо, всі тут в масках,

ховають безодні сліз в очах своїх.

Признайся вже в тяжких поразках,

врятуй від незнання людей своїх.

Правди нема в рожевому театрі мрій.

Лиш марні сповідання,

марні зізнання,

марне кохання.

Усе тут дарма.

Всього лиш рожева вистава.

...

маленький демон

Обіцянка демона

Моя душа прогнила до дна,

тіло розрубало до кісток.

Була в мене ціль лиш одна,

а отримав у відповідь вирок.

Обіцяв я, благав довіряти словам,

що вустами своїми кривавими,

я казав, ледве вірячи у них сам.

Схибив, так. То було правдою.

Що маю робити я тепер?

Куди мені податись?

Чому не я тоді помер?

Веліть вже і мені ви здатись...

...

маленький демон

Театр тіней

Голосно. Темно. Димно.

В голові лиш моя чорна тінь.

Сніг розтанув, вже не зимно.

Двигуни машин і листя шепотінь.

У свідомості - порожній вулик,

та на дворі все ж повно людей.

Коли вже віднайду собі притулок,

прийміть хвору душу в театр тіней.

Дзеркала земні відображають небо,

моє земне тіло викликає бунт.

Немає сил й тікати вже не треба,

я згорю під сонцем і сконаю тут.

...

маленький демон

Як прийти до Бога

До Бога приходять тільки ті,

Хто прагне до Нього у душі.

Коли людина Бога приймає,

Тоді вона добро й любов в серце зазиває..

Бог кличе та не всі Його чують,

Багато людей проти Його волі бунтують.

Блаженні ті ,хто знаходять Його серцем,

Бо щастя й спокій знайдуть вони.

Не розумом а серцем Бога знайдем,

Бо Бог-любов ,а вона в серці

І тільки серцем ми до Нього прийдем

І відкриває Він нам Свого дому дверці.

...

Діана Гобой

Іде весна

Вже у повітрі щось тремтить нестримно,

Якась настроєна природою струна…

І хоч вночі ще досить-таки зимно,

Випростується із бруньок весна:

Похукує на ще дрімливі трави,

Підсніжника за чубчик тягне вверх,

Довірливо сьогодні прошептала:

«Життя завжди перемагає смерть.»

Прийде пора, зітліє і ця хуга,

Сніги у лісі рястом проростуть,

Руном хлібів покриється наруга

Ворожих вирв, що кривавились тут.

Зітліє страх, розвіється із димом,

Бо ранок переборе й цю пітьму,

Біда стече із вічним часу плином,

Затягне в небуття і цю війну…

Пахтітиме бузок розкішно і шалено,

Заклюнуться плоди в заквітчаних садах,

Де правда є, там видно, достеменно,

Хоч нелегкий та битий рівний шлях.

Але коли журавлик закурличе,

Тужливо так озветься із небес,

Ти пам’ятай: то щастя тобі зичать

Всі, хто поліг та в вічності воскрес…

Вже у повітрі щось тремтить нестримно:

Іде нова, незнана ще весна,

Хоч ще буває часом трохи зимно,

Та все гучніш бринить її струна.

...

Світлана

Мара

О, сьогодні вона заговорить тебе.

На ній маска, - маска давня, лиха, потворна,

Вона виходить з куліси розірваної пополам

І в обійми холодні горне.

- Ядолов! Ядолов!

Наче марево, морок марево!

Сон тобі не потрібен, звикай

Ти, до світла брудного, тьмяного,

Відізвись, не мовчи. Давай

Ми з тобою, як слід поговоримо.

Про сонце, що морок – марево,

Як і потяг, вагон, купе, як

Планета, як все, що тобою створене.

Все, що бачиш і чуєш могло –

Не існувати.

Що вічність – це вічні випади,

Омана, твоя мара, що примарилась, просто випадок,

Чи не скажеш мені, що я

Порятунок і вихід з картини,

Що морок – наступне життя.

Мучить безсоння.

І впираючись в холодні пальці,

Між ключиці кістлявих крил,

Тягне до тебе череп з очницями,

Які ти колись любив,

(Як Гамлет бідолашного блазня Йоріка).

Чорний місяць з очей її сходить

Розливається нафтою плаття опівночі,

Ах, це марево, морок – марево, - не проходить

Над тобою всесильна, велично стоїть

І кличе, кличе, кличе:

- Ядолов! Ядолов! Глянь на ту,

Що тебе привела до відчаю,

В ній відчаю більше було.

Поглянь – усе, що ти в ній любив,

Все землі до останнього віддано;

Вітер сонце її погасив.

І мистецтво твоє не вічне – тлін,

Прах, попіл, пил – ніщо!

Твій голос вона не почує,

До себе ніяк не покличе, той голос

Пропав зі щоки, і що,

Більше його не буде, нещасний романтику, а ще

Чи тебе дочекається серце,

Що сіяло з її очей?!

Я потрібна тобі, мій друже!

Глянь – ти блідий і скажений вщерть!

Ти нездужаєш, ти обезумлений

А тому порятунок – смерть!

Що сходить в моєму обличчі,

Зводить брови від радості в серп

І стинає твою печаль.

Я знаю, тобі не спиться,

Ти згадав свій роман тепер,

Початий давно й недописаний.

І от

Замовляєш і мучиш себе,

Виправдовуєш все і частково

Ловлю блошиць, але

Як бач – не спіймав жодної;

Впевнившись, що в чернетки

Писати спробував, а відтак –

Програв усе.

Скоро сонце зійде, розвіється,

Скоро сонце твоє проковтну!

- Ядолов! Ядолов! Ядолов!

Відступала вона і він

Вчепившись у нафтове плаття

Нарешті озвався: - Я тут!

Світало.

02.06.2020

...

Володимир Каразуб

***

Весна дев’ятирічної війни.

Настав вже певно час для перемоги,

Бо цей тягар не легко нам нести,

Тягар, що вартий нашої свободи.

Весна прийшла на занепалі береги,

З собою волі пахощі принісши.

І стиха з-поміж талої води

Зринають нотки плачу, час спинивши.

До берега повільно підійду,

Стягну пальчатку темну, кину в воду,

Щоб, зіткану із болю і жалю,

Її поглинув новий дух свободи.

...

annadayway

Брехня

Зізнавшись їй у почуттях

Він не міг вдихнути.

Побачивши кохання в її очах

Він не міг поворухнутись.

Зняв із себе маски всі,

Котрі потрібно було натягнути,

Аби суспільством прийнятим бути,

Бо не всі є добрі в цьому хаосі.

Кожен з нас має хоч одну маску,

Бо без неї неможливо в цьому світі.

Без неї ти ніхто і звати тебе ніяк.

Без неї не приймуть тебе ніде.

Всі ми знаємо так солодко брехати,

Що не помічаємо як тонемо в брехні.

Адже це вже стало нормою,

Оцей смачний гріх диявола — брехня.

Повернемося до нього,

До закоханого.

Він теж брехав.

Брехав собі, бо не любив її.

Не любив її і мить,

Просто грався.

Вона ж у свою чергу знала це,

Просто солодко мовчала.

Вона теж брехала собі,

Бо ненавиділа його до атомів.

І прекрасна гра ця була,

У любов програли обидва друга.

...

Алі

Я люблю тебе, український солдате...

– Я люблю тебе, український солдате,–

Притулилась до мужнього плеча,

А навколо біда, не втихають гармати,

Смерть криваві провадить жнива.

– Я люблю тебе, український солдате,–

Вже немає будинку - розбив снаряд,

Залишилася мама назавжди спати

У садочку, де вишні посаджені вряд.

– Я люблю тебе, український солдате,

Ти виносиш мене крізь їдучий дим.

Я не плачу, лиш хочу йому сказати,

Що не страшно мені тепер із ним.

Хоч болить закривавлена зранена ніжка,

І татусь не залишить цієї весни,

Під завалами зникла улюблена кішка...

Я не плачу, бо сльози не спинять війни.

Я люблю тебе, український солдате,

Ти виносиш мене у щасливе життя,

І я буду завжди, завжди пам'ятати

Любу мамцю, тебе і свого татуся.

...

Світлана

Ми з України

Доброго ранку, ми з України,

З того краю, де в честі любов,

Де за волю стоять до загину,

Від неправди нуртується кров.

Добрий ранок, ми з України,

Де в задумі крислаті сади,

Де від Сяну до Бугу стежини

Зберігають геройства сліди.

Добрий день, а ми з України,

Як намисто, тісненько в строю.

Після вчора сьогоднішня днина

Тягне в завтра долоню свою.

З того краю, де мова шовкова,

Де у небо стікають лани,

Де Карпати дзвенять смереково,

Де зростають відважні сини,

Де міста у вінках з чорнобривців,

Де над соняхом бджоли гудуть,

Споконвіку живуть українці,

Крізь століття вимощують путь.

Добрий вечір, ми з України,

Де у пісню ховається сум,

Наші сльози - то роси-перлини,

Наша гордість не дасться на глум.

Де засяє крізь темряву сонце,

Засміється із мирної днини,

І кричатиме радістю серце:

Добрий ранок, ми з України!

...

Світлана

Очікування весни

Прийде весна, красива, довгождана,

Розчеше коси в брості, зніме берці,

Вишневим цвітом вкриє рвані рани,

Зашиє гостролистом біль у серці,

Зайде в згорьований затерплий Маріуполь –

Крізь чорні згарища проб’ється первоцвіт,

Крізь смерть життя кричатиме у рупор:

- Але за що?- шукатиме одвіт,-

За що померла не одна Тетянка?

Москаль життя невинне обірвав?

За що нацист новітній своїм танком

Вкраїнську землю нашу сплюндрував?

- За те,- калина прошепоче в лузі, -

Що українці – як туге стебло.

Ніяке зло ніякого катюги

Свободу нашу знищить не змогло.

Червоне й чорне – наша вишиванка.

Пелюстка струсить вранішню росу,

І ніч мине, і засміється ранок,

Розкришим, розітремо й цю біду.

...

Світлана

Не в них

Який сьогодні сонячний день!

Світло б'є в дзеркала і у очі,

Опадає листям старий сивий клен

А як же там їм? Вони наче в вічності ночі!

Обличчя змальовані їх кров'ю й піском;

І голос хрипкий знічéно шепоче:

«Не спати. Окопи— не схрон. Не спати.. не схрон...» — вже бурмоче.

І вони не сплять. Хоч і клонить у сон,

Хоч злипаються стомлені очі.

Бо на війні нема похорон, є трупи, є кров й лиш сороки скрегочуть;

Скрегочуть і плачуть, і змарне літають:

Зруйнували ракети їх дім

Вони майже ручні: воїнам на плечі сідають,

Рахують темряви дні.

Який сьогодні сонячний день!

Та не в них; не в окопах багряних,

Не в руках, що повзуть до рваних кишень,

Не в них; не в очах вже засклЯних.

...

Віадала Роса

Весна не знала, що прийде війна

Весна не знала, що прийде війна.

Вона птахів додому повертала,

Заквітчана, духмяна, запашна,

По вирвах, кров'ю скроплених, ступала.

Вона не думала, що досі сипле сніг,

І ставить лютий душі на коліна.

І первоцвіти слала під поріг,

Пелюстками квітчаючи руїни.

Вона лелеками летіла в небесах,

Сіяла першим несміливим сонцем.

Встеляла травами,розбитий в друзки шлях,

Проміння тепле сипала в віконце.

Веснянками, мов стрічками, в вінок

Березам юним коси заплітала,

І зі струмками у швидкий танок

Під пісню солов'я у такт ставала.

Весна не знала, що прийде війна.

Вона, як ми, на неї не чекала,

І просто йшла... Заквітчана й сумна...

Пташиним криком серце розривала.

...

Юлія Посполіта Левченко

Весна

Весна прийшла, всміхнулось сонце

І стало тепло на душі,

І радість стукає в віконце,

І легко так складаються вірші.

Як хороше і мило накруги-

Зацвів підсніжник ніжний і тремтливий,

Смарагдом вкрилися пробуджені луги,

І шпак співає пісню жартівливу.

Весна прийшла,радіють люди,

І сяє вогник в їх очах.

Натхнення і любов панують всюди,

І перші оживають почуття.

15.01.2017.

...

Леньо Світлана

Трейлер

Цей фільм нарочито почнеться зі зливи,

Там буде жінка, шо прийде з майбутнього,

Але нічого не зможе змінити.

Все буде так, як повинно бути.

І прийде герой до розпусного міста,

Зустріне бідну, залежну дівку

Від несправедливого антагоніста,

І щоб звільнити влаштує бійку.

А далі комедія з переодяганням,

Жарти про фалос в легких евфемізмах,

Дослідження трансгендерного кохання,

І буде драма, і зовсім не смішно.

А тоді бойопік про Клеопатру,

Про секс та владу, любов, державу,

Що ти від народження маєш стати,

Те ким можеш і маєш по праву.

А ще фантастика, війни, лазери,

Космічні пригоди й страшні загрози

Світлі страждають, а темним байдуже,

І буде регіт, і будуть сльози.

І раптом трилер гостросюжетний -

Маніяк убиває тридцяту жертву.

Тридцяту, Карл! Для того, щоб мертвих,

Собі привласнити, і в цьому анти-

Мистецтво смерті, його. Зрештою

Ніхто не знатиме чим завершиться,

Фільм, до останньої сцени фільму,

І все відкриється – приголомшливим,

Шикарним твістом з воскреслим тілом.

Цей фільм нарочито почнеться зі зливи,

Там буде жінка, шо прийде з майбутнього,

Але нічого не зможе змінити.

Все буде так, як повинно бути.

09.11.2021

...

Володимир Каразуб

Курс на бога

Я маю дивовижну таємницю,

яку бажаю вам розповісти:

Господь дарує добру обітницю,

щоб по життю упевнено іти.

Інструкція, координати, дані -

чіткіших настанов нам не знайти.

Не говоріть, що вам вони незнані,

їх все одно ніяк не обійти...

Надія є на себе? Алелуя!

Та без його руки недопливти.

Коли довкола світ в пітьмі вирує,

без нього ти в полоні самоти.

Без Бога ми комашки безпорадні,

схопили ношу і бігом нести,

а чи воно твоє,чи стане сили?

Без батька відповіді не знайти.

Бог терпеливо всіх людей чекає

і прагне кожному допомогти.

Він радо двері щастя відчиняє,

ти просто курс на Господа візьми.

© Ірися Ластівка (лютий 2023 р.)

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

Молитва неньки-України

О, незбагненний ава отче!

Всевладдя у твоїй руці !

У темряві страшної ночі

згорають діточки й бійці.

Зникають в лютій пащі люди,

Ще не народжені й старі,

і заблукалих є повсюди,

голосять кричма гробарі.

Розірвані серця волають:

ми потопаємо в крові!

І виходу з війни немають ,

а ні дорослі, ні малі.

О, зглянься ж, Господи, над нами!

Помилуй наших ворогів,

щоб йшли вузенькими стежками

до дому, до своїх батьків.

Молю про спокій в цілім світі,

щоб усміхались матері

та бігали здорові діти,

щоб не співались трупарі.

Тебе Осанна я благаю:

почуй молитву мами й доньки!

Лиш ти врятуєш, твердо знаю!

Зігрій заплакані долоньки...

© Ірися Ластівка (лютий 2023 р.)

#thank_god_for_everything

...

Ірися ластівка

Війна… війна!

Війна... Війна! З усіх шпарин

Тривога й страх липкий повзуть,

Від чорних стиглиг домовин,

Що вереницею несуть.

Війна... Війна! Нема спокою,

Немає прихистку ніде.

І жінка з довгою косою

Жнива криваві в полі жне.

Війна... Війна! І сурмлять труби

Віщують праведникам суд,

А ворог сараною суне,

З усіх боків, з усіх усюд.

Війна... Війна! Кривавий злочин,

Хрипить півмертвий генерал.

І в бункер темний проти ночі

Приходить сатана на бал.

...

Ірина Руденко
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
Дякую Dodo Vess за озвучення Tetiana Bila
01.12.2023
Дякую каналу Dodo Vess за озвучення моєї книги. Ось моя книга: https://youtu.be/itaIBXuZjS8 Дякую ве ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83520коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: